Українські балкони прекрасні. Не розумію людей, які обурюються стихійною балконною архітектурою. Вам не подобаються пластикові цар-балкони, які «спотворюють» фасади будівель? Пфф. Може вам прищі, волосня і шрами теж не подобаються? Принципи боді-позитивності мають розповсюджуватися і на будинки. Потворні балкони, засрані МАФи, вульгарні вивіски — це і є життя, в усій своїй стихійній красі.

Проект ААААА нарешті видав новий (другий) альбом — «Теория зависимости». За капслоком стоїть електронний музикант і чемпіон світу з медитації Олексій Подать. Під власним іменем він робить експериментальщину і жирні нойзи, які безвідмовно розплавлюють нанюхану рейв-тусовочку. ААААА — пісенний сайд-проект, нойз із вокалом, молитва-крик. Звучить він навіть екстремальніше, ніж «основні» експерименти Податя. В той же час, це ще й ідеальна попса.

Не в тому сенсі, що це якась проста чи легкодоступна музика — гіперфолк це вам не іграшки, непідготовлені вуха швидко замироточать. Але при уважнішому прослухуванні виявляється, що його пісні дуже навіть утилітарні. Як і будь-які правильні поп-шглягери, камлання Податя цілком relatable, їх легко одягати на свій досвід, їх можна наспівувати в душі, їх можна скидувати своїм коханкам. Поп-музика ж для цього і існує — щоб бути саундтреком до життя і поетизувати буденність. Пісня буде поміж нас.

Ну так, яка буденність — така і поп-музика. На «Теорії залежності» Подать співає про боротьбу з умовним (внутрішнім) ворогом, про співзалженість із ним, і нарешті про світлосумне примирення: «Тебе жаль, что никто не ответственен за печаль, что в тебе проросла». Возлюбіть ворогів своїх; благословляйте тих, хто вас проклинає.

https://podat.bandcamp.com/album/-

Лесь Лозовський - «Малахіт», 1919

Художника Леся Лозовського убили 22 березня 1922 року. Йому було лише 22 роки. За легендою, на подушці довкола голови покійного були розкладені коштовності — отже, це навряд чи були звичайні грабіжники. Вбивць, однак, так і не знайшли.

Резидентка «Гіпертелії» (а також журналістка, колекціонерка наївного мистецтва і засновниця проекту uartlib.org) Катерина Лебедєва написала біографічний роман про Лозовського ще в 2014 році, але за містично-нумерологічною логікою він зміг побачити світ лише зараз, у 2020. Називається роман, очевидно, «22».

Лозовський прожив коротке, але дуже насичене життя — ще б пак, в таку-то епоху. Він вступив у київську художню академію в 1917 році, і на власні очі бачив, як у Києві чотирнадцять разів змінювалась влада. Його вчителями були Георгій Нарбут і Михайло Бойчук. Він робив обкладинки для збірок Павла Тичини і працював над оформленням поеми Михайля Семенка. Тусувався з Олександрою Екстер, Лесем Курбасом і Анатолем Петрицьким. Все це описано в книзі. Лебедєва досить обережно поставилась до історичних джерел, так що вийшов скоріше навіть не роман, а драматизований нон-фікшн, бадьорий і випуклий, з купою цікавих деталей. Так, кокаїн там теж є.

Купити книгу можна (треба!) тут: http://uartlib.org/shop/kateryna-lebedyeva-22-mistychnyj-vypadok-na-voznesenskomu-uzvozi-u-kyyevi/

Уривок з роману скоро вийде на @amnesiascope, але радимо вам не тупити і читати всю книгу прямо зараз. Найкращий спосіб відволіктися від нинішнього апокаліпсису — прочитати про те, як виглядав апокаліпсис сто років тому. А якщо захочете добавки — то замовляйте ще й фантастично-еротичне оповідання Лебедєвої «Пригоди бджіл», яке вийшло на «Гіпертелії» минулого року. Залишилось рівно два примірники.

​​Іван Величковський — обскурний український літератор кінця XVII століття, коцептуаліст і постмодерніст. Пропоную вам кинути всі справи і різко його полюбити прямо зараз.

Українська література почалася задовго до «Енеїди», але в усі ці древні довколацерковні тексти ніхто особливо не хоче залазити. Бо, по-перше, вони написані не зовсім українською мовою, і ми рефлекторно ставимо їх трохи осторонь українського контексту. По-друге, відкриті листи різних церковників одне до одного — те іще збочення, попівські срачі всерйоз цікавлять тільки маньяків. Але так звана «полемічна література» — не єдине, що можна знайти в архівах. Іноді там трапляються справжні діаманти — дуже цікаві експерименти з формою і угарні словесні ігри. «СлОвО плОтОнОснО // МнОгО плОдОнОснО».

Окей, тоді це не називалося постмодернізмом чи концептуалізмом; тоді це називалося «бароко» — максимальна кількість формалістичних рюшечок на квадтраний сантиметр тексту.

Іван Величковський явно отримував тонни задоволення, викручуючи можливості мови на максимум. Паліндроми, анаграми, кросворди, лабіринти з літер, хитрожопі способи римувати рядки, ігри з кількістю складів, зашифровані слова — все що завгодно. Паліндроми, до речі, він називав «раками літеральними».

Що характерно, експерименти Величковського збереглися у вигляді рукописів, тобто вручну створених зінів: «Зегар з полузегарком» і «Млеко».

Продиратися крізь давньоукраїнську мову буває непросто, тому кидаю також лінк на більш-менш адаптовані тексти — компіляція «зе бест оф».

Про біографію Величковського відомо дуже мало. Народився приблизно у 1630-х; у 60-х навчався у Могилянці; у 80-х працював у чернігівській друкарні Лазаря Барановича; помер у 1701. Крім барочної експериментальщини він писав і простіші штуки - всякі панегірики та епіграми. Наприклад:

СМЕРТЬ
Що єст смерть, питаєш мя? Єсли би-м знав, уже
був би мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.

Василь Васильців випустив нову пісню! Музика з самого серця пітьми — з Китаю: https://www.youtube.com/watch?v=ZaDXBj20De0

Виявляється, недавно Василь прожив там кілька місяців. За його словами, Китай мало чим відрізняється від його рідного Львова. Вірю.

Про дивовижний феномен Василя Васильціва я писав пару років тому як про закінчену історію (https://news.1rj.ru/str/hyperthelia/99). Що ж, я помилився: в Ікара ще є порох у порохівницях і залізо в залізницях. Лірика і біточки вогонь (семпльовані коти!), а повна відсутність зв’язку між куплетами і приспівом тільки додає люті.

«Тебе буду орати, в тебе буду саджати» — співає Василь, зазираючи прямо в очі. Твої ноги солодко підкошуються, ти падаєш на коліна: проори мене, мій маленький принц, проори мене повністю.

Якщо вам здалося, що я іронізую — відпишіться, будь ласка.

А ось та сама пісня Esthetic Education, присвячена нашому герою. Кліп знімав Ілля Чичкан, лол. 2006 рік.

https://www.youtube.com/watch?v=9Ei1ph3idDU

Ти мені повір, ти мені повір // Дано нам життя, ніби сувенір

Подивися уважно на цю вершницю. Вона зібралася в подорож і кличе тебе за собою. Хто вона? Куди вона прямує?

Вершницю звуть Люсі (насправді Христина Варламова), і вона записала найсильніший український поп-альбом року (насправді мінімум десятиліття, але не будемо впадати в істерику). Цілісний, точний, з липучими мелодіями і вражаючою лірикою, що побудована на християнській символіці. Альбом називається «Енігма» (тобто, загадка), він вийшов ще у березні — і з тих пір я намагаюся цю загадку розгадати.

Люсі пару разів використовує один і той же прийом в різних піснях: куплети спершу проспівуються повністю, а потім повертаються без деяких рядків, ніби з порожнечами всередині. «Я боялася вогню, ти був тільки димом; я нікого не виню, я — Марія Магдалина». А потім: «Я боялася вогню (...); я нікого не виню (...)».

Ось це «...» мені видається важливим ключем до прочитання «Енігми». Лірична героїня Люсі всю дорогу плаває в порожнечі. Альбом починається із запрошення у забуття; Марія Магдалина спостерігає за тим, як розчиняється реальність; Ной смиренно очікує на потоп. Всі 9 пісень так чи інакше — про паузи і провалля, про недосказане і невимовне. Ну тобто про Бога, звісно, біблійні референси говорять самі за себе. Але схоже що Бог у ліриці Люсі постає саме порожнечею.

В цьому контексті мені згадується французький філософ Ален Бадью (лівак і атеїст), який багато писав про так звані порожні множини. За Бадью, світ складається з різноманітних множин, вкладених одна в одну; і будь-яка множина є більшою, ніж сума її підмножин. Наприклад, множина «ти і я» — більша, ніж просто сума тебе і мене. Тому що коли ми з тобою разом, виникає ще щось невидиме поміж нас. Додаткова порожня множина, чиста потенція, енігма. Так порожнеча стає місцем і умовою народження нових сенсів.

Порожнеча — твій рідний дім і храм Божий, твій найближчий друг і найкращий сексуальний партнер. Порожнеча може багато чого розказати. Це знає кожен, хто уважно слухав тишу або вдивлявся у виворіт своїх повік. «Щоб побачити світло, треба бути незрячим».

В «Енігмі» прослідковується сюжет: в першій пісні Люсі пірнає в забуття, в останній — закінчує свою подорож на дні (проходячи і через пекло, і через видіння раю). «Знаєш, я не стала вільна, я навіки лиш енігма» — порятунок не відбувся. Але навіть на дні можна поговорити з порожнечею. Вона почує і обов’язково відгукнеться.

Альманах ВИДІННЯ РАЮ: утопії, осанни й молитви під час Апокаліпсису. В журналі зібрані роботи 20 молодих українських художників; всі створені під час карантину. Вдихайте любі пахощі і замовляйте це паперове чудо в свою колекцію.

Формат А5, 36 сторінок, 100 пронумерованих примірників, 120 гривень.

Також у нас є нова партія чарівних значків-сосків. Щоб обміняти це все на гроші, пишіть в лічку: @shshrk

Всім УКРАЇНСЬКА ПІВДЕННА ГОТИКА, поцони.