Київський гурт РАББОТА ХО в ростовському зіні «Ура Бум Бум», 1991

Вчора рафінована хтонь заповнила київський Оперний. Геніальні «УХО» поставили оперу «Моє зрадливе світло» і, як завжди, поклали всіх на лопатки.

Опера розгортається довкола подружньої зради і помсти. Роль зрадливого світла виконували кілька спеціально навчених глядачів у партері: в момент, власне, зради вони світили на героїв маленькими ліхтариками і нагадували світлячків над болотом (я ж кажу, хтонь). Між героями проїжджали по колії троянди і мертві коні. Солісти то зривались на крик, то говорили майже пошепки.

Але переказувати сюжет і описувати дію на сцені не має сенсу: сюжет простий як сніг, а стабільно божевільну сценографію ухо-опер все одно треба бачити на власні очі. В будь-якому разі, найцікавіші пригоди відбувалися не на сцені, а в оркестровій ямі. Ухо-ансамбль перетворив і без того дрімучу музику італійця Сальваторе Шарріно (він ще живий, йому 70) на щось геть потойбічне. Так звучить шкрябання гілок по вікну вночі; так звучить свербіння під шкірою губ за секунду до поцілунку; так звучить поспіхом знятий одяг. Дівочий сором, юнацький сморід, а також всілякі інші предмети.

Ось інше виконання цієї ж музики — набагато нудніше і консервативніше, але дає певне уявлення про вчорашні спалахи. Дослухайте до кінця, найцікавіші речі відбуваються в другій половині.

https://www.youtube.com/watch?v=SgPuUXAxlQg

Ну і ось хороший грунтовний матеріал на ЛБ — для тих, хто зацікавився, але не розібрав моє мямлення.

https://lb.ua/culture/2018/02/21/390805_moy_predatelskiy_svet_opera.html

Фотографії Олени Субач (цикл «Жертвоприношення» та інші), 2015-2017

У квітні в Київ приїдуть з новим альбомом харківські електромольфари SOOM, які замішують на бруді і конопляному димі першосортний слїдж. Присутність обов'язкова: facebook.com/events/1024999054332554/

Давайте з такої нагоди у стотисячний раз переслухаємо їхню головну хітяру «Камінь». Попереджаємо неофітів: від головного рифа виростають гриби під пахвами. (Саму банду ця пісня настільки заїбала, що вони уже кілька років відмовляються грати її на концертах. Скучаємо.)

Конспект лекції чудесної Лесі Хоменко в КАМА. Про живопис і перфоманси, злет і падіння групи Р.Е.П., і взагалі про нелегкі шляхи уже-не-зовсім-молодого художника.

Дуже цікаво спостерігати, як Р.Е.П. з по-справжньому дикої і андергаундної тусовки на очах перетворився на той самий закостенілий мейнстрім, який уже пора би знести к хуям (і знесуть обов'язково, молодше покоління уже стукає в двері). З іншого боку, варто подякувати Богу і Соросу, що мейнстрім у нас ось такий; могло би бути значно нудніше і тупіше.

http://www.the-village.com.ua/village/knowledge/lecture/269753-lesya-homenko-ya-virishila-zalishitis-v-ukrayini-bo-tut-nabagato-tsikavishe

І ще стосовно мейнстріму. Треба ж написати про виставку молодих і перспективних у Пінчукарцентрі, бо як же ви проживете без моєї експертної думки.

А думка така, що середня температура по лікарні помітно піднялась, і це добре. Замість звичного концептуально-грантоїдського занудства (vcrc-стайл, іф ю ноу вот ай мін) нам показали купу прикольних атракціонів. Усе ще беззубо, але весело; це явно крок уперед. Залізти в шерстяну вагіну, пограти в комп'ютерну гру, помолитися на big data - це все точно веселіше, ніж на серйозних щщах вчитуватися в кураторську писанину.

А переможе нехай той чувак, що зробив металеву кубічну йобу з викройки військової форми. Якраз хороший баланс між занудством і спектакулярністю.

Вчора відкрилась крихітна, але потужна виставка Поліни Вербицької в Кощєї (@coschey). Кічуха в найкращому сенсі слова, скульптурний хорор категорії Б. Триватиме ще тиждень, рекомендую.