ВІДКРИТИЙ ПОКЛИК: ВИДІННЯ РАЮ

Що нам залишається, паралізованим і ув’язненим у своїх домівках? Тільки мріяти. Діу-видавництво «Гіпертелія» оголошує опен-колл для нового альманаху на тему «Видіння раю».

З нижнього світу ми переносимся в горішній; з граду земного — в град Божий. Надсилайте нам свої особисті утопії і домашні ікони, репортажі з найсміливіших сновидінь і гербарії з райських кущів, а також маніфести і плани захоплення світу. Розкажіть, як буде, коли все буде добре.

Приймаються малюнки, колажі, фотографії і тексти. Обов’язкова умова: роботи мають бути створенні під час карантину. Дедлайн: Вознесіння Господнє.

Переможці відкритого поклику будуть надруковані в зіні «Гіпертелії» і отримають авторський примірник.

Деталі: hyperthelia.com.ua/open-call-2020/

Референси: фрески Джотто; проповіді Святого Франциска; ілюстрації до журналів Свідків Єгови; радянські мозаїки; проекти колонізації Марсу; трансгуманістична порнографія; космогонічні міфи; вологі фантазії.

Українські балкони прекрасні. Не розумію людей, які обурюються стихійною балконною архітектурою. Вам не подобаються пластикові цар-балкони, які «спотворюють» фасади будівель? Пфф. Може вам прищі, волосня і шрами теж не подобаються? Принципи боді-позитивності мають розповсюджуватися і на будинки. Потворні балкони, засрані МАФи, вульгарні вивіски — це і є життя, в усій своїй стихійній красі.

Проект ААААА нарешті видав новий (другий) альбом — «Теория зависимости». За капслоком стоїть електронний музикант і чемпіон світу з медитації Олексій Подать. Під власним іменем він робить експериментальщину і жирні нойзи, які безвідмовно розплавлюють нанюхану рейв-тусовочку. ААААА — пісенний сайд-проект, нойз із вокалом, молитва-крик. Звучить він навіть екстремальніше, ніж «основні» експерименти Податя. В той же час, це ще й ідеальна попса.

Не в тому сенсі, що це якась проста чи легкодоступна музика — гіперфолк це вам не іграшки, непідготовлені вуха швидко замироточать. Але при уважнішому прослухуванні виявляється, що його пісні дуже навіть утилітарні. Як і будь-які правильні поп-шглягери, камлання Податя цілком relatable, їх легко одягати на свій досвід, їх можна наспівувати в душі, їх можна скидувати своїм коханкам. Поп-музика ж для цього і існує — щоб бути саундтреком до життя і поетизувати буденність. Пісня буде поміж нас.

Ну так, яка буденність — така і поп-музика. На «Теорії залежності» Подать співає про боротьбу з умовним (внутрішнім) ворогом, про співзалженість із ним, і нарешті про світлосумне примирення: «Тебе жаль, что никто не ответственен за печаль, что в тебе проросла». Возлюбіть ворогів своїх; благословляйте тих, хто вас проклинає.

https://podat.bandcamp.com/album/-

Лесь Лозовський - «Малахіт», 1919

Художника Леся Лозовського убили 22 березня 1922 року. Йому було лише 22 роки. За легендою, на подушці довкола голови покійного були розкладені коштовності — отже, це навряд чи були звичайні грабіжники. Вбивць, однак, так і не знайшли.

Резидентка «Гіпертелії» (а також журналістка, колекціонерка наївного мистецтва і засновниця проекту uartlib.org) Катерина Лебедєва написала біографічний роман про Лозовського ще в 2014 році, але за містично-нумерологічною логікою він зміг побачити світ лише зараз, у 2020. Називається роман, очевидно, «22».

Лозовський прожив коротке, але дуже насичене життя — ще б пак, в таку-то епоху. Він вступив у київську художню академію в 1917 році, і на власні очі бачив, як у Києві чотирнадцять разів змінювалась влада. Його вчителями були Георгій Нарбут і Михайло Бойчук. Він робив обкладинки для збірок Павла Тичини і працював над оформленням поеми Михайля Семенка. Тусувався з Олександрою Екстер, Лесем Курбасом і Анатолем Петрицьким. Все це описано в книзі. Лебедєва досить обережно поставилась до історичних джерел, так що вийшов скоріше навіть не роман, а драматизований нон-фікшн, бадьорий і випуклий, з купою цікавих деталей. Так, кокаїн там теж є.

Купити книгу можна (треба!) тут: http://uartlib.org/shop/kateryna-lebedyeva-22-mistychnyj-vypadok-na-voznesenskomu-uzvozi-u-kyyevi/

Уривок з роману скоро вийде на @amnesiascope, але радимо вам не тупити і читати всю книгу прямо зараз. Найкращий спосіб відволіктися від нинішнього апокаліпсису — прочитати про те, як виглядав апокаліпсис сто років тому. А якщо захочете добавки — то замовляйте ще й фантастично-еротичне оповідання Лебедєвої «Пригоди бджіл», яке вийшло на «Гіпертелії» минулого року. Залишилось рівно два примірники.

​​Іван Величковський — обскурний український літератор кінця XVII століття, коцептуаліст і постмодерніст. Пропоную вам кинути всі справи і різко його полюбити прямо зараз.

Українська література почалася задовго до «Енеїди», але в усі ці древні довколацерковні тексти ніхто особливо не хоче залазити. Бо, по-перше, вони написані не зовсім українською мовою, і ми рефлекторно ставимо їх трохи осторонь українського контексту. По-друге, відкриті листи різних церковників одне до одного — те іще збочення, попівські срачі всерйоз цікавлять тільки маньяків. Але так звана «полемічна література» — не єдине, що можна знайти в архівах. Іноді там трапляються справжні діаманти — дуже цікаві експерименти з формою і угарні словесні ігри. «СлОвО плОтОнОснО // МнОгО плОдОнОснО».

Окей, тоді це не називалося постмодернізмом чи концептуалізмом; тоді це називалося «бароко» — максимальна кількість формалістичних рюшечок на квадтраний сантиметр тексту.

Іван Величковський явно отримував тонни задоволення, викручуючи можливості мови на максимум. Паліндроми, анаграми, кросворди, лабіринти з літер, хитрожопі способи римувати рядки, ігри з кількістю складів, зашифровані слова — все що завгодно. Паліндроми, до речі, він називав «раками літеральними».

Що характерно, експерименти Величковського збереглися у вигляді рукописів, тобто вручну створених зінів: «Зегар з полузегарком» і «Млеко».

Продиратися крізь давньоукраїнську мову буває непросто, тому кидаю також лінк на більш-менш адаптовані тексти — компіляція «зе бест оф».

Про біографію Величковського відомо дуже мало. Народився приблизно у 1630-х; у 60-х навчався у Могилянці; у 80-х працював у чернігівській друкарні Лазаря Барановича; помер у 1701. Крім барочної експериментальщини він писав і простіші штуки - всякі панегірики та епіграми. Наприклад:

СМЕРТЬ
Що єст смерть, питаєш мя? Єсли би-м знав, уже
був би мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.

Василь Васильців випустив нову пісню! Музика з самого серця пітьми — з Китаю: https://www.youtube.com/watch?v=ZaDXBj20De0

Виявляється, недавно Василь прожив там кілька місяців. За його словами, Китай мало чим відрізняється від його рідного Львова. Вірю.

Про дивовижний феномен Василя Васильціва я писав пару років тому як про закінчену історію (https://news.1rj.ru/str/hyperthelia/99). Що ж, я помилився: в Ікара ще є порох у порохівницях і залізо в залізницях. Лірика і біточки вогонь (семпльовані коти!), а повна відсутність зв’язку між куплетами і приспівом тільки додає люті.

«Тебе буду орати, в тебе буду саджати» — співає Василь, зазираючи прямо в очі. Твої ноги солодко підкошуються, ти падаєш на коліна: проори мене, мій маленький принц, проори мене повністю.

Якщо вам здалося, що я іронізую — відпишіться, будь ласка.

А ось та сама пісня Esthetic Education, присвячена нашому герою. Кліп знімав Ілля Чичкан, лол. 2006 рік.

https://www.youtube.com/watch?v=9Ei1ph3idDU