​Мене засудили за 1 патрон.

Але ж насправді їх у мене 860!

https://www.patreon.com/sternenko

Optionality is antifragile. Part II

Наразі я у Австрії, попід Віднем, насолоджуючись місцевими краєвидами, передчікую початок стажування, який, до слова, вже завтра. Спогади про шалену бюрократію починають вивітрюватись та замінюватись організацією наступного стажування. Проте я хочу таки зафіксувати той треш, який зі мною відбувся наприкінці квітня, як мінімум заради хліба в видовищ. Перша частина розповіді доступна тут, або ж у реплаї. Задля освіження пам'яті, перенесемось у четвер обдзвонювального тижня, себто 22 квітня.

Зранку я дізнався про те, що у Любляні віза робитиметься настільки ж довго, тому цей варіант випав з розгляду. Натомість, після штурму єдиної ковідної телефонної лінії Мюнхена, яка хоч якось приймала дзвінки, я подав заявку на заліт без карантину у зв'язку з поважною причиною, і чекав схвалення. Поїздка вже потроху вимальовувалась перед очима, я написав кільком людям на AirBnB щодо житла, і навіть можливо почав налаштовуватись на чергові пригоди.

Як тут, в п'ятницю зранку, з Мюнхенського консульства приходить лист про те, що, зважаючи на надані мною документи, мені віза не треба. Це була 11:27, на що я миттєво написав "пані, ви впевнена? Орги запевняють, що треба". Відповідь була настільки ж блискавичною, наскільки вражаючою. У листі було написано, згідно з яким пунктом якого закону це правда, а сайт, на який посилалась працівниця консульства, НАЛЕЖАВ ОРГАНІЗАТОРАМ СТАЖУВАННЯ. Виходить, вони суперечили самі собі? Я вже знав, що о 12 ранку в п'ятницю до них буде ні дописатись, ні додзвонитись, але це не завадило мені обірвати їхній телефон вперше і надіслати аж два листи, другий з яких містив у темі "URGENT!!". Безуспішно. Так, мені довелось чекати інформації від OeAD (орги) аж до понеділка 26 квітня, притому що за такого розкладу вже десь 1 травня мав відбутись виліт у разі необхідності візи. Чому я чекав якихось підтверджень від організаторів? Бо я очманів, як мінімум. До того ж, у консульстві сказали, щоб я відписав, якщо орги наполягатимуть.

Понеділок почався з листа о 8:44, де якась працівниця якоїсь австрійської організації OeAD сказала, що працівниця консульства неправа, і візу я таки маю отримати у зв'язку з наявністю грошових виплат за роботу. Подальше недовге спілкування з консульством закінчилось тим, що вони прогнулись під оргів і урочисто сказали "так, подавайте у нас на візу". А об 11:27 мене ще й добив лист від коронаустанови Мюнхена, яка дозволила мені залетіти на подачу на візу без проходження карантину. Щоправда, до 9 травня, в той час вже заброньована візова зустріч була 11. Ось це я і називаю днем перемоги.

Я щойно ледь не запостив крінжу (напевно), тому натомість подивіться на це.

1) Вношу в календар monday talks, вихідні в передчікуванні
2) Проводжу неділю весь день прокрастинуючи, всю ніч ботаючи
3) Забуваю про, або ж ледве слухаю, вже mundane talks.

ААААААААААААА
Тим часом Кірбі скидається на Смерть куди більше, ніж Том на Морфея

Хоча моя рекомендація буде ось. Адже читати графічні новели в дорозі може бути не так зручно, аніж слухати їх.

Зараз буде вам тест з наукової етики абощо

Тож, відповіді:

Організований скептицизм: 1 та 3. Перше це діяльність, друге це її результат.

Вчені звання: старший дослідник, професор, доцент. Доктори це наукові ступені, а кандидат наук в Україні та в світі, очікувано — ніхто.

Критично важлива помилка: 2. А в чому логіка звертатись до Скопусу?

Наукометричні показники журналу: імпакт-фактор. Ви напевно не зрозуміли питання, індекс Хірша міряє продуктивність науковця. Хоч його і можна означити для інституції або журналу, але якщо інституція хоча б закуповує обладнання і надає середовище та підтримку для проведення досліджень, то журнал не сприяє науковій продуктивності аж ніяк)) Тому що б не казав Гугл, Хірш журналу це достатньо беззмістовне поняття.

Функції наукових журналів: 2 та 5. Журнали не можуть розраховувати наукометричні показники по тій же причині, по якій один банк не може надати повну інформацію про фінанси індивіда. Перевірки вони теж не організовують, бо їм тре бабло гребти на exorbitant publication fees, а не справді корисною діяльністю займатись. Хоча і щодо наукового рецензування у мене великі сумніви, бо вони лише з'єднують не афілійованих з журналом науковців та авторів, зазвичай нічого не платячи першим, які всю роботу і виконують. Тому виконання цієї функції журналом таке собі.

Хотів написати які ви молодці, що не хворієте на high impact factor syndrome, судячи з відповідей, але потім з'явилась ще одна до питання про скептицизм і тепер у мене сумніви.

The Road Not Taken. Part III

Я гадки не маю, наскільки феєричною вам видасться кількість бюрократії і організації, через які я пройшов вже на момент 26 квітня. Проте я точно можу сказати, що організовувати поїздку з вильотом через 4 дні я готовий не був. Можливо, у вас крутиться в голові інше питання, а саме "хлопче, навіщо стільки гемору, є ж Україна, з посольством у місті оксамитових вечорів", і це правда. Варіянт з Україною у мене завжди перебував у голові десь на задньому плані, але мегакруті на той час умови заїзду і ще надійніші умови виїзду мене непокоїли, і це не рахуючи стягування російських військ до кордону. Дуже ймовірно, що непокоять досі. Але чесніше буде сказати те, що я міг і краще організувати візу, дослідивши більше варіянтів. Тим паче, що умови заїзду-виїзду в Україну might well have been далеко не такі страшні, як я собі уявляв замість прогуглити.

Я погано прогуглив Братиславу, керуючись у своєму рішенні лише тією самою сценою з Євротуру. Що цікаво, це напевно була найбюджетніша опція (а може й ні, бо туди залетіти начебто було дорожче, ніж у Любляну), особливо враховуючи дуже близьке розташування її до самого Відня. Проте найбільше мене занепокоїв факт, що в момент отримання стресу в той понеділок я забув про українське вирішення майже начисто.

Я вирішив діяти чи то рішуче, чи то на гарячу голову, і миттєво знайшов прекрасне за всіма параметрами житло. В процесі пошуку я несподівано вирішив розглянути радше омріяний варіянт — прожити у Мюнхені місяць і вилетіти у Відень звідтам — і очманів — AirBnB робить знижку 40% при бронюванні житла на 29+ днів. Це було відчутно дешевше, ніж на сумарну тривалість карантину та visa processing times. Ба більше, студія була доступна з п'ятниці 30 квітня до 29 травня — рівно до мого ще давно запланованого дня прибування у європейський Нью Йорк. Не інакше як знак неіснуючої долі мене спонукав швидко забронювати цю киртирку у найкрутішому районі Мюнхену і провести оплату, проте після проробки відпрацьованого трюку ще й з квитком на літак я згадав про київський варіянт. І заридав. Про пропущену можливість побачити за стільки часу хрещеників та друзів (включно з мамою). Я зрозумів, що яким би зручним не виявився український варіянт — його вже не реалізувати. З цього моменту, за класикою жанру, має йти купа тексту, яка б не читалась уважно через збентеження читача, але я не можу її придумати. І не буду.

And that made all the difference. Epilogue

Ви вже прекрасно знаєте з постів на каналі, що все вдалось. Замість виїхати з житла вкінці травня, як планувалось на початку, вже в понеділок я знав, що залишу його вкінці квітня, про що зумів успішно домовитись з лендледі. У той же понеділок (King's Day, до речі) я зробив фінальну доповідь з курсу Topics in Theoretical Physics: Introduction to Information Geometry and its Applications. Я хз що я робив у вівторок, але в середу я на велосипеді завозив 25.5 кг валізу з зимовими речами та непотребом у інститут для зберігання її у порожньому офісі, тримаючись лівою за кермо, а правою за ручку. В ту ж середу я вперше робив доповідь на семінарі нашої групи з прикладних квантових алгоритмів. В четвер в обід я робив ПЛР тест і їхав на іспит з Academic and Professional Skills, де ми з моєю чудовою командою представили наш проєкт на відмінно (брешу, курс був Pass/Fail). Опісля, під час зависання на квартирі з нідерцями, я отримав негативний результат тесту і став впевненим, що моя поїздка відбудеться. В п'ятницю я розповідав про гігантську писанку Реша та доробки Ешера на іспиті з Mechanical Metamaterials, після чого їхав фоткатись на візу та купляти сир з вафлями для моїх австрійських друзяк. В суботу зранку я вилетів, завершивши всі справи, які потребували очного врегулювання, і зітхнув зі значним полегшенням.

Тепер, коли я вже в Австрії, саме час почати розповідати про Мюнхен. Про місто, де я відходив два хайки і взяв на абордаж один потяг. Про виші, де знаходилась одна з моїх маг мрії, яку я завбачливо не обрав і анітрохи не шкодую про це, хоча вона досі відчувалась наче мрія. Про архітектуру і людей, прогулянки з якими робили її ще красивішою. Про живі парки, про нічне життя, про Нюрнберг, про місяць мого життя в ньому. Але про це згодом, коли я все більше буду ностальгувати за Баварією. Власне, такий і був план — розповідати про неї тоді, коли я з неї виїду. Не перемикайте.

Мій телефон не витримав сторітеллінгово-структурну крінжу і здох, не давши мені надіслати фото з нового місця. До того ж здох нічогенько так, не вмикається. Тому ви вбережені від моїх селфачів на фоні нефотогенічного, але добіса красивого наживо кампусу IST як мінімум на день.

До речі, у мене з телефону не відображає пости з першої половини травня, з компа все ок. А у вас?

До речі, маю для вас дещо краще на вечір. Кращого threesome між фізикою, хімією, та біологією я ще не бачив і не чув.

Від мого улюбленого постачальника мемів @Nateron.