Фейсбук раптом заявив мені, що виявив у моєму профілі "підозрілу активність" і заблокував його. Після зміни паролю він показав мої дії за останні кілька днів з коментарем: "можливо, це були не ви, можете все скасувати".
Якого біса?..

А хто це тут нарешті зібрався виставити клієнту рахунок, аж раптом зрозумів, що не може його роздрукувати, бо копіцентри зачинені через локдаун?
Переможець по житті 💪

Десь років дванадцять з половиною тому я написав вірш, персонажами якого були Убивця і Блазень. Що саме я мав на увазі, достеменно невідомо, але з піснею All Along the Watchtower я точно не був знайомий (і дарма).
А ось її цікаве виконання музикантами з 9 країн, зокрема корінними американцями з племені Лакота.
https://youtu.be/-UHHc7POovg

Чудова історія про бюрократію і бобрів: https://bit.ly/2RgBEq7

В одному з текстів, з яким працюю, пояснюється, як вимовляти назву препарату "апіксабан": ah-PICKS-a-ban
Уявляю соціальну мережу, у якій у відповідні моменти драматичний голос виголошував би: "username PICKS A BAN!"

Пів на третю ночі - саме час дізнатися, що вокалістка гурту з Сербії, який я колись вподобав, померла у 2015 році від лейкемії. А я ж просто шукав, що б послухати, щоб не заснути за роботою...
Дивіться, яка краля: https://youtu.be/A4geaxaMi3Y
(Також є добра новина: виявляється, я непогано читаю сербською!)

Подумалось:
Якщо говорити в термінах програмування, британська монархія - це такий legacy код, написаний бозна-ким і бозна-як, у часи, коли пам'ять комп'ютерів вимірювалася кілобайтами, а операційна система з усіма необхідними програмами вміщалася на п'ятидюймову дискету. Ніхто вже не пам'ятає, що він робить, але невідомо, що буде, якщо його вилучити, тому він досі працює.

Послухав лекцію Остапа Українця про комунікацію і сформулював:
Кожне повідомлення, окрім буквального і контекстуального змісту його слів, містить інформацію про стан його автора. Часто (можливо, надто часто) я сприймаю висловлювання людей саме як повідомлення про стан, а буквальний зміст вважаю другорядним. Можливо, через це я втрачаю частину комунікації. З іншого боку, мене часто дивують спроби спіймати людину на слові чи з'ясувати конкретний зміст її слів, коли мені здається, що головне в повідомленні те, що автор відчував, а не те, що він говорив.

(Дублюю з фейсбуку, бо там обмежена аудиторія)
Є таке когнітивне викривлення, яке називають «ефектом хибного консенсусу». Якщо спрощено, ми звикли вважати, що наші погляди – це і є «здоровий глузд», і всі притомні люди мають думати так само, як і ми. Якщо ж людина висловлює кардинально відмінний погляд на світ, ми схильні вважати її «неправильною», «ненормальною».
Звісно, це упередження. І однією з особливостей нашої інформаційної доби є те, що нам дуже легко дізнатися думки людей, не дотичних до нашого кола спілкування. Отже, скоро з'ясовується, що «ненормальних» навколо дуже багато.
Що з цим робити? Можна, звісно, продовжити переконувати себе, що це винятки, маргінали... купка маргіналів... багато купок маргіналів... аж поки не опинишся на острівці притомних людей посеред величезного моря маргіналів.
Можна вважати, що світ збожеволів – у це справді нескладно повірити. З прийняттям цього припущення життя стає схожим на виживання під час зомбі-апокаліпсису. Хтось тихцем перебігає від укриття до укриття, намагаючись не привернути уваги кровожерливих мертвяків, хтось агресивно врубається у їхній натовп, вимахуючи сокирою – залежно від характеру й уподобань. Так чи інакше, кінця цьому не видно.
Можна, зваживши погляди різних груп, пристати до тієї, що найбільше пасує вашим переконанням. Згодом запрацює інше когнітивне викривлення – ефект приєднання до більшості, і ті питання, з яких ви були незгодні, почнуть здаватися неважливими, або ваші погляди на них зміняться. Водночас після такого маневру можливість порозумітися з представниками інших груп значно обмежиться чи навіть зійде нанівець.
Зрештою, можна визнати, що універсального «здорового глузду» не існує. Неможливо пристати до більшості, бо більшість складається лише ситуативно і в дуже обмеженому контексті. Людина, що мислить і аналізує, завжди буде самотня зі своїми висновками. Проте можна вчитися толерувати людину, не толеруючи її окремих поглядів. З таким підходом вдається знаходити однодумців з окремих питань і діяти спільно, не зачіпаючи конфліктних моментів. Але якщо ці моменти стосуються важливих для вас принципів, постає дилема, з якої важко знайти вихід.
Чесно кажучи, я досі не визначився.

Колись я вже згадував, що друга половина мого нікнейму "ZAPADЪ" пишеться так тому, що це - назва одного з гуртів Єгора Лєтова. Згодом мені стало ліньки це писати, і я скоротив його до "Z".
Сьогодні я дізнався, що один з проєктів Лявона Вольського називався "Zet". Не думаю, що це важлива інформація, та все одно цікавий збіг (:

Прийшов до думки, що одна з найголовніших чеснот майстра рольової гри, яка набувається з роками досвіду - це скромність.

Отже, продовжую думку. Коли майстер починає роботу над грою, він володіє майже необмеженими засобами для формування її концепцій і нарративу. Природно, в нього виникає уявлення про те, якою має стати гра в результаті. Проте, що більше гравці залучаються до цього процесу, то більше він зазнає стороннього впливу. Майстер може продовжувати контролювати гру, і в нього справді може вийти реалізувати свої ідеї саме так, як передбачалося. Для тих гравців, яким вдасться вписатися в ці рамки, це буде чудова гра, ті ж, кому пощастить менше, відчуватимуть, що гра пройшла повз них.
Якщо ж майстер відмовляється від контролю над грою та передає всі засоби в руки гравців, вони стають повноправними співавторами тексту гри. Звісно, гра може розвалитися на частини, якщо вони погано узгоджені між собою, чи піти не в той бік, якщо гравці погано зрозуміли задуми майстрів. Тому необхідно заздалегідь продумати всі елементи та зв'язки між ними, підібрати гравців, здатних втілити закладені в гру ідеї, та максимально повно донести до них усі сенси. У цьому полягає майстерність майстра. Скромність же майстра полягає в тому, щоб відмовитися від бажання пояснювати, як треба правильно грати його гру, і сісти розмальовувати віяло, дозволяючи гравцям зробити все, на що вони здатні.

Є кілограм вареників з сиром. З них деякі солоні, а деякі солодкі. Ззовні всі виглядають однаково, тож зрозуміти, що всередині вареника, можна, лише з'ївши його.
Мабуть, такі вареники їли б у Гоґвортсі, якби він був розташований в Україні.

Тим часом до наступної гри трохи більше місяця.
Keepin' on rockin'
https://www.youtube.com/watch?v=0CVLVaBECuc

На 2:09 ударник ламає ритм, а в мене ламається мозок
https://youtu.be/gvy2yqUHLLg

Здається, нейробот знайшов собі роботу

Двадцять років тому ідея відправити костюми на гру поштою здавалася б смішним жартом. Щойно віднісши два мішки на "Нову пошту", можу запевнити: не смішно.
Тим часом, мої замовлення на гру: журавлиновий сік, струни для гітари і протектована модель гайкового ключа. Айзек Гіббс готується до матеріалізації в Лейклурі.
Трохи персонажної музики:
https://music.youtube.com/playlist?list=PL2e96rcA6Wg0O1XwRUZukoCCfbP5cXC6n&feature=share

Підсумки Лейклуру: перші в житті справжні сльози на рольовій грі і нав'язлива думка, що я десь дуже недопрацьовую як гравець. Мабуть, треба взяти паузу і переглянути свої підходи до підготовки.
(Про всяк випадок: перший і другий пункт між собою не пов'язані)

А, і ще: в одну з ігрових ночей мені наснився Сатаріс, який подорожував у часі, причому міг точно визначити, в якому історичному епізоді він опинився, де тут можна випити пива і що цікавого знайти

Я завбачливо виділив собі день після гри, щоб видихнути і повернутися до звичного режиму.
Одного дня виявилося катастрофічно замало.