Людина, що народилася і виросла в Україні, не любить своєї природи? Не розуміє її краси? Її безкраїх полів? Ранкового лісу? Нічних співів соловейка? Карпатських полонин? Львівських кав’ярень? Ревучого Дніпра? Української пісні? Українського характеру? Ти ж українець? Ти народився в Україні? Ти дивився «Мелораму»? Ти читав журнал «Молоко»? Ти вболівав за Руслану на Євробаченні? Ти стояв на Майдані? Ти їздив у Славутич? У Славутич їздив? Їздив, га? Їздив? Чого мовчиш? Ти їздив у Славутич? Їздив? Заїло, ге? Їздив у Славутич? Ти, хуй? У Славутич їздив? Їздив, шляк би тебе трафив? Їздив у Славутич бля? Їздив бля? Їздив бля?

https://www.youtube.com/watch?v=N3zmyRU2HRo

Починаємо на нашому каналі серію гостьових статтей: резидент Гіпертелії (а також музикант і перформер) Ярослав Савченко підбив підсумки року в українській електроніці. Для тих, хто ходить на дискотеки і для тих, хто сидить вдома як сич — шість дуже різних і дуже правильних релізів.

http://telegra.ph/EHLEKTROTOP-11-28

Юрій Болса - «Форма з медалями» (2017)

Завтра у київській галереї FACE (ота що біля Лаври) відкриється фотовиставка Сергія Мельниченка, який буквально на очах виріс з талановитого початківця до одного з найпомітніших українських фотографів (а чим займались ви останні п'ять років?). Здається, всі вже встигли роздивитись фотопроект про закулісся китайських клубів, але на виставці начебто покажуть його «розширений варіант». В будь-якому разі, Гіпертелія радить слідкувати за Мельниченком: це вам не підзалупна террірічардсонщина з цицьками і коврами, яку ви всі так любите, а направду нетривіальний і уважний погляд кудись в глибину. За куліси, в усіх сенсах.

facebook.com/events/962852863865001/

Розворот Мельниченка в другому номері журнала «Необратимая Мясистость» (2013), присвяченому смерті і водним процедурам.

На старовинному сайті «Неформат» (який не тільки живий-здоровий, а ще й недавно завів тєлєгу @neformatcomua) вийшла непогана підбірка українських андерграундних лейблів. Багато очевидного, але є і зовсім невідомі мені нейми — буде що слухати на новорічних канікулах.

Тільки давайте, будь ласка, придумаємо нарешті якесь нове слово замість «андерграундний». Ну там, не знаю, «кротячий». Або «венеричний». Московські обригани ще колись форсили епітет «козявочний», наприклад. Ну бо який андерграунд, якщо граунда нема, і тільки дух божий носиться над водою.

https://www.neformat.com.ua/ru/articles/ukrainian-underground-label.html

Всім привіт! Зараз буде багато пальм.

Олег Голосій

Валерія Турбіна

Олег Тістол, у нього пальм взагалі жопою жуй.

Хто там ще? Давид Чічкан, наприклад.

А це герб Донецької області. Стоп, що? З цього місця детальніше, будь ласка.

Пальма - сакральний і наскрізний образ укрсучмиста. Звідки вона проростає в голови художникам? А от якраз з Донецька.

Головна пальма українського мистецтва була створена в 1895 році на Юзівському металургійному заводі. Викував її тамтешній умілець Мєрцалов тупо зі шматка рельси. Три з половиною метра у висоту, важить півтонни; листя пружинить - але ніякої зварки, все реально цільним шматком. Цю йобу спершу показали на всеросійській виставці промислових досягнень у Нижньому, а потім (у 1900му) вона взяла гран-прі на подібній виставці в Парижі. Ну і взагалі наробила шуму серед відвідувачів. Зараз пальма в полоні у росіян, в Донецьк її так і не повернули, зате зробили кілька копій поменше і порозсовували у різні міста. Якщо ви гуляли територією Лаври і задумувались, якого хуя тут стоїть металева пальма - оце воно.

Очевидно, наші художники приречені несвідомо копіювати шедевр Мєрцалова, поки оригінал не повернеться в український Донецьк. Упевнений, це справа часу.

Пальма Мєрцалова (1896)

Зовсім забув відчитатися про презентацію альбому Міщенка, яку ми з Катьою Лебедєвою влаштували третього грудня в квартирі-музеї Павла Тичини. Для тих, хто пропустив попередні анонси: Міщенко - це невідомий художник 1950-х років, чиї роботи були випадково знайдені на антикварній барахолці. Чорноземний психодел і небодяжена хтонь, трушний аутсайдер-арт, тупо бомба.

Ось шматочок презентації. В кадрі Нік Овчаренко танцює під народну музику у виконанні бандуристок Анастасії Решетняк і Олени Неміш. Танець називається vogue - модний стайл, який прийшов від, ееее, нецисгендерних чорних американців (я коректно висловився?). Коротше, всі відтінки наївного народного мистецтва. Насолоджуйтесь.

https://www.youtube.com/watch?v=0A3Se4timG8

Сам альбом Міщенка продається досить жваво, тому поспішайте купити, поки тираж не закінчився: http://uartlib.org/shop/bog-zna-albom-nayivu/

...До речі, стосовно Тичини. Останні пару місяців я неспішно читаю його щоденник 1920 року - про те, як він їздив з капелою Стеценка у гастролі по Україні. Не щоденник навіть, а такий репортажний бложик, Тичина там був на зарплаті як штатний літописець.

Дуже незвичайне чтиво. Самі пригоди капели, чесно кажучи, на любителя: якісь нудні срачі за краще місце у вагоні, довгі обговорення сет-ліста, одноманітні ДК в одноманітних селах, ах яка чудесна тут природа, а тепер заспіваймо «Заповіт» батька Тараса і так далі. Приїхали, поспівали, поїхали.

Зате фон, на якому це все відбувається - захоплюючий. Повторюю ще раз: 1920 рік. Революція відбулась всього три роки тому, в країні максимально густий хаос. Щойно остаточно накрилась УНР, радянська влада ніхуя не контролює, на півдні угорає Махно, по всій країні гуляють дикі банди і їбуться вовки. Щоденник Тичини починається з того, що їхній поїзд затримується на вокзалі буквально на кілька днів: не вистачає локомотивів, щоб тащити вагони. А через кілька сторінок затримується ще раз, бо десь там на сусідній станції шмаляє отаман Хмара (дуже раджу погуглити це ім'я). Вищезгадані срачі за краще місце час-від-часу тривожно перериваються, бо десь за вікном чути постріли. Розмутитися питною водою - проблема. Ну, ви зрозуміли.

Цікаво, що Тичина на цьому всьому особливо не загострює увагу - йому прикольніше квіточками помилуватися і за бабами на ничку попідглядати. Арфами-арфами, дир-дир-дир, ну як завжди. Кінець світу очима замріяного відмінника - це, як мінімум, нестандартний сет-ап. Всіляко рекомендую.

Тексти групи «Раббота Хо» в київському обриганському самвидаві «Гучномовець», 1989 рік. Архів з шістьма відсканованими номерами - нижче. Адольфич, «Коллежский Асессор», молоді «ВВ». Кайф.