Серед українського публічного політикуму мого віку (20–30 років) є категорія людей, які умовно записуються в реалісти. Зараз ці люди знаходяться в напівейфорійному стані — нарешті Сполучені Штати ВИЗНАЛИ, що вони не хочуть бачити Україну в НАТО. Проклятий Захід ДУРИВ бідненьку Україну з 2008 року, а ми повелися. Ну от тепер, нарешті-то, заживемо!

Шановні друзі, давайте повернемося до реальності. З самого початку, буквально з самого початку незалежності держави, громадянами якої ми маємо щастя бути, вона перебуває під атакою ворожої держави. З ранніх 90-х років значна частина російських еліт була незадоволена тим позором, який пережила їхня імперія на початку 90-х. Логічним розвитком подій для них став системний підрив владних інститутів територій, що відкололися. І оскільки ключовою з таких була Україна, то вона першою потрапила під російський удар. З самого першого року незалежності РФ різними способами атакувала українську державу. Коли до влади прийшов Путін, ці атаки інтенсифікувалися: Тузла, пряме втручання у вибори 2004 року, промова 2007 року (де Володимир Путін, на секундочку, висловив прямі територіальні претензії до України) — під кінець нульових стратегічний курс Росії на здобуття політичного контролю над Україною не просто не приховувався, а був ледь не відкритою частиною російської зовнішньої політики.

Попри всі наші ахи та охи, Україна — це не failed state. Наші інститути швидко зрозуміли, що до чого, і намагалися відповідати на російську політику. Інтеграція на Захід, особливо в контексті оборони, — це результат цієї відповіді. Саміт 2008 року — це не «обманка» Заходу, а результат майже десятилітнього лобіювання та роботи української держави. Те саме стосується і євроасоціації в ранніх 2010-х — лобіювання не припинялося ніколи, навіть за Януковича, бо Україна може балансувати російський вплив виключно в межах західних інтеграційних об’єднань. Ця ж робота продовжилася і після 2014 року.

Коли західні політики кажуть, що двері НАТО для України відкриті — це позитивна для нас ситуація. Навіть якщо вони брешуть, це залишає для нас простір для маневру і подальшого лобіювання, як це й було весь час нашої незалежності, коли ми досягали результату крок за кроком. Коли Дональд Трамп каже, що Україна в НАТО йому не цікава, простору для нашого маневру не лишається.

Це не катастрофічна ситуація. Дональд Трамп в офісі не вічний, а сама Україна може залишатися суверенною без НАТО. Це буде важко, нам і європейцям доведеться багато працювати, але це можливо. Проте ці два речення ніяк не виправдовують дегенеративні тейки, які захищають позицію Дональда Трампа. Підтримувати дії, що суперечать інтересам власної держави, — це неймовірний рівень меншовартості.

Шановні автори та потенційні автори історичного журналу "Літопис",

нагадую, що наступний випуск виходить наступної п'ятниці, тож прошу усі ваші матеріали надіслати до вечора четверга. Це може бути стаття, поезія, малюнок, що завгодно, аби на історичну тему. Як завжди, надсилати можна в наш бот: @Litopys_support_bot

Дякую за увагу!

В світлі останніх новин від дирявого гегемону

Дякую, Романе!

В першу чергу кидайте на збори, а якщо копійчина ще залишилася, можна і нам.
Це піде на рекламу, будемо залучати більшу аудиторію

Все, США гг. Виявляється, достатньо було одного культу, щоб повністю змінити курс гегемона. Він там вже "трамп" пише в лапках в своїх постах. Типу як титул, хз. Я так розумію, після трампа ці культисти будуть називати наступних таких кандидатів трампами. І кожен буде обов'язково випускати свій мемкоін перед інавгурацією, скамлячи своїх виборців, як ритуал посвячення.

Де можна ядерку взяти швиденько? Для друга питаю.

Оце був оборонець покривджених і справжній республіканець, а не те шо тепер

Про значення Війська Запорозького для України:

Ѡ ВОИСКꙊ ЗАПОРОЗКОМ кождый может знати,
ꙗк оно Ойчиꙁнѣ єсть потребно, оуважати.
ꙊКРАИНА тым войском вцале зоставаєт.
А где Запороꙁцѡв нѣт, татарин впадаєт.
Свѣдками того сꙋть (ѡх) мѣста Подолскїи:
И краи Подгорскїи, аж тыж и Белꙁскїє.
Где многѡ Поганин крве хр҇ⷭтіѧнскои роꙁлѧл,
А живо поꙁосталых тых в неволю забрал.

Касіян Сакович. Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича–Сагайдачного. Київ, 1622


І Літопис І

YES, I'M BACK, WELL I'M BACK
Сьомо-восьмий номер журналу!

У випуску:

- хто ховається в темних полях Перемишлю,
- як селяни гармату вкрали,
- скарб-загадка з сумною відгадкою,
- демократію знайшли, де ніхто не шукав


І Літопис І