Forwarded from STERNENKO
За ч. 1 ст. 263 ККУ мене також визнають винним. Тобто стартовий шумовий пістолет суд вважає вогнепальною зброєю🤦🏻♂️
Покарання за даною статтею передбачає позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
Покарання за даною статтею передбачає позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
Forwarded from Дріт
⚡️Суд засудив Стерненка до 3 років позбавлення волі за знайдений у нього один (!) бойовий патрон, але одразу ж звільнив його від відбування покарання з іспитовим строком. Демчука виправдали
Це перемога (з невеликим присмаком зради).
Тобто Стерненка на зону не відправили, а дали іспитовий строк у 1 рік. Він буде жити як нормальна людина, але ходитиме час-від-часу відмічатись. Тепер Стерненко судимий. Якщо впродовж цього строку щось станеться - зможуть відправити на 3 роки.
- Засудили Стерненка саме за ч. 1 статті 263 ККУ: "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами". У нього виявили один (!) бойовий патрон 5,45 мм. Щодо пістолета, його все ж визнали не бойовим, а ті 7 патронів - гумовими.
- У частині, де йдеться про "розбій за 300 грн" Стрененка і Демчука повністю виправдали.
- У частині, де йдеться про викрадення члена проросійської партії "Родіна" Щербіча, Стерненка з Демчуком визнали винним, але там закінчився строк давності для притягнення до відповідальності.
Це перемога (з невеликим присмаком зради).
Тобто Стерненка на зону не відправили, а дали іспитовий строк у 1 рік. Він буде жити як нормальна людина, але ходитиме час-від-часу відмічатись. Тепер Стерненко судимий. Якщо впродовж цього строку щось станеться - зможуть відправити на 3 роки.
- Засудили Стерненка саме за ч. 1 статті 263 ККУ: "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами". У нього виявили один (!) бойовий патрон 5,45 мм. Щодо пістолета, його все ж визнали не бойовим, а ті 7 патронів - гумовими.
- У частині, де йдеться про "розбій за 300 грн" Стрененка і Демчука повністю виправдали.
- У частині, де йдеться про викрадення члена проросійської партії "Родіна" Щербіча, Стерненка з Демчуком визнали винним, але там закінчився строк давності для притягнення до відповідальності.
Forwarded from STERNENKO
Машинний викладач ∆ | #УкрТґ
Trip and drip. Part I Якось так вийшло, що минулого року я умудрився організувати собі хмару стажок. Теплого чи не зовсім вечора понеділка, 2 березня 2020, в плацкарті до Харкова, я дізнався що пройшов на літню ISTernship в IST Austia. Як наслідок, в дорозі…
Optionality is antifragile. Part II
Наразі я у Австрії, попід Віднем, насолоджуючись місцевими краєвидами, передчікую початок стажування, який, до слова, вже завтра. Спогади про шалену бюрократію починають вивітрюватись та замінюватись організацією наступного стажування. Проте я хочу таки зафіксувати той треш, який зі мною відбувся наприкінці квітня, як мінімум заради хліба в видовищ. Перша частина розповіді доступна тут, або ж у реплаї. Задля освіження пам'яті, перенесемось у четвер обдзвонювального тижня, себто 22 квітня.
Зранку я дізнався про те, що у Любляні віза робитиметься настільки ж довго, тому цей варіант випав з розгляду. Натомість, після штурму єдиної ковідної телефонної лінії Мюнхена, яка хоч якось приймала дзвінки, я подав заявку на заліт без карантину у зв'язку з поважною причиною, і чекав схвалення. Поїздка вже потроху вимальовувалась перед очима, я написав кільком людям на AirBnB щодо житла, і навіть можливо почав налаштовуватись на чергові пригоди.
Як тут, в п'ятницю зранку, з Мюнхенського консульства приходить лист про те, що, зважаючи на надані мною документи, мені віза не треба. Це була 11:27, на що я миттєво написав "пані, ви впевнена? Орги запевняють, що треба". Відповідь була настільки ж блискавичною, наскільки вражаючою. У листі було написано, згідно з яким пунктом якого закону це правда, а сайт, на який посилалась працівниця консульства, НАЛЕЖАВ ОРГАНІЗАТОРАМ СТАЖУВАННЯ. Виходить, вони суперечили самі собі? Я вже знав, що о 12 ранку в п'ятницю до них буде ні дописатись, ні додзвонитись, але це не завадило мені обірвати їхній телефон вперше і надіслати аж два листи, другий з яких містив у темі "URGENT!!". Безуспішно. Так, мені довелось чекати інформації від OeAD (орги) аж до понеділка 26 квітня, притому що за такого розкладу вже десь 1 травня мав відбутись виліт у разі необхідності візи. Чому я чекав якихось підтверджень від організаторів? Бо я очманів, як мінімум. До того ж, у консульстві сказали, щоб я відписав, якщо орги наполягатимуть.
Понеділок почався з листа о 8:44, де якась працівниця якоїсь австрійської організації OeAD сказала, що працівниця консульства неправа, і візу я таки маю отримати у зв'язку з наявністю грошових виплат за роботу. Подальше недовге спілкування з консульством закінчилось тим, що вони прогнулись під оргів і урочисто сказали "так, подавайте у нас на візу". А об 11:27 мене ще й добив лист від коронаустанови Мюнхена, яка дозволила мені залетіти на подачу на візу без проходження карантину. Щоправда, до 9 травня, в той час вже заброньована візова зустріч була 11. Ось це я і називаю днем перемоги.
Наразі я у Австрії, попід Віднем, насолоджуючись місцевими краєвидами, передчікую початок стажування, який, до слова, вже завтра. Спогади про шалену бюрократію починають вивітрюватись та замінюватись організацією наступного стажування. Проте я хочу таки зафіксувати той треш, який зі мною відбувся наприкінці квітня, як мінімум заради хліба в видовищ. Перша частина розповіді доступна тут, або ж у реплаї. Задля освіження пам'яті, перенесемось у четвер обдзвонювального тижня, себто 22 квітня.
Зранку я дізнався про те, що у Любляні віза робитиметься настільки ж довго, тому цей варіант випав з розгляду. Натомість, після штурму єдиної ковідної телефонної лінії Мюнхена, яка хоч якось приймала дзвінки, я подав заявку на заліт без карантину у зв'язку з поважною причиною, і чекав схвалення. Поїздка вже потроху вимальовувалась перед очима, я написав кільком людям на AirBnB щодо житла, і навіть можливо почав налаштовуватись на чергові пригоди.
Як тут, в п'ятницю зранку, з Мюнхенського консульства приходить лист про те, що, зважаючи на надані мною документи, мені віза не треба. Це була 11:27, на що я миттєво написав "пані, ви впевнена? Орги запевняють, що треба". Відповідь була настільки ж блискавичною, наскільки вражаючою. У листі було написано, згідно з яким пунктом якого закону це правда, а сайт, на який посилалась працівниця консульства, НАЛЕЖАВ ОРГАНІЗАТОРАМ СТАЖУВАННЯ. Виходить, вони суперечили самі собі? Я вже знав, що о 12 ранку в п'ятницю до них буде ні дописатись, ні додзвонитись, але це не завадило мені обірвати їхній телефон вперше і надіслати аж два листи, другий з яких містив у темі "URGENT!!". Безуспішно. Так, мені довелось чекати інформації від OeAD (орги) аж до понеділка 26 квітня, притому що за такого розкладу вже десь 1 травня мав відбутись виліт у разі необхідності візи. Чому я чекав якихось підтверджень від організаторів? Бо я очманів, як мінімум. До того ж, у консульстві сказали, щоб я відписав, якщо орги наполягатимуть.
Понеділок почався з листа о 8:44, де якась працівниця якоїсь австрійської організації OeAD сказала, що працівниця консульства неправа, і візу я таки маю отримати у зв'язку з наявністю грошових виплат за роботу. Подальше недовге спілкування з консульством закінчилось тим, що вони прогнулись під оргів і урочисто сказали "так, подавайте у нас на візу". А об 11:27 мене ще й добив лист від коронаустанови Мюнхена, яка дозволила мені залетіти на подачу на візу без проходження карантину. Щоправда, до 9 травня, в той час вже заброньована візова зустріч була 11. Ось це я і називаю днем перемоги.
Telegram
Lehrer genau
Trip and drip. Part I
Якось так вийшло, що минулого року я умудрився організувати собі хмару стажок. Теплого чи не зовсім вечора понеділка, 2 березня 2020, в плацкарті до Харкова, я дізнався що пройшов на літню ISTernship в IST Austia. Як наслідок, в дорозі…
Якось так вийшло, що минулого року я умудрився організувати собі хмару стажок. Теплого чи не зовсім вечора понеділка, 2 березня 2020, в плацкарті до Харкова, я дізнався що пройшов на літню ISTernship в IST Austia. Як наслідок, в дорозі…
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Я щойно ледь не запостив крінжу (напевно), тому натомість подивіться на це.
Хоча моя рекомендація буде ось. Адже читати графічні новели в дорозі може бути не так зручно, аніж слухати їх.
YouTube
The Sandman | Official Audible Trailer
The Sandman by Neil Gaiman - Available 07.15.20 only on Audiblehttps://www.audible.com/pd/The-Sandman-Audiobook/B086WP794Z
Hailed by the Los Angeles Times Magazine as “the greatest epic in the history of comic books”, The Sandman changed the game with its…
Hailed by the Los Angeles Times Magazine as “the greatest epic in the history of comic books”, The Sandman changed the game with its…
Які Ви знаєте вчені звання в Україні?
Anonymous Poll
87%
кандидат наук
27%
старший дослідник
60%
доктор наук
53%
професор
47%
доцент
33%
доктор філософії
Що робити у випадку, якщо Ви виявили критично важливу помилку у свойї статті, яку щойно опубліковано у журналі з високим імпакт-фактором?
Anonymous Poll
42%
Звернутись до бази Scopus з повідомленням про помилку
58%
Звернутись до редактора з повідомленням про помилку
0%
Нічого не робити щоб не нашкодити репутації журналу
0%
Обговорити помилку на науковому семінарі.
25%
Опублікувати іншу статтю в іншому журналі з тими ж результатами з виправленою помилкою.
8%
Опублікувати іншу статтю в іншому журналі з іншими результатами, але в тексті виправити ту помилку.
Які Ви знаєте “журнальні” наукометричні показники?
Anonymous Poll
71%
індекс Хірша
43%
імпакт-фактор
0%
SPAM
21%
ORCID
14%
ISSN
Функції наукових журналів:
Anonymous Poll
40%
Розрахунки наукометричних показників авторів статей
70%
Поширення інформації
30%
Організація перевірок результатів вимірювань і розрахунків
0%
Метрологічне забезпечення вимірювань
70%
Наукове рецензування статей
0%
Контроль фінансової дисципліни наукових організацій та установ
10%
Ведення бази ідентифікаторів ORCID
Тож, відповіді:
Організований скептицизм: 1 та 3. Перше це діяльність, друге це її результат.
Вчені звання: старший дослідник, професор, доцент. Доктори це наукові ступені, а кандидат наук в Україні та в світі, очікувано — ніхто.
Критично важлива помилка: 2. А в чому логіка звертатись до Скопусу?
Наукометричні показники журналу: імпакт-фактор. Ви напевно не зрозуміли питання, індекс Хірша міряє продуктивність науковця. Хоч його і можна означити для інституції або журналу, але якщо інституція хоча б закуповує обладнання і надає середовище та підтримку для проведення досліджень, то журнал не сприяє науковій продуктивності аж ніяк)) Тому що б не казав Гугл, Хірш журналу це достатньо беззмістовне поняття.
Функції наукових журналів: 2 та 5. Журнали не можуть розраховувати наукометричні показники по тій же причині, по якій один банк не може надати повну інформацію про фінанси індивіда. Перевірки вони теж не організовують, бо їм тре бабло гребти на exorbitant publication fees, а не справді корисною діяльністю займатись. Хоча і щодо наукового рецензування у мене великі сумніви, бо вони лише з'єднують не афілійованих з журналом науковців та авторів, зазвичай нічого не платячи першим, які всю роботу і виконують. Тому виконання цієї функції журналом таке собі.
Хотів написати які ви молодці, що не хворієте на high impact factor syndrome, судячи з відповідей, але потім з'явилась ще одна до питання про скептицизм і тепер у мене сумніви.
Організований скептицизм: 1 та 3. Перше це діяльність, друге це її результат.
Вчені звання: старший дослідник, професор, доцент. Доктори це наукові ступені, а кандидат наук в Україні та в світі, очікувано — ніхто.
Критично важлива помилка: 2. А в чому логіка звертатись до Скопусу?
Наукометричні показники журналу: імпакт-фактор. Ви напевно не зрозуміли питання, індекс Хірша міряє продуктивність науковця. Хоч його і можна означити для інституції або журналу, але якщо інституція хоча б закуповує обладнання і надає середовище та підтримку для проведення досліджень, то журнал не сприяє науковій продуктивності аж ніяк)) Тому що б не казав Гугл, Хірш журналу це достатньо беззмістовне поняття.
Функції наукових журналів: 2 та 5. Журнали не можуть розраховувати наукометричні показники по тій же причині, по якій один банк не може надати повну інформацію про фінанси індивіда. Перевірки вони теж не організовують, бо їм тре бабло гребти на exorbitant publication fees, а не справді корисною діяльністю займатись. Хоча і щодо наукового рецензування у мене великі сумніви, бо вони лише з'єднують не афілійованих з журналом науковців та авторів, зазвичай нічого не платячи першим, які всю роботу і виконують. Тому виконання цієї функції журналом таке собі.
Хотів написати які ви молодці, що не хворієте на high impact factor syndrome, судячи з відповідей, але потім з'явилась ще одна до питання про скептицизм і тепер у мене сумніви.
The Road Not Taken. Part III
Я гадки не маю, наскільки феєричною вам видасться кількість бюрократії і організації, через які я пройшов вже на момент 26 квітня. Проте я точно можу сказати, що організовувати поїздку з вильотом через 4 дні я готовий не був. Можливо, у вас крутиться в голові інше питання, а саме "хлопче, навіщо стільки гемору, є ж Україна, з посольством у місті оксамитових вечорів", і це правда. Варіянт з Україною у мене завжди перебував у голові десь на задньому плані, але мегакруті на той час умови заїзду і ще надійніші умови виїзду мене непокоїли, і це не рахуючи стягування російських військ до кордону. Дуже ймовірно, що непокоять досі. Але чесніше буде сказати те, що я міг і краще організувати візу, дослідивши більше варіянтів. Тим паче, що умови заїзду-виїзду в Україну might well have been далеко не такі страшні, як я собі уявляв замість прогуглити.
Я погано прогуглив Братиславу, керуючись у своєму рішенні лише тією самою сценою з Євротуру. Що цікаво, це напевно була найбюджетніша опція (а може й ні, бо туди залетіти начебто було дорожче, ніж у Любляну), особливо враховуючи дуже близьке розташування її до самого Відня. Проте найбільше мене занепокоїв факт, що в момент отримання стресу в той понеділок я забув про українське вирішення майже начисто.
Я вирішив діяти чи то рішуче, чи то на гарячу голову, і миттєво знайшов прекрасне за всіма параметрами житло. В процесі пошуку я несподівано вирішив розглянути радше омріяний варіянт — прожити у Мюнхені місяць і вилетіти у Відень звідтам — і очманів — AirBnB робить знижку 40% при бронюванні житла на 29+ днів. Це було відчутно дешевше, ніж на сумарну тривалість карантину та visa processing times. Ба більше, студія була доступна з п'ятниці 30 квітня до 29 травня — рівно до мого ще давно запланованого дня прибування у європейський Нью Йорк. Не інакше як знак неіснуючої долі мене спонукав швидко забронювати цю киртирку у найкрутішому районі Мюнхену і провести оплату, проте після проробки відпрацьованого трюку ще й з квитком на літак я згадав про київський варіянт. І заридав. Про пропущену можливість побачити за стільки часу хрещеників та друзів (включно з мамою). Я зрозумів, що яким би зручним не виявився український варіянт — його вже не реалізувати. З цього моменту, за класикою жанру, має йти купа тексту, яка б не читалась уважно через збентеження читача, але я не можу її придумати. І не буду.
Я гадки не маю, наскільки феєричною вам видасться кількість бюрократії і організації, через які я пройшов вже на момент 26 квітня. Проте я точно можу сказати, що організовувати поїздку з вильотом через 4 дні я готовий не був. Можливо, у вас крутиться в голові інше питання, а саме "хлопче, навіщо стільки гемору, є ж Україна, з посольством у місті оксамитових вечорів", і це правда. Варіянт з Україною у мене завжди перебував у голові десь на задньому плані, але мегакруті на той час умови заїзду і ще надійніші умови виїзду мене непокоїли, і це не рахуючи стягування російських військ до кордону. Дуже ймовірно, що непокоять досі. Але чесніше буде сказати те, що я міг і краще організувати візу, дослідивши більше варіянтів. Тим паче, що умови заїзду-виїзду в Україну might well have been далеко не такі страшні, як я собі уявляв замість прогуглити.
Я погано прогуглив Братиславу, керуючись у своєму рішенні лише тією самою сценою з Євротуру. Що цікаво, це напевно була найбюджетніша опція (а може й ні, бо туди залетіти начебто було дорожче, ніж у Любляну), особливо враховуючи дуже близьке розташування її до самого Відня. Проте найбільше мене занепокоїв факт, що в момент отримання стресу в той понеділок я забув про українське вирішення майже начисто.
Я вирішив діяти чи то рішуче, чи то на гарячу голову, і миттєво знайшов прекрасне за всіма параметрами житло. В процесі пошуку я несподівано вирішив розглянути радше омріяний варіянт — прожити у Мюнхені місяць і вилетіти у Відень звідтам — і очманів — AirBnB робить знижку 40% при бронюванні житла на 29+ днів. Це було відчутно дешевше, ніж на сумарну тривалість карантину та visa processing times. Ба більше, студія була доступна з п'ятниці 30 квітня до 29 травня — рівно до мого ще давно запланованого дня прибування у європейський Нью Йорк. Не інакше як знак неіснуючої долі мене спонукав швидко забронювати цю киртирку у найкрутішому районі Мюнхену і провести оплату, проте після проробки відпрацьованого трюку ще й з квитком на літак я згадав про київський варіянт. І заридав. Про пропущену можливість побачити за стільки часу хрещеників та друзів (включно з мамою). Я зрозумів, що яким би зручним не виявився український варіянт — його вже не реалізувати. З цього моменту, за класикою жанру, має йти купа тексту, яка б не читалась уважно через збентеження читача, але я не можу її придумати. І не буду.