Кажуть, що діти до 3-х років нічого не можуть потім пригадати.

Це було б непогано, аби ти не згадав про мою відсутність поруч.
Хай і таку коротку, у 4 місяці довжиною.
Хоча, зважаючи на твій вік, для тебе це - вічність.

Так, класно було б, аби ти не згадав похмурого ранку 24 лютого, в який ми підняли тебе о 5.30, всадили в крісло і без упину везли 22 години поспіль.
Щоб не згадав, як ми з мамою силували себе тобі усміхатися, об'їжджаючи палаючий Васильків і розповідаючи веселим голосом, що це така цікава мандрівка.
Усвідомлюючи, що їдемо в нікуди, а позаду, можливо, не лишилося нічого.
Щоб не згадав, як я зупинився з боку сонця, що сходить, і безпорадно спостерігав, як ви з мамою їдете у місце його - сонця - ночівлі.

Але, з іншого боку, ти ж тоді забудеш, хто тобі минулого літа з моря ловив величезних медуз.
Як ми їх разом торкалися і відпускали назад.
Ти забудеш, хто на ніч по пам'яті розповідав тобі вірші про старий паротяг і бадяку-маняку від абабагаламаги.
Ти не пригадаєш, як ми нишком від мами бігали по калюжах, копирсалися в опалому листі і ганяли жука.
Хто тобі зробив твій перший будинок з величезної коробки з Ікеа.
Хто піднімав тебе до люстри, аби ти її торкався.
І хто ловив тебе щоразу.
Щоразу після того, як підкинув до самісіньких хмар, щоби ти сміявся.

Так, ти тоді назавжди запам'ятаєш, що вже не тато першим тебе всадив перед собою на раму ровера і промчав, як вітер, до обрію.
Вже не тато навчив тебе плавати і пірнати.
Вже не тато розбирав з тобою найцікавіші іграшки.
Вже не тато вперше плавав з тобою на справжньому величезному кораблі.

Цього не виправити.

Але ти маєш знати, що це не страшно.

Тато радий, що ти отримуєш цей досвід з абсолютно неймовірними людьми, яким я вас із мамою зміг довірити.
Бо, знаєш, твій тато робив чи робить в житті щось правильне, якщо знайшлися на цьому світі люди, що прийняли вас без вагань, зайвих запитань та відмовок.

Знаєш, друже, мені навіть пощастило в тому, що мене оточують такі само батьки, дочки і сини яких зараз не з ними поруч.
І у них на екранах в телефоні світлини мам із дітьми.
А хвилини розмови з родиною відеозв'язком є святішими за момент сходження благодатного вогню чи миті відпочинку в тиші і спокої.

Мені пощастило бути тут, зараз і знати, що ви там, в безпеці.
Хай і такою ціною для нашого із тобою спілкування.
Бо я вже бачив ціни значно більші. Страшніші.
І непоправніші.
Тому спокійно готовий платити свою.

Ніколи не водися з росіянами.
Чуєш, ніколи.
Добре їж.
І не роби мамі нєрви.
Хоча я і так знаю, що ти молодець.

З днем батька мене.
З днем батька усіх, хто не бачить власних дітей.
З днем батька усіх, хто поруч з малечею.
Пригорніть її.

Майте гарний вечір.

P.S. Це ми 10 лютого. Рівно за 2 тижні до широкомасштабного вторгнення росіян.

Я вмію в історії, але не вмію в звіти.
Люблю бачити реакцію людей, яким ми привезли щось корисне, але не можу запам'ятати, яка бригада, лікарня, точка на мапі.

Мені відверто подобається возити на передок старлінки, теплаки, далекоміри, броню, ганяти авта і уявляти, як все це сприяє нашій перемозі.
Попри ночівлі на підлозі в спальнику, відсутність душу, поламки в дорозі і хронічну нестачу сну.

Але особливо полюбляю, коли у бусі за нашими з Андрієм спинами у віддалені шпиталі та підрозділи їде медицина.
Я в ній не розумію нічого, окрім того, що подекуди мені треба пластир паперовий, а не на тканинній основі.
Ще дезінфектор для рук хороша тема.
Все решта - антибіотики, серцеві, шлунково-кишкові, хірургічне приладдя, штуки для лікування від'ємним тиском, протиопікові пов'язки, голки різних розмірів, милиці тощо - це просто пшикалки, блістери і коробки, які слід особливо обережно транспортувати.

Бо воно рятує життя.

І добре, що є люди, які
а) в медицині розбираються, сортують її на складі, збирають запити з підрозділів і прифронтових лікарень
б) знають, де все те взяти
в) розписують зрозумілим почерком на коробках, куди шо везти і кому вивантажувать.
г) здатні потім це все закумулювать в короткий пост подяки з переліком номерів і назв.

Дякую їм.
Я з Андрієм навіть на фото потрапив :)

А Вам дякую за підтримку нашої колони.
Реквізити - senenkoanton@gmail.com

5375414104600365

Всіх обійняв.

Допис Оксани Стеців-Шкапи:

«Пост подяки всім, хто за останній час долучався до допомоги по медичному напрямку: лікарські засоби, необхідні для забезпечення першочергових потреб медичної допомоги населенню в закладах охорони здоров'я для лікування бійців та цивільних, лікарські засоби для медиків та парамедиків бригад, медичні витратні матеріали, хірургічні інструменти. Дякую Bogdan Khimich, Tatyana Boiko, Anna Petrukova, Zoriana Verbovecka, Natalia Fediv, Oleksii Parniakov
Напрямки: Дніпровський військовий госпіталь, 3й полк ссо, Краматорськ, медичний батальйон при КМЛ#3, 81 бригада, 11-й прикордонний загін, КМЛ#3, Соледарська амбулаторія, 25 бригада (Калинове).
Та звичайно подяка за логістику, транспорт, сортування та взагалі щоденний труд неймовірних волонтерів без яких це все було б не можливо. Якщо ви ще незнаєте чим вони займаються підписуйтесь та скидайте донати: Vlad SamoylenkoЛера- Валерия Maria Horai Anton Senenko Оксана БондарьДар'я ПисаренкоAndrii Piven Владислав Демченко Юра Орос
Всіх хто бажають допомогти - приєднуйтесь. Ми будемо раді!!!!»

https://www.facebook.com/100001726086917/posts/pfbid02UpDbVsfevcz1xdo2M42raBvazgmEkrWABqUnUWSLmFzoz1w64rULGhD4gAcQUHqel

Свій перший артефакт цього етапу війни я підібрав несвідомо.
Це був невеликий уламок міни.
Ми з Андрієм Півнем вилізли з кювету після чергового обстрілу і він якось "дивився" на мене, виблискував.
Мовляв, привіт, я міг тебе вбити, але ти сховавсь, молодець.
Рука сама потягнулася.
Так досі його з собою в бусі і вожу.
Спитайте нашо - не відповім.
Не знаю.

Взагалі, в Ірпені багато чого можна було позбирати - уламки снарядів, гільзи, шматки форми росіян, ракети від Градів, колеса та шматки броні від БМДшок, снаряди до 30-мм гармати цілими стрічками, автомати, снайперські гвинтівки (угу, вінторєз), пістолети, каски, сухпай тощо.

Ми нічого того не брали.
По-перше, у нас були інші задачі.
По-друге, горизонт планування в тих умовах був хвилина-дві.
По-третє, нічого того не хотілось. Була мрія допрацювати "зміну" до комендантської години і просто забутися на підлозі в коридорі.
Щоби зранку все по-новій.

Але нашій команді, що зазвичай вивозила людей, почали дякувати військові.
Особливо дякували Костянтину Бакуемському.
Бо окрім евакуації цивільних встигалося підвозити бійцям соляру, збирати та передавати їм інформацію різного штибу, заводити в Ірпінь безпечним шляхом до потрібної точки.
Всяке бувало.

А... то як вони дякували?
Військові дарували нам трофеї, зняті з хороших росіян.
Різні. Легкі і важкі. Смердючі і заплямовані. Прострілені і покинуті.
Минали тижні і цих трофеїв ставало все більше.

Шановні, нам здається, настав час віддячити нашим військовим знову і перетворити речі хороших росіян на корисні для Збройних сил України.

Ми розпочинаємо серію аукціонів з цікавими лотами, які, взагалі-то, достойні бути в музеї війни або перемоги.
І саме Ви можете стати власниками різних артефактів і вирішувати - лишати собі "трофеї" чи ставати меценатами.

Сьогодні я анонсую перший лот і правила такі:
1. Це шеврон солдата армії рф, який став "хорошим" якраз біля Ірпеня.
2. Механізм для аукціону на цей перший раз: рандомна система.
Для участі в розіграші учасники мають внести рівно 250 грн (ставка не повертається. По-суті, це донат).
Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/9cfZaijV76 кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до мого посту у фейсбуці https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid0g3f5Q1ZU5aiurCcmqEd1vnJutGLtyTbRJcrCKKzsFyyyjwvuRJNA8jEcCn3Picttl.
Контролює процес - бог логістики Влад Самойленко.

Аукціон триватиме близько доби і завтра 22.06.2022 о 22.00 ми зробимо стрім (охох, це буде перший стрім для мене, насправді) і рандомайзер обере ВИПАДКОВОГО ПЕРЕМОЖЦЯ АУКЦІОНУ.

Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки.
Усі виручені кошти за проведений аукціон будуть направлені на придбання автомобіля (-ів) для одного з підрозділів ЗСУ.

Чому ми це робимо?

"Трапляється так, що наші відступають.
Буває.
Це реальність війни. Але всі, хто сіли на машину - усі залишились живі. А всі, хто не вмістився на машину... у них шанс вижити в 100 разів менше.
Пішки від танку не втечеш.
А на L200 [Mitsubishi L200 - пікап, моя прим.] - поїдеш. Скажу просто - це називається евакуація."
(цитата класика війни Мартіна Бреста. До речі, дуже раджу його свіже інтерв'ю, https://www.youtube.com/watch?v=6qLDRLRUHzk).

Машини рятують життя.
Машини допомагають робити росіян хорошими.
Машини - це кров цієї війни.

Всім удачі.
І майте гарний вечір.

P.S. Фото артефактів - цього і всіх наступних - зроблені Інною Бондаренко.

Десь за півгодиночки з Владом Самойленком почнемо стрім з розіграшем аукціонного шеврона мертвого хорошого росіянина.
У мене в фейсбуці.

https://www.facebook.com/senenkoanton

Долучайтесь.

- Зараз прямо, потім наліво, - сказав Андрій, уважно вдивляючись в мапу.
Я стишив хід, рефлекторно вмикнув вказівник повороту, якого вже місяць на цій машині не існувало, вивернув на проспект і ... натис на гальма.

- Отуди? Серйозно?

Зліва тліли уламки якогось дорогого в минулому будинку, з правого боку стояв посічений мінами паркан.
Ми обидвоє дивилися вперед і бачили, як дорога піднімається на невеликий пагорб.
Сам по собі пагорб не був проблемою, але ми не могли розгледіти, що там було далі.

Уява жваво малювала російську БМД-шку впоперек дороги з розвернутою гарматою прямо в наш бік.
Стоїть собі така, нікого "не провокує" (с), а тут ми - на побитій машині з величезними червоними хрестами.
Чого б його не шмальнуть.
Або ж просто, росіяни собі там стіралки мародерять разом з епіляторами, а ми ж їм точно заважатимем.

Я дивився на ту дорогу і кожна клітинка мого організму тремтіла, вимагаючи розвертати машину і їхати звідси подалі.

- Об'їзду нема? - засиплим голосом спитав я, наперед знаючи відповідь, бо перед цим, шукаючи шлях, ми вперлися в перебите міною дерево, що перегородило дорогу.
- Ні, нема. Але давай спробуємо отуди, манівцями.

Здається, саме тоді, в тих манівцях, ми пробили наше перше колесо.
Проте доїхали, забрали пасажирів і виїхали назад.

Однак те відчуття - ні в якому разі, перебуваючи в умовній сірій зоні не наближатися до червоної, не перетинати незриму лінію, яка була тільки на вранішніх оперативних мапах - лишилося зі мною на все життя.

Мені.було.страшно.
Невимовно страшно.

Але ми чули про водіїв, які попри шалену небезпеку не тільки їздили у моменти найгарячіших мінометних обстрілів, але й хвацько заїздили на контрольовану росіянами територію і вивозили людей.
Ризик був шалений, проте врятовані людські життя того вартували.
Про них всі на мосту в Романівці говорили якось благоговійно, трохи пошепки, аби навіть так росіяни не дізналися, що в них під носом носяться безстрашні волонтери.

На жаль, це війна. Справжня. Жорстока.
І не завжди тут буває щасливий кінець історії.

Влад Удалов. Запам'ятайте це ім'я.

Ми з Андрієм не знали його особисто.
Ми гадки не маємо, яким він був у цивільному житті і чим займався.
Проте це той момент, коли я впевнено можу змалювати останні дні життя цієї людини.

Цей чоловік мав непересічну мужність, звитягу і почуття громадянського обов'язку.

Він виконував волонтерську гуманітарну місію з евакуації людей і мав сміливість їхати навіть на вулицю, де росіяни спокійно з кулемета розстрілювали багатоповерхівку.
Двоє вбитих мешканців так і були поховані прямо на подвір'ї.

Його машина мала яскраві червоні хрести, але це не зупинило нелюдів.
Довгі дні, коли наш екіпаж вже дістався тієї вулиці і ми змогли почати там роботу, ми минали білий рено кенгу і доля його водія лишалася для нас загадкою.

Врешті, племінник пана Влада, Artem Gurinenko сьогодні розповів мені про долю свого дядька і про те, що його нарешті поховали.

Влад Удалов.
Просто запам'ятайте того, хто поклав своє життя в намаганні врятувати чужі долі.
Було б справедливо, якби одна з вулиць Ірпеня була названа на його честь.
Та ж Садова, де обірвався його шлях.

Рівної дороги Вам, Владе.
І завжди лагідного шелесту двигуна.

Пам'ятаємо.

На Донбасі зараз неймовірне небо.
Вугільно-темне, з Чумацьким шляхом від небокраю до обрію.
Тут погано зі зв‘язком, але і сюди докотилася звістка, що Благодійний Фонд Сергія Притули/Serhiy Prytula Charity Foundation зібрав гроші на чотири Байрактари.
Замість трьох.
Українці неймовірні.
А фонд Притули - чарівники.

Але я це до чого.
Коли на дворі був місяць лютий-березень і броніки було дістати просто ніде, ми з Andrii Piven отримали їх разом із касками, про які і не мріяли, саме у цьому фонді.
Дяка сприянню Roman Sinicyn та Alexey Serdyukov.

В фонді просто дізналися, чим ми займаємось, що не маємо захисту і попросили ввечері заїхати на офіс.
Просто заїхати в офіс.

Кажу ж.
Чарівники.

Дякуємо, що підтримуєте цей фонд.

З ким тут росіяни зібрались воювати?

Доброго раночку, ми з України.
Наш Донбас.
Слава Збройним Силам України.

P.S. Дякую, що підтримуєте.