real

by лол

вакарчуківський щітпост в ніч перед квантами

by лол

Один з куплетів у моїй улюбленій пісні Вакарчука.

А ось і слова.

⚡⚡ ТЕРМІНОВО!
Шириться нова схема шахрайства. Хакери хакають ваші телефони і знімають ваші гроші. Вони встановлюють фейк додаток банку і все що ви робите там насправді забирають шахраї.
ЗАХИСТИТИ СЕБЕ МОЖНА ЛИШЕ ПОКУПКОЮ ВОЄННИХ ОБЛІГАЦІЇ.
Так що терміново перевірте свій банківський акаунт на наявність такої інформації. Поки її нема- ви в небезпеці!

Мені дружина показала додаток з українськими та україномовними аудіокнигами. І там є безкоштовні вірші Сергія Жадана, які читає сам Жадан. Всім качати і слухати.

https://play.google.com/store/apps/details?id=com.abuk

Бідненьким і так вистачає курсів "приреченої бути ніколи не відкритою" фізики.

Снігобур є кіно про величезний потяг посеред закрижанілої Землі як єдина пристань вцілілих. Потяг постійно рухається планетою, видобуваючи внаслідок руху воду, і можливо навіть конвертуючи енергію в інші потреби пасажирів.

Снігобур має надзвичайну операторську роботу: камера постійно спрямована вздовж осі потяга. Вперед, до вагонів з вищими класами суспільства, чи назад, на хвіст, де лишились ті, хто потрапили туди без запрошення. Максимум, що я можу пригадати як виняток, і що не є спойлером: план зверху вниз. І це чудово обмежує простір: існує лише потяг, і нічого більше. Зовнішній холодний світ вторгається у кіно у рідкісних випадках коли камера спрямована впоперек потяга, як от крізь вікна — тоді в кадрі існує лише планета, потяга ми не бачимо. І ці кордони ніколи не порушуються.

Доволі слабкі спойлери без псування кінцівки, які навряд зіпсують враження від перегляду:
Є одна сцена, де через прохід потягом розв'язки з поворотом на 270°, охоронець потягу, який полює на головних героїв, що рухаються до локомотива, відкриває по них вогонь крізь вікна. І навіть тоді оператор намагається слідувати правилам: це вперше, коли камера дивиться на героїв впоперек потяга, але ззовні нього.

Остаточно, фінал: коли герої нарешті добрались до локомотива з зачиненими дверима, назбиравши вибухівки по дорозі, ГГ хоче відкрити двері локомотива. Проте його поплічник заявляє про власну мету: відкрити двері з потяга назовні. І це вперше, коли камера лишає вісь потяга, і повільно спрямовується впоперек йому. Так, візуально, наше сприйняття ситуації зазнає переосмислення. І вперше зовнішній світ, який до цього був лише заднім планом, візуально вторгається в історію, за чим слідує і його експозиційна роль в ній.

Накидайте кіно з хорошою операторською роботою в коментарі, я за нею дуже скучив.

Якось ми троє, жертви астрономічного минулого, допізна сиділи втрьох у мене в кімнаті. Вже було затемна, і один з нас заснув на мому ліжко в чім був, у шкіряному костюмі, не виявляючи наміру змінювати свою локацію. Зайняв він її, мушу сказати, напрочуд неефективно, тож я з іншою фізикинею почали вигадувати шляхи розміститись на другому ліжку, яке мені подарував сусід своєю відсутністю. І от мої махінації раптом пробудили усоплого, на що він випроставшись сонно вигукнув "що ти робиш?". "Розв'язую задачу трьох тіл", невимушено промовив я.

Ця історія ніколи не збирала сміхів, реготів, та й навіть посмішок, порівнянних до тих, що відбулись тоді в моїй кімнаті. І це очікувано, бо хто вбіса знає про задачу трьох тіл окрім астрономів і практиків хаотичних систем. Не знали про неї і перекладачі цієї книги, як і про те, що problem у науковому контексті це дуже часто саме задача. Що, до речі, дає очків науковцям за відвагу.

Цю книгу мені порекомендував ще фізик-француз і просто крутий чувак на стажуванні у ISTA. Проте зрозуміти, наскільки проблемним для мене є звичайне читання, достатньо знати, що Thinking, Fast and Slow я два роки тому придбав в Україні і відтоді возився з нею по чотирьох країнах, аж поки нещодавно не придбав її за ту ж ціну на Audible і нарешті прослухав. Тож і книгу цю якщо я й знайшов у англійському перекладі, то точно до неї не торкався. І може не торкнусь і зараз не зважаючи на те, що задонатив ту суму виробнику, хоча вона мені дана українською.

Проте я щиро сподіваюсь, що торкнетеся ви. Я мало знаю про сюжет "Задачі трьох тіл", але вже кільком рекомендаціям довіряю. Значно важливіше це для підтримки українського перекладу та не лише культурного простору, але й банальної освіченості. Люди нічого не знають про нелінійні системи, а перерахувати на пальцях короткоживучі частинки, які беруть участь у піко- світі меншу, ніж мій батько у мому вихованні, чомусь можуть. Тому бажаю вам гарної художньої подорожі у, сподіваюсь, нелінійний художній світ, який змусить задуматись про складну хаотичну механіку буденності щонайбільше, і цим спонукати наукові академічні та прикладні дослідження у правильному напрямку, щонайменше у довготривалій перспективі.

Приємного читання "Задачі трьох тіл"!

На yakaboo на халяву віддають електронну версію Проблему Трьох Тіл ще і в українському перекладі!

Бігом дивитись. Тут юний блогер з чудовою українською пояснює за Піщаника. Я в свій час дуже багато споживав відеоблогів про кіно та графічні новели, і мушу сказати, що це відео зроблено на дуже хорошому рівні, я приємно вражений. Рекомендую.

"слухай, а в тебе може є знайомі, що роблять усілякі гарні плакати з різнорідними донаціями до України? сьогодні мені відправляють на відбудівлю будинків, буде час роздрукувати і трохи порозвішувати
тому можу до того ще якісь порозвішувати"

Пишіть @polevarka.

Ввечері буде довжелезний пост, написаний місяць-два тому, який стосується цього і багато іншого, і який я в свій час я не публікував, бо для цього мав переписати одну з попередніх статей на каналі. Тож поки я його ставлю на відкладені, до вас питання:

1. Чим пушкін відрізняється від моргенштерна у культурному вимірі?
2. Який об'єктивний критерій високості/якості культури, що наприклад відрізняє двох вищеназваних?

Вибачте, не культурному вимірі, а культурно-мистецькому. Тобто можете мені також спробувати довести, що пушкін об'єктивно кращий за благословенну янгольськими арфами поезію алішера.

Культурно-науковий триптих. Unabridged повідомлення місячної давності.

Нема культури хорошої і поганої, якісної чи неякісної, це все суб'єктивщина. Те, що ми бачимо в підручниках історії, це лише суб'єктивна вибірка авторів. Культура, яка дійшла до нас крізь віки, дійшла до нас не тому, що вона божественна, а випадково (упс, посередня Мона Ліза). Якщо у тебе є два витвори мистецтва, і чисто випадково про один з них знає чи шанує на одну людину більше, то згодом про цей витвір знатиме значно більше людей, ніж про інший.

Впевнений, ти й сам помічав, як багато ми на уроках історії вивчали Єгипту та близького сходу (чи як називається Межиріччя, Месопотамія, і т.д.), і виділяли від сили один урок на Китай та Японію, в яких культура та історія є незрівнянною і багатою у порівнянні з жодною іншою. Та вони паперові гроші мали в ХІ ст.!

Той же Подерев'янський історики скоріше за все був би просто викреслений, мовляв не для дітей, хоча його українці дуже люблять і явно включили б в свою культурну спадщину. Чи Приймаченко, картини якої мені зовсім не імпонують, але заперечувати її вплив я не буду. В той час як більшість картин у сучасних пінакотеках це Мадонни з немовлятами, буквально тисячі їх, і мене навіть бісить як неефективно через це зайнятий простір. У них нічого нема, і однієї такої картини було б цілком достатньо для репрезентації всього образотворчого мистецтва 17 ст. Чи портрети, які теж не містять нічого особливого. Можна йти безкінечно. Врешті-решт, я вірю, що зможу переконати у тому, що нема поганої і хорошої культури. І це я навіть не брав до уваги, що можна взяти якусь повість, і серед прекрасних думок обприскати її педофілією абощо (привіт, Лоліта?). Як ми тоді ставитимемось до книги? Хороший це представник культури, чи поганий? Беремо ми це найкраще і ігноруємо найгірше? Тоді повість розвалиться, лол.
_________________________________________________________________

Тому культуру довільної цивілізації не можна сортувати, хороше невіддільне від поганого. Тому й казати, що одні представники рос культури мають братись до уваги, а інші ніт, це не лише ускладнення собі життя, це неправильно. Може музика моргенштерна проживе же з тисячу років, а про пушкіна забудуть вже через 20, хоча можна показати, що пушкін в середньому проживе же стільки ж, а моргенштерн через кілька років забудеться (чи скільки він на плаву). Мені взагалі моргенштерна музика може подобатись, лол, і якщо хтось скаже, що у мене нема смаку, що він буцімто не натренований, то ніт, просто ваш смак упереджений, як і мій, і не можна казати, що ваш смак упереджений в бік прекрасного, а мій в бік огидного. Бо може насправді все навпаки.

Тому якщо ми хочемо кенселити російське, ми маємо кенселити їхню культуру без розбору. І не треба побоюватися, що ми втратимо щось геніальне, бо ми самі означили ті продукти геніальними. Ми самі давали їм потрапити у наш культурний простір і отримати такий тег. Проте щоразу як ми читаємо умовного достоєвського, ми не читаємо умовне Мистецтво Війни (ти вигадаєш краще порівняння). Щоразу, як ми вивчаємо цілий рік Близький Схід, ми втрачаємо можливість повивчати далекий. Дивлячись голлівудське кіно, ми не дивимось корейське. І тому ми не можемо навіть бути впевнені, що не існує того, хто описав страждання значно краще за достоєвського. Що хтось не написав поезію значно краще за пушкіна.

Відмова від російського це шанс знайти щось навіть краще за достоєвського та пушкіна там, де ми не шукали. І не лише краще, а й більше. Це шанс розвернути культурну несправедливість. І гріх цим шансом не скористатись.

Те ж стосується спілкування. Щохвилини, коли ми спілкуємось з росіянином, ми не спілкуємось з мексиканцем, іспанцем, японцем, корейцем, індонезійцем, і т.д.. Життя коротке, і ми приречені не торкнутись і до тисячної частки світового культурного континууму. Тож краще зробити вибір не на користь росні.
_______________________________________