Художник Вова Воротньов (раніше відомий як графітяр Lodek) взяв у Червонограді шматок вугілля і пішки пішов з ним у Лисичанськ. Прогулянка в тисячу кілометрів зайняла більше місяця. Воротньов чесно протопав на своїх двох всю країну, зупиняючись на ніч в живописних єбєнях. Дуже простий і влучний ритуал: тут і політичний жест, і персональне надзусилля, і антропологічне дослідження.

Воротньов повернувся і тепер всіляко відчитується і рапортує про подорож (а розповісти є про що!). Дорожні фотографії можна було подивитися в Арсеналі, а на днях вийшло хороше інтерв'ю для Bird in Flight:

https://birdinflight.com/ru/vdohnovenie/opyt/20171107-vova-vorotnev.html

Найцікавіша репліка - про народне митецтво: «Знаками на воротах я заинтересовался давно. Это какая-то языческая символика, кустарно сваренная конструкция, покраска эмалью ПФ-115 и бессознательное повторение паттернов по всей стране. Со временем я по-своему расшифровал этот код. Все эти ромбы — это не абракадабра, а символы, репрезентующие народное мировоззрение. Так, пространство традиционных ворот делится на три уровня. Нижний — это вода, подземные воды. Передается чаще всего горизонтальными линиями или опускается как маргинальное, незначительное. Посередине главный уровень — Царь-ромб. Это знак земли, поля, огражденной территории и фертильности. Все это сверху освещают солярные знаки. На этот паттерн часто накладываются декоративные элементы — цветы, фрукты, лебеди».

Євген Волобуєв - «Ранок» (1954)

Одного разу резидент «Гіпертелії» Катя Лебедєва пішла на антикварний базар в МВЦ (і про Лебедєву, і про базар я писав раніше, прокрутіть на кілька тижнів назад кому цікаво) — і знайшла там скарб. Два альбоми для малювання, заповнені диким аутсайдер-артом: лебеді, коники, Сталін, Грушевський, квіточки та інші чорноземно-радянські мотиви. Альбоми (як поліграфічна продукція) були випущені в 1950-х роках. Прізвище художника — Міщенко. Більше абсолютно нічого не відомо.

Міщенко — наш герой і кумир. Міщенко — наш предтеча і пророк. Якщо вас запитають, хто найкращий українсько-радянський художник, відповідайте твердо і впевнено: Міщенко.

Лебедєва купила ці малюнки, відсканувала, зверстала в художній альбом і видає під крилом свого проекту «Бібліотека українського мистецтва» (uartlib.org). Презентація відбудеться 3 грудня в київському Музеї Тичини. «Гіпертелія» на підсосі: я покажу свій новий зін (теж про прикордонні стани мистецтва, тільки трохи з іншого боку) і відчитаю проповідь.

Отже, 3 грудня, початок о 15:30. Також в програмі танець (!) і виступ бандуристки (!!!). Де ви ще таке побачите? https://www.facebook.com/events/150342689053334/

Василь Васильців — геній, якого ми проїбали.

Згадайте. Середина нульових років, в Україні повним ходом іде первинне накопичення інтернетів, ще не вдарила чергова криза, все тільки починається. З небуття прямо в небо виривається гігантський стов світла — це Василь Васильців. Юний Ікар з гітаркою і ніжним крихким голосом, уособлення щирості і вітальної народної музичності. Він став одним з перших наших мем-артистів, але статус мема так і не переріс — і в цьому величезна трагедія (і наша з вами вина, дорогі друзі). Його любили, але не розуміли. Ніхто не усвідомлював масштаб Василя (крім хіба що Esthetic Education, які присвятили йому прекрасну оду) — всі тільки хіхікали собі в труси. Ікар політав над нами і повернувся в небуття.

Ну гаразд, не те щоби прямо в небуття. Він все ще живий і все ще красунчик, продовжує писати пісні, іноді виступає у Львові, працює маркетологом, скоро захистить дисертацію (правда). Недавно навіть взяв участь у фестивалі «86» і зняв кліп у Славутичі. Але воскові крила, прямо скажемо, обгоріли.

Зараз, на фоні глобального накопичення піздєца, його старі пісні звучать абсолютно нереально. Ніби молода Пі Джей Харві під мдмашечкою; ніби добрий близнюк Суісайд; ніби Морріссі, який нерешті нормально потрахався. Справжній скарб.

https://www.youtube.com/watch?v=8BZyquoxZVo

Людина, що народилася і виросла в Україні, не любить своєї природи? Не розуміє її краси? Її безкраїх полів? Ранкового лісу? Нічних співів соловейка? Карпатських полонин? Львівських кав’ярень? Ревучого Дніпра? Української пісні? Українського характеру? Ти ж українець? Ти народився в Україні? Ти дивився «Мелораму»? Ти читав журнал «Молоко»? Ти вболівав за Руслану на Євробаченні? Ти стояв на Майдані? Ти їздив у Славутич? У Славутич їздив? Їздив, га? Їздив? Чого мовчиш? Ти їздив у Славутич? Їздив? Заїло, ге? Їздив у Славутич? Ти, хуй? У Славутич їздив? Їздив, шляк би тебе трафив? Їздив у Славутич бля? Їздив бля? Їздив бля?

https://www.youtube.com/watch?v=N3zmyRU2HRo

Починаємо на нашому каналі серію гостьових статтей: резидент Гіпертелії (а також музикант і перформер) Ярослав Савченко підбив підсумки року в українській електроніці. Для тих, хто ходить на дискотеки і для тих, хто сидить вдома як сич — шість дуже різних і дуже правильних релізів.

http://telegra.ph/EHLEKTROTOP-11-28

Юрій Болса - «Форма з медалями» (2017)

Завтра у київській галереї FACE (ота що біля Лаври) відкриється фотовиставка Сергія Мельниченка, який буквально на очах виріс з талановитого початківця до одного з найпомітніших українських фотографів (а чим займались ви останні п'ять років?). Здається, всі вже встигли роздивитись фотопроект про закулісся китайських клубів, але на виставці начебто покажуть його «розширений варіант». В будь-якому разі, Гіпертелія радить слідкувати за Мельниченком: це вам не підзалупна террірічардсонщина з цицьками і коврами, яку ви всі так любите, а направду нетривіальний і уважний погляд кудись в глибину. За куліси, в усіх сенсах.

facebook.com/events/962852863865001/

Розворот Мельниченка в другому номері журнала «Необратимая Мясистость» (2013), присвяченому смерті і водним процедурам.

На старовинному сайті «Неформат» (який не тільки живий-здоровий, а ще й недавно завів тєлєгу @neformatcomua) вийшла непогана підбірка українських андерграундних лейблів. Багато очевидного, але є і зовсім невідомі мені нейми — буде що слухати на новорічних канікулах.

Тільки давайте, будь ласка, придумаємо нарешті якесь нове слово замість «андерграундний». Ну там, не знаю, «кротячий». Або «венеричний». Московські обригани ще колись форсили епітет «козявочний», наприклад. Ну бо який андерграунд, якщо граунда нема, і тільки дух божий носиться над водою.

https://www.neformat.com.ua/ru/articles/ukrainian-underground-label.html

Всім привіт! Зараз буде багато пальм.

Олег Голосій

Валерія Турбіна

Олег Тістол, у нього пальм взагалі жопою жуй.

Хто там ще? Давид Чічкан, наприклад.

А це герб Донецької області. Стоп, що? З цього місця детальніше, будь ласка.

Пальма - сакральний і наскрізний образ укрсучмиста. Звідки вона проростає в голови художникам? А от якраз з Донецька.

Головна пальма українського мистецтва була створена в 1895 році на Юзівському металургійному заводі. Викував її тамтешній умілець Мєрцалов тупо зі шматка рельси. Три з половиною метра у висоту, важить півтонни; листя пружинить - але ніякої зварки, все реально цільним шматком. Цю йобу спершу показали на всеросійській виставці промислових досягнень у Нижньому, а потім (у 1900му) вона взяла гран-прі на подібній виставці в Парижі. Ну і взагалі наробила шуму серед відвідувачів. Зараз пальма в полоні у росіян, в Донецьк її так і не повернули, зате зробили кілька копій поменше і порозсовували у різні міста. Якщо ви гуляли територією Лаври і задумувались, якого хуя тут стоїть металева пальма - оце воно.

Очевидно, наші художники приречені несвідомо копіювати шедевр Мєрцалова, поки оригінал не повернеться в український Донецьк. Упевнений, це справа часу.

Пальма Мєрцалова (1896)