дочитала "Те, що видно звідси" до сцени з пташкою і так розізлилася. терпіти не можу, коли автори прибігають до графічного насильства над тваринами, аби увиразнити свою думку, для мене це дешевий прийом, що псує враження. щодо жорстокості до беззахисної тварини я справді відчую яскраву емоцію, але це примітивний шлях, ви точно можете краще. і я вірю, що ця авторка здатна на більше, ніж маніпулювати насильством над пташеням.

я не покину читати через це книжку, але тримаюся при думці, що в переважній більшості випадків вивалювати на читача шок-контент з тваринами - це поганий тон для письма.

друзі, я відмінила підписки усім, хто фоловив мене на байміекофі, я дуже вам вдячна за підтримку мого контенту, але тупий сервіс прийняв тупе рішення і тепер україночки й українці не можуть виводити гроші на свої українські картки. карток закордонних банків у мене немає, тому я не бачу жодного сенсу продовжувати з байміекофі, доведеться придумати щось інше пізніше.

бібліотекарка приймає нові книжки у фонд 🤭

у третьому томі «Сестер Річинських» один з героїв говорить, що українська мова третя у світі за милозвучністю.

а все ж приємно, що з кінця 30-х років минулого століття ми у цьому вигаданому змаганні піднялися до другого місця 🤭

#сестри_річинські

друзі, нове відео вже на каналі 💅🏻

і це навіть не книжкові покупки, шок!

https://youtu.be/dvOnEYTahmA

у одному з попередніх відео я говорила, що хочу зібрати гроші для сумської організації "ми тут", що займається плетінням сіток, кікімор тощо. з цією метою хочу продати деякі книжки, вся сума піде на "ми тут". якщо вам щось з цього цікавить, то пишіть у коментарях, я вам відпишу. буду дуже вдячна за підтримку 🫶🏻

https://send.monobank.ua/jar/b96bUjkmy

давно не говорили про наших улюблених "Сестер Річинських"!

одна з найцікавіших для мене (і припущу, що для Вільде теж) тем у цьому романі - це різноманіття жіночих доль. я буквально виписую собі на листочок (готуюсь, до обговорення) які саме перспективи доступні для жінок з різних верств населення. всі їх я зараз перераховувати не буду, бо мені кортить розповісти про пані Вільчинську, але спочатку пробіжимося основними варіантами.

перший, звісно, це заміжжя, для старшого покоління це ледь не єдиний прийнятний спосіб життя. заміжжя це не завжди стає щасливим, але, якщо це рівний шлюб, то воно валідується суспільством.

на противагу заміжнім жінкам ми бачимо бешкетливу у молодості тітку Клавду (айконік, хочу говорити про неї десять годин поспіль), спадок якої гарантує їй забезпечену, хоча і дещо самотню старість.

у молодшого покоління Річинських питання емансипації стоїть гостро. з певних причин вони перестають бути завидними нареченими і їм доводиться дбати про своє забезпечення самостійно. працювати фізично вони не можуть, бо це ганебно для їхнього стану, тому через служницю дівчата беруть замовлення на філє (в'язання з ниток, щось на кшталт макраме, якщо я правильно зрозуміла), але це копійчана і виснажлива робота.

кілька сестер пробують знайти собі службу, але одній бракує освіти, а інша, намагаючись найнятися державною вчителькою, стикається з упередженнями до українців та особистою помстою.

з перерахованого уже здається, що жіночі перспективи доволі обмежені, аж раптом у тексті зустрічається пані Вільчинська, видавчиня і редакторка газети "Нова жінка" (у мене є підозри, що Вільде запозичила цей образ з реальності, треба почитати про це докладніше). Пані Вільчинська вже не юна, але вона все ще приваблива для чоловіків. власне, ми бачимо її очима одного з отців каноніків і він задається питанням як так вийшло, що "така пікантна жіночка залишилася неодруженою". панотець припускає, що в молодості її захопили емансипаційні ідеї, а потім було запізно, але ми не будемо вірити йому на слово, бо його мислення обмежене стереотипами.

пані Вільчинська демонструє себе як розумну й уважну до дрібниць редакторку, яка знає кого про що спитати, вміє співпрацювати з іншими виданнями, добре розбирається у своїй професійній сфері. для мене її поява була приємною несподіванкою, хотілося б ще її зустріти, вона точно потрібна цьому тексту.

"-... А щодо конкуренції, - аж тепер дійшло до пані Вільчинської, - то скажу правду, що ми тут у Нашому жодної конкуренції не боїмося... Скільки вже тут народжувалося газет, і всі вони переставлялися на той світ. Один, два, три номери появляться - і адьє!
- Одна "Нова жінка" всіх переживає.
- А так, прошу отця каноніка, бо жінки взагалі витриваліші від чоловіків..."

#сестри_річинські

з тих же Річинських, оголошення в газету (місцевий тіндер):

"Самітна, немолода, але ще не стара дівчина має на селі під Станіславом власну хату з садом і половину млина. Має освіту за два курси вчительської семінарії. Патріотка. Охоче зв'яже свою долю зі старшим кавалером або вдівцем, який хоч чимсь буде нагадувати собою Тараса Шевченка"

дівчатка, ну хто не мріє про кавалера, схожого на Тараса Шевченка 🤭🤭

#сестри_річинські

починаю переживати, що не встигну вчасно дочитати Річинських 👀

з одного боку я вже на 275/658 сторінці третього тому і ще є кілька тижнів, але з іншого в мене не виходить читати цю книжку швидко. не тому що мені нудно чи нецікаво, ні, просто хочеться виділяти собі час для проміжних вражень; сісти і прочитати за раз 200 сторінок було б для мене злочином проти цієї історії.

більше того, я не можу розслабитися з іншими книжками, бо з'являється якась дурна провина, бо я ж могла в цей час дізнатися що там у Зоні з посадою!

я, звісно, вмію нервуватися через дрібниці (можливо, це якась копі стратегія, аби менше нервуватися через серйозні речі), але я вже навіть встигла прокрутити в голові сценарій, що не встигаю дочитати, дізнаюсь кінець зі скороченої версії, а потім кажу якусь дурниці на публічному обговоренні і всі дізнаються, що я не читала насправді 🥲

сподіваюсь, що встигну і прочитати, і впорядкувати свої думки, аби озвучити їх як слід, але вкотре переконуюсь, що ставлення до книжки як до обов'язку змінює мій процес читання 🙈

ще останніми днями з відчаєм думаю наскільки несправедливо, що нам не лишилося нецензурованої версії "Сестер Річинських", просто не можу від цього. так, до Бронки Завадки і решти комуністів тут можна ставитися відсторонено, можна вишукувати тонку іронію, яку чомусь не відчитали радянські цензори, але деякі особливості пропаганди закорінені надто глибоко в спосіб розповідати історію, я почуваюсь окраденою 💔

#сестри_річинські

я вранці: все, треба зосередитися на Річинських, буду читати тільки їх, це точно допоможе!

я ввечері: ну ні, це був важкий день, я заслужила почати якусь нову легку історію, просто для настрою 🤭

нова легка історія для настрою - "Книга для дітей", але про це вже завтра

прочитала десь 60 сторінок "Книги для дітей" Антонії Баєтт (пам'ятаємо, легка історія для настрою 🤭) - і я в абсолютному захваті! чому ви не говорили, що це така вишукана й чудово написана історія? мені стає сумно й моторошно від однієї думки, що я могла її пропустити! гадаєте, що за 60 сторінок неможливо екзальтуватися так сильно, аби вихваляти ще майже нечитаний роман? можливо!

історія починається у 1895 році, коли двоє хлопців виявляють, що у підвалі музею живе ще один. вони його вистежують і відводять до старших, після чого третій хлопець їде до однієї великої і особливої родини, де зараз готуються до свята літнього сонцестояння. здавалося б, це лише початок, але ж який гарний цей текст, які живі персонажі, які влучні спостереження авторки ❤️

не буду довго розводитися, аби ви не занудьгували, лишу дуже цікаву цитату про сприйняття дитинства серед певних кіл того часу:

Діти змішувалися з дорослим товариством і спілкувалися з гостями, а ті спілкувалися з ними. Діти в таких родинах наприкінці ХІХ століття відрізнялися від дітей раніших і пізніших епох. Не були вони ні ляльками, ні маленькими дорослими. Їх не запроторювали в дитячі кімнати: вони збиралися за столом з цілою родиною, а розвиток їхньої особистості сприймали поважно і раціонально обговорювали за вечерею чи під час довгих прогулянок на природі. Водночас у дітей того світу було власне, значною мірою незалежне життя - дитяче життя. Вони блукали лісами й полями, майстрували схованки, лазили на дерева, полювали, рибалили, каталися на поні й велосипедах разом з іншими дітьми, без дорослих.

впевнена, що повертатимуся до цієї книжки ще не раз, тож лишу гештеґ #книга_для_дітей