І середину збірки офіційно перейдено. Лишилося менше, ніж було. А я нащось описав хворобу Альцгеймера методами Бредбері.

Я не знаю, навіщо, але, здається, я спробував у скандинавський горор?
Хай там як, оповідання номер сімнадцять.
https://telegra.ph/17-Runa-10-21
А далі спойлери: якщо ви помітили тут щось віддалено знайоме по оповіданням "Я знову шукаю дім" та "Дітям потрібен батько", — вам не здається.

#проза #ключі

І тепер я сиджу й думаю: наскільки цей текст можна прочитати як ейблістський? Бо щиро скажу: ні, такої інтенції не було. Це не історія про "хворий родич убиває здорового родича". Це історія про цілком свідомий вибір на користь максимально чорної невдячності. Кім — не жертва в цій історії. Вона абсолютно свідома того, що робить, але при цьому вона себе, звісно, жаліє. Якось так.

Ну й на останок вечора тримайте ще один текст, вісімнадцятий. Не міг не принести ще одне фентезі (на цей раз чесне фентезі, без оцетакповоротів):
https://telegra.ph/18-C%D1%96nn%D1%96st-10-21
#проза #ключі

Крізь сон почув гудіння десь над головою, пішов будити маму, – прокинувся в тому сні, де мене будила близько людина, – направду ж мама мене ледве розбудила.

Підхопився з віршем, винесеним зі сновидіння. Ну, як міг, так і виніс на цей раз.

Вві сні й наяву – то чоботи, то ракети:
Буває, не знаєш, чи досі земля жива.
В такі часи, в таких частинах планети
На світ з'являються дивні люди-трава.

Трава росте крізь отруту, асфальт і ґрати,
Бліда й пожухла: старе воно чи нове?
Людина-трава не дуже хоче вмирати,
Але по ній і не скажеш – чи ще живе:

Стелиться непомітно, як розрізнити?
Тихо собі про щось своє шелестить...
Аж раптом на тій траві з'являються квіти,
Чорні й червоні. Яка це дивна мить!

Квіт той палає за всяку ясніш пожежу
І не згаса під водою і без води.
Те, що росло покірно, – ламає межі;
Те, що було мов мертве, дає плоди,

Пахне життям і кров'ю, солодко-п'янко,
Від трав'яних голосів вся біда тіка.
Люди-трава між туманів заходяться в та‌нку,
І заплітає пустовища їхня ріка.

#сни #мемуаразми #вірші_стиха

... Ранку. Сподіваюся, всі живі й здорові після такої ночі.
Я тут вирішив пояснити дещо (після чого від мене може хтось відписатися, але відписка – це ознака, що людина жива, тож).
Чорно-червоний – це анархічний діягональний прапор у даному випадку. Ну, бо це мої сни.
Учора ми багато з приятелями говорили про анархізм і зокрема про анархістів в українській армії зараз. Вони є, зазвичай – в окремих анархічних підрозділах. Що роблять? Обрали воєнний спротив імперській заразі.
Або ще, знаєте, можна піти в Києві на Майдані незалежності, туди, де в землю ставлять прапорці пам'яті про людей, що в бою загинули. Там є окрема група прапорців, діягональна, чорно-червона.
Але живих анархістів, на щастя, більше. Не лише у війську, й не лише під чорно-червоними прапорами.
Ба більше: якщо ви з кимось дружите, комусь допомагаєте й підтримуєте, не чекаючи на взаємність, за когось вступаєтеся перед нападником, практикуєте економіку дару, просто робите якусь смішну й прикольну хрінь для своєї громади, компанії, вулиці, не світячи надто своїм авторством (і ще багато-багато різних инших речей) – це анархічні практики. Це вас не робить анархістом (якщо ви себе таким не вважаєте). Але, гхм. В одному мультику був слоган, мовляв, дружба це магія.
А от для мене дружба це анархія, в найкращому й найчистішому своєму прояві.

А тепер, хоч які емоції в вас не викликав цей чи попередній пост – я вам зичу доброго дня.
Подальших висновків в пості не буде, як ви знаєте, я їх робити не надто люблю ;)
#мемуаразми

Зрозумів на сорок першому рочку життя, що вві сні пишу/рибалю зазвичай вірші трискладовими стопами: переважно дактилем чи амфібрахієм. Це має щось про мене говорити, мабуть.

Профанне припущення? Я чую своє серцебиття й підлаштовую сновидний простір під нього.
#груші

Сьогодні якийсь трохи дивний був день, але ввечері були гарні ліхтарі в оточенні жовтих кленів і глибокі розмови про персонажів. Тому тримайте персонажний вірш.

And there, he is. The nerves – like silver strings!
A tragedy of Shakespeare, nothing less:
A knight, a dragon, also – the princess.
We're at our places, oh to see what brings!..

What cruelties, what plots are there today
Brought to the table? What majestic lies
Will be dismantled right before our eyes?
We'll see .
Life is a theatre. So they say...

Є в мене такий піджанр творчості: коли пишу не я, а
- мої персонажі
- якась окрема частина мене
- просто щось, що повз пройшло, а я настрій підхопив.

Для цього (на відміну від наловленого в снах) окремого тегу поки нема.

Але цікаво знати, що можна сказати про цього типа за таким віршем?
#вірші_стиха все ж, мабуть