Старше покоління колись:
- Ой, онучку, тепер ти зовсім дорослий, такий женіх зробивси! Щастя тобі, здоровля, роботу харошу й жинку файну! Який же ти в мене великий виріс, а був такий манюній... *сентиментально плаче*

Старше покоління, якщо в наших теоретичних дітей колись будуть онуки:
- Я бачу, ти розвиваєшся в цілісну, цікаву й харизматичну особистість, не боїшся постояти за себе, своїх близьких та свої цінності! Зичу тобі сил, справдження мрій та остаточного зникнення капіталізму! Який же ти в мене великий виріс, а був такий манюній... *сентиментально плаче*

#груші

Вчора я довів нарешті свою першу не ДнД-кампанію по Vermis. Всі, хто грали, молодці. Здається, я їх трохи перевантажив лором, бо себе перевантажив точно) Але якщо ця історія створила відчуття дивної похмуро-фентезійної кінострічки з межі 80-90-х, яку одного разу побачили й більш ніколи не могли знайти, це воно.
Цю історію можна й треба тлумачити так, як вона тлумачиться в кожної істоти, що в неї грає. Єдиної істини тлумачення нема, кінець недостатньо відкритий, щоби повністю знищити, але достатньо світло-печальний, як мені здається.
Також із учора я підхопив страшну фразу: "Ми вважали себе розвиненою цивілізацією. Ми помилялися". Я це кудись понесу.
Також учора випадково було дропнуто трохи мого особистого лору про те, що в мене чотири дні народження. Але про це вже якось иншим разом.
#мемуаразми

Справа в тім, що я тут із одною істотою пишу мюзикл по "Сильмариліону" українською, тому що можемо (пише переважно він, а я відсотків 65% часу згадую якісь референси, але). Але ось вам моя арія Саурона. Мені здається, вдалося?

(Телеграм чомусь не хоче тегати цього мого товариша, що ж – почекаю до часів, коли захоче))

Байдуже, чому і для чого
Ти сюди свої кості приніс.
Я – господар плотського всього,
Не лише болю і сліз.
Вік твій – незмірно коротший,
Ніж найкоротший мій план.
Нескінченним бути я можу,
Ти ж – сконаєш від ран.

Приспів:
Підкорись;
Це дрібна зрада, але для світу великий крок!
Поступись!
Схилися заради дійсної сили, не хибних зірок.
Збережи
Себе, якщо хочеш – чи сконай; все ж виграю я.
Тож скажи
Силі пророчій, істиній, всемогутній – своє ім'я!

Що би не сказав ти сьогодні,
В що б не вірив, з чим не прийшов, –
Завжди глибша за всі безодні
Буде до мене любов.
Я веду, керую, навчаю,
Я тримаю душі в руках.
В Середзем'ї в кожнім звичаї
Є до мене повага і страх.

Приспів

Хай одні мене пожаліють,
Зацікавить инших мій світ,
Треті в мені бачать надію;
Еру твій – лиш казка, лиш міт.
Де він був, коли падали стіни?
Де він був в братовбивчій війні?!
Я ж – є, я крокую невпинно,
І тому цей світ належить мені.

Приспів
#вірші_стиха

#звук #відеоквартирник
Я навіть наспівав трохи. От щойно придумав мелодію – схопив і наспівав.
Колись буде краща версія, чистіша, сильніша. Але слово честі, мені подобається. І це настільки я, настільки моє щось – і при цьому настільки чуже, хиже... Словом, нівроку.