Доброго вечора, ми з України.
Схід.

Донбас - неймовірно красивий.
Серйозно.
Вражений.
І конкурси тут цікаві.
Оце спитаєш дорогу - і радієш, як дитина.

«Військовослужбовці військової частини А… Збройних Сил України. Звертаюся до Вас із закликом припинити бойові дії та опір заради збереження свого життя та здоров‘я…
Ви слушалі обращєніє плєнного украінского акупанта к сваім саслужівцам. А тєпєрь ми послушаєм группу Бі2 «Полковніку нікто нє пішет».

Ми ковтали пилюку доріг Донбасу і з цікавістю вслухалися у хвилі «радіо ДНР». Фронтові новини про переможні наступи корпусів так званої народної міліції озвучувалися диктором в перемішку з рекламою якогось колгоспу, що налагодив вирощування овочів і готувався завоювати експортні ринки.
Імовірно, в Абхазії та Південній Осетії.
Потім вмикався якийсь псевдоросійський рок під гітару від місцевих моцартів, які співали про важке, але героїчне життя апалчєнцев.

В принципі, нормальні такі тортури на свої гроші.
Сади будь-якого корупціонера в кайданках в бус і вози довкола Краматорська, тримаючи потрібну хвилю - він сам розкаже всі схеми, перепише переписане з коханок та тещ знову на державу і стане святою людиною.

Але рештою Донбас приємно вражає.

Правда.
Чесно.
Бо я каюся.

Пару разів в житті був в Донецьку, з номера мого готелю було видно терикон і якусь срань, тож особливої емпатії до цього регіону я ніколи не відчував.
Шмат землі, вугілля, важка промисловість.

Ці ж 2000 кілометрів дорогами східної України змінили все.
Красиво, чорт забирай.
До щему в серці.

Фантастична природа з фазанами, що вибігають на дорогу.
Неймовірні автошляхи, прокладені, очевидно, нещодавно.
Ошелешуючі правильних форм чорно-червоні терикони на фоні зелено-жовтих полів та блакитного неба.
Охайні центри міст - Краматорська, Костянтинівки, Добропілля (ооо, як мені сподобалося в Добропіллі, приїду сюди після війни на каву), Соледару, Бахмута, Дружківки, Слов‘янська, Першотравенська та інших.
Та й не тільки центри.

Так, Донбас - це не Карпати зі смереками і водоспадами, але ці степи з штучними горами та сріблястими дзеркалами рік та озер, в яких відбивається небо - це щось.

Воно інакше.
Воно своє.
Воно наше.

І люди…

- Як Ви тут? - звертаюсь до бійця, що приїхав з якоюсь дівчиною приймати у нас корисні для утилізації росіян речі.

- Та нормально. Стабільно важко, але нормально. Х…й вони тут далі пройдуть. Ми закопалися так, шо ойойой. А техніка у нас… оце ж всьо, шо ви бачили в новинах з Європи - вже тут. Воно дальнобійне. Ми ж стоїмо, їх витягуємо, вони виходять, ми їх гасимо.
- А самі Ви звідки? - звертаюсь вже до дівчини
- Та звідси ж. Жили спочатку [місто в окупації], ледь вирвалися, тільки обжилися, купили тут, в [місто вивантаження біля лінії фронту] квартиру і оце теж її втратили.
- Шо ти там втратила? Нічо ми ще не втратили. І те вернемо.
- Це мій чоловік єслі шо (посміхається)
- То ви оце родиною і воюєте?
- Так (ніжно обіймаються).
- І ким дружина в ЗСУ? - ставимо питання з упевненістю, що медсестра.
- Я стрілець.
- Вона стрілець, а по гороскопу Діва (сміються).

І знову ж медики.
Які чекали на наше авто з холодильником кілька годин.
Що працюють під обстрілами і під небом у кіптяві.
Абсолютно спокійні і упевнені.

Шановні, це все зробили ви.

Саме ваші системні донати допомогли закрити купу потреб наших військових і медиків на передку.

Починаючи від позашляховика Nissan X-Trail (за підготовку машини до дороги знову дяка Андрію Рошу) і закінчуючи броніками та медициною.

Але я таки навіть окремо перелічу корисні штуки плюс подякую всім причетним до цієї неймовірної подорожі трьох бусів і джіпа на Схід:

Набори інструментів для авто – Гена Новиков та Солом'янські котики
Плитоноски та плити – Євген Боровський
Медицина (в тч тактична)– Фонд Притули, Зграя, Tata Kepler, UA first Aid, Fundacia PTACH, Україна разом, Добрий сусід,
Метеостанція – Центр Волонтерства та Захисту
Бронежилети – Макаренко Анастасія
Генератори, бензопили – Ігор Могила
Маскувальні сітки - ріднесенькі люди, що плетуть сітки в Інституті теоретичної фізики НАН України.

Ну, і чарівник Влад Самойленко та Лера- Валерия, які кілька днів те все планували, пакували та узгоджували.
Богі логістики.

Шановні, я вам всім дякую.

Ця горизонтальна взаємодія - не менш потужна, аніж держзакупівлі 152-мм снарядів та літаків з гелікоптерами (які, я вам доповідаю, на Донбасі літають парами ледь вище дерев. Вражає).

Також я дякую нашим чудовим водіям Оксані Бондар та Юрі Орос і колезі по нашому з Андрієм Півнем екіпажу Анні Федченко.

Утилізація росіян покращується.
Відсотки жирів в українських чорноземах зростають.
Донбас буде наш.
Весь.

Переможемо.

P.S. Це тіки ті фото, шо є у мене і які можна показувать. Решту подивитесь у Валерії та Влада.

Це абсолютно реальне фото з надсекретної бази Солом'янські котики, які допомагали заправляти нашу автоколону на Схід.

Чесно кажучи, ситуація в країні з паливом неймовірно дивує.
Одна справа - розбомблені нафтобази і заправки. Це правда.
Інша - абсолютно відбиті на голову держрегульовані ціни на пальне.

Який сенс регулювати ціну на те, чого немає?
Зараз з точки зору регулюючих органів ціни взагалі ідеальні на всіх стеллах АЗС - 0 гривень 00 коп.
Повісьте комусь медаль, дайте УБД і нагородний ствол, чи шо.

Якщо ми іржали з закликів росіян вдарити по командному центру волонтерів, щоб вони припинили діяльність, то зараз, враховуючи цей треш із заправкою - ніякого удару не потрібно.

Чув, що деякі депутати поїхали в Європу опікуватися біженцями.
То най приженуть пару бензовозів на бляхах.
Буде дуже помічне.

Бо інакше купа логістики зупиниться.

Майте гарний день.