(В процесі роботи над мюзиклом із таємничим співавтором:

Задачка для маленьких толкієністів. "До Тол-ін-Ґаурхот ввійшли Фінрод, Берен і ще 10 ельфів, і були кинуті до в'язниці Саурона. Вовкулаки Саурона з'їдають ельфів у арифметичній прогресії раз на півгодини, починаючи з одного. Через який час вони доберуться до Фіндрода, якщо відомо, що ельфи за будь-що будуть захищати свого короля?"))
#груші

#фото цієї ночі, з якого я абсолютно не можу.

#сни в дорозі були трохи під упливом "Хронік Амбера", бо саме сів їх читати. Я люблю стиль Желязни, люблю цю тривалість і насиченість кольорів, але я все життя читав лише його повісті, й перечитував безліч разів. Настав час читати сагу.

Однак опріч снів про кольори дороги на Амбер мені снилося ще дещо. А саме, про роботу з тілом. Один украй знайомий мені тип, до порад якого я часто дослухаюся, казав мені користатися з тіла, що я маю, з його силового та просторового потенціалу. І трохи розказував, як. Приємний сон.

А, ще #сни 22-го числа. Снилося, що в Довгі Ночі, коли розмовляють тварини, є можливість прийняти ім'я ритуально, крикнувши його собі в розкритий паспорт (деякі так робили багато разів за годину навіть, і це було цілком дозволено).

І от сиджу я на кущі, споглядаючи цей ритуал, думаю, чи спрацює на мене. Аж тут величезний тарган на стіні повертає до мене голову й каже людською мовою: "Оце люди дивні, ге?"))

В очікуванні потяга, як і купа инших українців, сиджу в кебабні, бо в Польщі зараз більш жодні заклади не працюють. Різдво!
Стомлені дяді десь із індійського півострова, а разом із ними всякі кияни, донеччани й подоляни слухають, як у кутку кебабні російська дівчина з сильним акцентом говорить по телефону англійською:
- Йєз. Вот ду ю вонт?! Но! Ай сіт ін а кєбап плєйс. Но, іц нот зєт бєд, аз лон аз ай спік інґліш. Ю но, ай хєв но аза плєйс ту ґо.
Під пильним очима инших людей у закладі тихо каже в телефон: сорі, бай, – і далі мовчить.
#мемуаразми

Цей вечір став неймовірно чудовим: щойно мені на руки стрибнув наймиліший рудий песик на світі, облизав мої руки й весело втік.
Я знав, що їхати в потязі крізь Різдво може бути хорошою ідеєю.
А втім, вітаю принагідно всіх із тими циклічними святами, як святкуєте саме ви!
#мемуаразми

Я не знаю, скільки разів у мене сьогодні дорогою в потязі на Берлін перевіряли документи. Половина з тих разів очевидно була вві сні, тому самому, коли можна прокричати бажане своє ім'я в розкритий паспорт у Довгі Ночі, й ім'я "приживеться".
#сни

Що таке імідж: коли люди вітають із Різдвом, починаючи словами "Не знаю, чи святкуєш"))
(Вас усіх теж зі святом, друзі))

Я їхав з Києва й ревма ревів в обнімку з "Хроніками Амбера" , бо мої з друзями потяги розходилися в різні боки аж до весни.
Я приїхав до Берліна й проспав невідому мені кількість годин, прокидаючись на покашляти, понюхати гіацинт і поїсти затишного супу, який мені принесли просто в ліжко.
(Це пост дяки найчудовішим (не тільки) людям просто за їхнє існування)
#мемуаразми

Несу вам, словом, #вірші_стиха і #звук.
Можливо, це могло б стати черговим гімном Святої Укрзалізниці.
Але... Але в мене сьогодні нема голосу (я досі звучу як [REDACTED], тому й усі плани на завтра скасував).
Втім вважаю, що аскерську-баскерську ачивку "співати в будь-якому стані горла" відкрито.
Просто дуже хотілося співати.
А тепер буду хорошим і піду пити чай.

Потяг
Несе й несе собі
Далі
"Як не любить" прозвучали
Слова
З першої колії – геть
Протяг
Дме простісінько в душу
Я ще повернуся
Я мушу
І я тримаюсь ледь-ледь

Позаду лишилось багато тепла
Іскри несе навкруги
Малесеньке диво просто в серці зими.
Наворожилась іскра мала
Й лишилась – ну, дай боги
Її збережемо недосконалі ми!

Світло
На незнайомих
Перонах
Очі вже сльози не ронять
Ложка танцює у склі
Срібло
Зоряне жахи
Розгонить
І перетнуться дороги
Ще на цій дивній Землі

Довгих Ночей холодна сурма
Сурмить: ще йде зима!
Але звернуть колись назад її гончаки
Знову розтане жорстокий лід
Звільнитися крил політ
Ніщо-бо не вічне, і тільки шлях – на віки

Сів я, коротше, джемити й написав отакий #шаманізм.
Слова, як завжди в таких випадках, десь щось самі писалися.
Як-то кажуть, sorry for the mess, please treat yourselves with some tea.

Знайшов у себе #фото річної давнини. Вони атмосферні, як на мене. Несу.

Знайшов іще #фото. Архівне теж, #мемуаразми, бо в Києві снігу майже не застав: він пішов мені вслід.