Я зрозумів, треба перекладати "Тудух-тудух".
Бо гімн потягам, як-не-як. А досі без української версії, безподобство якесь.

Чи планую я перекласти всі свої пісні? Ні.
Чи планую перекласти всі, які мені подобаються? О, так.

А поки що з глибин теґу #мемуаразми вилізла пісня, яку я написав у 16 чи 17 років, коли на першу в житті зарплатню купив собі гітару, навчився на ній трохи грати й зіграв.

Звісно ж, це балада.

Я дуже заледве можу пригадати, як ця пісня в'язалася до історії, в контексті якої була написана. Це була добірка казок, що подорожні розказують одне одному в корчмі довгої ночі. Корчма насправді була закинута, й зупинялися там переважно перед останнім кроком у небуття. Як-то кажуть, творчою добіркою автора червоною ниткою проходить... щось).

Тому, хто з лона омріяв шлях,
Дарований буде шлях.
Тому, кому найдорожчі сни,
Дарована вічність в снах.
І той, що зброю обрав навік,
Той долю навік обрав.
І цим Господь наділив нас усіх.
І цим Він нас покарав.

Тому, кому найстрашніший біль,
Обіцяний буде біль.
Той, що боявся зламати себе,
Сам доклав до цього зусиль.
І той, що серце своє беріг,
Давно вже каменем став.
І цим Господь покарав нас усіх,
Бо всім наділив, що мав.

Я вірив в те, що зустріну тебе,
Тебе я зустрів і кохав.
Я вірив, що зможу дістатись небес,
Я злетів і до неба дістав.
Я вірив, що біль і мене не мине –
І ось, я крила зламав.
Оцим Господь наділив мене.
Отак Він мене покарав...

#вірші_стиха

#сни
Снилася лімінальна церква. Вона була в руїнах колишньої школи, й відбувалися в ній зокрема угоди з продажем душ. Мені от пропонували в ній повернення з того світу всіх улюблених родичів. Добре, що був я не сам, і угоду таки не підписав: з мене збили морок (та й повертати когось у такий спосіб не є мудрим рішенням). Наступного разу, коли я, знову ж, не сам, ішов повз ту церкву, заходити до неї вже й не хотілося.
Школа, в будівлі якої лімінальна церква засіла, колись теж була релігійною, звісно – або будівля була гарним макетом колишньої релігійної школи, що ймовірніше. Тому в порожніх просторах відсутності можна було спостерігати кілька предметів авраамічного культу (вві сні він був не конкретний: макет примірника П'ятикнижжя, але лише макет). Предмети всі були радше уявленням про себе, ніж правдивими собою, й усі переживали ту чи іншу наругу й розпад. Було їх небагато. Також містилися сліди попередніх контрактів і ймовірних жертвоприношень, але вони також були радше символами, ніж реальними слідами. В церкві лімінальності молилися Відсутності, статут передбачав зникнення як основну мету й цінність, і особливо шанували тих, хто ніс зникнення иншим. У церкви не було релігійної книги як такої – але була подоба релігійної книги, в якій було прописано кілька речень, решта ж були прочерки. Більшість сторінок не були розділені між собою, бо сторінками не були. Клір у церкві був відсутній, але до тих, хто ввійшов у її простір, приходили нав'язливі думки й галюцинації. Одна з галюцинацій полягала в тому, щоби не бачити й не чути когось чи щось, що реально існує.
Словом, як добре, що я був не сам.