Несу вам, словом, #вірші_стиха і #звук.
Можливо, це могло б стати черговим гімном Святої Укрзалізниці.
Але... Але в мене сьогодні нема голосу (я досі звучу як [REDACTED], тому й усі плани на завтра скасував).
Втім вважаю, що аскерську-баскерську ачивку "співати в будь-якому стані горла" відкрито.
Просто дуже хотілося співати.
А тепер буду хорошим і піду пити чай.

Потяг
Несе й несе собі
Далі
"Як не любить" прозвучали
Слова
З першої колії – геть
Протяг
Дме простісінько в душу
Я ще повернуся
Я мушу
І я тримаюсь ледь-ледь

Позаду лишилось багато тепла
Іскри несе навкруги
Малесеньке диво просто в серці зими.
Наворожилась іскра мала
Й лишилась – ну, дай боги
Її збережемо недосконалі ми!

Світло
На незнайомих
Перонах
Очі вже сльози не ронять
Ложка танцює у склі
Срібло
Зоряне жахи
Розгонить
І перетнуться дороги
Ще на цій дивній Землі

Довгих Ночей холодна сурма
Сурмить: ще йде зима!
Але звернуть колись назад її гончаки
Знову розтане жорстокий лід
Звільнитися крил політ
Ніщо-бо не вічне, і тільки шлях – на віки

Сів я, коротше, джемити й написав отакий #шаманізм.
Слова, як завжди в таких випадках, десь щось самі писалися.
Як-то кажуть, sorry for the mess, please treat yourselves with some tea.

Знайшов у себе #фото річної давнини. Вони атмосферні, як на мене. Несу.

Знайшов іще #фото. Архівне теж, #мемуаразми, бо в Києві снігу майже не застав: він пішов мені вслід.

Згадав оце нещодавно про існування цього.
Ні, досі не соромно. I still very much think Scrooge was an old gay man who's just lost his sparkle due to his life-long partner's demise.

Товариство. Наближається календарний новий рік (тут було багато моїх коментарів, але я скоротив їх для зручності).

Маю для вас одне питання, яке, якщо ви давно мене знаєте, ви будете очікувати тут.
#груші

Треба написати щось про лівобережні водойми.
По-перше, бо покидьки сьогодні стріляли по парку Перемога й по Тельбіну.
По-друге, бо історія з ведмедики виникла біля Русанівського каналу.
Думки вголос.

Ввімкнув водночас синтезаторну музику до Вермісу й приклад шизофразії (про Іллю Муромця, TW: російська), якимсь чином різко відчув свій 2007-й, коли ночами сидів, накладаючи різні ритми до улюбленої музики, щоб не спати. Паралельно думаю про Даґор Браґоллах і читаю "Хроніки Амбера". Ну привіт, я. Дивний ти чувак, скажу тобі. Але начебто нічого такий, з цікавим привітом.
#мемуаразми

Ну що.
Традиційне новорічне ворожіння на політичну ситуацію в країні, гумористичне і несерйозне. Завівся цей звичай багато років тому, в студентські роки, коли я з близьким другом прогулював пари біля Русанівського каналу. Ми хотіли їсти, а з їжі були лише желейних ведмедики. Ми вирішили, що просто так їсти їх не будемо, в визначимо по них основні сили, що будуть домінувати на політичній сцені. І збулося. Ну й часто збувалося відтоді. Так і пішла традиція.
Це були #мемуаразми, а тепер погнали. Хто в нас буде в 2026 році (значення зібрані в тих, хто був поряд):

Білі – прибічники договорняка попри все
Жовті – прибічники термінових виборів
Помаранчеві – Ющенко (так! знову!)
Червоні – найбільш мутні тіпи (якісь тоталітаристи)
Малинові – прибічники Залужного
Зелені – прибічники чинного президента

Погнали. Буде за пару хвилин.

Білі 10
Жовті 13
Помаранчеві 13
Червоні 18
Малинові 6
Зелені 15

Червоних найбільше (що очікувано).
В якийсь момент білі дуже злипалися з жовтими (загалом очевидно) й зеленими, яких теж доволі багато. Помаранчеві отримали ревайвал, малинові скромно побули присутніми.

Такі діла. Могло бути гірше, звісно. Тепер ідемо їсти салати. Ну й ведмедів теж)

Їжте червоних, шановні. Eat the rich.