...До речі, стосовно Тичини. Останні пару місяців я неспішно читаю його щоденник 1920 року - про те, як він їздив з капелою Стеценка у гастролі по Україні. Не щоденник навіть, а такий репортажний бложик, Тичина там був на зарплаті як штатний літописець.

Дуже незвичайне чтиво. Самі пригоди капели, чесно кажучи, на любителя: якісь нудні срачі за краще місце у вагоні, довгі обговорення сет-ліста, одноманітні ДК в одноманітних селах, ах яка чудесна тут природа, а тепер заспіваймо «Заповіт» батька Тараса і так далі. Приїхали, поспівали, поїхали.

Зате фон, на якому це все відбувається - захоплюючий. Повторюю ще раз: 1920 рік. Революція відбулась всього три роки тому, в країні максимально густий хаос. Щойно остаточно накрилась УНР, радянська влада ніхуя не контролює, на півдні угорає Махно, по всій країні гуляють дикі банди і їбуться вовки. Щоденник Тичини починається з того, що їхній поїзд затримується на вокзалі буквально на кілька днів: не вистачає локомотивів, щоб тащити вагони. А через кілька сторінок затримується ще раз, бо десь там на сусідній станції шмаляє отаман Хмара (дуже раджу погуглити це ім'я). Вищезгадані срачі за краще місце час-від-часу тривожно перериваються, бо десь за вікном чути постріли. Розмутитися питною водою - проблема. Ну, ви зрозуміли.

Цікаво, що Тичина на цьому всьому особливо не загострює увагу - йому прикольніше квіточками помилуватися і за бабами на ничку попідглядати. Арфами-арфами, дир-дир-дир, ну як завжди. Кінець світу очима замріяного відмінника - це, як мінімум, нестандартний сет-ап. Всіляко рекомендую.

Тексти групи «Раббота Хо» в київському обриганському самвидаві «Гучномовець», 1989 рік. Архів з шістьма відсканованими номерами - нижче. Адольфич, «Коллежский Асессор», молоді «ВВ». Кайф.

Кількість наших підписників уже кілька днів вовтузиться довкола сакральних чисел, в зв'язку з чим публікую мою улюблену роботу графітярів з команди «665». Слава Сатані!

Довго збирався написати якісь підсумки року, але потонув в олів'є, тому краще виголошу тост.

Так склалося, що більшу частину 2017-го я пропрацював в приміщенні Будинку Художника на Львівській площі. В тамтешні ветиляційні шахти регулярно залітали птахи, і вже не могли звідти вилетіти. Просто застрягали там у темряві і кричали, а їхні крики розносились коридорами БХ. Ідеш собі в туалет, пісяєш і слухаєш перелякану пісню чергової пташки. Утробні пронизливі звуки - приблизно так стогнав твій батя або дід, коли серед ночі завалювався бухий в ліжко і не міг заснути. Цікаво, скільки тих мертвих птахів зараз валяється у вентиляції. Їх звідти прибирають хоча б?

Так от, до чого я веду. Давайте піднімемо наші бокали за те, щоб ця темна холодна шахта, в якій ми з вами опинилися, частіше наповнювалась піснями. Ще голосніше, ще веселіше! З Новим Роком, любі друзі.

Віктор Хоменко - "НЛО над селом", 1976 (темпера по вишивці)

Дуже хуйові новини: не стало художника Стаса Волязловського. Великий треш-артист, співець плям на простинях, незабутній шансоньє. Без нього у нас тепер буде сильно менше трушного панк-угара (і, пропорційно, більше чистенької япстерської порожнечі). Земля пухом.

Друзі Стаса просять допомогти його старенькій мамі і трохи скинутись на похорони. Помирати - дороге задоволення. Картка Привата: 4149 4393 0009 2842 (Павелко Сергій). Маму Волязловського, до речі, можна побачити у гостросюжетному фільмі «Чорний чайник». Покійний знімав багато диких відосів, але цей - мій улюблений. https://www.youtube.com/watch?v=skddlxB81Ys

«Видимый сквозь крокодилов мир искажается. И кажется то, чего на самом деле нет. Чешуей покрываются деревья и дома. Чешуей покрывается дым из труб завода „Искра“. Чешуей покрываются капли дождя и обрывки уличных разговоров. Люди пресмыкаются и чешуятся. Чешуей покрывается старый Змієвий вал вместе с древним Городищем. Хотя Змієвий вал и так был покрыт чешуей с самых незапамятных времен. Тогда он сбрасывает старую кожу и покрывается новой. Также чешуей покрывается веся „Девятый вал“ со всеми алкоголиками. Дядя Коля, Шифон, Храп, Гром, Юра, Толик, бомж Вертинский, дядя Витя, Наташа по кличке Челюсть — все они покрываются чешуей. Хотя, дядя Коля, Шифон, Юра, бомж Вертинский, дядя Витя и многие другие уже лежат в могилах. Что не мешает им покрываться чешуей и вспоминать былые дни. Детская слюна покрывается чешуей и пресмыкается. Чешуей покрываются пиявки, высасывающие у больных чешуйчатую дурную кровь. Дети на детских площадках замирают и разевают зубастые пасти, в которые, согласно распространенному убеждению, залетают птички — египетские бегунки (Pluvianus aegyptius) — и чистят им зубы».

...І так далі, без зупинок, навіть без поділу на абзаци. Це уривок з текста Андрія Страхова «Грааль». Пару місяців тому я розповідав тут про його виставку «Туалетна книга мертвих» (колажі зі старих медичних фотографій, ви їх точно вже десь бачили), і ось недавно діу-видавництво «What’s His Face» видало ще й збірник оповідань з такою ж назвою.

Не оповідання навіть, а такі дуже довгі неримовані вірші, написані явно в різнокольоровій гарячці: образи вивалюються і розбігаються, ніби таргани і клопи під ногами дезинсектора. Страхов — це наш Берроуз, тільки замість героїну у нього синька, а замість Інтерзони — Боярка. З усіма витікаючими.

Збірник дуже красивий. Тираж — десять примірників. Купити можна тут: facebook.com/whf.kiev.diy

Скромно нагадую новоприбулим (хулі вас так багато? давайте відписуйтесь), що у нас не просто бложик з матюками, а легендарне видавництво. І кожен наш реліз стрімко стає раритетом: з одинадцяти видань сім уже повністю розпродані. Рекомендую терміново кинути всі справи і смачно затаритись тим, що залишилось. Перепродасте потім вигідніше, ніж біткоїни, інфа 100%

«Світло» Максима Зацаринного, «Криниця часу» Каті Лебедєвої, епічна компіляція «Вологі фантазії», останній (!) примірник «Водойм України» і пара стікерпаків — шукайте це все на сайті hyperthelia.com.ua

Також щось можна спіймати в оффлайні, якщо пощастить. Деякі примірники деяких видань валяються в Кощєї (на Ярославській), Поп-Ап-Шопі (Ізоляція), КафеПтасі (Плівка) і Правді Б (Львів). Або не валяються. Треба перевірити.

Ось, наприклад, розворот Єгора Стрєлкова у «Вологих фантазіях». Хочеться лизнути, правда?

H.Soror - це бас, барабани, саксофон, багато диму і стримані завивання у мікрофон. Бовтаються десь між джазом і пост-роком, в результаті толком не виходить ні те ні інше - і слава Богу (адже все найцікавіше завжди відбувається на безіменних територіях). Існують уже кілька років, але повноцінний альбом поки не випустили; зате минулого літа вийшов ось такий симпатичний сингл:

https://hsoror.bandcamp.com/track/spoon-mouth

Альона Мамай - "Ікона з чотирма вагінами та Франком" (для акції "Молебен"), 2018

Культова ригаловка «Барви» переїжджає на нове місце. Сподіваюсь, все пройде гладко і угар продовжиться, але в будь-якому разі такі зміни в сакральній топографії Києва ще приведуть до потужних тектонічних зсувів. Ріки патлобісної енергії змінюють русло, і навіть Честер Беннінгтон з Євронімусом не передбачать, куди вони потечуть і на кого розбризкаються.

На фоні цих драматичних подій колеги з Bit.ua взяли інтерв'ю у тамтешнього конферансьє з погонялом Чорт.

https://bit.ua/2018/02/vadim-chort-i-ego-2218-kontsertov-v-barvah/