Десь за півгодиночки з Владом Самойленком почнемо стрім з розіграшем аукціонного шеврона мертвого хорошого росіянина.
У мене в фейсбуці.

https://www.facebook.com/senenkoanton

Долучайтесь.

- Зараз прямо, потім наліво, - сказав Андрій, уважно вдивляючись в мапу.
Я стишив хід, рефлекторно вмикнув вказівник повороту, якого вже місяць на цій машині не існувало, вивернув на проспект і ... натис на гальма.

- Отуди? Серйозно?

Зліва тліли уламки якогось дорогого в минулому будинку, з правого боку стояв посічений мінами паркан.
Ми обидвоє дивилися вперед і бачили, як дорога піднімається на невеликий пагорб.
Сам по собі пагорб не був проблемою, але ми не могли розгледіти, що там було далі.

Уява жваво малювала російську БМД-шку впоперек дороги з розвернутою гарматою прямо в наш бік.
Стоїть собі така, нікого "не провокує" (с), а тут ми - на побитій машині з величезними червоними хрестами.
Чого б його не шмальнуть.
Або ж просто, росіяни собі там стіралки мародерять разом з епіляторами, а ми ж їм точно заважатимем.

Я дивився на ту дорогу і кожна клітинка мого організму тремтіла, вимагаючи розвертати машину і їхати звідси подалі.

- Об'їзду нема? - засиплим голосом спитав я, наперед знаючи відповідь, бо перед цим, шукаючи шлях, ми вперлися в перебите міною дерево, що перегородило дорогу.
- Ні, нема. Але давай спробуємо отуди, манівцями.

Здається, саме тоді, в тих манівцях, ми пробили наше перше колесо.
Проте доїхали, забрали пасажирів і виїхали назад.

Однак те відчуття - ні в якому разі, перебуваючи в умовній сірій зоні не наближатися до червоної, не перетинати незриму лінію, яка була тільки на вранішніх оперативних мапах - лишилося зі мною на все життя.

Мені.було.страшно.
Невимовно страшно.

Але ми чули про водіїв, які попри шалену небезпеку не тільки їздили у моменти найгарячіших мінометних обстрілів, але й хвацько заїздили на контрольовану росіянами територію і вивозили людей.
Ризик був шалений, проте врятовані людські життя того вартували.
Про них всі на мосту в Романівці говорили якось благоговійно, трохи пошепки, аби навіть так росіяни не дізналися, що в них під носом носяться безстрашні волонтери.

На жаль, це війна. Справжня. Жорстока.
І не завжди тут буває щасливий кінець історії.

Влад Удалов. Запам'ятайте це ім'я.

Ми з Андрієм не знали його особисто.
Ми гадки не маємо, яким він був у цивільному житті і чим займався.
Проте це той момент, коли я впевнено можу змалювати останні дні життя цієї людини.

Цей чоловік мав непересічну мужність, звитягу і почуття громадянського обов'язку.

Він виконував волонтерську гуманітарну місію з евакуації людей і мав сміливість їхати навіть на вулицю, де росіяни спокійно з кулемета розстрілювали багатоповерхівку.
Двоє вбитих мешканців так і були поховані прямо на подвір'ї.

Його машина мала яскраві червоні хрести, але це не зупинило нелюдів.
Довгі дні, коли наш екіпаж вже дістався тієї вулиці і ми змогли почати там роботу, ми минали білий рено кенгу і доля його водія лишалася для нас загадкою.

Врешті, племінник пана Влада, Artem Gurinenko сьогодні розповів мені про долю свого дядька і про те, що його нарешті поховали.

Влад Удалов.
Просто запам'ятайте того, хто поклав своє життя в намаганні врятувати чужі долі.
Було б справедливо, якби одна з вулиць Ірпеня була названа на його честь.
Та ж Садова, де обірвався його шлях.

Рівної дороги Вам, Владе.
І завжди лагідного шелесту двигуна.

Пам'ятаємо.

На Донбасі зараз неймовірне небо.
Вугільно-темне, з Чумацьким шляхом від небокраю до обрію.
Тут погано зі зв‘язком, але і сюди докотилася звістка, що Благодійний Фонд Сергія Притули/Serhiy Prytula Charity Foundation зібрав гроші на чотири Байрактари.
Замість трьох.
Українці неймовірні.
А фонд Притули - чарівники.

Але я це до чого.
Коли на дворі був місяць лютий-березень і броніки було дістати просто ніде, ми з Andrii Piven отримали їх разом із касками, про які і не мріяли, саме у цьому фонді.
Дяка сприянню Roman Sinicyn та Alexey Serdyukov.

В фонді просто дізналися, чим ми займаємось, що не маємо захисту і попросили ввечері заїхати на офіс.
Просто заїхати в офіс.

Кажу ж.
Чарівники.

Дякуємо, що підтримуєте цей фонд.

З ким тут росіяни зібрались воювати?

Доброго раночку, ми з України.
Наш Донбас.
Слава Збройним Силам України.

P.S. Дякую, що підтримуєте.

Ви всі так сміялися з історії про працівників СТО Романів і Русланів*, що вліпили туди сотні регочучих вподобайок.
До речі, евакуаторника таки звали Руслан, єслішо.

Але ж історія та от тільки-но завершилася.
Після 1,5 тисячі кілометрів шляхів навколо Соледара, Бахмута, Краматорська і Слов'янська.

Тиждень тому у нас на бусі накрилася турбіна.
Ну, як накрилася.
Я почув тихенький сторонній звук у її свисті.
Досвід експлуатації широкого парку автотехніки допоміг закарбувати в пам'яті просту істину:

Неважливо, чим ти керуєш: бусом, пікапом, легковиком чи броньовиком.
Сторонній звук - це передвісник біди.
І краще біді не траплятися, якщо авто їздить близько до лінії фронту.

Загнали ми того буса до широкорозповсюдженої мережі СТО.
Вони нарахували нам за заміну картриджів двох турбін (ага, бітурбо) та супутні роботи 30 тисяч 902 українських гривень.
На секундочку, Ваших гривень, бо саме Ви підтримуєте нашу діяльність.
Плюс попросили кілька днів на виконання робіт.
Днів, яких у нас просто немає.

Інший турбінний сервіс, на який ми нещодавно ганяли один з джипів, що потім передали на ЗСУ, на сайті обіцяв знижки для військових машин, а на ділі сказав, що то все колись було, а тепер знижок нема, тож платіть як є.
Часу крутити носом не було і ми "схудли" на 16 чи 19 тисяч (Юра Орос не дасть збрехати).
До них, зрозуміло, теж бажання йти не було.

Загалом, в цій ситуації з бусом я присвиснув, як та турбіна, підняв руки до неба, спитав "Та за шо?", потім.... потім довго розказувать, але фінал такий.

Ми вийшли на Руслана Галкіна, який боронить нашу землю на Сході (він, до речі, просив зазначити, що прямо зараз він у тилу відпочиває, всім шле вітання та подяки за підтримку Збройних Сил України), його брата Романа Галкіна та їхню компанію BR-Turbo.

Хлопці не просто увійшли в наше становище в плані фінансів.
Вони задля економії часу вони забрали турбіни в ремонт, а натомість відразу віддали справні блискучі турбіни, наче на тому піт-стопі в Формулі-1.

Але і це не все.
Руслан, Роман та їхня компанія виконують весь цикл робіт щодо саме турбокомпресорів легкових та вантажних автомобілів, однак самі вони їх не знімають і не ставлять.

Завдяки їхній пораді, ми натрапили на Руслана з СТО Автокомп Сервис.
Вони не просто змонтували нам турбіни.
Не просто замінили мастило, фільтра, щось там ще, промили сажовий фільтр та заварили колектор.
Вони самостійно полагодили коректор передньої фари, про що ми навіть не просили, бо не знали, що він поламаний і, на секундочку, заправили кондиціонер, до якого у нас ніколи не доходили руки.

Загалом, поставилися до машини так, як має бути - перевірили все і відремонтували все поламане.
Бо машина волонтерська, евакуаційна і, взагалі, бойова.

Бус не просто став їхати краще.
Не просто тихіше.
У нас повністю зникла понаднормова витрата мастила, про яку нас попереджав водій авта, що передавав нам його на волонтерську діяльність, а також знизилася витрата соляри.
Це я Вам доповідаю відразу після 1,5 тисяч кілометрів обкатки.

Так от, головне.
Знаєте, скільки з нас взяли за ремонт?
Нуль.
Як гривень, так і копійок.
Я ледь не просльозивсь, коли про це дізнався.

А знаєте чому так сталось?
Бо отакі сервіси, що ремонтують волонтерські та військові машини - теж підтримують звичайні люди.
Дивіться сюди:
https://autocomp.com.ua/donate

Ви можете обрати машину військових чи волонтерів, що зара стоять на підйомниках цього сервісу, і задонатити на їх ремонт.
Ви навіть можете передати їм запчастини, якщо такі у Вас є.

Я не гарантую, що всі роботи для всіх вони виконують безкоштовно.
Я не гарантую, що вони все зроблять так же швидко, як нам.
Але я гарантую, що це порядні люди, що максимально уважно ставляться до військових та волонтерів і роблять все від них залежне на своєму фронті - в боксі СТО.

Бо розуміють, що машина - це життя, а у волонтерів їхніх власних грошей немає.

Для мене честь рекламувати такі компанії, як BR-Turbo та Автокомп.
Водії нашої колони - а саме я, Андрій Півень, Влад Самойленко, Оксана Бондарь та Юра Орос щиро їм за це вдячні.

Також ще раз дякую всім Вам, що підтримуєте діяльність нашої команди.
Дякую, що підтримуєте відповідальний бізнес.
Дякую, що підтримуєте Збройні Сили України.

Переможемо.

*Історія про Русланів та Романів https://news.1rj.ru/str/mouselab/3893

Посилання на ремонт турбін BR-Turbo https://brturbo.com.ua/
Посилання на СТО Автокомп https://autocomp.com.ua/uk

- Прийми вправо. Ще вправо. Йой... Та ні, пролізем.
- Що воно? Знову тягач з танком чи бехою? Дзеркала не відірве?

Зустрічні фари сильно сліпили і важко було розпізнати, що воно на тебе суне.
Було ясно, що щось великогабаритне.
Що оцього їде ціла колона з десятків одиниць.
Що треба втиснутись в узбіччя, бо ніяк не розминемось, а потрапити під колесо МАЗ-537 (якщо це буде він) дуже не хотілося.

- Слухай... це не тягачі... очам не вірю. Це колона комбайнів. Величезних, космічних комбайнів... Їх евакуюють.

Кілька тижнів тому ми традиційно гнали вантажі на Схід.
От-от мала розпочатися Битва за Донбас і ми щоразу перевіряли стрічки новин та запитували інформацію у знайомих військових щодо стану справ на різних напрямках, аби не в'їхати на вантажених бусах прямо в халепу.

Нічна дорога була важкою, бо весь час доводилося обганяти нескінченні колони нашої техніки та втискатися в узбіччя, коли назустріч гігантські МАЗи та КРАЗи тягнули причіпи з підбитими танками та броньовиками на ремонтні заводи.

Але в один момент нам назустріч пройшла колона сільськогосподарської техніки з десятків комбайнів, тракторів, оприскувальних машин, зерновозів тощо.
Аграрії виводили машини з-під можливого удару росіян.

Це видовище викликало амбівалентні почуття: з одного боку, традиційний сум через розбите вщент мирне життя; з іншого - радість за раціональні думки аграріїв, які прагнуть вберегти цінну техніку від знищення чи захоплення.

Зараз щось змінилося.

От Вам світлина, відзнята кілька днів тому в тих же локаціях.
Насправді, там було ціле відео, на якому видно, як десятки комбайнів і тракторів вертаються на Донбас, в напрямку лінії фронту.
Проте відео я вирішив не публікувати.
Так, трактори - то не танки і не військова техніка, та все ж.
Фото вистачить.

Героїчною звитягою Збройні сили України зруйнували першопочаткові плани росіян і битва за Донбас в самому розпалі без кардинального для росіян успіху.
Нині ж українські аграрії розпочинають власну війну - битву за врожай 2022 року.

Мабуть, це буде найцінніше зерно за всю історію нашої країни.
Вистраждане.
Загартоване звуками артилерійських дуелей на горизонті.
Прикрите з усіх боків нашими позиціями.
Рясно окроплене потом і кров'ю наших бійців та безстрашних комбайнерів і трактористів.

Такі картини мотивують робити все задля якнайшвидшого наближення нашої перемоги.
Щоб росіяни сплатили всю ціну за Ірпінь, Бучу, Гостомель, Харків, Херсон, а тепер і Кременчук.

Цими днями ми колоною проїхали 1500 кілометрів в напрямках Краматорська-Слов'янська, Бахмута-Соледара, Курахового та декількох інших точок, яких не існує на мапах.

81, 25, 241 бригади, 11 прикордонний загін, а також Краматорська міська лікарня №3 та Дніпровська дитяча обласна клінічна лікарня тощо.
Цінні дороговартісні ліки, що рятують життя, тактика, дрони, шанцевий інструмент, запасні колеса для джипа, придбаного на Ваші внески, який підірвався на протипіхотній міні (https://www.facebook.com/samoylenko.vlad1/posts/pfbid022gVd2vpQoRNEo9A4fQCYTJvJNmvJDXidATganEDKu647c4jjv5YKmbYmt33wcnzil) та купа всякого безпечно та вчасно дісталися адресатів і роз'їхалися по реанімаціям, палатам, бліндажам.

Частину звіту з подяками можна почитати у Влада Самойленка тут https://www.facebook.com/samoylenko.vlad1/posts/pfbid0ZJaZ48yLJgdkFezkt6gKXUsQts8b7mV2rAiHp9dXxPZ2rRVi63hVg7vsRxjdDV7hl

Я ж окремо ДЯКУЮ ВАМ.

Цієї поїздки не було б без Вашої допомоги.

Окремо додам подяку Олександрі Дудар та її команді за надзвичайно цінні розхідники для медичного обладнання, Михайлу Самойленку за ночівлю і гарячий плов, Роману та Руслану Галкіним і СТО Автокомп Сервіс за рівномірне серцебиття наших двигунів, а Кирилу Безкоровайному за надійні та місткі колеса.

Дякую усім, хто закидає кошти на картку Влада Самойленка
5375414104600365
та на мій PayPal
senenkoanton@gmail.com.

Ви - наша кров. Наше паливо. Наші запчастини.
Ви - все те, що акуратно запаковане в картонні коробки у руках хлопців та дівчат в пікселі.

Я мрію про момент, коли зможу опублікувати всі ці фото без замазюканих облич.
І такий час обов'язково настане.

Шануймося.
Не скиглимо і не плачемо.
Потім.
Попереду багато роботи.
Це війна.
І ми мусимо в ній перемогти.
Вони не лишають нам іншого вибору.

Майте якомога спокійніший вечір.