​​Зайшов у налаштування реклами Google. З'ясував, що він вважає мене жінкою.
Штош.
(До речі, а чому Google - це "він"? Може, вона теж жінка?)

Когда-нибудь я научусь не поступаться своими интересами и не чувствовать себя мразью. Но, боюсь, нескоро.

Говорили с Примулой о том, что эпистолярный жанр, кажется, окончательно уходит в прошлое. При нынешнем обилии возможностей мгновенного обмена сообщениями писать длинные письма просто незачем. С одной стороны, это обидно: отмирает целый пласт культуры. С другой – может быть, освободившееся место займёт блог? Это ведь тоже своего рода письмо, только обычно безадресное.
Или я ошибаюсь, и эпистолу ещё рано хоронить?

Усвідомив, чому мене дратують усілякі inspirational афоризми.
Більшість їх спрямована на те, щоб, коли тобі хуйово, переконати себе, що все насправді "не так однозначно", що це "великі можливості", "робить нас сильнішими" і таке інше.
Але ні. Якщо тобі хуйово, це хуйово. І переконувати себе у зворотному - значить просто дурити себе.

Дізнався про педагогічну методику "communication temptations": для того, щоб розвивати в дитини мовлення, потрібно створювати ситуації, які провокують її говорити. Наприклад, дати погратися іграшкою, а потім забрати, або запропонувати їжу, яка дитині не подобається.
Дідько, це ж практична реалізація анекдоту про "приводу не було"!

Проверка орфографии Традоса предложила заменить "Республика Молдова" на "Республика Молдаванка".
Glorious.

Буває такий стан, коли падаєш від утоми, бо м'язи перевтомлені і відмовляються працювати.
А буває те ж саме з мозком.

От, до речі, цікаво. Ніколи не називав себе копірайтером, хоча вже понад п'ять років пишу тексти за гроші. В моєму розумінні копірайтинг - це не просто написання текстів, а складна техніка з усілякими СЕО, маркетинговими прийомами, "продающі тексти" і таке інше. Одразу уявляю, як мій текст стоїть на Привозі в кєпочці і продає апельсини, і зникає бажання в це лізти (:
Але ось знайшов вакансію, що називається "Копірайтер", але за вимогами нібито мені підходить. І тепер переправляю в резюме "автор" на "копірайтер". Та чи це правда?

И снова поражаюсь своей способности бросить фразу, которая оказывается гранатой, брошенной в бензоколонку.
Упс.

Открываю Youtube Music, а оттуда на меня смотрит Лютик 👀

І ілюстрація до цього посту 😂

Фішери стають вигадливіші, але автоматичний переклад підводить

Now that I've seen this, I'll never complain about ANY rejection letter.

https://youtu.be/f0CLyDPY_U0
На честь першого снігу в Одесі
(так, я теж думав, що це пісня Nightwish)

Совершенно внезапно придумал концепцию игры, вдохновленной "Домом, в котором".
Что мне теперь с этим делать, ааааааа

И открытие вечера: ножницами для стрижки кошачьих когтей можно зачищать провода!

​​Просто фотография британской панк-группы The Damned, конец 70-х

Новорічний настрій

Про сором
Багато років тому, when LiveJournal was a thing, у доволі популярний ЖЖ одного вченого-вірусолога прийшов мій колишній університетський однокашник і почав писати в коментарях люту ВІЛ-дисидентську маячню. Мені стало так соромно, що я теж втрутився і попросив не судити про всіх випускників одеського біофаку зі слів цього суб'єкта.
На щастя, я не психолог, не філолог і не історик, бо навряд чи витримав би всю маячню, яку несуть псевдоексперти у цих царинах.
Але я добре розумію ваш біль, друзі.

В тексте, с которым работаю, попался отрывок из американского сериала The Office. Посмотрел несколько фрагментов, теперь мучительно пытаюсь вспомнить, где я видел этих актёров раньше. Список фильмов, в которых они играли, не помог.
Это какой-то извращённый вариант déjà vu.