Привітання з Новим роком від наших колег з часопису "Комар":

До передплатників, послїплатників, не-платників, в Галичинї, на Буковинї, на Українї, на Угорщинї, в Америцї і на всїм сьвітї сущих, моє дружне новорічне посланіє

Чи сьвітає, чи змеркає,
чи зима чи лїто,
все до Вас я рад спішити
з сердечним привітом.

З ворогів я насьміхаюсь,
тну їх без пощади!
Для своїх все маю слово
потїхи, розради...

Як у хатї щастє сьвітить,
я добавлю сьміху,
як загостить в хату смуток,
принесу потїху.

Тільки, щоб я міг лїтати
від хати до хати,
треба моїм редакторам
много передплати.

Як не даш друкарнї гроший,
не пустить в сьвіт божий,
а редактор "божим духом"
те-ж жити не може.

Щоби добре розпростерти
свої швидкі крила,
треба сили: в передплатї
лежить моя сила.

Щоб кусати, треба остре
й міцне жало мати,
а моє жало тупіє
без пренумерати.

З Новим Роком порішите,
українські люде,
що з вас кождий передплату
посилати буде.

А тодї піпремо дружно
нашу добру справу,
ворогам на безголовє
Вкраїнї на славу!..

Двотижневик гумористично-сатиричний, ілюстрований "Комар". Львів, 1904, № 1


А хто хоче підтримати розвиток нашої друкарні Літопису, посилайте передплату сюди:
https://send.monobank.ua/jar/6JTPh4vWB6

Нашим редактóрам много передплати не треба, але, якщо назбираємо ще одному адміну на преміум (довгопости тіки з ним робляться), та авторам журналу на підписку на сайт з джерелами, то зможемо випускати більше унікального контенту для вас.

Дякуємо ще раз за те, що ви з нами!


| Літопис |

Толік, зайди в палатку

Фігурка бога Пана, знайдена неподалік Сартани, та кам'яна баба з тієї ж місцевості.

Мариуполь и его окрестности. Мариуполь, 1892


| Літопис |

А що тут у мене є? Дослідження від пана Коваленка! Він карту приніс)

О, дяка Богу!
Знайшов плід співпраці самураїв Едоського шьōґунату з австрійським генштабом )).

1852 рік. Японська копія європейської мапи.
Написано: «Україна» (ウカライ子, Укараіне).
Найстаріша згадка «України» в японських джерелах домейджівського періоду, які я бачив.

На цій же карті вказані кілька міст, поділених між Московською й Австрійською імперіями:

* Львів (レンムビュルグ, помилково як «Лембург» від готсько-українського "Лемберг")
* Житомир (ジトミル)
* Київ (キイーウ)
* Чернігів (テセルニンゴウ)
* Полтава (ピュルタワ, як "Пултава")
* Харків (カルコウ)
* Катеринослав (エカテリノスラウ, той що нащось перейменували на "Дніпро")
* Херсон (ケルソン)
* Одеса (オデッサ)
* Сімферополь (シムヘルポル).

Плюс позначені наші козаки:
* донські на Дону (同河哈薩克)
* чорноморські на Кубані (黒海哈薩克).

https://www.facebook.com/share/p/181RwXpF7r/?mibextid=wwXIfr

Колядка XVII ст. про Софію Київську

Одну незвичну колядку в селі Мшанець (Львівщина) записав у 1889 р. фольклорист і греко-католицький священик Михайло Зубрицький. Нею він поділився зі своїм товаришем — Іваном Франком, який присвятив їй статтю.

Та в чому незвичність колядки? Справа в тім, що це єдина колядка, де згадується Софіївський собор в Києві. Дослідники вважають, що тут йдеться не про побудову собору, а його відновлення, яке здійснив в 1630-х рр. київський митрополит Петро Могила. З тексту очевидно, що автором колядки була людина, яка сама побувала в Софії Київській.

А що нам било з защаду світа

(Славен єс, боже,
По й усім світі і на небесіх).
Ой не било ж нам, хиба сина вода,

Синая вода тай білий камінь.
А прикрив Господь сиров землицев,

виросло на нім кедрове древо,
Барз височейке і барз слічнейке.

Висмотріла го пресвята Діва,

Зізвала ’д ньому 40 ремісників:

[“]Ой підіте ж ви, ремісничейки,
А зітніте ж ви кедрове древо,

Збудуйте з нього св[яту] Софію

[святу Софію] в святім Кійові.
Би на ній било 70 верхів,
[70 верхів], 70 крижів.
Семеро дверей, а єдни підлоги[”]

У день будували, в ночи втікали,

[в ночи втікали], в день прибивали.

А зіслав Господь ангела з неба:

[“]Не влякайтеся, ремісничейки,

Дав вам то Господь ведлук силойки.

Крижі робіте, верхи зводіте[”].

Єден вершейко барз височейко

[барз височейко] і барз слічнейко.

А в тім вершейку золотий престів,
За тим престолом сам милий Господь,

Служит службойку суборовую,

[суборовую], заздоровую,
і за здоровя нашого брата,
[нашого брата] і всіх християн.
Тамтуди лежит здавну стежейка,

Стежкою іде польська вінойка,
Межи ними йде повковничейко.
Стала вінойка в крижі стріляти.
Рече словейко-повковничейко:
[“]А не стріляйте ж в святії крижі,
Бо спустит Господь огняний дожджик,

[огняний дожджик], громові кулі,
Затопит Господь польську вінойку[”].

Вни не слухали, в крижі стріляли.
Ай так ся стало, як він говорив:
Іспустив Господь огняний дожджик,

[огняний дожджик], громові кулі.

Затопив Господь польську вінойку.
Хіба нам зістав повковничейко,

[повковничейко], гей, наш братейко.
Би на здоровя, на многі літа?
Гей, наш панойку, тай наш братойку.
Не сам із собов [а з милим Богом,
Із милим Богом, з господинейков,
з господинейков і з челядойков]

Продовження посту тут

Звичаї наших північних сусідів:

Севернорусские девушки отправляются в полночь в баню, завернув подол на голову, обнажают ягодицы, пятясь, входят в баню и приговаривает:
«Мужик богатый, ударь по ж. . . рукой мохнатой!»
Если к телу прикоснется волосатая рука, жених будет богатым, если безволосая и жесткая, он будет бедным и лютым, если мягкая — у него будет мягкий характер.
То же самое проделывают они и в риге. Выбежав из бани, севернорусские девушки голыми ложатся в снег, а назавтра разглядывают свой отпечаток: если на нем окажется след, девушка выйдет замуж и т. д.

Д. К. Зеленин. Восточнославянская этнография. Москва, изд. "Наука", 1991


| Літопис |