дочитала "Те, що видно звідси" до сцени з пташкою і так розізлилася. терпіти не можу, коли автори прибігають до графічного насильства над тваринами, аби увиразнити свою думку, для мене це дешевий прийом, що псує враження. щодо жорстокості до беззахисної тварини я справді відчую яскраву емоцію, але це примітивний шлях, ви точно можете краще. і я вірю, що ця авторка здатна на більше, ніж маніпулювати насильством над пташеням.

я не покину читати через це книжку, але тримаюся при думці, що в переважній більшості випадків вивалювати на читача шок-контент з тваринами - це поганий тон для письма.

друзі, я відмінила підписки усім, хто фоловив мене на байміекофі, я дуже вам вдячна за підтримку мого контенту, але тупий сервіс прийняв тупе рішення і тепер україночки й українці не можуть виводити гроші на свої українські картки. карток закордонних банків у мене немає, тому я не бачу жодного сенсу продовжувати з байміекофі, доведеться придумати щось інше пізніше.

бібліотекарка приймає нові книжки у фонд 🤭

у третьому томі «Сестер Річинських» один з героїв говорить, що українська мова третя у світі за милозвучністю.

а все ж приємно, що з кінця 30-х років минулого століття ми у цьому вигаданому змаганні піднялися до другого місця 🤭

#сестри_річинські

друзі, нове відео вже на каналі 💅🏻

і це навіть не книжкові покупки, шок!

https://youtu.be/dvOnEYTahmA

у одному з попередніх відео я говорила, що хочу зібрати гроші для сумської організації "ми тут", що займається плетінням сіток, кікімор тощо. з цією метою хочу продати деякі книжки, вся сума піде на "ми тут". якщо вам щось з цього цікавить, то пишіть у коментарях, я вам відпишу. буду дуже вдячна за підтримку 🫶🏻

https://send.monobank.ua/jar/b96bUjkmy

давно не говорили про наших улюблених "Сестер Річинських"!

одна з найцікавіших для мене (і припущу, що для Вільде теж) тем у цьому романі - це різноманіття жіночих доль. я буквально виписую собі на листочок (готуюсь, до обговорення) які саме перспективи доступні для жінок з різних верств населення. всі їх я зараз перераховувати не буду, бо мені кортить розповісти про пані Вільчинську, але спочатку пробіжимося основними варіантами.

перший, звісно, це заміжжя, для старшого покоління це ледь не єдиний прийнятний спосіб життя. заміжжя це не завжди стає щасливим, але, якщо це рівний шлюб, то воно валідується суспільством.

на противагу заміжнім жінкам ми бачимо бешкетливу у молодості тітку Клавду (айконік, хочу говорити про неї десять годин поспіль), спадок якої гарантує їй забезпечену, хоча і дещо самотню старість.

у молодшого покоління Річинських питання емансипації стоїть гостро. з певних причин вони перестають бути завидними нареченими і їм доводиться дбати про своє забезпечення самостійно. працювати фізично вони не можуть, бо це ганебно для їхнього стану, тому через служницю дівчата беруть замовлення на філє (в'язання з ниток, щось на кшталт макраме, якщо я правильно зрозуміла), але це копійчана і виснажлива робота.

кілька сестер пробують знайти собі службу, але одній бракує освіти, а інша, намагаючись найнятися державною вчителькою, стикається з упередженнями до українців та особистою помстою.

з перерахованого уже здається, що жіночі перспективи доволі обмежені, аж раптом у тексті зустрічається пані Вільчинська, видавчиня і редакторка газети "Нова жінка" (у мене є підозри, що Вільде запозичила цей образ з реальності, треба почитати про це докладніше). Пані Вільчинська вже не юна, але вона все ще приваблива для чоловіків. власне, ми бачимо її очима одного з отців каноніків і він задається питанням як так вийшло, що "така пікантна жіночка залишилася неодруженою". панотець припускає, що в молодості її захопили емансипаційні ідеї, а потім було запізно, але ми не будемо вірити йому на слово, бо його мислення обмежене стереотипами.

пані Вільчинська демонструє себе як розумну й уважну до дрібниць редакторку, яка знає кого про що спитати, вміє співпрацювати з іншими виданнями, добре розбирається у своїй професійній сфері. для мене її поява була приємною несподіванкою, хотілося б ще її зустріти, вона точно потрібна цьому тексту.

"-... А щодо конкуренції, - аж тепер дійшло до пані Вільчинської, - то скажу правду, що ми тут у Нашому жодної конкуренції не боїмося... Скільки вже тут народжувалося газет, і всі вони переставлялися на той світ. Один, два, три номери появляться - і адьє!
- Одна "Нова жінка" всіх переживає.
- А так, прошу отця каноніка, бо жінки взагалі витриваліші від чоловіків..."

#сестри_річинські