Тут не буде забагато мемів, чесно

О, покладу сюди, щоб не загубити. Американський спеціаліст з переговорів Ден Шапіро (не плутати з Беном Шапіро!) розповідає про конфлікти, психологію і трошки про рольові ігри. Колись мене ця лекція дуже вразила і розважила.
https://www.youtube.com/watch?v=xBu9aSR3q7A

У зв’язку з останніми подіями в рольовій спільноті багато обговорюють очікування від майстрів рольової гри і те, як їх потрібно артикулювати. Оскільки я найчастіше беру участь в іграх як гравець, мені здається важливим окреслити свою роль у цьому процесі. Я вирішив викласти своє бачення, так би мовити, базового рівня очікувань від гравця, на якому будуються подальші стосунки. Запрошую до обговорення.
ДЕКЛАРАЦІЯ ГРАВЦЯ РОЛЬОВОЇ ГРИ ЖИВОЇ ДІЇ
1) Я граю в рольові ігри для того, щоб взяти участь у спільному акті творчості. Я не очікую, що хтось надаватиме мені послуги, окрім елементарних побутових. Я ставлюся до інших гравців і майстрів як до товаришів у спільній справі, які, відповідно до своїх ролей, роблять гру можливою. Такого ж ставлення до себе я очікую від них.
2) Заявляючись на гру, я погоджуюся з баченням майстрів і тим, як вони його реалізують. Якщо мене щось не влаштовує, я максимально доброзичливо скажу про це майстрам, розуміючи, що остаточне рішення залишається за ними. Водночас я залишаю за собою право відмовитися від участі, якщо розбіжності з майстрами завадять мені одержати задоволення від гри.
3) Я розумію, що рольова гра – наше хобі, яким ми займаємося у вільний від роботи й особистого життя час. Тому я поважаю право майстрів вибирати комфортний для себе режим роботи над грою і заздалегідь повідомлятиму їх про обставини, які можуть вплинути на мою участь у грі. Водночас я очікую, що майстри поважатимуть мій час і заздалегідь повідомлятимуть мені всю важливу для участі у грі інформацію.
4) Я визнаю, що майстри докладають усіх можливих зусиль для підготовки гри і добросовісно прагнуть забезпечити кожному гравцю найкращі враження від неї. Водночас я визнаю, що будь-яка людина робить помилки і в будь-якому спілкуванні можливі непорозуміння, тому мої очікування можуть не виправдатися. У такому випадку я намагатимуся владнати ситуацію з найменшою шкодою для всіх, зберігаючи можливість надалі брати участь у спільних проєктах. Разом із тим, я залишаю за собою право не працювати і не спілкуватися з будь-якою людиною, якщо мені це некомфортно.
5) Я розумію, що будь-яка гра є джерелом важливого досвіду, який дозволить робити майбутні ігри краще. Водночас, передаючи цей досвід, я докладу всіх можливих зусиль, щоб не образити нікого, і щоб мої негативні емоції не призвели до викривлення інформації. Я сподіваюся, що інші учасники підтримають мої зусилля.
І наостанок. Мені дорога рольова спільнота, побудована на особистих стосунках і почутті причетності до чогось спільного. Я не хочу підміняти це формалізованим спілкуванням у визначених межах. Водночас я розумію, що складні й дорогі в реалізації проєкти потребують чіткого окреслення сфер відповідальності. Я готовий розділити цю відповідальність з майстрами, поки ми всі маємо спільну мету: створити рольову гру.

А це просто гарні люди співають гарну пісню:
https://youtu.be/f6EQUpixB1o

У розмові народилася чергова ідея гри.
Кидаю оком на цвинтар ідей: чи відокремлювати нову ділянку, чи достатньо розширити наявні?

Помри, краще не скажеш

Фейсбук раптом заявив мені, що виявив у моєму профілі "підозрілу активність" і заблокував його. Після зміни паролю він показав мої дії за останні кілька днів з коментарем: "можливо, це були не ви, можете все скасувати".
Якого біса?..

А хто це тут нарешті зібрався виставити клієнту рахунок, аж раптом зрозумів, що не може його роздрукувати, бо копіцентри зачинені через локдаун?
Переможець по житті 💪

Десь років дванадцять з половиною тому я написав вірш, персонажами якого були Убивця і Блазень. Що саме я мав на увазі, достеменно невідомо, але з піснею All Along the Watchtower я точно не був знайомий (і дарма).
А ось її цікаве виконання музикантами з 9 країн, зокрема корінними американцями з племені Лакота.
https://youtu.be/-UHHc7POovg

Чудова історія про бюрократію і бобрів: https://bit.ly/2RgBEq7

В одному з текстів, з яким працюю, пояснюється, як вимовляти назву препарату "апіксабан": ah-PICKS-a-ban
Уявляю соціальну мережу, у якій у відповідні моменти драматичний голос виголошував би: "username PICKS A BAN!"

Пів на третю ночі - саме час дізнатися, що вокалістка гурту з Сербії, який я колись вподобав, померла у 2015 році від лейкемії. А я ж просто шукав, що б послухати, щоб не заснути за роботою...
Дивіться, яка краля: https://youtu.be/A4geaxaMi3Y
(Також є добра новина: виявляється, я непогано читаю сербською!)

Подумалось:
Якщо говорити в термінах програмування, британська монархія - це такий legacy код, написаний бозна-ким і бозна-як, у часи, коли пам'ять комп'ютерів вимірювалася кілобайтами, а операційна система з усіма необхідними програмами вміщалася на п'ятидюймову дискету. Ніхто вже не пам'ятає, що він робить, але невідомо, що буде, якщо його вилучити, тому він досі працює.

Послухав лекцію Остапа Українця про комунікацію і сформулював:
Кожне повідомлення, окрім буквального і контекстуального змісту його слів, містить інформацію про стан його автора. Часто (можливо, надто часто) я сприймаю висловлювання людей саме як повідомлення про стан, а буквальний зміст вважаю другорядним. Можливо, через це я втрачаю частину комунікації. З іншого боку, мене часто дивують спроби спіймати людину на слові чи з'ясувати конкретний зміст її слів, коли мені здається, що головне в повідомленні те, що автор відчував, а не те, що він говорив.

(Дублюю з фейсбуку, бо там обмежена аудиторія)
Є таке когнітивне викривлення, яке називають «ефектом хибного консенсусу». Якщо спрощено, ми звикли вважати, що наші погляди – це і є «здоровий глузд», і всі притомні люди мають думати так само, як і ми. Якщо ж людина висловлює кардинально відмінний погляд на світ, ми схильні вважати її «неправильною», «ненормальною».
Звісно, це упередження. І однією з особливостей нашої інформаційної доби є те, що нам дуже легко дізнатися думки людей, не дотичних до нашого кола спілкування. Отже, скоро з'ясовується, що «ненормальних» навколо дуже багато.
Що з цим робити? Можна, звісно, продовжити переконувати себе, що це винятки, маргінали... купка маргіналів... багато купок маргіналів... аж поки не опинишся на острівці притомних людей посеред величезного моря маргіналів.
Можна вважати, що світ збожеволів – у це справді нескладно повірити. З прийняттям цього припущення життя стає схожим на виживання під час зомбі-апокаліпсису. Хтось тихцем перебігає від укриття до укриття, намагаючись не привернути уваги кровожерливих мертвяків, хтось агресивно врубається у їхній натовп, вимахуючи сокирою – залежно від характеру й уподобань. Так чи інакше, кінця цьому не видно.
Можна, зваживши погляди різних груп, пристати до тієї, що найбільше пасує вашим переконанням. Згодом запрацює інше когнітивне викривлення – ефект приєднання до більшості, і ті питання, з яких ви були незгодні, почнуть здаватися неважливими, або ваші погляди на них зміняться. Водночас після такого маневру можливість порозумітися з представниками інших груп значно обмежиться чи навіть зійде нанівець.
Зрештою, можна визнати, що універсального «здорового глузду» не існує. Неможливо пристати до більшості, бо більшість складається лише ситуативно і в дуже обмеженому контексті. Людина, що мислить і аналізує, завжди буде самотня зі своїми висновками. Проте можна вчитися толерувати людину, не толеруючи її окремих поглядів. З таким підходом вдається знаходити однодумців з окремих питань і діяти спільно, не зачіпаючи конфліктних моментів. Але якщо ці моменти стосуються важливих для вас принципів, постає дилема, з якої важко знайти вихід.
Чесно кажучи, я досі не визначився.

Колись я вже згадував, що друга половина мого нікнейму "ZAPADЪ" пишеться так тому, що це - назва одного з гуртів Єгора Лєтова. Згодом мені стало ліньки це писати, і я скоротив його до "Z".
Сьогодні я дізнався, що один з проєктів Лявона Вольського називався "Zet". Не думаю, що це важлива інформація, та все одно цікавий збіг (:

Прийшов до думки, що одна з найголовніших чеснот майстра рольової гри, яка набувається з роками досвіду - це скромність.

Отже, продовжую думку. Коли майстер починає роботу над грою, він володіє майже необмеженими засобами для формування її концепцій і нарративу. Природно, в нього виникає уявлення про те, якою має стати гра в результаті. Проте, що більше гравці залучаються до цього процесу, то більше він зазнає стороннього впливу. Майстер може продовжувати контролювати гру, і в нього справді може вийти реалізувати свої ідеї саме так, як передбачалося. Для тих гравців, яким вдасться вписатися в ці рамки, це буде чудова гра, ті ж, кому пощастить менше, відчуватимуть, що гра пройшла повз них.
Якщо ж майстер відмовляється від контролю над грою та передає всі засоби в руки гравців, вони стають повноправними співавторами тексту гри. Звісно, гра може розвалитися на частини, якщо вони погано узгоджені між собою, чи піти не в той бік, якщо гравці погано зрозуміли задуми майстрів. Тому необхідно заздалегідь продумати всі елементи та зв'язки між ними, підібрати гравців, здатних втілити закладені в гру ідеї, та максимально повно донести до них усі сенси. У цьому полягає майстерність майстра. Скромність же майстра полягає в тому, щоб відмовитися від бажання пояснювати, як треба правильно грати його гру, і сісти розмальовувати віяло, дозволяючи гравцям зробити все, на що вони здатні.

Є кілограм вареників з сиром. З них деякі солоні, а деякі солодкі. Ззовні всі виглядають однаково, тож зрозуміти, що всередині вареника, можна, лише з'ївши його.
Мабуть, такі вареники їли б у Гоґвортсі, якби він був розташований в Україні.

Тим часом до наступної гри трохи більше місяця.
Keepin' on rockin'
https://www.youtube.com/watch?v=0CVLVaBECuc