<...> книжка побликованая єст диалектом полским для певних і поважних причин, чительнику ласкавий, а немній для тоєй, аби уста невстидливих помовцов затамовани били, коториє, будучи неприятелями головними Церкви Всходней, диалектом полским сміли і важилися, розними герезіами Церков Православнокатолическую мажучи, світу огижати, аби таким же диалектом (ґди правдивоє визнаниє Церкви читати будут) зражени і поганьбени вічне зоставали.

Тепер зась повторе тая самая книжечка о вірі Православнокатолической на нікоторих містцех троха обширне ісправлена, діалектом руским през
друк світу публікуєтся для самих синов Церкви Православнокатолической Всходней, в тот цель і конец, аби не тилко самиє иєреє <...> леч аби теж і свіцкіє православниє уміючиї читати неуміючим і простійшим з повинності християнскої єднаковим способом науку преподаючи заправовали. А найбарзій родичі — дітей своїх, панове — челядь, преложониє — собі подлеглих, особлившим єднак способом, аби по школах всі дидаскалове яко найпилній своїх учнев заправовали, приказуючи їм того напамять учитися, што в той книжці єст написано і виражено.

<...> А тим часом, чителнику ласкавий, тую маленкую книжечку, яко найчастій і найпилній з уважениєм читай і, в памяти своєй пилно заховуючи, будь здоров і ласкав.

Я спросил у хозяйки кувшин молока; она отвечала: "ні́коли; я не второпаю, що ти кажеш, москалю."
<...>

Чуть было и не забыл сказать, что туземцы насмешливы и не любят ни москалей, ни задесенцев, или по их названию литвинов.

Увидя проезжих, оставляют работу, затягивают насчет их ругательные и сатирические песни, сопровождаемые громким смехом и продолжительными отголосками.

Верст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и перемешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров — чистота и красивость неописанные.

Вообрази, что малороссийский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленный салом), а о борще с сосисками и ветчиною хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики!

Другие лица, смотрят иначе. Дети очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя — хуже и гаже свиней.

Придан теж єст за тим же листом тестамент цесара кгрецкого Василія до сина своєго Льва Філософа і цесара, которого тестаменту пожиток і потребу не хочу, абись з залецанья моєго, але рачей з самого читанья зрозуміл,
для того і про́стою мовою на другой стороні слово в слово, догожаючи вирозуменья того пожитку і потребі, написати важилемся.

Єслим теж в перекладанью на про́стую мову невласне положил альбо в чом не чом не догодил, ти яко мудрий поправ, а мні яко чоловікові перебач.

Кулина
Ой козачейку, пане-ж мій,
Далек же маєш домик свій?

Козак
При березї при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Лїс зелений, оздоблений
Красним цьвітом, густим листом,
То дім мій, то покій.

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
На чім же буде поїзд мій?

Козак
Посажу тя за бедрами,
Привяжу тя тороками,
Бог над нами, кінь під нами,
Ти зо мною, я з тобою, —
Побіжим, поспішим!

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
Який же буде покарм твій?

Козак
Будем їсти саламаху,
Козацькую затираху,
При криницї без тескницї,
Будем їсти, будем пити,
Викрикати, облапяти.

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
Що за роскіш буде менї?

Козак
Да в день будеш конї пасти,
В ночи при мнї ляжеш спати,
O północy ze wszej mocy
Ocucę, przewrócę
Дївоньку к серденьку.

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
Який же буде постїль твій?

Козак
Войлочище під бочище,
А сїдлище в головище,
В дубровицї на травицї
Я закрию і прикрию
Гормаком, жупаном.

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
Сподобав ми ся живот твій.

Козак
Любо-ж тобі горювати?
Дай преч з тобов поїхати!

Кулина
Душе моя, я вже твоя!

Козак
Ручку дай, а всїдай!

Кулина
Я твоя!

Козак
Ти моя!

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
Не донесе нас коник твій.

Козак
Не жури-ж ся ти для того,
Найдем в полю коний много,
А не найдем, то піш підем.
Нич лихого для любого
Пішки йти, з ним бути.

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
Далек-же іще домик твій?

Козак
Юже геть ті Запороги,
Кінець нашої дороги.
Тут козаки все юнаки:
добуває — пропиває,
Що має — програє.

Кулина
Гой козачейку, пане ж мій,
Которий же то домик твій?

Козак
Ген катера розбитая,
Опанчою прикритая,
То мій херем, то мій терем,
Тут ховаю, що-же маю:
Рубашку, сермяжку.

Кулина
Гой козачейку, пане-ж мій,
Вельми то благий єсть скарб твій.

Козак
Козак щаслив, хоть не богат,
Нїкому нич не виноват.
Він горює, він чатує:
Де піду — здобуду,
Боярин, Татарин.

Кулина
Да й що-ж ми то за бесїда,
Нї приятеля, нї сусїда!
Ти ся здобувати пійдеш,
А мене смутну відійдеш:
Нї з ким жити, розмовити,
Нї сестрицї, нї зовицї
З козаком, гуляком.
Коли буде того много,
Пусть мене до дому мого.

Козак
Коли схочеш поїхати,
Не буду тебе тримати.
Борзо всїдай да й од'їжджай
Ко чортом, всїм лихом,
Люб човном, люб коньом.

Кулина
Долї-ж моя нещасная!
Чого-м ся я дочекала;
На діл мене несла вода,
Тепер мене женеть біда.
Що ж дїлати? Проклинати?
Би пропав, що мене взяв
Дївчину зведену!