Чудова історія про бюрократію і бобрів: https://bit.ly/2RgBEq7

В одному з текстів, з яким працюю, пояснюється, як вимовляти назву препарату "апіксабан": ah-PICKS-a-ban
Уявляю соціальну мережу, у якій у відповідні моменти драматичний голос виголошував би: "username PICKS A BAN!"

Пів на третю ночі - саме час дізнатися, що вокалістка гурту з Сербії, який я колись вподобав, померла у 2015 році від лейкемії. А я ж просто шукав, що б послухати, щоб не заснути за роботою...
Дивіться, яка краля: https://youtu.be/A4geaxaMi3Y
(Також є добра новина: виявляється, я непогано читаю сербською!)

Подумалось:
Якщо говорити в термінах програмування, британська монархія - це такий legacy код, написаний бозна-ким і бозна-як, у часи, коли пам'ять комп'ютерів вимірювалася кілобайтами, а операційна система з усіма необхідними програмами вміщалася на п'ятидюймову дискету. Ніхто вже не пам'ятає, що він робить, але невідомо, що буде, якщо його вилучити, тому він досі працює.

Послухав лекцію Остапа Українця про комунікацію і сформулював:
Кожне повідомлення, окрім буквального і контекстуального змісту його слів, містить інформацію про стан його автора. Часто (можливо, надто часто) я сприймаю висловлювання людей саме як повідомлення про стан, а буквальний зміст вважаю другорядним. Можливо, через це я втрачаю частину комунікації. З іншого боку, мене часто дивують спроби спіймати людину на слові чи з'ясувати конкретний зміст її слів, коли мені здається, що головне в повідомленні те, що автор відчував, а не те, що він говорив.

(Дублюю з фейсбуку, бо там обмежена аудиторія)
Є таке когнітивне викривлення, яке називають «ефектом хибного консенсусу». Якщо спрощено, ми звикли вважати, що наші погляди – це і є «здоровий глузд», і всі притомні люди мають думати так само, як і ми. Якщо ж людина висловлює кардинально відмінний погляд на світ, ми схильні вважати її «неправильною», «ненормальною».
Звісно, це упередження. І однією з особливостей нашої інформаційної доби є те, що нам дуже легко дізнатися думки людей, не дотичних до нашого кола спілкування. Отже, скоро з'ясовується, що «ненормальних» навколо дуже багато.
Що з цим робити? Можна, звісно, продовжити переконувати себе, що це винятки, маргінали... купка маргіналів... багато купок маргіналів... аж поки не опинишся на острівці притомних людей посеред величезного моря маргіналів.
Можна вважати, що світ збожеволів – у це справді нескладно повірити. З прийняттям цього припущення життя стає схожим на виживання під час зомбі-апокаліпсису. Хтось тихцем перебігає від укриття до укриття, намагаючись не привернути уваги кровожерливих мертвяків, хтось агресивно врубається у їхній натовп, вимахуючи сокирою – залежно від характеру й уподобань. Так чи інакше, кінця цьому не видно.
Можна, зваживши погляди різних груп, пристати до тієї, що найбільше пасує вашим переконанням. Згодом запрацює інше когнітивне викривлення – ефект приєднання до більшості, і ті питання, з яких ви були незгодні, почнуть здаватися неважливими, або ваші погляди на них зміняться. Водночас після такого маневру можливість порозумітися з представниками інших груп значно обмежиться чи навіть зійде нанівець.
Зрештою, можна визнати, що універсального «здорового глузду» не існує. Неможливо пристати до більшості, бо більшість складається лише ситуативно і в дуже обмеженому контексті. Людина, що мислить і аналізує, завжди буде самотня зі своїми висновками. Проте можна вчитися толерувати людину, не толеруючи її окремих поглядів. З таким підходом вдається знаходити однодумців з окремих питань і діяти спільно, не зачіпаючи конфліктних моментів. Але якщо ці моменти стосуються важливих для вас принципів, постає дилема, з якої важко знайти вихід.
Чесно кажучи, я досі не визначився.

Колись я вже згадував, що друга половина мого нікнейму "ZAPADЪ" пишеться так тому, що це - назва одного з гуртів Єгора Лєтова. Згодом мені стало ліньки це писати, і я скоротив його до "Z".
Сьогодні я дізнався, що один з проєктів Лявона Вольського називався "Zet". Не думаю, що це важлива інформація, та все одно цікавий збіг (:

Прийшов до думки, що одна з найголовніших чеснот майстра рольової гри, яка набувається з роками досвіду - це скромність.

Отже, продовжую думку. Коли майстер починає роботу над грою, він володіє майже необмеженими засобами для формування її концепцій і нарративу. Природно, в нього виникає уявлення про те, якою має стати гра в результаті. Проте, що більше гравці залучаються до цього процесу, то більше він зазнає стороннього впливу. Майстер може продовжувати контролювати гру, і в нього справді може вийти реалізувати свої ідеї саме так, як передбачалося. Для тих гравців, яким вдасться вписатися в ці рамки, це буде чудова гра, ті ж, кому пощастить менше, відчуватимуть, що гра пройшла повз них.
Якщо ж майстер відмовляється від контролю над грою та передає всі засоби в руки гравців, вони стають повноправними співавторами тексту гри. Звісно, гра може розвалитися на частини, якщо вони погано узгоджені між собою, чи піти не в той бік, якщо гравці погано зрозуміли задуми майстрів. Тому необхідно заздалегідь продумати всі елементи та зв'язки між ними, підібрати гравців, здатних втілити закладені в гру ідеї, та максимально повно донести до них усі сенси. У цьому полягає майстерність майстра. Скромність же майстра полягає в тому, щоб відмовитися від бажання пояснювати, як треба правильно грати його гру, і сісти розмальовувати віяло, дозволяючи гравцям зробити все, на що вони здатні.

Є кілограм вареників з сиром. З них деякі солоні, а деякі солодкі. Ззовні всі виглядають однаково, тож зрозуміти, що всередині вареника, можна, лише з'ївши його.
Мабуть, такі вареники їли б у Гоґвортсі, якби він був розташований в Україні.

Тим часом до наступної гри трохи більше місяця.
Keepin' on rockin'
https://www.youtube.com/watch?v=0CVLVaBECuc

На 2:09 ударник ламає ритм, а в мене ламається мозок
https://youtu.be/gvy2yqUHLLg

Здається, нейробот знайшов собі роботу

Двадцять років тому ідея відправити костюми на гру поштою здавалася б смішним жартом. Щойно віднісши два мішки на "Нову пошту", можу запевнити: не смішно.
Тим часом, мої замовлення на гру: журавлиновий сік, струни для гітари і протектована модель гайкового ключа. Айзек Гіббс готується до матеріалізації в Лейклурі.
Трохи персонажної музики:
https://music.youtube.com/playlist?list=PL2e96rcA6Wg0O1XwRUZukoCCfbP5cXC6n&feature=share

Підсумки Лейклуру: перші в житті справжні сльози на рольовій грі і нав'язлива думка, що я десь дуже недопрацьовую як гравець. Мабуть, треба взяти паузу і переглянути свої підходи до підготовки.
(Про всяк випадок: перший і другий пункт між собою не пов'язані)

А, і ще: в одну з ігрових ночей мені наснився Сатаріс, який подорожував у часі, причому міг точно визначити, в якому історичному епізоді він опинився, де тут можна випити пива і що цікавого знайти

Я завбачливо виділив собі день після гри, щоб видихнути і повернутися до звичного режиму.
Одного дня виявилося катастрофічно замало.

#Lakelure
Айзек Гіббс, власник і працівник єдиної в Лейклурі ремонтної майстерні, був простим і цілісним персонажем, чий світ тримався на простих принципах. Do the right thing. Don’t judge a book by its cover. Everything comes with a price. Навіть коли пів міста починає розмовляти з невидимими гостями, це не похитнуло його здорового глузду. «Гаразд, я не вірю в те, що ти кажеш, але якщо для тебе це важливо, хай буде так» – проживши все життя з педантичною й авторитарною матір’ю, а потім такою ж сестрою, він звик до подібного ставлення.
Те, що здатне його стривожити – це сни, де він втрачає найдорожчих людей. Айзек іде до Рейчел, щоб розібратися в них, але згодом бачить, що кожен заспокоює себе у звичний спосіб, навіть коли відбувається щось незвичне. «Людина шукає загублені ключі під ліхтарем, бо там світліше, – каже Мелані, – хоча в глибині душі розуміє, що вони лежать у темряві. Не всі здатні піти туди, це стрибок віри. Але хтось мусить ходити в темряву». Він згадує ці слова, коли бачить на березі озера її сумку і без роздумів стрибає в воду. Так, віра справді рятує, як врятувала пастора Джессі під час зіткнення з тим, що могло зруйнувати його світ. У що ж ти віриш, Айзеку?
«В обов’язок», – вирішує Айзек. Що б не сталося, він мусить дбати про місто і про трьох найрідніших для нього людей у цьому місті. І саме після цього Сара зникає і повертається розбита, з розповіддю про страшні кімнати, і в розпал свята падає йому на руки бездиханна.
Він майже не дивується, сидячи в барі з пляшкою бурбону й дірою в серці розміром з Сару, коли до нього підходить покійний Андервуд і пропонує зустрітися нарешті з тими, хто спричинив усе це. Вони виявляються саме такими, як йому розповідали: жорстокими й злостивими демонами. Вони катують його – чи це він сам себе катує? Вони кидають йому докори – чи це він докоряє собі тим, що не вберіг Сару? Вони підводять його до дзеркала, не дозволяючи заплющити очі – він дивиться бачить роззявлений від крику рот і вирячені очі й жахається: невже це я?! («Айзек, що в тебе з обличчям?! Мені здалося, що воно перетворилося на звірячу морду!» ¬– лунає в пам’яті голос Мелані). Тоді він дивиться собі в очі й каже: «Айзек, ти не впорався. Але в тебе ще залишились обов’язки». Тепер він розуміє, що означає «Do the right thing». Це можливість потім дивитися в ці очі без сорому й огиди. Він більше не слухає, що кажуть духи. Йому треба повертатися.
І от він знов заливає горе сльозами й бурбоном, але воно лише розгорається сильніше. Щоб загасити його, не вистачить води всього озера… Аж раптом у цій воді з’являється Мелані. Він витягає її на берег, наливає їй чарку, і тоді знов бачить Сару.
– Ми живі, доки про нас пам’ятають, – усміхається вона.
– Я зроблю все можливе, щоб про тебе пам’ятали якомога довше, – він тримає її в обіймах і сміється й ридає водночас. Як казав Ґейб у барі, комусь іти на війну, а комусь підстригати газон. Робити свою справу і не заважати іншим робити їхні. Хтось іде в темряву, а хтось стоїть на березі з мотузкою й пляшкою. Звучить не надто складно і не так уже й оригінально як для одкровення з підозерного потойбіччя.
То що ж змінилося, Айзеку?

Tonight I'll be on that hill 'cause I can't stop
I'll be on that hill with everything I got
Lives on the line where dreams are found and lost
I'll be there on time and I'll pay the cost
For wanting things that can only be found
In the darkness on the edge of town
https://youtu.be/6PC60gY6LRQ

Писав сьогодні пояснення для ЄСПЛ про події минулорічного прайду. Втомився, наче знов усе це пережив.
Ненавиджу.

I didn't get if that was good awful or awful good.
@blackpomegranate did you?
https://youtu.be/7YRMV7ffPpY