Це абсолютно реальне фото з надсекретної бази Солом'янські котики, які допомагали заправляти нашу автоколону на Схід.

Чесно кажучи, ситуація в країні з паливом неймовірно дивує.
Одна справа - розбомблені нафтобази і заправки. Це правда.
Інша - абсолютно відбиті на голову держрегульовані ціни на пальне.

Який сенс регулювати ціну на те, чого немає?
Зараз з точки зору регулюючих органів ціни взагалі ідеальні на всіх стеллах АЗС - 0 гривень 00 коп.
Повісьте комусь медаль, дайте УБД і нагородний ствол, чи шо.

Якщо ми іржали з закликів росіян вдарити по командному центру волонтерів, щоб вони припинили діяльність, то зараз, враховуючи цей треш із заправкою - ніякого удару не потрібно.

Чув, що деякі депутати поїхали в Європу опікуватися біженцями.
То най приженуть пару бензовозів на бляхах.
Буде дуже помічне.

Бо інакше купа логістики зупиниться.

Майте гарний день.

Те, що лишається за лаштунками, але без чого поїздок на Схід не вийде ніяк

Передивлявся фото із завантаження бусів і побачив оцю серію.
Не знаю, коли Влад Самойленко їсть і тільки один раз бачив, що він точно спить.
Принаймні очі були закриті.
Людина, яка спроможна витримати логістичне пекло розподілу вантажів по кільком бусам, що йдуть у взаємовиключні точки уздовж лінії фронту - це все про Влада.
Фоткався на фоні, поки він не бачить.

А відео - про нашого Андрія Півня, який, між іншим, є сертифікованим фітнес-тренером з профільною вищою освітою, моїм незмінним напарником і людиною, за якою я поїду під міни, бо він зробить те саме.
Тут він показує вправи для водіїв, які 2000 кілометрів майже не встають з-за керма.

Дрім тім, як він є.

Прочитав, що українські журналісти отримали пулітцерівську премію.
За відвагу, витривалість та відданість правді.

Звісно, в Україні не всі журналісти є хорошими.
Як і не всі військові - сонечки.
Не всі вчені - брильянти.
Не всі політики - не мудозвони.

Але.
Наша Армія за якимись там рейтингами вважалась двадцять-якоюсь в теорії.
На практиці - зробила погану погоду для авіації другої армії світу в Москві і зробила більш доречними на Червоній площі не демонстрацію танку Армата, а колони рефрижераторів з написом Груз 200.

Так само і журналісти.
Я не певен, що найкращі з найкращіх медійників світу втримали б себе в руках, якби росія почала масовану атаку на іхні країни.

З перших днів війни наші медійники не просто не полишили студії і продовжили майструвати спільний ефір, подекуди продовжуючи вести трансляцію з бомбосховищ.
Завдяки їх титановим… мікрофонам світ дізнався про злочини росіян в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Ворзелі, Чернігові, Маріуполі, Харкові і т.д.

Бо наші були голосними.
Чіткими.
Правдивими.
Сміливими.

І оце останнє слово - сміливими - має бути першим.
Вони були і є свідомі того, що напис «Press» на їхніх бронежилетах і касках в очах росіян не дорожчий за фантік Turbo з культової жувальної гумки з 90-х.

Звісно, не всі з них пухнасті.
Особисто багатьох з них крив матом в Ірпені, коли вони ловили вдалий кадр руйнувань, перегороджуючи вузенький місточок, яким ми несли на ношах немічних чи поранених.

Але більшість працювала як тіні.
Як тіні шибениць, що поступово наповзають на перелякані обличчя путіна, шойгу та усіх калічних росіян.

На фото, до речі, Ярослава Тимощук і Данило Павлов, що без вагань поїхали з одним з екіпажів на Схід.
Бо це їхня робота.

І іхню, в тому числі, світ теж оцінив.

Дякую усім журналістам України.
Лупайте, шановні, свій фронт.
Рийте могили російським пропагандистам.
Трамбуйте словом і кольором рашистську брехню.

І не скигліть з приводу гордона.
Він не журналіст.
Він - зефір.

- Антон, а говорят, что вы в Ирпене были. А скажите, вот правду говорят о том, что там делали русские?
- Був. Що саме вас цікавить? Яку саме правду?
- Ну, что людей убивали. В Ирпене и Буче. Просто понимаете, говорят, что не все понятно. Что могла быть инсценировка. Даже американские специалисты так говорят.

Я дивився на неї - пані поважного віку, з вищою освітою, я добре її знав і вона мене - і розумів, що такий момент в моєму житті мав настати.

Коли очевидне потрібно буде доводити.
Коли маячню доведеться не просто розвінчувати, а тримати себе в руках, казати собі «спокійно», стискати до болю щелепи і видихати повітря через ніс.

Я довго говорив.
Все те, що я не хочу писати.
Я розповідав. Змальовував.
Рівним голосом.
Недовго, наскільки вистачило сил, але, як мені здавалося, влучно.
Вона кліпала очима, відкривала рота і дихала через нього.

-… а потім на їхню вулицю заїхав російський танк, повернув башту і вистрілив прямо в будинок. Її поховали там же, у дворі. Бачив її могилу.
- Ну… ужас. Но все же, не могли как-то танк спровоцировать? Ну, как так, что он просто выстрелил в дом? Зачем?
- Спровоцировать…

Це мало статися і це не остання моя така розмова зі співгромадянами.

Але це не найдикіший випадок.

Ми з Андрієм підібрали їх на одній з вулиць Ірпеня - чоловік, жінка і мала дитина.
Вони йшли пішки до Романівки з-під обстрілів і радо погодились підсісти в наше авто.
Дорогою розговорилися:

- Куди далі? В Києві родичі є?
- Ні, немає. Поїдемо, мабуть, в Прилуки. - сказав чоловік.
- … В смислі, в Прилуки??? З Ірпеня та в Прилуки??? Ви в курсі, що там зараз? - синхронно отетеріли ми. - Може таки на Захід? Волонтери приймуть, розселять, там безпечно.
- Так а шо? Там, де окупація, вже все спокійно, людям он в Мелітополі вже світло дали. Спокійно живуть. Все буде нормально.

Я стис кермо і здалося, що почув, як зарипів пластик.
Ми висадили цю родину на Романіці і єдине, кого мені було шкода - це дитину.
Коли закрилися дверцята, я зірвався з місця з вереском шин, втискаючи всю лють в акселератор.
Андрій змовчав.

Наша найбільша і найважча війна ще попереду.
Війна за розуми.
Війна за чесні суди.
За якісні медіа.
За справжні посадки навесні і покарання тих, хто весь час займався підривом інформаційної та військово-технічної безпеки держави.

Я лише можу уявити, як важко нашим бійцям стикатися з отаким в тилу.
Я лише можу уявити, що їх змушує тримати себе в руках.

Політика держави має бути безповоротна і немилосердна: викорінення російських та проросійських медіа, що засирають громадянам мізки.
Вони не мають зі свободою слова нічого спільного.
В цьому плані війна в певному сенсі безсила відкрити очі тим, хто її не бачить наживо, а спостерігає крізь призму соловйових, скабєєвих і шаріїв.

Та все буде Україна.
За 30 років подолано величезний ментальний шлях.
І добре, що «спровоцировані» російські танки горять, як сірники.

Слава Збройним Силам України.

«На сьогодні обсяги імпорту фактично відповідають темпам щоденного споживання бензину та дизеля на заправках» - сказав якийсь дядя в дорогому костюмі з офісу президента.

Я ледь солярою не похлинувся, коли вчергове зливав шлангом з діжки бездонних запасів чергової секретної бази.

Я взагалі давно не заправлявся, як людина.
Мої руки і кермо - смердять солярою.
В кузові купа каністр.
Я почав розбиратися в лійках і сіточках від забруднень.

Поки у офісу президента щось там чомусь фактично відповідає, волонтерські колони вимінюють соляру на теплаки, турнікети та броніки.
Щоб доставити на нуль теплаки, турнікети та броніки.
Бо з цим держава теж не справляється.

Держава регулює ціни на топляк, але так, як в найдебільніших анекдотах про пізній совок: я їм і дупу показав, і унітаз з хати притягнув, а туалетний папір все одно не продали.

Тим часом, подейкують, що по легальній ціні палива нема, зате через приложухі на 20-30% дорожче - хоч залийся (про бензин не знаю, його давно не нюхаю).
Правда чергу тре постоять.
А інколи і без черг.

То он яка ти - держава в смартфоні.

Вибачте, злий.
Бісить, коли брешуть.

Тим часом, вкотре в лічку отримав запит на «поможи знайти соляру, бійця везти треба на лікування».
Не грошима на лікування помогти.
Не транспортом.
А солярою.

Господі ти боже мой, стратегі.

Там не очікували нападу з білорусі, там про..бали херсон чи шо там, а тут шо?

Не брешіть, шановні.
Працюйте.
Мовчки.
Дякую.

Шановні, ідіть я вас усіх обійму.
Пам‘ятаєте, я вас просив донатити на Криївку вільних?
То гроші там акумулювалися-акумулювалися, і виакумулювалися.

Та-дам! Бус!
Я його бачив, сидів у ньому і тепер він розвозитиме потрібні вантажі та вивозитиме людей у безпечні місця.

Я просто вам дякую.
Гадки не маю, який тягар війни тягнуть на собі всі волонтери, але я бачу, як український народ їх підтримує.

І ще.
Це не всі хороші новини щодо придбань.
Скоро буде.

Ще раз дякую.

І так, якщо маєте бажання стежити за пригодами цього пєпєлаца і його екіпажу (сподіваюсь, пригоди будуть тільки героїчно-хороші, бо героїчно-скажені - то наш з Андрієм профіль і ми нікому того не бажаємо) - підписуйтесь на Криївку.

Ми мріяли про НЬОГО багато днів.
Ми долучили до ЙОГО пошуку, придбання, ремонту багато людей.
Ми вкладаємо в НЬОГО багато очікувань.
Ми дякуємо за НЬОГО всім ВАМ!

💛 Кошти зібрано: 7000 Євро за бус.
💙 Бус знайдено в Германії.
💛 Представника, який першим познайомиться з нашим новим 🚌, знайдено. Огляд пройшов успішно.
💙 Друзі зібрали багато всього корисного для українців, щоб бус їхав повний.🤗
💛 Гроші сплачено. Документи оформлено.
💙 Нові знайомства (при отриманні буса у Львові 🙈). Дуууже приємні. І наш бус везуть європейці. Паливо: 500 Євро.
💛 Проходження митного контролю.
💙 Ремонт: 34 000 грн.

Зараз наш новий помічник готується до того, щоб стати перевізником 20+ осіб одночасно.
Мерседес оснащено гідробортом. Ми шукали саме такий, щоб мати змогу допомагати людям на візочках, щоб мати можливість з максимальним комфортом перевозити людей на ношах.
Допомогу мають отримувати всі українці! Бо кожен - скарб! І завдяки саме ЙОМУ та всім ВАМ, її будуть отримувати всі!

Дякуємо, наші любі, за те, що ми змогли придбати засіб, який рятуватиме людей.

Щасливі!💛💙🤗🥰

P.S. А про всі пригоди на шляху розповімо згодом...))

Власне, сам бус