Доброго раночку, ми з України.
Дорогою на Донбас.
Решетилівка - ван лав.

- Тіки не виставляйте моє фото у фейсбуці. Замажте. Нє, ми дуже вдячні за машину, ми розумієм, шо треба показать людям, що ви її нам довезли, але... але якщо жінка дізнається, шо я тут - вона мене вб'є. Я ж їй кажу, шо я в Київській області.

Я підвів очі на цього невисокого кремезного чоловіка, що своїми руками може скрутити башту російському танку, і ледь стримав посмішку.

- Без проблем. Замажемо в найкращому вигляді. Дружина не дізнається, що Ви тут.

Бійців їхнього підрозділу накрила ворожа артилерія.
Танки. Гранатомети. Міномети.
Так, саме там, куди нині прикута увага тієї частини українського суспільства, яка пам'ятає, що в країні триває справжня повноцінна війна.
Де вирішується, фактично, доля найближчих тижнів протистояння на Донбасі.

Їхній підрозділ просто виконував наказ і виконував його до тих пір, поки більшість з хлопців не евакуювали - живих, але покоцаних і страшенно контужених.
Страшенно - це не фігура мови.
Це констатація факту.

От тіки подумав... я написав "Бійців їхнього підрозділу... їхній підрозділ", але для величезної частини киян це будуть бійці НАШОГО підрозділу.
Бо 24-25 лютого ці хлопці опинилися саме в Голосіївській територіальній обороні і відстоювали Київ.
А тепер вони прибули на битву за Донбас.

Ви знаєте, у мене з Андрієм є якесь особливо шанобливе ставлення до підрозділів територіальної оборони.
Чесно.
Ми пишаємося тими, хто разом із Армією, Нацгвардією, СБУ та іншими підставив свої плечі під палаюче небо, поки ми в найстрашніші дні вивозили свої родини на Захід.

І неважливо, де зараз вимушений служити воїн ТРО - вгризатися в пісок навколо Києва чи Чернігова, охороняти діжку з вогнищем і самого себе на якомусь блокпосту другорядної дороги в центральній Україні, шукаючи відповідь на питання "шо я тут в біса роблю третій місяць?", чи от прямо зараз рубатися там, на Донбасі.
Вони - герої.

Бо в житті кожної людини наступає момент, коли слід свідомо прийняти одне важке рішення.

Ви тільки уявіть, що поки 24 лютого більшість громадян розмірковувало "евакуюватися чи залишатися?" (і це було дуже складно), ці люди зважилися взяти до рук зброю і битися у найстрашніший момент - коли взагалі нічого не зрозуміло.

Твоя доля була невідома: чи ти потрапиш на далекий спокійний блок-пост, щоб перевіряти паспорти, або ж із зав'язаними скотчем очима та руками отримаєш кулю в потилицю від кадирівців десь під Бучею.
Чи ти просто переноситимеш немовлят та бабусів-дідусів через русло холодних березневих річок, чи палитимеш російські танки з енловів десь на Сумщині.

Ці люди прийняли рішення і вписали себе в історію України.
В цьому рядку немає жодного пафосу.

Після передачі авта ми заїхали у госпіталь провідати наших бійців.
Обережно розпитували про бій і намагалися робити вигляд, що заїкання на кожному слові, більше схожі на удари струмом, це цілком ок.

- Так а що далі, після відпочинку та лікування?
- Н...н....н...азад. Т...т...треба шв...швидше пов...пов...повертатися в..в.. стрій. Т..т...ам же н...н...наші. Наші.
- А [позивний бійця] де?
- П...п...овезли н...на Д...д...ніпро. Д...д...уже в...ф...важкий. Я...я т....т...ак. Т....т....рохи к...к...контузило.

Твою дивізію, я пишу ці рядки і в мене мокрі очі.
З ким росіяни тут прийшли воювати?

Ми потисли руки і обіцяли повернутися.
Обіцяли.

Шановні, по-перше я дякую Вам за підтримку. Моральну, матеріальну, бартерну, променями надії.

По-друге, ми всі дякуємо фонду De Leeuw Kyiv, особисто Arno Klijbroek та фермеру Anne, які передали чудове потужне авто на потребу бойових підрозділів в Україну.
Тачка - вогонь. Хай палить окупантів.

По-третє, ми дякуємо фонду Криївка Вільних, які системно та від самого початку повністю забезпечують кілька підрозділів Голосіївської ТРО - починаючи від харчування-шкарпеток-шампунів і завершуючи раціями, медициною та іншими корисними штуками.

По-четверте, ще раз Вам особисто дякую за то, шо підтримуєте Криївку.

По-п'яте, ми дякуємо Світлані Арбузовій за наданий для наших потреб автомобіль, що незмінно супроводжує наші колони від Ірпеня і Чернігова до сіл і містечок Донбасу.

По-шосте, завдяки знову ж Вашій підтримці завтра повідомлю ще одну хорошу новину.
Бо завтра почнеться нова історія.
Нова цікава історія.
Одна з мільйонів історій інших людей, які тримають небо над нашою головою.

Майте гарний вечір.

До війни я обожнював телепередачі та канали на ютьюб, де завзяті веселі хлопці знаходили в якомусь забутому гаражі автомобіль невідомого року випуску і ставили його на колеса.
З труднощами та героїчним їх доланням, жартами і кепкуванням одне з одного, нестандартними рішеннями складних ситуацій.

Тоді, в мирний час, у мене ніколи не виникало питання «Шоби шо?».
Передача просто закінчувалася, софіти згасали, а те авто або мабуть десь продавалося, або так і лишалося стояти нерухомо.
Не знаю.

Життя має почуття гумору.
Тепер я регулярно займаюсь тим самим, тільки без камери на задньому плані, без вигуків «мотор» і «знято».

І я точно знаю «шоби шо».
Шоби хлопцям та дівчатам було легше робити росіян хорошими.

В отому кузові вивозитимуть поранених.
Там, у пікапа, буде турель під кулемет.
Цей-во… шо воно за звір… о, та тут є лебідка і кєнгурятнік.
Шось придумають.

Цікаво, чесно скажу.
Захопливо дивитися, як серця машин починають битися рівніше, замість зношених запчастин вони отримують нові, надійні.
Вони озброюються, накачують широченні шини і перевіряють роздатки.

А знаєте чому ми знаходимо відповідь на питання «шоби шо?»

Це все ви.
Завдяки в тому числі вам, цитую:
«…було придбано 2 позашляховики на Сєвєродонецький та Авдіївський напрям. Ці авто вже в Києві.

1е авто з Норвегії; 2е щойно прибуло з Естонії.
Сумарно коштували близько 10тис євро.
Легкий огляд і на вихідні, у складі нашої колони, повеземо тачки роздавати підрозділам.

Це вже 5 авто, які нами передбані на ваші внески і передаються на фронт. В попередніх серіях Мітсубісі «Джекі Чан», Нісан Патрол, праворульний L200 передані і вірно служать…»

Кінець цитати.

Я ж в якомусь з попередніх постів писав, що від курки і йогуртів ми докотилися до доставки тачок на фронт.
Ну, ось.

А знаєте, що найцікавіше?
Суми внесків.
Максимальний внесок був близько 10 тисяч гривень.
В середньому - 1,5 тисячі.
А мінімальні внески … це 20-50 гривень.

Люди, ви чудові.

Отакий вітчизняний ленд-ліз від українського народу Армії.
З ким тут росіяни зібрались воювати?

Шановні, ще раз дякую за підтримку.

Ми продовжуватимемо шукати машини і доводити їх до ладу.
Тому будемо вдячні за внески.

Донатити можна сюди:
Monobank (Vlad Samoylenko)
5375 4141 0460 0365

Переможемо.
Вже перемагаємо.
Тут немає інших варіантів.

Майте гарний день.