Парцифаль також відомий як Персіваль — герой куртуазного епосу, творить одну з гілок сказання про короля Артура та його лицарів, входить до циклу романів Круглого столу. Списоносний муж — Шукач Святого Ґраалю.

#Артуріана #Кельтика #Романістика #Ґрааль
Лицарі Круглого Столу.

Як сумнів серце огорта,
В душі від того гіркота.
Ганебну хто гидоту
Поєднує достоту
Із мужністю безмежною в собі,
То він ряба сорока, далебі.
Бож буває, що в людини
Співіснують дві частини —
З небом пекло в ній злилось.
Як такий непевний хтось,
То забарвлення те чорне
До жахіть пекельних горне
Але те, що в ньому біле,
Сталости дає і сили

Уривок з прологу «Парцифаля»
На зображенні ви можете бачити Гамурета - батька Парцифаля, під час служіння Баруку - Царю Багдаду.

Гамурет

У поемі "Парцифаль", Вольфрама фон Ешенбаха, головний герой перших двох книг - це мудрий лицар Гамурет, молодший син вельможного Ґандіна Анжуйського. Він служить багдадському володарю Баруку, визволяє з облоги сарацинську королеву Белакану та отримує її руку разом із величезними матеріальними володіннями. Але всього через декілька днів, від великої туги за пригодами Гамурет залишає свою темношкіру дружину, навіть звинувативши її у сповідуванні «язичництва» у листі, що залишив їй перед втечею. Белакана залишається сама з маленьким сином метисом — Фейрефіцем.

Пізніше, на лицарському турнірі на іспанській землі, Гамурет перемагає численних лицарів, включаючи лицарів Круглого Столу, у змаганні на честь вибору чоловіка для королеви Валезії, Герцелойди. Лицарська рада вирішує, що Гамурет заслуговує на руку Герцелойди. Після цього він вимагає, від своєї дружини, право відлучитися для нових пригод, які знову очікують його на Сході, де його закликає сам Барук.

Але невдача приносить Гамуретові кінець, коли він потрапляє в пастку від хитрощів і меча одного сарацинського воїна. Залишаючи Герцелойду вдовою з маленьким сином Парцифалем. Гамурет залишає світ, але його подвиги і мужність запам'ятовуються на віки.

#Артуріана #Кельтика #Романістика

Питав у матері синок:
«За що карають тих пташок?»
Просив їх в охорону взяти.
Дитині королева-мати
Сказала: «Правдонька твоя,
Не йтиму проти Бога я.
З-за мене птаству не співать?»
Та син не дав їй доказать:
«Що то за Бог? Хто він такий?»
«Скажу тобі,мій дорогий:.
Ясніший він за ясні дні,
І з ласки він прийняв на-вні
Обличчя людське. Пам'ятай, —
На мудрий заповіт вважай:
Лише йому молись в нужді, —
Він Вірний людям у біді
Той Чорний, то пекельний цар,
Невірний, зрадник, повний чар:
Його та сумніву з гріхами,
Мій сину, уникай думками».
Так мати мовила йому,
Щоб знав він Світло і Пітьму.

Герцелейдове повчання сину, «Парцифаль»

Парцифаль

Зі сторони Гамурета Парцифаль був пов'язаний із лицарським родом Мазадан, а зі сторони Герцелойди — з родом охоронців Ґрааля. У III-й книзі юність Парцифаля завершується його навчанням лицарської поведінки у старого лицаря Ґрааля на ім'я Гурнеманц. Парцифаль вбиває у поєдинку свого родича Ітера (у Кретьєна це «Червоний лицар»), для того, щоб король Артур прийняв його у склад лицарів Круглого Столу. У IV-й книзі Парцифаль вже боронить від облоги фортецю найкрасивішої жінки на світі — королеви Кондвірамур (у Кретьєна це «Бланшефлор»), а після перемоги над її ворогами одружується з нею та стає королем Пелрапейру.

V-та книга — зустріч зі святим Ґраалем, у Вольфрама фон Ешенбаха досить сильно відрізняється від кретьєнівського тексту. Мова весь час ідеться про одного короля Ґраалю (Монсальвата) — хворого Анфортаса (Амфортаса). Попереднім королем Ґраалю був Тітурель. Ґрааль тут не чаша, а осяйний коштовний камінь, який вносять чотири дівчини, на чолі з королевою на ім'я Репанс. Але Парцифаля вигнали з Мунсальвеша, замку Ґрааля, тому що Він — Парцифаль не задав "співчутливе питання" Королю-Рибалці (Анфортасу).
Книги VII і VIII описують перші подвиги Ґавейна (Говена), згідно з французьким джерелом. У IX-й книзі спроба силою вдертися до замку Ґрааля призводить Парцифаля до нового гріха — вбивства лицаря-храмівника, який охороняє дорогу до фортеці. Охорона замку храмівниками — інновація Вольфрама фон Ешенбаха. Далі, як і у Кретьєна, триває зустріч на Страсну п'ятницю з покаянним лицарем, а потім, коли до Парцифаля починає повертатися благочестя, і зі Тревріцентом (у Кретьєна його називають схимником), який виявляється братом матері героя, а також братом короля Ґрааля — Анфортаса і хранительки Ґраалю — Репанс.

Тревріцент розповідає про походження Ґрааля, який принесли колись янголи, та його чудесні властивості, про його служителів, які визначаються написами, що несподівано з'являються на камені, про хворого короля Анфортаса (Король-рибалка), чия рана — наслідок гріху (а гріх — наслідок закоханості Анфортаса в демонічну Оргелузу, про що повідомляється згодом), про світське життя у минулому й про покаяння, та про те, як Тревріцент прийняв покаяння за гріхи брата. Тревріцент розповідає Парцифалеві про смерть матері та його приховану провину, адже вона померла з горя від від'їзду сина. Він також повідомляє про кровну спорідненість Парцифаля з Ітером (убивство родича було другим гріхом Парцифаля). Третій же гріх — вбивство тамплієра. Тревріцент із вичерпною повнотою пояснює героєві, що тільки співчуття — шлях до Ґрааля, і остаточно виганяє сумніви з душі Парцифаля силою доброти Бога (Бог — тут як втілення вірності, істини й добра), розповідає про первородний гріх, що призвів до вбивства Авеля Каїном.

Книги X—XIV описують нові пригоди Ґавейна. Зокрема, Ґавейн звільняє від чарівника Кліншора (Клінгсора) замок Шатель Марвей. Також у цих книгах присутній образ чаклунки Кундрі. Книга XV-та описує поєдинки Парцифаля з Ґавейном і Фейрефіцем.

У XVI книзі, після перенесених страждань (цілющих для душі) і повного покаяння, Парцифаль виліковує співчутливим питанням Анфортаса та стає королем Ґрааля, до замку Грааля переселяються Кондвірамур із сином Лоерангріном, а Репанс стає дружиною Фейрефіца, який прийняв християнство.

Печерник Треврицент розповідає Парцифалю про Святий Ґрааль.

Ілюстрація зі сторінки 214 книги «Король хлопчика Артура»: «Коли сер Парцифаль наблизився до краю скелі й побачив таку бурхливу воду, що він засумнівався, чи зможе її подолати».

«Замок Ґрааля» Ганса Тома, 1889.

Оскільки "Парцифаль" — це мій улюблений твір серед Артуріани, я залишу вам книжку у форматі fb2, для тих, хто також захоче прочитати.
На жаль, українською мовою я цю книгу не знайшов, тому буде російською.

#Артуріана #Романістика #Кельтика #Ґрааль