О мові й розмовах

• Заховай завше пристойность і поміркованиє в словах жартовливих (котриї часом могутся мовити для розвеселеня умислу)

• Не примовляй нікому ущипливими словами, горделивими, албо кого понижаючими, овшем завше показуй способом мови твоєй покорним і ростропним, же шануєш тих, з котрими розмовляєш

• Мовячи о якой річи, не домагайся, аби присвідчали тобі, мовячи: албож я неправду мовлю

• Не виявляй того, от кого чувесь то, що кажеш; хіба бись був певний, же той, хто тобі сказав, не будет о то жалковати

• Навет з рівними себі мов скромне і до матерії, о котрой мовится; не говори збит много, не будь подобен тим, котрим язик як на коловроті

• Не сопротивляйся зданю других, ані упирайся при своєм; і в тих річах, в которих волно рожне розуміти, не гань тих, котриї противне тобі розуміют

• Прийшовши до компанії не питай, о чом розмовляли, єсли над ними власти не маєш

• Не мов о річах пришлих албо непевних, ані о тих, котриї в секреті міти приналежит

ЧУДО ДВАДЕСЯТ ПЕРВОЄ

Феодор Ярошинский, з народу руского жолнір, зоставал в полском войску, котороє на україні под старцем з войском запорозким войну точило,

там воїнове запорозкиї (яко звикли вони часто чинити) єдной ночи влізли потаємне до обозу полского і много жолніров полских спячих живота позбавили,

а ґди приближалися юж тиї козаки до Феодора Ярошинского, спячого, показалася єму в сні Пречистая Діва Богородиця і рукою своєю трутила його, і заволала до него, мовячи: встань,

і зараз Феодор очнулся і встал, і обачил тривогу великую в своїм войску полском, там же наяві Пресвятую Богородицю виділ, которая мовила єму: не бойся,

і зараз Феодор Ярошинский всіл на коня і рицерство иншоє до коней і до оружа кинулися і виперли запорозцов з обозу своєго.

Маєте и тепер книжицꙋ великого и чюдовного старца Макарїа, з ґрецкогѡ на про́стꙋю рꙋскꙋю мовꙋ власне длѧ вас самых (которїи не могꙋчи за своими забавами в читаню книг многѡ працовати, нарѣкаєте на недомыслность и трꙋдност словенского ꙗꙁыка) преложеныи бесѣды, албо каꙁанѧ.

СОН
(комедія)

У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.