Мої баба з дідом
слухали із відразою
як я розмовляю німецькою
– відлунням їхньої війни.
Сьогодні,
коли вони уже мертві,
а в нас знову війна,
я краще їх розумію.
Як добре,
що вони уже мертві,
коли я знайомлю батьків
зі своїм коханим-австрійцем.

http://www.chytomo.com/avtorka-chytomo-otrymala-avstrijsku-literaturnu-premiiu/

​​Боротьба за книжку

Зазвичай я не розказую тут про непрочитані книги, але процес купівлі і отримання цієї мене безмежно роздратував.

Частина перша: Другого липня я замовила "Дев'ять незнайомців" Ліян Моріарті на сайті Км-букс. Це був четвер, а менеджерка зателефонувала мені наступного тижня, перепитала подробиці і сказала, що надішле на електронну пошту (!!!) квитанцію для оплати. Я ще запитала, чи треба мені надсилати скрін на підтвердження у відповідь. Ми точно говорили про емейли.

Частина друга: Дев'ятого липня менеджерка зателефонувала мені ще раз і спитала, чи буду я оплачувати. Я була б і рада, але жодної квитанції на пошту мені не надходило. Розмовляючи з нею, я перевірила теку Спам і хотіла пошукати за електронною адресою, якої менеджерка, на жаль, не знала. Чи то там має бути слово "bukva", чи то "kmbooks", їй невідомо. Зате пообіцяла надіслати лист ще раз. Чекаю, але нічого не відбувається. Випадково узявши телефон, помічаю, що мені приходить смска від WayForPay з лінкою, де можна оплатити щось, без жодних уточнень. Тобто, або менеджерка не уявляє як працює їхній функціонал, або вона не бачить відмінності між емейлом і смскою (господи, хто читає зараз смски, там же суцільний потік спаму!), або вона просто не хоче, аби я оплатила. Я оплачую і чекаю якоїсь реакції, пробую набрати номер, з якого мені дзвонили. Там не беруть трубку.

Частина третя: Тринадцятого липня я пробую подзвонити ще раз, питаю про своє замовлення, а воно вже відправлене, про що мене теж ніхто не поінформував. Нарешті мені диктують трек-номер посилки. Яке щастя.

Частина четверта, укрпоштова: Чотирнадцятого липня Укрпошта міняє статус моє посилки на "отриману особисто", хоча я при цьому навіть не присутня в місті. Двадцятого липня я нарешті розшукую свою посилку.

Епілог: до Укрпошти в мене, звичайно, претензії є, я залишила їм скаргу, але до Кмбуксу в мене претензій набагато більше. В мене склалося враження, що вони зробили тупо все, аби я відмовилася від ідеї купити у них книжку. Дуже неприємно. І маленька дрібничка, але все ж: менеджерка не зреагувала на мову, якою говорила їхня клієнтка, спілкуючись російською.

​​Життя маленької киці

Камінґаут: я ніколи не читала манґу. Настільки ніколи, що мала культурний шок від того, що трушну манґу читають в інший бік. Я замовила дві книги у видавництва Nasha Idea: "Чі. Життя маленької киці" і "Ательє чаклунських капелюхів", і довго думала, що "Ательє..." - браковане, бо відкривалося справа на ліво. Натомість насправді брак виявися в "Чі. Життя...", траплялися порожні сторінки. На щастя, представниця видавництва виявилася дуже милою і приємною, ми узгодили обмін на нормальний примірник і вся комунікація загалом лишила дуже хороше враження.

"Життя маленької киці" - максимально мімішна історія. Уявіть собі щось дуже миле і помножте на три. У центрі оповіді - маленьке кошенятко, що відбилося від мами і опинилося на вулиці - страшній гуркотливій вулиці з собаками і машинами - але, на щастя, малечу підібрала до себе родина Ямада. Спершу вони були налаштовані знайти Чі нових господарів, бо за правилами оренди їм не можна тримати домашніх тварин, але що лишається робити, якщо ніхто зі знайомих не бажає стати власником маленького котика? Звичайно, лишити собі.

Сюжет дуже простий і легкий. Конамі Каната, авторка цієї манґи, кумедно обігрує різні випадки, знайомі власникам котів. Це і вперте небажання Чі ходити в лоток, і її гра зі шнурівками черевиків, і примусове купання, і похід до ветеринара тощо. Особливої милоти додає той факт, що фрази від імені кошеняти перекладені з маленькими помилками, що властиві дітям, які ще погано говорять. "Авзез" замість "авжеж", "хоцю" замість "хочу". Я не можу припинити посміхатися, навіть просто думаючи про цю історію.

Переконана, що ця манґа прекрасно підійшла б дітям, тим паче видавництво пише, що "Життя однієї киці" призначена для віку 6+. Навіть шкода, що в мої 6+ не було таких історій. У цій серії вийшло ще два томики пригод Чі, котрі я планую пізніше придбати і перечитувати, коли мені буде сумно.

​​Простори українського навколокнижкового телеграму

Мене часто (не дуже часто) питають, які ще є українські канали про книги у телеграмі. Тому я зробила маленьку підбірочку каналів, за якими я особисто слідкую. Є більші, є менші, є з оглядами, є з досвідом перекладачів, є з досвідом авторів. Сподіваюсь, буде корисно.

https://news.1rj.ru/str/npzbvnkngchtn

https://news.1rj.ru/str/aroundbooks

https://news.1rj.ru/str/sraka_motyka

https://news.1rj.ru/str/vaenn

https://news.1rj.ru/str/books_and_other_things

https://news.1rj.ru/str/av_writer

https://news.1rj.ru/str/knyzhkovemore

https://news.1rj.ru/str/ellainwordland

https://news.1rj.ru/str/kliati_pereklady

https://news.1rj.ru/str/tut_i_dali_prym_per

https://news.1rj.ru/str/book_passion

https://news.1rj.ru/str/nerdgasm

https://news.1rj.ru/str/dooblog

​​Липневе

У липні читається цікаво, але розслаблено. Саме тому в мене вийшло лише 6 книжок, але майже всі шість були хорошими або принаймні цікавими.

Про "Цирцею" Медлін Міллер я розказувала кілька постів тому, бо мені сильно сподобався ретелінг історії давньогрецької чаклунки. Це було красиво і легко, та ще й зустрічаєш персонажів, з якими виростала. Дуже тішить розвиток Цирцеї, яка важко і натхненно працює, аби розвинути свою магію. На фото вона відсутня, бо віддала мамі на прочитання.

Про "Життя однієї киці" теж розказувала, як про свій перший досвід читання манґи евер, максимальний рівень мімішності, Чі - дуже кумедна солоденька булочка, яку хочеться обіймати і гладити.

"Бачити, щоб бути побаченим" - це нон-фікшон від Олександра Михеда, в якому аналізується таке явище як реаліті-шоу. Книга складається з трьох частин: власне, самі шоу; книги, пов'язані з реаліті-шоу та роль стрімів у сучасних революціях. Перша і третя частини доволі цікава, а друга мені видалася нестерпно нудною. Також у книзі містяться інтерв'ю з людьми, дотичними до створення українських реаліті (Холостяк, Битва екстрасенсів, X-Factor).

"Монстриця" - дуже дивна історія, про яку я досі не зрозуміла: чи подобається мені. З одного боку вона неймовірно атмосферна і красива, з іншого - чи то це not my cup of tea чи там просто дуже високий поріг входження, бо майже весь перший том мені було незрозуміло, що це за персонажі і чому вони роблять те, що роблять. Не знаю, чи буду продовжувати.

Нарешті я дочитала е-бук "Best Served Cold" Аберкромбі. Це спін-офф від його трилогії First Law, що почали видавати в КСД, аби потім сказати, що робота над третьої книгою безстроково припинена (дуже горю з цього, бо це їх традиційна практика - кидати своїх читачів). У "Best Served Cold" зустрічається кілька персонажів з трилогії, це той самий світ, але сюжет книги відокремлений і доволі лінійний: воїтелька Монза Муркатто збирає собі команду, аби помститися за смерть брата, що виливається в перерозподіл влади і територій. Дуже яскраві самобутні персонажі, динамічна оповідь, сміливість показати найтемніші сторони - все, за що я пристрасно люблю Аберкромбі.

І остання книга теж була прочитана в електронці. Це "До краси" Давіда Фоенкіноса. Меланхолійна сумна історія, про чоловіка, який картається почуттям провини і намагається втекти сам від себе. Його зцілює краса у всіх сенсах. Мені у свій час зайшла "Ніжність" цього ж автора, а ця книга чомусь не вразила, можливо, не ті обставини і не той час.

Загалом це все, дякую, що ви тут. Приємного читання ❤️

​​Моцарт 2.0

Почну з маленької перестороги для людей, які планують купувати е-версію цієї книги у ВСЛ. Майте на увазі, у них там проблеми з куар-кодами, вони відображаються у тексті надто маленькими, аби можна було їх використовувати. Цю ситуацію можна вирішити, написавши видавництву на пошту, вони надсилають архів куар-кодів.

Перше і найяскравіше моє враження від "Моцарта 2.0" - історія дуже кінематографічна, вона нагадує сезон якогось сіткому, де в кінці серії драматична сцена, в якій всі обіймаються. Мені здається, що автор свідомо прагнув такого ефекту, аби створити для читачів знайому затишну атмосферу. Йому вдалося.

Як можна здогадатися з назви, у центрі розповіді знаходиться той самий Моцарт. Видатний композитор, портрети якого прикрашають кожну музичну школу, одного дня прокидається посеред Нью-Йорка, без документів і розуміння як він сюди потрапив. Для нього кілька сотень років між моментом, коли чоловік "помер" і опинився в сучасній Америці, вмістилися в секунду. На допомогу митцю приходить нелегальна мігрантка з України, Стейсі, що працює в ресторанчику неподалік.

Власне, весь сюжет книги полягає в тому як геніальний композитор намагається примиритися з тим, що "попереднє життя" вже позаду і треба акліматизовуватися в новому. Не бракує кумедних ситуацій і персонажів. Останні, до речі, практично всі - чудові люди. Добрі, розуміючі, дружні. На весь твір присутній один-два негативних персонажі, та й ті просто відробляють детективну сюжетну лінію.

Було приємно зустріти персонажів з "Франчески", яку я ніжно люблю. Особливо мене повеселив той факт, що Дорж Бату відправив себе самого в кафе, де працює Стейсі. Це було кумедно.

Я бачила багато відгуків з обуренням, що, мовляв, читачі очікували якусь романтичну лінію між Моцартом і Стейсі. Я цього обурення не поділяю, мені цілком підходить опис дружніх стосунків між чоловіком і жінкою, в яких ніхто ні з ким не хоче зайнятися сексом. Таке, виявляється, буває. Можливо, десь у наступних частинах ці стосунки зміняться, але я не проти якщо все лишиться як є.

Не можу сказати, що мені зайшли всі жарти в цій книзі. Якусь частину з них я гортала з незворушним обличчям, але, я певна, для них знайдеться своя авдиторія, тим паче роман написаний дуже легко і приємно.

Важливу частину в "Моцарт 2.0" займає музика, особливо творчість, звісно, Моцарта. Навіть не зважаючи на поламані куар-коди, мені хотілося послухати той чи інший трек, аби відчути себе причетною до подій у книзі.

Загалом, історії про Франческу сподобалися мені більше, але "Моцарт 2.0" теж непогана книга, яку можна порадити, хоча вона може здатися трохи спрощеною. Мені не зайшли розділи між розділами: "антракти", де автор окремо пояснює різні абстрактні поняття, на зразок дружби. Усе, що він каже і так зрозуміло з основного тексту, навіщо це все повторювати в очевидній формі - мені не ясно.

Фан факт (або не дуже фан): Дорж Бату приходить в гудрідсі до людей, які написали негативний відгук і каже, що їм не варто і не варто читати. В дружній формі, але все ж.

​​Дуже амбіційно беру з полиць книгу, що припадає там пилом уже не перший рік. Читатиму її вічність, до того ж я:
а) вже читала її в інших виданнях
б) у ній два томи по 800 сторінок кожен

Знаєте, що це?

​​Проповідник

Я не надто часто читаю мальописи, а ще рідше пишу про них. Частково з-за того, що подивилася на ютубі відосики, де розказували різницю між поняттями "комікси", "мальописи", "мальовані історії" і всяким-різним, але я не сильно запам'ятала і тепер повсякчас боюся зганьбитися, сказавши щось не те. Тим не менш, для "Проповідника" мені дуже хочеться зробити виняток і розказати як історія, від якого я не очікувала нічого, раптом виявилася серцерозбивательною.

Назву цієї серії я чула давно, але, по-перше, мені вона здавалася занадто дорогою, а, по-друге, я не надто люблю релігійні теми. Тим не менш, мені зустрічалися тільки хороші відгуки, тому, коли мені випав шанс спробувати почитати "Проповідника", я вирішила, що варто. Мої друзі поїхали на море і попросили приходити няшкати кицьку, дозволили користуватися їхньою бібліотекою. Сприймаю це як подарунок від Всесвіту.

У центрі мальопису проповідник з маленького техаського містечка Джессі Кастер, який у жителях цього містечка і своїй службі трохи розчарувався. На щастя (або зовсім ні), у нього випадково вселяється наймогутніша у світі сутність, за якою тепер будуть вести полювання янголи, дияволи і людські таємні організації. Сам Джессі, дізнавшись страшну таємницю про Бога, вирішує знайти його і серйозно поговорити.

У цій роад-сторі Джессі супроводжують екс-подружка Тюліп та невразливий і дуже харизматичний ірландець на ім'я Кесіді. І насправді бодай задля діалогів між цими трьома варто було почати читати. Розгортки, де Джессі та Тюліп з'ясовують стосунки, я фотографувала і надсилала подрузі, бо, леле, в мене не виходило пережити це на самоті, дуже хотілося ділитися.

Мальопис перенасичений насильством, брудом, гидкими штуками та лайкою, але, як на мене, так і планувалося, це не випадковість. Такий стиль, такий світ, такий твір - читачі або приймають правила гри і сміються над непристойностями на межі абсурду, або йдуть собі далі.

Не дивлячись на все вищеперераховане, "Проповідник" говорить про важливі речі, як сказала б моя шкільна вчителька літератури "вічні теми". Боротьба за себе, кохання, дружба, відданість, шлях до мети - все як і в кожній хорошій історії.

Найбільше мені зайшли перший і другий томи, третій трохи менше, а четвертий був знову хорошим. Незабаром має побачити світ український переклад п'ятого тому, який мені тепер дуже кортить прочитати. І не можу, звісно, не захопитися роботою перекладачів, які змусили стандартний запас матюків заграти новими яскравими барвами.

Уже очевидно, що мені сподобалося. Якщо хочете взнати, чи сподобається вам, то спробуйте, це найвірніший шлях :)

П.С. Стараюся не дратуватися, дивлячись на різні емблеми на корінцях, але все одно дратуюся.

Так, я затестила BookBox. Все пройшло добре, але якщо цікаво, то можу поетапно розказати свої враження. Треба?

​​Тест-драйв BookBox

Про запуск BookBox я дізналася з листа на мій емейл і трохи напружилася, що хтось знову надсилає спам, бо я ніде не підписувалася на такі новини. Тим не менш, назва запам'яталася, а я потім ще побачила згадку про цю організацію і в інших знайомих. Треба йти дивитися.

Букбокс - це варіація онлайн-бібліотеки, зав'язана на оплаті щомісячного абонементу і доставки паперових книг. Зараз на своєму прикладі спробую розказати як воно працює.

Крок перший. Зареєструватися на сайті і сплатити місячний абонемент. Зараз він коштує 299 грн, але, як я зрозуміла, це стартова ціна, потім він буде коштувати 500.

Крок другий. Погортати наявні книжечки на сайті можна і без реєстрації, але після логіну додається кнопка "Замовити". Я обрала "Щоденники воєнного часу" Астрід Лігдґрен, на які мені завжди було шкода грошей і один з мальописів. У сумі обидві ці книжки вже перевищують як 299, так і 500 грн.

Крок третій. За кілька днів по замовленню обидві книжки прийшли мені на відділення Нової Пошти. Доставку книжок оплачує сам букбокс, що не може не тішити. На книжках є наклейки з логотипом та зі зворотньою адресою. Самі видання нові, помітно, що ще нечитані. Усередині кожної книги - закладочка з якоюсь письменницькою історією. Мені трапилися історії про Джойса та Крісті.

Крок четвертий. По прочитанню книги потрібно відправити назад Новою Поштою. Коли букбокс їх отримає, то можна буде обрати наступні до замовлення.

Цікаві факти:
- на сайті присутні доволі багато книжок трьома мовами: українська, англійська та російська. До кольору, до вибору.
- уподобані книги можна додавати в "бажані", але ця кнопка розташована неочевидно, сподіваюсь з часом її проапдейтять.
- до заснування бібліотеки, як я розумію, причетний телеграм-канал Андер кавер, і вони рекламують букбокс через наявність книжок російських авторів, що особисто мене засмучує, але все таки я бажаю цьому проєкту зростання.

​​"Керамічні серця"

Лишенько, як довго я чекала виходу цієї книги. Давні підписники каналу, ймовірно, здогадуються, що до творчості Наталії Матолінець я ставлюся критично, але з цікавістю спостерігаю за новими роботами. "Керамічні серця" мала вийти навесні, але клятий карантин втрутився у видавничі плани. Я щиро співчуваю авторці, котрій довелося так довго знаходитися у підвішеному стані, але ось нарешті наприкінці серпня книга тут і з нами.

Відразу скажу, що мені майже сподобалося. На сьогоднішній день "Керамічні серця" безумовно найсильніша робота Наталії. Перші сторінок 350 я буквально ковтнула за один вечір. Ба більше, я прокинулася наступного ранку і відразу потяглася читати, бо мені було цікаво, що станеться далі. На жаль, останні 100 сторінок мені далися набагато важче і це трохи зіпсувало враження.

У центрі роману знаходиться безправна служка Канре з трагічною родинною історією та могутній нащадок знатного і багатого роду Жаррак, якого з дитинства готували до війни. Романтичні стосунки між ними і те, до чого ці стосунки призведуть, порушують всі можливі суспільні заборони, але прагнення покращити світ заради коханої людини може виявитися сильнішим за традиції.

Мені дуже сподобалася атмосфера цієї книги. Наталія лишилася вірною собі в описі літрів какао та різноманітних мережив, але, на відміну від попередніх творів, ці описи були меншими і стриманішими, що, безумовно, пішло твору тільки на користь. Це можна назвати впізнаваним стилем. Також цікаво було вгадувати прототипи реальних країн в країнах вигаданого світу, н-д, Фран - Франція, Ерманія - Німеччина.

Вдало вийшло прописати початок стосунків між Канре і Жарраком, їхнє зближення. Не виникає враження, що симпатія береться нізвідки, - і це цінно. Я справді переживала за них і швидше перегортала сторіночки, аби взнати, куди ще нас приведе заборонене кохання.

У вигаданому світі існує власна легенда про походження людей і їх розподіл на Нижчих і Вищих, що створює міцну основу для розвитку подій. Магічна наука має певні (хай і не завжди чіткі) кордони, розподілення на чаротворців і алхіміків, певні конфлікти між цими двома групами, що робить їх більш реалістичними.

Окремо хочеться виділити наявність лесбійської лінії в книзі, нехай вона навіть ледь помітна і дуже скромна.

Я б дуже хотіла лише хвалити цю книгу, але тоді, на жаль, мусила б не дочитувати. Мені не сподобалася подальша ідеалізація стосунків між Жарраком і Канре, я не вірю в те, що життя травмованих Принца і Попелюшки може бути таким легким і безхмарним.

Також я не вірю, що людина, яка має досвід життя виключно на межі рабства зі згвалтуваннями, приниженнями та постійним страхом, може за короткий проміжок часу навчитися триматися на рівні з Вищими, яких глибоко зневажає.

Мені здається дуже дивною поведінка матері, яка втрачає своїх синів, хай навіть далеких, і не згадує про це в жодному листі, навпаки, радісно стрибає в другий шлюб.

Геть незрозуміло як функціонує державний апарат Франу, якщо наближений до короля нащадок найвидатнішого роду може одружитися на аби-кому, сказавши, що це хтось з Півдня, а служба безпеки (організація, яка існує в будь-якій державі за дефолтом) не старається розібратися в ситуації.

Щоб закінчити на хорошій ноті, я хотіла б виразити своє захопленню сміливістю Наталії, яка не побоялася змусити героїв пройти крізь дійсно жахливі речі і довела історію до жорстокого, але красивого кінця. Дякую їй за це. Я б зі задоволенням почитала б ще щось у схожому стилі, тут є речі про які хочеться подискутувати.

Порахувала книжки за серпень - і сильно округлила очі. Вгадаєте кількість? Хто перший вгадує, тому листівочка з моїми найкращими побажаннями ❤️

Варіанти можна писати як в чат, так і в особисті повідомлення, як буде зручно.

Апд: правильна відповідь 13.

​​Вересневе

Не бийте блогерку ногами, вона пише як може. Дуже соромно дивиться на канал, де за місяць я не розказала про жодну книгу, але у мене був надто насичений вересень (навіть перенасичений). Читала я натомість активно, вийшло десять книг, про них зараз і йтиме мова.

1) "Керамічні серця" Наталії Матолінець були прочитані у перших числах і про них я таки написала свою дуже цінну думку кількома постами вище. Якщо коротко, то я вважаю цю книгу найкращою роботою авторки на сьогоднішній день. Загалом у мене лишилися хороші враження, незатьмарені навіть дрібними питаннями.

2) "Щоденники воєнного часу" Астрід Ліндґрен. О, як я обожнюю Астрід. Для мене було великим задоволенням почитати її щоденники і, здається, торкнутися буденності її життя, осмислити як живу жінку, яка стикалася з негараздами. Щоденники охоплюють 1939-45 рр., і через призму звичайної шведки ми можемо ще раз поглянути на Другу Світову. Спойлер: ця призма кардинально відрізняється від тієї, до якої ми могли б бути звиклі.

3) "Тост за предків" Войцеха Ґурецького. Це збірка репортажів від видавництва "Човен", де автор описує свій досвід перебування в трьох країнах Кавказу: Азейбарджані, Грузії, Вірменії, щедро пересипаючи повсякдення історичними фактами. Це було цікаво, моментами обурливо, а моментами прослизало щось дуже і дуже знайоме.

4) "Вартові" Алана Мура. Мені весь час здавалося, що це не для мене, що мені не сподобається, але несподівано ця історія дуже сильно зачепила. Маю визнати, що всі, чуті мною, дифірамби на її честь - заслужені.

5) "Я змішаю твою кров з вугіллям" Олександра Михеда. Встигла прочитати її в інтерсіті Харків-Київ. Боялася, що це буде щось дуже зарозуміле про недолугих тубільців, але ні, автор дуже тонко відчуває свій матеріал. Роздуми самого автора на тему Донбасу перемежовані анонімними цитатами місцевих жителів, легендами, історичною довідкою та інтерв'ю з більш-менш відомими вихідцями з цих територій.

6) "Balcony chic" Олександра Бурлаки - альбом з фотографіями різних зразків балконного мистецтва, що вже стало обов'язковою прикрасою наших багатоповерхівок.

7) "Я - Малала" Малали Юсуфзай - біографічна історія дівчинки з Пакистану, на яку було скоєно напад за її діяльність. Малала і її батько підтримували обов'язковість освіти для жінок, що не могло не привернути негативної уваги терористів. Дівчина стала наймолодшою лауреаткою Нобелівської премії миру. Я довго уникала цю книгу, бо вважала, що мова йтиме про жіноче обрізання, але цієї теми в "Малалі" навіть не торкаються, не знаю, звідки в мене взялися такі думки.

8) "Ніж, якого не відпустиш" Патрика Несса - чудовий зразок янґ едалту, можу радити всім шанувальникам жанру. Мова буде про світ, де чоловіки постійно чують думки один одного, так званий Шум, а жінок просто не лишилося. Чи лишилися?... На жаль, перекладена лише перша частина, але я не втрачаю надії, що "Асса" завершить серію.

9) "Це не пропаганда" Пітера Померанцева - нон-фікшон про те, як зараз працює суспільна думка, і хто її творить. Читається повільно, але зрештою ні про що не шкодую. Хочеться надягнути шапочку з фольги, викинути всі девайси і піти жити в ліс.

10) "Казки. Том 3" Білла Вілінґема - продовження історії казкових персонажів, що опинилися в нашому світі. Спостерігаючи за Білосніжкою і С. Вовком, я нагадую собі оту собачку з мема, що зсуває двох іграшкових песиків, якщо ви розумієте про що я. Якщо не розумієте, напишіть мені і я скину вам мем.

Фух, знайшла добре слово для кожної з книжок. Постараюсь у жовтні не забивати на канал, дякую, що ви тут.

​​"Остання війна імперій"

Альорт: хочу добросердечно зізнатися, що цей відгук на книгу не можна вважати цілковито об'єктивним, бо так вже сталося, що я частково читала її до друку і мала змогу висловити свої зауваги. Тим не менш я постараюся бути максимально відвертою і чесною.

"Остання війна імперій" Ірини Грабовської є заключною частиною дилогії "Леобург". І, якщо в першій книзі, події стосувалися переважно родини Яблонських, то тепер під ударом опинилося ціле місто. Та що там місто, під ударом всенький світ!

Персонажі першої частини повертаються в охоплений повстанням Леобург. Фундатори міста з усіх сил намагаються затягнути гайки, перетворивши бунтівний осередок науки і мистецтв на зручне і покірне місто, дружнє Російській імперії. Гості з іншої реальності виявляються втягнутими до боротьби. Для декого з них революція в Леобургу стає можливістю переоцінити ставлення до схожих подій у своєму світі, хай як вони намагалися їх раніше ігнорувати і бути "внє палітіткі".

Події у книжці розгортаються не лише у Леобурзі, авторка дає змогу нам побувати всередині як Австро-Боснійської імперії, так і Українського Королівства. Остання держава просто змусила мене пищати від захвату. Мені не хочеться спойлерити, але, повірте, це не те королівство, яке варто ігнорувати.

Разом зі старими героями під софіти виходить кілька другорядних персонажів з першої частини, з'являються нові. Хочеться окремо згадати про Лейлу і Давида. Обидва вигнанці, яких об'єднує спільне повернення з Сибіру, проявляють себе абсолютно по-різному. Шалена і примхлива Лейла робить страшні помилки з-за свого прагнення помсти. Захоплююсь авторкою, що не побоялася ввести таку неоднозначну, навіть у певному сенсі негативну героїню. Виважений Давид же зі свого боку страшенно боїться непоправних помилок і хоче зробити все правильно, але виявляється вимушеним прийняти відповідальність за життя інших.

Дуже цікаво було спостерігати за паралелями з першою частиною, починаючи від прибуття героїв до Леобургу і закінчуючи фінальними акордами у їхній трансформації. Персонажі проходять неймовірну трансформацію, приносячи вимушені жертви і роблячи складні вибори.

Мене невимовно тішить, що в цій історії доволі жінок з сильним характером, які мають змогу проявити себе і впливати на долю цього світу. Авторка добряче попрацювала над персонажками, наділивши кожну як перевагами, так і проблемами, навіть розколами всередині себе.

Додайте до всього вище перерахованого танкові бої на вулицях Леобурга, аналогії з українськими подіями, геополітичні інтриги, пристрасні стосунки, японські шпіони, дирижаблі, що вибухають, парокозаків та субтерини (!!!), розчарування, втрати, секретну зброю, катакомби заводу, віденську оперу, тортури, самопожертву, зради, кохання, героїзм і, звісно, стімпанк. Мені подобається цей коктейль.

Не можу не зауважити, що є речі, які особисто мені здаються невдалим рішенням. Однією з них є незрозуміло навіщо введена реакція транслокалів між собою, така собі невелика чорна діра в логіці. Хоча, можливо, авторка планує якось використати це в сиквелі, бо, хоча ніяких офіційних оголошень не було, в кінці "Останньої війни..." є малеееееесенький натяк на ймовірне продовження. Також мені здався недоречним натяк на одну з любовних ліній, але насправді він займає не більше сторінки.

Чи сподобалося мені? Так. "Остання війна імперій" вийшла атмосферною і цілісною, вона нагадує нам про сучасні українські події, які були так недавно - чи вже дуже давно? Мені дуже полюбилися персонажі, кожна їхня втрата сприймалася мною болісно, а перемога - радісно. Зрезонувало.

П.С. Фан факт, у світі Леобургу існує телеграфічний аналог твітера з емблемою у вигляді пташечки. Це неможливо мило.

​​"Ну просто нереальна штука"

Чи мріяли ви колись про популярність? Так щоб прокинутися вранці, а про вас говорить весь світ; щоб на кожен ваш твіт летіли тисячі реакцій; щоб ваші стріми дивилися мільйони людей? От тільки, що треба зробити для досягнення такого ефекту? Можливо, стати першою контактеркою з позаземною цивілізацією?

Героїня роману Генка Ґріна "Ну просто нереальна штука" обирає саме такий шлях. Дизайнерка Ейпріл Мей (можемо ласкаво називати її Квітень Травень) одного вечора, повертаючись з роботи, помічає величезну статую посеред вулиці, на яку інші не звертають уваги, і кличе друга з камерою, аби зняти відео про свою знахідку. Лягаючи спати, вона ще навіть не уявляє, що подібні монументи з'явилися по всьому світу буквально нізвідки, а за можливість показати їхнє відео телевізійні канали будуть готові сплачувати десятки тисяч доларів.

Ось так все і починається. Звичайнісінька людина одномоментно перетворюється на суперзірку, отримує гроші, славу, фанатів, але що Ейпріл втрачає? Як воно взагалі бути людиною-брендом і намагатися просувати ідеї в які віриш? А що як додатково на все це накладається інфікування людства дивном однаковим Сном, де треба проходити квести, здобуваючи частинки загадкового коду? Дуже складно, але дуже захопливо.

Спочатку я проходила повз цю книгу, бо вважала, що це такий нон-фікшон для сммників, замаскований під художню літературу, але насправді це повноцінна і оригінальна історія. Якщо вам потрібні аналоги, то це трошки схоже на "Першому гравцеві...". Мені дуже образливо, що "Ну просто нереальна штука" настільки недооцінена, бо що в інстаграмі, що на буктюбі, що в гудрідзі відгуки на українське видання практично відсутні!

Також мені б хотілося оцінити зусилля перекладачки, що працювала над цією книгою. Я майже переконана, що вона прочитає цей допис, тому знай, Марино, ти зробила чудову роботу і я дуже вдячна за це!

Мені б хотілося, що б "Ну просто нереальну штуку" прочитало більше людей, щоб ми були поєднані ще й цим контекстом, але загалом це просто класне розважальне читання про людство, про соцмережі, про гейтерів, про стосунки і всяке-різне, що складає частину наших життів.

​​"Моя темна Ванесса"

Розказувати про цю книгу я почну зі сторінки подяк. Не знаю чи вразить хоч когось цей факт крім мене, але авторка писала свій твір вісімнадцять років. Лишенько. ВІСІМНАДЦЯТЬ, КАРЛЕ!

"Моя темна Ванесса" від Кейт Елізабет Рассел взагалі-то не мала б мені сподобатися. Це ж бо роман-рефлексія, майже всі сюжетні повороти якого ми знаємо з самого початку, навіть з анотації. Доросла Ванесса, що у шкільні роки мала роман з викладачем, намагається зрозуміти, що саме для неї означали ці стосунки. Чотириста з гаком сторінок розмірковувань над тим навіщо все це було і як вплинуло на подальше життя могли б виявитися нудними, але не цього разу.

Усе почалося, коли Ванессі було п'ятнадцять. Самотня і ображена, вона навчається у закритій приватній школі з пансіонатом. Учитель англійської літератури Джейкоб Стрейн, старший її десь років на тридцять, - єдиний, хто бачить у незграбній підлітці вроду, поетичний дар і певну внутрішню "темряву", таку схожу на його власну. Його пристрасть до неї важка, хвороблива, така непідробна. Ця пристрасть дарує Ванессі заманливу владу над дорослим чоловіком.

Паралельно з епізодами зі шкільного життя ми бачимо вже тридцятидворічну Ванессу, що має невибагливу роботу у готелі, захаращену квартиру, залежність від алкоголю і "шишок", нерегулярний секс із незнайомцями, а також регулярні візити до психотерапевтки. Її більш-менш влаштовує таке життя, але одного дня на фейсбуці з'являється пост від випускниці тієї ж школи, де Джейкоба Стрейна звинувачують у домаганні до учениць. Авторка посту благає Ванессу підтримати її, але ж Ванесса точно знає, що з нею відбулося зовсім інше: велике кохання, неймовірні оргазми, ніжні стосунки за обопільною згодою. А може так лише здається?..

Авторка книга ще на перших сторінках попереджає, що всі події - художній вимисел, її намагання де-романтизувати стосунки між дорослим дядьком і юною дівчинкою, підкреслити неоднозначність "Лоліти" Владіміра Набокова. Не варто очікувати від цієї книги чогось схожого на класичний любовний роман, о ні, це історія про саморуйнацію і приниження. У романі присутні відверті сцени, але їх не можна назвати збуджуючими.

Як читачці мені було найпростіше асоціювати себе з психотерапевткою Ванесси, що дивиться на все це збоку і хоче допомогти, але обмежена у засобах. Бігме, частину книги кортіло схопити героїню за руку і потягти геть від прірви, пояснюючи її, що дивись, мала, він жорстоко маніпулює тобою, змушуючи тебе пропонувати речі, яких ти насправді не хочеш. Хоча навряд би Ванесса була спроможна мене (чи будь-кого) почути.

Я захоплююся майстерністю авторки, яка справді недаремно витратила попередні вісімнадцять років: їй вдалося створити дуже сильну пронизливу книгу. Насправді ця історія не лише про приватний випадок Ванесси та містера Стрейна, вона показує нам наскільки незахищеними змушує почуватися школярок сама система, наскільки важливо для жінок чути голоси інших жінок, що розповідають про те, що сталося з ними, наскільки сильно можуть вплинути на життя події юності.

Це сумна книжка. Сумна і безмежно красива у своїй меланхолійності.

Fun fact: у книжці є героїня місис Антонова, яка пригощає учнів українськими пампушками з вишневою начинкою за рецептом її мами, що для мене стало абсолютно шоком, бо я визнаю існування виключно пампушок без начинки, проте натертих часником.

⚡Дарницький районний суд Києва заборонив розповсюдження тиражу книги Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса" без дозволу одного з лідерів партії "Опозиційна партія – За життя" Віктора Медведчука.

Суд визнав, що деякі фрази у книзі порушують честь та гідність позивача.

Також з Вахтанга Кіпіані та видавництва Vivat стягнули 860 гривень на користь Віктора Медведчука.

​​СИЛА

Що ж, це було сильно. Достатньо сильно, аби останні сто сторінок було важко дочитувати, але разом із тим дуже цікаво.

"Сила" - роман британської письменниці Наомі Альдерман, що з анотації здається доволі звичною вже підлітковою антиутопією з нотками фемінізму. Певною мірою я люблю підліткові антиутопії, бо, по-перше, Я-підлітка просто зачитувалася ними, по-друге, мені, як правило, вони поліпшують настрій, але якось так вийшло, що тільки в процесі читання я помітила, що "Сила" - дещо інше.

У цього романа є три рівня розповідання історії. Перший відбувається, власне, у самому сюжеті: у нас є чотири герої, які зустрічаються у кожному розділі, між якими проходить десь рік. Донька британського бандита Роксі, американська сирота Еллі, ніґерійський студент Тунде та мерка американського міста Марго - головні герої, хоча час від часу ми зіштовхуємося з їхніми родинами чи друзями. У кожного з персонажів свій шлях і, хоча подеколи вони перетинаються (нечасто), потім відштовхуються одне від одного і рухаються далі. Авторка поставила перед собою дуже амбітне завдання - показати зміни у всенькому світі після того, як виявляється, що більшість жінок, а особливо дівчата-підлітки мають джерела електричного струму у власному тілі, ба, більше, у них з'являється окремий орган для цього: мотанка, що знаходиться на ключицях. Це зброя, це влада, це привід змінити світові устрої.

Другий рівень історії - це малюнки, що зображують певні артефакти, знайдені археологами десь 1-5 тисяч років тому. І саме на цьому рівні я вперше зрозуміла як працює ця книга. Прочитавши текст до стародавньої статуї на сторінці 237 я закрила книжку, притиснула її до себе і кілька хвилин сиділа, дивлячись у стіну і повторюючи: ОГО. Я прагну уникнути спойлерів, але, повірте, авторка майстерно обманює всіх нас, змушуючи додумувати шматок світу, а потім руйнує це все спочатку тонкими натяками для уважних, а потім уже відверто.

Третій рівень історії - листи між письменником Нілом, що просить якусь Наомі почитати його дітище і написати свою думку. Перші ці листи ми зустрічаємо на початку книги і, власне кажучи, не дуже розуміємо до чого вони взагалі, але коли ця переписка продовжується в кінці, то ти вже все зрозуміла. Найбільше мене вражає остання пропозиція Наомі, мовляв, Ніле, якщо ти не хочеш, аби твою книгу сприймали як частину виокремленої "чоловічої літератури", то, можливо, опублікуєш її під жіночим псевдонімом, так часто роблять. Нічого не нагадує?

Дідько, вся ця книга - криве дзеркало! Я захоплена тим, як Наомі Альдерман показує вади патріархального суспільства у кривому дзеркалі матріархату. Це історія про те, що домінування будь-якої зі статей, обов'язково призведе до пригнічення іншої. Вона бере всі популярні тези і дуже органічно і поступово перевертає їх з ніг на голову. І, як читачка, навіть якщо ти не помічаєш цього у буденному житті, то у книзі починаєш співчувати героєм, а потім така: так це ж відбувається і зараз, просто трохи інакше, але з таким же результатом!

"Сила" викликала у мене потужні емоції, хоча, припускаю, тут можуть бути певні фізичні прогалини чи припущення, але в цьому контексті я готова заплющити на них очі. Якщо вам хочеться порівнянь щодо цієї книги, то це "Розповідь служниці" навиворіт. Недарма Маргарет Етвуд - перша людина, кому авторка дякує за допомогу.

Повторюся, це було сильно, сильніше, ніж я б чекала.

Фан факт: у книзі часто згадується Україна, а одного разу навіть Білгород (не знаю який саме з наших, але точно не російський, бо написання англійською - Bilhorod та Херсон).

Почистила полиці, може, комусь потрібно. Пишіть мені в повідомлення.

Вибачте, що питаюся, але за сьогодні на цей канал підписалося більше однієї людини, що є винятковою подією, тому прошу, скажіть, звідки ви прийшли. Я дуже цьому тішуся і обіцяю всіх любити, проте цікавість нездоланна. Напишіть особисто чи в коментарі, будь ласочка.

​​Жовтневе [1]

Перш за все я хочу потішитися, що вас тут стало більше і подякувати усім, що читаєте і навіть пишете у відповідь, мені це наче киці почухати за вушком! Няв ^^

У жовтні читацьке безумство продовжилося і якось мимоволі начиталося аж тринадцять книжок - і я сама не уявляю, як це вийшло. Якби я писала список порад як читати більше, то він вийшов би коротким: читайте, коли у вас є вільний час і немає причин не присвятити його читанню. Краще скажімо, що начиталося випадково, але мене всьо устраює. Зараз буде long story short.

1) Про "Останню війну імперій" Ірини Грабовської я розказувала кількома дописами вище. Це заключна частина дилогії про стімпанкове місто Леобург з альтернативної реальності, яке у цій книзі має бути або остаточно знищене або врятоване. Як я і казала, мені випала чудова можливість прочитати книжку на етапі створення і висловити всі свої зауваги, тому зараз навіть побурчати як слід не вийде. Я люблю і Леобург, і "Останню війну...", тому з радістю радила б їх усім. Прошу, зауважте, що "Остання війна..." набагато глибша і певною мірою доросліша за першу частину дилогії.

2) "Поклик монстра" Патріка Несса змусив мене понервувати. Присягаюся, це просто неймовірно красиве видання з ілюстраціями Джима Кея (того самого, чиї малюнки прикрашають Гаррі Поттера), але пронизливий зміст цієї книги перекриває навіть таку красу і виходить на передній план. Мені ця книга здалася дуже моторошною, але зовсім не через монстра, їй вдалося зіграти на моєму застарілому особистому страхові втрати близької людини.

3) Про "Ну просто нереальну штуку" Генка Ґріна я теж вже розказувала. Прочитати її мене надихнула перекладачка цієї книги, що впоралася зі своєю роботою збіса добре! Це легка і приємна книга про диваті події, диватих персонажів і наш смартфонно-соцмережний світ.

5) "Жорстокий принц" Голлі Блек - мій перший експеримент із книгами про фейрі, але, на жаль, це не зовсім та сама історія, що могла б мене закохати в цих істот. Непогана книга, динамічна, виразно янґ-едалтівська, але, на мій смак, прохідна. Через місяць я забуду імена персонажів, але, можливо, пам'ятатиму хвіст головного героя.

6) "Це Воргол" Інґрем Кетрін - чергова книга про художників від ВСЛ у традиційному для цієї серії оформленні. Енді Воргол був цікавим чуваком, як мінімум вельми винахідливим та неординарним, його картини цікаві історіями, які призвели до їх створення чи виникли вже після продажі, але милуватися ними в мене не виходить.

7) "Як нагодувати диктатора" Вітольда Шабловського зараз дуже на слуху, не проминула і я. На загал мені і так подобаються художні репортажи, а тут автор ще й так вигадливо підійшов до розповіді про відомих диктаторів: через інтерв'ю з їхніми кухарями. На початку книжку я не могла зрозуміти навіщо Шабловський так демонстративно олюднює тиранів та вбивць, описуючи як вони їли папайю чи обіймали дружин, а потім вирішила, що це, ймовірно, спроба показати, що лихий бік може жити навіть у самих звичайних людях, просто є обставини за яких він найбільше розвивається.

8) І про "Моя темна Ванесса" від Кейт Елізабет Рассел я теж розказувала. Це чудова книга, яка лишає простір для роздумів, переважно сумних і важких. Ми бачимо одночасно дві Ванесси: юну натхненну школярку і дорослу депресивну жінку, межею між якими лежить початок стосунків зі шкільним учителем.

Перепрошую, мені доводиться розбити пост на два, бо не влажу в кількість знаків.