Скромно нагадую новоприбулим (хулі вас так багато? давайте відписуйтесь), що у нас не просто бложик з матюками, а легендарне видавництво. І кожен наш реліз стрімко стає раритетом: з одинадцяти видань сім уже повністю розпродані. Рекомендую терміново кинути всі справи і смачно затаритись тим, що залишилось. Перепродасте потім вигідніше, ніж біткоїни, інфа 100%

«Світло» Максима Зацаринного, «Криниця часу» Каті Лебедєвої, епічна компіляція «Вологі фантазії», останній (!) примірник «Водойм України» і пара стікерпаків — шукайте це все на сайті hyperthelia.com.ua

Також щось можна спіймати в оффлайні, якщо пощастить. Деякі примірники деяких видань валяються в Кощєї (на Ярославській), Поп-Ап-Шопі (Ізоляція), КафеПтасі (Плівка) і Правді Б (Львів). Або не валяються. Треба перевірити.

Ось, наприклад, розворот Єгора Стрєлкова у «Вологих фантазіях». Хочеться лизнути, правда?

H.Soror - це бас, барабани, саксофон, багато диму і стримані завивання у мікрофон. Бовтаються десь між джазом і пост-роком, в результаті толком не виходить ні те ні інше - і слава Богу (адже все найцікавіше завжди відбувається на безіменних територіях). Існують уже кілька років, але повноцінний альбом поки не випустили; зате минулого літа вийшов ось такий симпатичний сингл:

https://hsoror.bandcamp.com/track/spoon-mouth

Альона Мамай - "Ікона з чотирма вагінами та Франком" (для акції "Молебен"), 2018

Культова ригаловка «Барви» переїжджає на нове місце. Сподіваюсь, все пройде гладко і угар продовжиться, але в будь-якому разі такі зміни в сакральній топографії Києва ще приведуть до потужних тектонічних зсувів. Ріки патлобісної енергії змінюють русло, і навіть Честер Беннінгтон з Євронімусом не передбачать, куди вони потечуть і на кого розбризкаються.

На фоні цих драматичних подій колеги з Bit.ua взяли інтерв'ю у тамтешнього конферансьє з погонялом Чорт.

https://bit.ua/2018/02/vadim-chort-i-ego-2218-kontsertov-v-barvah/

Ми знаємо, що у вас дика ломка без нових постів нашого канала. Не хвилюйтесь, життєдіяльність поступово відновлюється, скоро буде великий і величний фічер від гостьового автора. А поки що — в якості тізера — послухаємо злу харківську панкуху КАТ. Альбом «Герника» вийшов влітку минулого року, але набагато природніше звучить посеред безкінечного останнього місяця зими (привіт всім метеозалежним).

Коли німецькі солдати зайшли в майстерню Пікассо і побачили свіжу «Герніку» (написану, як відомо, під враженням від бомбардування), у них з художником відбувся легендарний діалог. Розлючений солдат тицьнув пальцем на картину:
— Це ви зробили?!
— Та ні, це ви зробили.

https://kathc.bandcamp.com/

Дослідниця культурних потоків Оксана Бараннікова спеціально для Гіпертелії написала гід по актуальній музиці Харкова.

Музика дуже різна, однак погляд зі сторони не може не помітити спільну рису більшості перечислених гуртів: якась юродива замріяність, волога фантазійність, відірваність від реальності. Харків живе з головою у хмарах. Маю підозру, що ці хмари токсичні, але музиці це тільки на користь.

http://telegra.ph/Marshrut-po-nizhnim-i-verhnim-miram-Harkova-02-17

Бонус-трек: передвиборна програма кандидата в народні депутати України і старовинного харківського рок-журналіста Сергія Щелкановцева, 1994 рік.

http://www.pds-project.com/ser.htm

«Вы жили при коммунистах, национал-патриотах и прочих не нуждающихся в комментариях господах, но вы никогда еще не жили при мне. У нас есть шанс. Я ничего не понимаю в политике и экономике, но я знаю одно - люди хотят жить хорошо и люди должны жить хорошо».

Як бачимо, Щелкановцев-політик випередив свій час.

Київський гурт РАББОТА ХО в ростовському зіні «Ура Бум Бум», 1991

Вчора рафінована хтонь заповнила київський Оперний. Геніальні «УХО» поставили оперу «Моє зрадливе світло» і, як завжди, поклали всіх на лопатки.

Опера розгортається довкола подружньої зради і помсти. Роль зрадливого світла виконували кілька спеціально навчених глядачів у партері: в момент, власне, зради вони світили на героїв маленькими ліхтариками і нагадували світлячків над болотом (я ж кажу, хтонь). Між героями проїжджали по колії троянди і мертві коні. Солісти то зривались на крик, то говорили майже пошепки.

Але переказувати сюжет і описувати дію на сцені не має сенсу: сюжет простий як сніг, а стабільно божевільну сценографію ухо-опер все одно треба бачити на власні очі. В будь-якому разі, найцікавіші пригоди відбувалися не на сцені, а в оркестровій ямі. Ухо-ансамбль перетворив і без того дрімучу музику італійця Сальваторе Шарріно (він ще живий, йому 70) на щось геть потойбічне. Так звучить шкрябання гілок по вікну вночі; так звучить свербіння під шкірою губ за секунду до поцілунку; так звучить поспіхом знятий одяг. Дівочий сором, юнацький сморід, а також всілякі інші предмети.

Ось інше виконання цієї ж музики — набагато нудніше і консервативніше, але дає певне уявлення про вчорашні спалахи. Дослухайте до кінця, найцікавіші речі відбуваються в другій половині.

https://www.youtube.com/watch?v=SgPuUXAxlQg

Ну і ось хороший грунтовний матеріал на ЛБ — для тих, хто зацікавився, але не розібрав моє мямлення.

https://lb.ua/culture/2018/02/21/390805_moy_predatelskiy_svet_opera.html

Фотографії Олени Субач (цикл «Жертвоприношення» та інші), 2015-2017