Всі приємні вам місця можуть бути тим самим кутом стола з зав'язками на пам'ять чи відчуттям пальця, затиснутого на згадку. Не "якщо", просто.
#мемуаразми

В мене питання до ельфів на каналі. Будь-яких, не лише толкінівських. Шановні, що для вас робить співрозмовника своїм?

Бо, бачте, не вперше ельфи по життю бачать у мені свого, і це неймовірно, але ж я... Якась инша істота? Чи ні?
#мемуаразми #груші

Щойно снилося, що одна подруга має план на власну смерть: облаштувати все так, ніби вона не померла, а це квест, під час якого її треба шукати. Планує вона це ретельно, роками. Так, щоби коли станеться непоправне, люди ще кілька років шукали її, думаючи, що вона жива, просто десь... Не тут. Не знаю, жорстоко це чи геніяльно, але дуже в її стилі.
#сни

А потім я ліг і досипати.

Мені снилося, що я повернувся в ту є школу викладати, і в новому класі – кілька моїх старих школярів, які мені найбільше запам'яталися чи за якими я скучив майже як за молодшими родичами (чи вони скучили за мною). Вві сні я провів кілька навчальних днів, але дуже стомився навіть за такий малий період і ввірвався в вихідні з відчуттям, що принаймні ця школа таки не для мене.

Паралельно в якихось инших частинах життя (чи просто инших життях) я вчив знайому молодь писати вірші з римою, а вони мене – робити коктейль Молотова (наочно). Ще я приміряв червону сукню.

А ще я пірнав у підводний струмок, бо в цьому сні людиною, що може вижити в майже абсолютно мертвому просторі, був я. Там, ще глибше під тим струмком, було забуте королівство зі скла, де ховаються неймовірні дива й найстрашніші чудовиська (деякі політики, наприклад). Падаючи крізь скляний дах на той химерний світ, я мав завдання дістати чарівну перлину з певної мушлі, вона була в скарбниці найбільш кровожерливого місцевого правителя. Потім – знайти портал і повернутися в наш світ. Спроб було кілька, я кілька разів повертався ні з чим кудись у Підзамче біля Львова. А тоді ніби вдалося.

Я пройшов портал востаннє зі страшним головним болем через недостачу кисню в крові, й почув, як щось мене питає: "Ну що, спав-доспав?"

Ну, в тоді прокинувся, звісно. Дуже інтересно.

#сни

Також я:
- Хіба так можна?
Місто:
- Міжна, родний.

#груші #фото

Слухайте. Я от думаю: може, мені почати тут розказувати про Київ, яким я його знаю й пам'ятаю?
Це буде цікаво?

Поки я думаю над тим, які київські історії розказати першими, я продовжую писати свій марафон міні-оповідань. Що далі пишу, то більше розумію, що воно радше не горорне, а... Тривожне? Нехай так.
І оцей текст — чи не найбільш тривожний, бо він — про школу. І про досвід, якого краще не мати.
https://telegra.ph/14-YAk-zyavlyayutsya-snorgi-10-18
#проза #ключі

Ну що ж. Майже середина збірки (страшне, уявіть лише!). Цей текст особливо болісний і дискомфортний для мене. Його ідея народилася років 7-8 тому в голові одного мого персонажа, режисера-підлітка з Бостона. Тому це, певно, синопсис короткометражки.
Тут мають бути якісь ТВ, мабуть, але я точно не знаю, які. Непорозуміння в дружбі? Неприйняття чужих рішень щодо себе, тіла, життя? Несприйняття чужої депресії? Детранзишн, щоб не засмучувати дорогу людину? Метафоризована трансфобія? Всі ТВ кладу під спойлери, бо це може заспойлерити й без того короткий текст.
Також: воно може зробити вам дискомфортно. Може бути незрозумілим. Може дати відчуття, що це про вас (це не про вас, це взагалі не про реальних людей і не написано на основі цієї реальности). Може дати ще якісь відчуття, а може бути прохідним і ніяким. Це нормально. Жодна написана історія не є для всіх.
Менше з тим, поїхали:
https://telegra.ph/15-M%D1%96j-drug-korobka-10-18
#проза #ключі

Загалом раптом захотілося якісь інформаційні посиденьки. Тому я вам поставлю питання: що ви зараз читаєте, граєте чи дивитеся, й чекатиму в коментарях. Заходьте?)

#груші, щоб запам'ятати правило дев'ятки (бо вже відомі мені фрази не працюють): Де Ти Знайшов Стільки Цілковито Жалюгідних Чорних Штопаних Рейтузів?
Це звуки, після яких у транскипції з іноземних запозичень здебільшого пишемо не І, а И.
Вимбачте🤪

В мене сьогодні варилка не варить приблизно взагалі ніяк. Тому тримайте шістнадцяте оповідання. Це не те щоб оповідання жахів, але втрата пам'яті — один із моїх особистих глибинних страхів. І ніхто з нас від нього не застрахований: здоров'я — річ тимчасова, надто в старості, на жаль.
Тому ось.
https://telegra.ph/16-Frank-povertayetsya-10-20
#проза #ключі