"В Дмитровском обществе за подел земли вечная бывает вражда.

В 1886 г. малороссы составили приговор о необходимости раздела земли на две части: малороссийскую и великороссийскую, — подали этот приговор в крестьянское присутствие и вместе с тем просили, чтобы образовать для малороссов и великороссов отдельные сельские правления, но присутствие отказало, так как подписали приговор одни малороссы.

Великороссы такого разделения не желают, и если назначается сход для решения этого вопроса, то ни один великоросс не является.

В 1888 г. малороссам удалось отделиться толокой, на которую не имеет права гнать лошадей на пастьбу ни один великоросс".

Про руських.

1. Сидить у руського дитина в колисці, а він люльку куре. От воно:
"Тятя, дай и мне!"
— Грех, стерва!
"А Илюшка вон курит!"
— Илюшка, слава Богу, сам уже и аганьку выбьет, а ты што?

2. Навчились руськи парні по херам балакати. От і змовляються:
"Хер-брат!"
— Хер-чаво?
"Хер-падем"
— Хер-куда?
"Хер-до девок"
А батько лежить на печі та: "Ах, сукины дети, а хер-плети?"

3. Пита руський батька:
"А когда, батя, тот вечер будет, што ни с лавки слезть, ни на лавку влезть?"
А він як обжерся на Святвечір куті, та й досі згадує.

4. Прийшов руський у церкву, купує свічку.
"По чом свечка?"
— П'ятак.
"Пастаишь, пастаишь, та и за три капейки аддашь".
Йому все одно що на базарі.

(Мануйловка Новомосковск. у.)

Як руські по-нашому балакать вчились

Пішло троє руських по-хохлацьки вчитись. От один побіг під вікно та й почув, що сказали "ми".
А другий побіг та почув "ні за се, ні за те".
Третій же: "так йому і слідувало".
От ідуть дорогою, аж чоловік зарізаний лежить. Поставали вони, дивляться, аж ось біжить становий, зараз до них: "Хто убив?"
А вони торк один одного: балакай ти, мов, з їм по-хохлацьки.
От один каже: ми.
"За што?"
А другий: ні за се, ні за те.
"Як же ви сміли?"
— Так йому і слідувало, — вже третій каже.
Позабирали їх.

(Гупаловка Новомосковск. у.)

"Великорусские крестьяне в запорожских вольностях.

Тепер вийдеш нагору, та й слободи видно, а год сто тому назад був степ та чагар (1) по балках. Кажуть, зараз після того, як Січ скасовано (2), порізали землю панам, щоб населяли слободи. Слобідка Татарка (3), спочатку населена кацапами аж із Серпухова, — бог його зна де він і єсть (4).

Колись давно кацапка розказувала ще нашим батькам, що як виводили їх відтіля в степи, то казали, що тут рай, а не сторона. В степу, казали їм, як вигонять коров в череду, то до ріг прив'язують кошовки, ввечері вернуться вони додому з паші і приносять повні кошовки ягід: самі так і нападають.

А люди, — хвалились їм, — живуть так богато, що каждий день їдять пироги і всякому дають виймать з печі з третього, як колись жали з третього снопа.

Ми, каже баба, приїхали, коли цього нічого нема... Де-не-де, каже, жили запорожці по балочках, і хати у їх біленькі, тіко самі вони на вид страшні.

Давай вони лаять своїх чоловіків: "Завезли, дураки, в сторону хахлацкую: горницы хорошие, белые, а люди выйдут — страшные, чёрные, голова голая (бритая), да ещё и с пузьмой (чуприна)".

Старик Буря, и др. 7 мая 1887 г. Рыбачий кош на Днепре, вблизи с. Любимовки, Новомосковск. у.

(1) Мелкий кустарник.
(2) Уничтожено.
(3) Новомосковского у.
(4) Московск. губ."

Ліс

Que j’aime ces bois solitaires,
Aux bois se plaisent les amants.

Gilbert


Хто дівчину любить, той любить і ліс.
У лісі так темно, так тихо!
І я його дуже любив то колись,
Та вже минувало те лихо!..

Дівчата у лісі зовсім не такі,
Як часом бувають у хаті;
У лісі вони звичайненькі, плохі,
Не кажуть: «Геть! дивиться мати!»

Ідіть же, дівчата, по ягоди в ліс,
Квітки рвіть та пісні співайте;
А ти, мій козаче, туди навернись,
Та там собі вкупі й гуляйте.

Я бачив, Маруся під гаєм ішла,
Аж гульк, їй назустріч козак молоденький,
Вона вся згоріла, не знає й сама
Од чого, а він веселенький.

Підходить до єї – за руки взялись,
Як ті голуби, цілувались…
Шепнула Маруся: ходімо у ліс!
Пішли – і од мене сховались.

"Солдат:
— Эх, кабы подала хозяйка лавреничков, этих, знаешь, треугольничков.

Михайло (смеясь):
— Лавреничків! Який то у вас, москалів, язик луб'яний! Скільки між нами влитаєшся, а й досі не вимовиш вареників.

Солдат:
— Ну, вареников. Да что ты, Чупрун, об москалях так плохо думаешь. Да я как захочу, то по-хохлацки говорить буду не хуже тебя".

"Солдат, немного пьяный, входя в избу, кричит:
— Здравствуй, хозяин! Я твой постоялец. Давай угол, а на ужин курицу, да нет ли лавренников?

Тетяна:
— Хозяина нема дома".