ВІДКРИТИЙ ПОКЛИК: ВИДІННЯ РАЮ
Що нам залишається, паралізованим і ув’язненим у своїх домівках? Тільки мріяти. Діу-видавництво «Гіпертелія» оголошує опен-колл для нового альманаху на тему «Видіння раю».
З нижнього світу ми переносимся в горішній; з граду земного — в град Божий. Надсилайте нам свої особисті утопії і домашні ікони, репортажі з найсміливіших сновидінь і гербарії з райських кущів, а також маніфести і плани захоплення світу. Розкажіть, як буде, коли все буде добре.
Приймаються малюнки, колажі, фотографії і тексти. Обов’язкова умова: роботи мають бути створенні під час карантину. Дедлайн: Вознесіння Господнє.
Переможці відкритого поклику будуть надруковані в зіні «Гіпертелії» і отримають авторський примірник.
Деталі: hyperthelia.com.ua/open-call-2020/
Що нам залишається, паралізованим і ув’язненим у своїх домівках? Тільки мріяти. Діу-видавництво «Гіпертелія» оголошує опен-колл для нового альманаху на тему «Видіння раю».
З нижнього світу ми переносимся в горішній; з граду земного — в град Божий. Надсилайте нам свої особисті утопії і домашні ікони, репортажі з найсміливіших сновидінь і гербарії з райських кущів, а також маніфести і плани захоплення світу. Розкажіть, як буде, коли все буде добре.
Приймаються малюнки, колажі, фотографії і тексти. Обов’язкова умова: роботи мають бути створенні під час карантину. Дедлайн: Вознесіння Господнє.
Переможці відкритого поклику будуть надруковані в зіні «Гіпертелії» і отримають авторський примірник.
Деталі: hyperthelia.com.ua/open-call-2020/
Референси: фрески Джотто; проповіді Святого Франциска; ілюстрації до журналів Свідків Єгови; радянські мозаїки; проекти колонізації Марсу; трансгуманістична порнографія; космогонічні міфи; вологі фантазії.
Медитуєте на балкони? Я теж. Є така класна спільнота у Фейсбуці — «Українська вулична фотографія». Очевидно, що з вуличними активностями в часи карантину напряг, тому стріт-фотографи все частіше публікують там те, що видно з вікна. Зазвичай з вікна видно будинок навпроти.
Автори фотографій: Денис Перепеленко, Андрій Бучко, Надія Мельниченко, Яна Сідач, Валентин Огіренко. (facebook.com/groups/uastreetphoto/)
Автори фотографій: Денис Перепеленко, Андрій Бучко, Надія Мельниченко, Яна Сідач, Валентин Огіренко. (facebook.com/groups/uastreetphoto/)
Українські балкони прекрасні. Не розумію людей, які обурюються стихійною балконною архітектурою. Вам не подобаються пластикові цар-балкони, які «спотворюють» фасади будівель? Пфф. Може вам прищі, волосня і шрами теж не подобаються? Принципи боді-позитивності мають розповсюджуватися і на будинки. Потворні балкони, засрані МАФи, вульгарні вивіски — це і є життя, в усій своїй стихійній красі.
Проект ААААА нарешті видав новий (другий) альбом — «Теория зависимости». За капслоком стоїть електронний музикант і чемпіон світу з медитації Олексій Подать. Під власним іменем він робить експериментальщину і жирні нойзи, які безвідмовно розплавлюють нанюхану рейв-тусовочку. ААААА — пісенний сайд-проект, нойз із вокалом, молитва-крик. Звучить він навіть екстремальніше, ніж «основні» експерименти Податя. В той же час, це ще й ідеальна попса.
Не в тому сенсі, що це якась проста чи легкодоступна музика — гіперфолк це вам не іграшки, непідготовлені вуха швидко замироточать. Але при уважнішому прослухуванні виявляється, що його пісні дуже навіть утилітарні. Як і будь-які правильні поп-шглягери, камлання Податя цілком relatable, їх легко одягати на свій досвід, їх можна наспівувати в душі, їх можна скидувати своїм коханкам. Поп-музика ж для цього і існує — щоб бути саундтреком до життя і поетизувати буденність. Пісня буде поміж нас.
Ну так, яка буденність — така і поп-музика. На «Теорії залежності» Подать співає про боротьбу з умовним (внутрішнім) ворогом, про співзалженість із ним, і нарешті про світлосумне примирення: «Тебе жаль, что никто не ответственен за печаль, что в тебе проросла». Возлюбіть ворогів своїх; благословляйте тих, хто вас проклинає.
https://podat.bandcamp.com/album/-
Не в тому сенсі, що це якась проста чи легкодоступна музика — гіперфолк це вам не іграшки, непідготовлені вуха швидко замироточать. Але при уважнішому прослухуванні виявляється, що його пісні дуже навіть утилітарні. Як і будь-які правильні поп-шглягери, камлання Податя цілком relatable, їх легко одягати на свій досвід, їх можна наспівувати в душі, їх можна скидувати своїм коханкам. Поп-музика ж для цього і існує — щоб бути саундтреком до життя і поетизувати буденність. Пісня буде поміж нас.
Ну так, яка буденність — така і поп-музика. На «Теорії залежності» Подать співає про боротьбу з умовним (внутрішнім) ворогом, про співзалженість із ним, і нарешті про світлосумне примирення: «Тебе жаль, что никто не ответственен за печаль, что в тебе проросла». Возлюбіть ворогів своїх; благословляйте тих, хто вас проклинає.
https://podat.bandcamp.com/album/-
Художника Леся Лозовського убили 22 березня 1922 року. Йому було лише 22 роки. За легендою, на подушці довкола голови покійного були розкладені коштовності — отже, це навряд чи були звичайні грабіжники. Вбивць, однак, так і не знайшли.
Резидентка «Гіпертелії» (а також журналістка, колекціонерка наївного мистецтва і засновниця проекту uartlib.org) Катерина Лебедєва написала біографічний роман про Лозовського ще в 2014 році, але за містично-нумерологічною логікою він зміг побачити світ лише зараз, у 2020. Називається роман, очевидно, «22».
Лозовський прожив коротке, але дуже насичене життя — ще б пак, в таку-то епоху. Він вступив у київську художню академію в 1917 році, і на власні очі бачив, як у Києві чотирнадцять разів змінювалась влада. Його вчителями були Георгій Нарбут і Михайло Бойчук. Він робив обкладинки для збірок Павла Тичини і працював над оформленням поеми Михайля Семенка. Тусувався з Олександрою Екстер, Лесем Курбасом і Анатолем Петрицьким. Все це описано в книзі. Лебедєва досить обережно поставилась до історичних джерел, так що вийшов скоріше навіть не роман, а драматизований нон-фікшн, бадьорий і випуклий, з купою цікавих деталей. Так, кокаїн там теж є.
Купити книгу можна (треба!) тут: http://uartlib.org/shop/kateryna-lebedyeva-22-mistychnyj-vypadok-na-voznesenskomu-uzvozi-u-kyyevi/
Резидентка «Гіпертелії» (а також журналістка, колекціонерка наївного мистецтва і засновниця проекту uartlib.org) Катерина Лебедєва написала біографічний роман про Лозовського ще в 2014 році, але за містично-нумерологічною логікою він зміг побачити світ лише зараз, у 2020. Називається роман, очевидно, «22».
Лозовський прожив коротке, але дуже насичене життя — ще б пак, в таку-то епоху. Він вступив у київську художню академію в 1917 році, і на власні очі бачив, як у Києві чотирнадцять разів змінювалась влада. Його вчителями були Георгій Нарбут і Михайло Бойчук. Він робив обкладинки для збірок Павла Тичини і працював над оформленням поеми Михайля Семенка. Тусувався з Олександрою Екстер, Лесем Курбасом і Анатолем Петрицьким. Все це описано в книзі. Лебедєва досить обережно поставилась до історичних джерел, так що вийшов скоріше навіть не роман, а драматизований нон-фікшн, бадьорий і випуклий, з купою цікавих деталей. Так, кокаїн там теж є.
Купити книгу можна (треба!) тут: http://uartlib.org/shop/kateryna-lebedyeva-22-mistychnyj-vypadok-na-voznesenskomu-uzvozi-u-kyyevi/
Уривок з роману скоро вийде на @amnesiascope, але радимо вам не тупити і читати всю книгу прямо зараз. Найкращий спосіб відволіктися від нинішнього апокаліпсису — прочитати про те, як виглядав апокаліпсис сто років тому. А якщо захочете добавки — то замовляйте ще й фантастично-еротичне оповідання Лебедєвої «Пригоди бджіл», яке вийшло на «Гіпертелії» минулого року. Залишилось рівно два примірники.
Іван Величковський — обскурний український літератор кінця XVII століття, коцептуаліст і постмодерніст. Пропоную вам кинути всі справи і різко його полюбити прямо зараз.
Українська література почалася задовго до «Енеїди», але в усі ці древні довколацерковні тексти ніхто особливо не хоче залазити. Бо, по-перше, вони написані не зовсім українською мовою, і ми рефлекторно ставимо їх трохи осторонь українського контексту. По-друге, відкриті листи різних церковників одне до одного — те іще збочення, попівські срачі всерйоз цікавлять тільки маньяків. Але так звана «полемічна література» — не єдине, що можна знайти в архівах. Іноді там трапляються справжні діаманти — дуже цікаві експерименти з формою і угарні словесні ігри. «СлОвО плОтОнОснО // МнОгО плОдОнОснО».
Окей, тоді це не називалося постмодернізмом чи концептуалізмом; тоді це називалося «бароко» — максимальна кількість формалістичних рюшечок на квадтраний сантиметр тексту.
Іван Величковський явно отримував тонни задоволення, викручуючи можливості мови на максимум. Паліндроми, анаграми, кросворди, лабіринти з літер, хитрожопі способи римувати рядки, ігри з кількістю складів, зашифровані слова — все що завгодно. Паліндроми, до речі, він називав «раками літеральними».
Що характерно, експерименти Величковського збереглися у вигляді рукописів, тобто вручну створених зінів: «Зегар з полузегарком» і «Млеко».
Продиратися крізь давньоукраїнську мову буває непросто, тому кидаю також лінк на більш-менш адаптовані тексти — компіляція «зе бест оф».
Українська література почалася задовго до «Енеїди», але в усі ці древні довколацерковні тексти ніхто особливо не хоче залазити. Бо, по-перше, вони написані не зовсім українською мовою, і ми рефлекторно ставимо їх трохи осторонь українського контексту. По-друге, відкриті листи різних церковників одне до одного — те іще збочення, попівські срачі всерйоз цікавлять тільки маньяків. Але так звана «полемічна література» — не єдине, що можна знайти в архівах. Іноді там трапляються справжні діаманти — дуже цікаві експерименти з формою і угарні словесні ігри. «СлОвО плОтОнОснО // МнОгО плОдОнОснО».
Окей, тоді це не називалося постмодернізмом чи концептуалізмом; тоді це називалося «бароко» — максимальна кількість формалістичних рюшечок на квадтраний сантиметр тексту.
Іван Величковський явно отримував тонни задоволення, викручуючи можливості мови на максимум. Паліндроми, анаграми, кросворди, лабіринти з літер, хитрожопі способи римувати рядки, ігри з кількістю складів, зашифровані слова — все що завгодно. Паліндроми, до речі, він називав «раками літеральними».
Що характерно, експерименти Величковського збереглися у вигляді рукописів, тобто вручну створених зінів: «Зегар з полузегарком» і «Млеко».
Продиратися крізь давньоукраїнську мову буває непросто, тому кидаю також лінк на більш-менш адаптовані тексти — компіляція «зе бест оф».
Про біографію Величковського відомо дуже мало. Народився приблизно у 1630-х; у 60-х навчався у Могилянці; у 80-х працював у чернігівській друкарні Лазаря Барановича; помер у 1701. Крім барочної експериментальщини він писав і простіші штуки - всякі панегірики та епіграми. Наприклад:
СМЕРТЬ
Що єст смерть, питаєш мя? Єсли би-м знав, уже
був би мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.
СМЕРТЬ
Що єст смерть, питаєш мя? Єсли би-м знав, уже
був би мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.
Василь Васильців випустив нову пісню! Музика з самого серця пітьми — з Китаю: https://www.youtube.com/watch?v=ZaDXBj20De0
Виявляється, недавно Василь прожив там кілька місяців. За його словами, Китай мало чим відрізняється від його рідного Львова. Вірю.
Про дивовижний феномен Василя Васильціва я писав пару років тому як про закінчену історію (https://news.1rj.ru/str/hyperthelia/99). Що ж, я помилився: в Ікара ще є порох у порохівницях і залізо в залізницях. Лірика і біточки вогонь (семпльовані коти!), а повна відсутність зв’язку між куплетами і приспівом тільки додає люті.
«Тебе буду орати, в тебе буду саджати» — співає Василь, зазираючи прямо в очі. Твої ноги солодко підкошуються, ти падаєш на коліна: проори мене, мій маленький принц, проори мене повністю.
Виявляється, недавно Василь прожив там кілька місяців. За його словами, Китай мало чим відрізняється від його рідного Львова. Вірю.
Про дивовижний феномен Василя Васильціва я писав пару років тому як про закінчену історію (https://news.1rj.ru/str/hyperthelia/99). Що ж, я помилився: в Ікара ще є порох у порохівницях і залізо в залізницях. Лірика і біточки вогонь (семпльовані коти!), а повна відсутність зв’язку між куплетами і приспівом тільки додає люті.
«Тебе буду орати, в тебе буду саджати» — співає Василь, зазираючи прямо в очі. Твої ноги солодко підкошуються, ти падаєш на коліна: проори мене, мій маленький принц, проори мене повністю.