Донбас - неймовірно красивий.
Серйозно.
Вражений.
І конкурси тут цікаві.
Оце спитаєш дорогу - і радієш, як дитина.

«Військовослужбовці військової частини А… Збройних Сил України. Звертаюся до Вас із закликом припинити бойові дії та опір заради збереження свого життя та здоров‘я…
Ви слушалі обращєніє плєнного украінского акупанта к сваім саслужівцам. А тєпєрь ми послушаєм группу Бі2 «Полковніку нікто нє пішет».

Ми ковтали пилюку доріг Донбасу і з цікавістю вслухалися у хвилі «радіо ДНР». Фронтові новини про переможні наступи корпусів так званої народної міліції озвучувалися диктором в перемішку з рекламою якогось колгоспу, що налагодив вирощування овочів і готувався завоювати експортні ринки.
Імовірно, в Абхазії та Південній Осетії.
Потім вмикався якийсь псевдоросійський рок під гітару від місцевих моцартів, які співали про важке, але героїчне життя апалчєнцев.

В принципі, нормальні такі тортури на свої гроші.
Сади будь-якого корупціонера в кайданках в бус і вози довкола Краматорська, тримаючи потрібну хвилю - він сам розкаже всі схеми, перепише переписане з коханок та тещ знову на державу і стане святою людиною.

Але рештою Донбас приємно вражає.

Правда.
Чесно.
Бо я каюся.

Пару разів в житті був в Донецьку, з номера мого готелю було видно терикон і якусь срань, тож особливої емпатії до цього регіону я ніколи не відчував.
Шмат землі, вугілля, важка промисловість.

Ці ж 2000 кілометрів дорогами східної України змінили все.
Красиво, чорт забирай.
До щему в серці.

Фантастична природа з фазанами, що вибігають на дорогу.
Неймовірні автошляхи, прокладені, очевидно, нещодавно.
Ошелешуючі правильних форм чорно-червоні терикони на фоні зелено-жовтих полів та блакитного неба.
Охайні центри міст - Краматорська, Костянтинівки, Добропілля (ооо, як мені сподобалося в Добропіллі, приїду сюди після війни на каву), Соледару, Бахмута, Дружківки, Слов‘янська, Першотравенська та інших.
Та й не тільки центри.

Так, Донбас - це не Карпати зі смереками і водоспадами, але ці степи з штучними горами та сріблястими дзеркалами рік та озер, в яких відбивається небо - це щось.

Воно інакше.
Воно своє.
Воно наше.

І люди…

- Як Ви тут? - звертаюсь до бійця, що приїхав з якоюсь дівчиною приймати у нас корисні для утилізації росіян речі.

- Та нормально. Стабільно важко, але нормально. Х…й вони тут далі пройдуть. Ми закопалися так, шо ойойой. А техніка у нас… оце ж всьо, шо ви бачили в новинах з Європи - вже тут. Воно дальнобійне. Ми ж стоїмо, їх витягуємо, вони виходять, ми їх гасимо.
- А самі Ви звідки? - звертаюсь вже до дівчини
- Та звідси ж. Жили спочатку [місто в окупації], ледь вирвалися, тільки обжилися, купили тут, в [місто вивантаження біля лінії фронту] квартиру і оце теж її втратили.
- Шо ти там втратила? Нічо ми ще не втратили. І те вернемо.
- Це мій чоловік єслі шо (посміхається)
- То ви оце родиною і воюєте?
- Так (ніжно обіймаються).
- І ким дружина в ЗСУ? - ставимо питання з упевненістю, що медсестра.
- Я стрілець.
- Вона стрілець, а по гороскопу Діва (сміються).

І знову ж медики.
Які чекали на наше авто з холодильником кілька годин.
Що працюють під обстрілами і під небом у кіптяві.
Абсолютно спокійні і упевнені.

Шановні, це все зробили ви.

Саме ваші системні донати допомогли закрити купу потреб наших військових і медиків на передку.

Починаючи від позашляховика Nissan X-Trail (за підготовку машини до дороги знову дяка Андрію Рошу) і закінчуючи броніками та медициною.

Але я таки навіть окремо перелічу корисні штуки плюс подякую всім причетним до цієї неймовірної подорожі трьох бусів і джіпа на Схід:

Набори інструментів для авто – Гена Новиков та Солом'янські котики
Плитоноски та плити – Євген Боровський
Медицина (в тч тактична)– Фонд Притули, Зграя, Tata Kepler, UA first Aid, Fundacia PTACH, Україна разом, Добрий сусід,
Метеостанція – Центр Волонтерства та Захисту
Бронежилети – Макаренко Анастасія
Генератори, бензопили – Ігор Могила
Маскувальні сітки - ріднесенькі люди, що плетуть сітки в Інституті теоретичної фізики НАН України.

Ну, і чарівник Влад Самойленко та Лера- Валерия, які кілька днів те все планували, пакували та узгоджували.
Богі логістики.

Шановні, я вам всім дякую.

Ця горизонтальна взаємодія - не менш потужна, аніж держзакупівлі 152-мм снарядів та літаків з гелікоптерами (які, я вам доповідаю, на Донбасі літають парами ледь вище дерев. Вражає).

Також я дякую нашим чудовим водіям Оксані Бондар та Юрі Орос і колезі по нашому з Андрієм Півнем екіпажу Анні Федченко.

Утилізація росіян покращується.
Відсотки жирів в українських чорноземах зростають.
Донбас буде наш.
Весь.

Переможемо.

P.S. Це тіки ті фото, шо є у мене і які можна показувать. Решту подивитесь у Валерії та Влада.

Це абсолютно реальне фото з надсекретної бази Солом'янські котики, які допомагали заправляти нашу автоколону на Схід.

Чесно кажучи, ситуація в країні з паливом неймовірно дивує.
Одна справа - розбомблені нафтобази і заправки. Це правда.
Інша - абсолютно відбиті на голову держрегульовані ціни на пальне.

Який сенс регулювати ціну на те, чого немає?
Зараз з точки зору регулюючих органів ціни взагалі ідеальні на всіх стеллах АЗС - 0 гривень 00 коп.
Повісьте комусь медаль, дайте УБД і нагородний ствол, чи шо.

Якщо ми іржали з закликів росіян вдарити по командному центру волонтерів, щоб вони припинили діяльність, то зараз, враховуючи цей треш із заправкою - ніякого удару не потрібно.

Чув, що деякі депутати поїхали в Європу опікуватися біженцями.
То най приженуть пару бензовозів на бляхах.
Буде дуже помічне.

Бо інакше купа логістики зупиниться.

Майте гарний день.

Те, що лишається за лаштунками, але без чого поїздок на Схід не вийде ніяк

Передивлявся фото із завантаження бусів і побачив оцю серію.
Не знаю, коли Влад Самойленко їсть і тільки один раз бачив, що він точно спить.
Принаймні очі були закриті.
Людина, яка спроможна витримати логістичне пекло розподілу вантажів по кільком бусам, що йдуть у взаємовиключні точки уздовж лінії фронту - це все про Влада.
Фоткався на фоні, поки він не бачить.

А відео - про нашого Андрія Півня, який, між іншим, є сертифікованим фітнес-тренером з профільною вищою освітою, моїм незмінним напарником і людиною, за якою я поїду під міни, бо він зробить те саме.
Тут він показує вправи для водіїв, які 2000 кілометрів майже не встають з-за керма.

Дрім тім, як він є.

Прочитав, що українські журналісти отримали пулітцерівську премію.
За відвагу, витривалість та відданість правді.

Звісно, в Україні не всі журналісти є хорошими.
Як і не всі військові - сонечки.
Не всі вчені - брильянти.
Не всі політики - не мудозвони.

Але.
Наша Армія за якимись там рейтингами вважалась двадцять-якоюсь в теорії.
На практиці - зробила погану погоду для авіації другої армії світу в Москві і зробила більш доречними на Червоній площі не демонстрацію танку Армата, а колони рефрижераторів з написом Груз 200.

Так само і журналісти.
Я не певен, що найкращі з найкращіх медійників світу втримали б себе в руках, якби росія почала масовану атаку на іхні країни.

З перших днів війни наші медійники не просто не полишили студії і продовжили майструвати спільний ефір, подекуди продовжуючи вести трансляцію з бомбосховищ.
Завдяки їх титановим… мікрофонам світ дізнався про злочини росіян в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Ворзелі, Чернігові, Маріуполі, Харкові і т.д.

Бо наші були голосними.
Чіткими.
Правдивими.
Сміливими.

І оце останнє слово - сміливими - має бути першим.
Вони були і є свідомі того, що напис «Press» на їхніх бронежилетах і касках в очах росіян не дорожчий за фантік Turbo з культової жувальної гумки з 90-х.

Звісно, не всі з них пухнасті.
Особисто багатьох з них крив матом в Ірпені, коли вони ловили вдалий кадр руйнувань, перегороджуючи вузенький місточок, яким ми несли на ношах немічних чи поранених.

Але більшість працювала як тіні.
Як тіні шибениць, що поступово наповзають на перелякані обличчя путіна, шойгу та усіх калічних росіян.

На фото, до речі, Ярослава Тимощук і Данило Павлов, що без вагань поїхали з одним з екіпажів на Схід.
Бо це їхня робота.

І іхню, в тому числі, світ теж оцінив.

Дякую усім журналістам України.
Лупайте, шановні, свій фронт.
Рийте могили російським пропагандистам.
Трамбуйте словом і кольором рашистську брехню.

І не скигліть з приводу гордона.
Він не журналіст.
Він - зефір.