Я вмію в історії, але не вмію в звіти.
Люблю бачити реакцію людей, яким ми привезли щось корисне, але не можу запам'ятати, яка бригада, лікарня, точка на мапі.

Мені відверто подобається возити на передок старлінки, теплаки, далекоміри, броню, ганяти авта і уявляти, як все це сприяє нашій перемозі.
Попри ночівлі на підлозі в спальнику, відсутність душу, поламки в дорозі і хронічну нестачу сну.

Але особливо полюбляю, коли у бусі за нашими з Андрієм спинами у віддалені шпиталі та підрозділи їде медицина.
Я в ній не розумію нічого, окрім того, що подекуди мені треба пластир паперовий, а не на тканинній основі.
Ще дезінфектор для рук хороша тема.
Все решта - антибіотики, серцеві, шлунково-кишкові, хірургічне приладдя, штуки для лікування від'ємним тиском, протиопікові пов'язки, голки різних розмірів, милиці тощо - це просто пшикалки, блістери і коробки, які слід особливо обережно транспортувати.

Бо воно рятує життя.

І добре, що є люди, які
а) в медицині розбираються, сортують її на складі, збирають запити з підрозділів і прифронтових лікарень
б) знають, де все те взяти
в) розписують зрозумілим почерком на коробках, куди шо везти і кому вивантажувать.
г) здатні потім це все закумулювать в короткий пост подяки з переліком номерів і назв.

Дякую їм.
Я з Андрієм навіть на фото потрапив :)

А Вам дякую за підтримку нашої колони.
Реквізити - senenkoanton@gmail.com

5375414104600365

Всіх обійняв.

Допис Оксани Стеців-Шкапи:

«Пост подяки всім, хто за останній час долучався до допомоги по медичному напрямку: лікарські засоби, необхідні для забезпечення першочергових потреб медичної допомоги населенню в закладах охорони здоров'я для лікування бійців та цивільних, лікарські засоби для медиків та парамедиків бригад, медичні витратні матеріали, хірургічні інструменти. Дякую Bogdan Khimich, Tatyana Boiko, Anna Petrukova, Zoriana Verbovecka, Natalia Fediv, Oleksii Parniakov
Напрямки: Дніпровський військовий госпіталь, 3й полк ссо, Краматорськ, медичний батальйон при КМЛ#3, 81 бригада, 11-й прикордонний загін, КМЛ#3, Соледарська амбулаторія, 25 бригада (Калинове).
Та звичайно подяка за логістику, транспорт, сортування та взагалі щоденний труд неймовірних волонтерів без яких це все було б не можливо. Якщо ви ще незнаєте чим вони займаються підписуйтесь та скидайте донати: Vlad SamoylenkoЛера- Валерия Maria Horai Anton Senenko Оксана БондарьДар'я ПисаренкоAndrii Piven Владислав Демченко Юра Орос
Всіх хто бажають допомогти - приєднуйтесь. Ми будемо раді!!!!»

https://www.facebook.com/100001726086917/posts/pfbid02UpDbVsfevcz1xdo2M42raBvazgmEkrWABqUnUWSLmFzoz1w64rULGhD4gAcQUHqel

Свій перший артефакт цього етапу війни я підібрав несвідомо.
Це був невеликий уламок міни.
Ми з Андрієм Півнем вилізли з кювету після чергового обстрілу і він якось "дивився" на мене, виблискував.
Мовляв, привіт, я міг тебе вбити, але ти сховавсь, молодець.
Рука сама потягнулася.
Так досі його з собою в бусі і вожу.
Спитайте нашо - не відповім.
Не знаю.

Взагалі, в Ірпені багато чого можна було позбирати - уламки снарядів, гільзи, шматки форми росіян, ракети від Градів, колеса та шматки броні від БМДшок, снаряди до 30-мм гармати цілими стрічками, автомати, снайперські гвинтівки (угу, вінторєз), пістолети, каски, сухпай тощо.

Ми нічого того не брали.
По-перше, у нас були інші задачі.
По-друге, горизонт планування в тих умовах був хвилина-дві.
По-третє, нічого того не хотілось. Була мрія допрацювати "зміну" до комендантської години і просто забутися на підлозі в коридорі.
Щоби зранку все по-новій.

Але нашій команді, що зазвичай вивозила людей, почали дякувати військові.
Особливо дякували Костянтину Бакуемському.
Бо окрім евакуації цивільних встигалося підвозити бійцям соляру, збирати та передавати їм інформацію різного штибу, заводити в Ірпінь безпечним шляхом до потрібної точки.
Всяке бувало.

А... то як вони дякували?
Військові дарували нам трофеї, зняті з хороших росіян.
Різні. Легкі і важкі. Смердючі і заплямовані. Прострілені і покинуті.
Минали тижні і цих трофеїв ставало все більше.

Шановні, нам здається, настав час віддячити нашим військовим знову і перетворити речі хороших росіян на корисні для Збройних сил України.

Ми розпочинаємо серію аукціонів з цікавими лотами, які, взагалі-то, достойні бути в музеї війни або перемоги.
І саме Ви можете стати власниками різних артефактів і вирішувати - лишати собі "трофеї" чи ставати меценатами.

Сьогодні я анонсую перший лот і правила такі:
1. Це шеврон солдата армії рф, який став "хорошим" якраз біля Ірпеня.
2. Механізм для аукціону на цей перший раз: рандомна система.
Для участі в розіграші учасники мають внести рівно 250 грн (ставка не повертається. По-суті, це донат).
Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/9cfZaijV76 кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до мого посту у фейсбуці https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid0g3f5Q1ZU5aiurCcmqEd1vnJutGLtyTbRJcrCKKzsFyyyjwvuRJNA8jEcCn3Picttl.
Контролює процес - бог логістики Влад Самойленко.

Аукціон триватиме близько доби і завтра 22.06.2022 о 22.00 ми зробимо стрім (охох, це буде перший стрім для мене, насправді) і рандомайзер обере ВИПАДКОВОГО ПЕРЕМОЖЦЯ АУКЦІОНУ.

Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки.
Усі виручені кошти за проведений аукціон будуть направлені на придбання автомобіля (-ів) для одного з підрозділів ЗСУ.

Чому ми це робимо?

"Трапляється так, що наші відступають.
Буває.
Це реальність війни. Але всі, хто сіли на машину - усі залишились живі. А всі, хто не вмістився на машину... у них шанс вижити в 100 разів менше.
Пішки від танку не втечеш.
А на L200 [Mitsubishi L200 - пікап, моя прим.] - поїдеш. Скажу просто - це називається евакуація."
(цитата класика війни Мартіна Бреста. До речі, дуже раджу його свіже інтерв'ю, https://www.youtube.com/watch?v=6qLDRLRUHzk).

Машини рятують життя.
Машини допомагають робити росіян хорошими.
Машини - це кров цієї війни.

Всім удачі.
І майте гарний вечір.

P.S. Фото артефактів - цього і всіх наступних - зроблені Інною Бондаренко.

Десь за півгодиночки з Владом Самойленком почнемо стрім з розіграшем аукціонного шеврона мертвого хорошого росіянина.
У мене в фейсбуці.

https://www.facebook.com/senenkoanton

Долучайтесь.

- Зараз прямо, потім наліво, - сказав Андрій, уважно вдивляючись в мапу.
Я стишив хід, рефлекторно вмикнув вказівник повороту, якого вже місяць на цій машині не існувало, вивернув на проспект і ... натис на гальма.

- Отуди? Серйозно?

Зліва тліли уламки якогось дорогого в минулому будинку, з правого боку стояв посічений мінами паркан.
Ми обидвоє дивилися вперед і бачили, як дорога піднімається на невеликий пагорб.
Сам по собі пагорб не був проблемою, але ми не могли розгледіти, що там було далі.

Уява жваво малювала російську БМД-шку впоперек дороги з розвернутою гарматою прямо в наш бік.
Стоїть собі така, нікого "не провокує" (с), а тут ми - на побитій машині з величезними червоними хрестами.
Чого б його не шмальнуть.
Або ж просто, росіяни собі там стіралки мародерять разом з епіляторами, а ми ж їм точно заважатимем.

Я дивився на ту дорогу і кожна клітинка мого організму тремтіла, вимагаючи розвертати машину і їхати звідси подалі.

- Об'їзду нема? - засиплим голосом спитав я, наперед знаючи відповідь, бо перед цим, шукаючи шлях, ми вперлися в перебите міною дерево, що перегородило дорогу.
- Ні, нема. Але давай спробуємо отуди, манівцями.

Здається, саме тоді, в тих манівцях, ми пробили наше перше колесо.
Проте доїхали, забрали пасажирів і виїхали назад.

Однак те відчуття - ні в якому разі, перебуваючи в умовній сірій зоні не наближатися до червоної, не перетинати незриму лінію, яка була тільки на вранішніх оперативних мапах - лишилося зі мною на все життя.

Мені.було.страшно.
Невимовно страшно.

Але ми чули про водіїв, які попри шалену небезпеку не тільки їздили у моменти найгарячіших мінометних обстрілів, але й хвацько заїздили на контрольовану росіянами територію і вивозили людей.
Ризик був шалений, проте врятовані людські життя того вартували.
Про них всі на мосту в Романівці говорили якось благоговійно, трохи пошепки, аби навіть так росіяни не дізналися, що в них під носом носяться безстрашні волонтери.

На жаль, це війна. Справжня. Жорстока.
І не завжди тут буває щасливий кінець історії.

Влад Удалов. Запам'ятайте це ім'я.

Ми з Андрієм не знали його особисто.
Ми гадки не маємо, яким він був у цивільному житті і чим займався.
Проте це той момент, коли я впевнено можу змалювати останні дні життя цієї людини.

Цей чоловік мав непересічну мужність, звитягу і почуття громадянського обов'язку.

Він виконував волонтерську гуманітарну місію з евакуації людей і мав сміливість їхати навіть на вулицю, де росіяни спокійно з кулемета розстрілювали багатоповерхівку.
Двоє вбитих мешканців так і були поховані прямо на подвір'ї.

Його машина мала яскраві червоні хрести, але це не зупинило нелюдів.
Довгі дні, коли наш екіпаж вже дістався тієї вулиці і ми змогли почати там роботу, ми минали білий рено кенгу і доля його водія лишалася для нас загадкою.

Врешті, племінник пана Влада, Artem Gurinenko сьогодні розповів мені про долю свого дядька і про те, що його нарешті поховали.

Влад Удалов.
Просто запам'ятайте того, хто поклав своє життя в намаганні врятувати чужі долі.
Було б справедливо, якби одна з вулиць Ірпеня була названа на його честь.
Та ж Садова, де обірвався його шлях.

Рівної дороги Вам, Владе.
І завжди лагідного шелесту двигуна.

Пам'ятаємо.

На Донбасі зараз неймовірне небо.
Вугільно-темне, з Чумацьким шляхом від небокраю до обрію.
Тут погано зі зв‘язком, але і сюди докотилася звістка, що Благодійний Фонд Сергія Притули/Serhiy Prytula Charity Foundation зібрав гроші на чотири Байрактари.
Замість трьох.
Українці неймовірні.
А фонд Притули - чарівники.

Але я це до чого.
Коли на дворі був місяць лютий-березень і броніки було дістати просто ніде, ми з Andrii Piven отримали їх разом із касками, про які і не мріяли, саме у цьому фонді.
Дяка сприянню Roman Sinicyn та Alexey Serdyukov.

В фонді просто дізналися, чим ми займаємось, що не маємо захисту і попросили ввечері заїхати на офіс.
Просто заїхати в офіс.

Кажу ж.
Чарівники.

Дякуємо, що підтримуєте цей фонд.

З ким тут росіяни зібрались воювати?

Доброго раночку, ми з України.
Наш Донбас.
Слава Збройним Силам України.

P.S. Дякую, що підтримуєте.

Ви всі так сміялися з історії про працівників СТО Романів і Русланів*, що вліпили туди сотні регочучих вподобайок.
До речі, евакуаторника таки звали Руслан, єслішо.

Але ж історія та от тільки-но завершилася.
Після 1,5 тисячі кілометрів шляхів навколо Соледара, Бахмута, Краматорська і Слов'янська.

Тиждень тому у нас на бусі накрилася турбіна.
Ну, як накрилася.
Я почув тихенький сторонній звук у її свисті.
Досвід експлуатації широкого парку автотехніки допоміг закарбувати в пам'яті просту істину:

Неважливо, чим ти керуєш: бусом, пікапом, легковиком чи броньовиком.
Сторонній звук - це передвісник біди.
І краще біді не траплятися, якщо авто їздить близько до лінії фронту.

Загнали ми того буса до широкорозповсюдженої мережі СТО.
Вони нарахували нам за заміну картриджів двох турбін (ага, бітурбо) та супутні роботи 30 тисяч 902 українських гривень.
На секундочку, Ваших гривень, бо саме Ви підтримуєте нашу діяльність.
Плюс попросили кілька днів на виконання робіт.
Днів, яких у нас просто немає.

Інший турбінний сервіс, на який ми нещодавно ганяли один з джипів, що потім передали на ЗСУ, на сайті обіцяв знижки для військових машин, а на ділі сказав, що то все колись було, а тепер знижок нема, тож платіть як є.
Часу крутити носом не було і ми "схудли" на 16 чи 19 тисяч (Юра Орос не дасть збрехати).
До них, зрозуміло, теж бажання йти не було.

Загалом, в цій ситуації з бусом я присвиснув, як та турбіна, підняв руки до неба, спитав "Та за шо?", потім.... потім довго розказувать, але фінал такий.

Ми вийшли на Руслана Галкіна, який боронить нашу землю на Сході (він, до речі, просив зазначити, що прямо зараз він у тилу відпочиває, всім шле вітання та подяки за підтримку Збройних Сил України), його брата Романа Галкіна та їхню компанію BR-Turbo.

Хлопці не просто увійшли в наше становище в плані фінансів.
Вони задля економії часу вони забрали турбіни в ремонт, а натомість відразу віддали справні блискучі турбіни, наче на тому піт-стопі в Формулі-1.

Але і це не все.
Руслан, Роман та їхня компанія виконують весь цикл робіт щодо саме турбокомпресорів легкових та вантажних автомобілів, однак самі вони їх не знімають і не ставлять.

Завдяки їхній пораді, ми натрапили на Руслана з СТО Автокомп Сервис.
Вони не просто змонтували нам турбіни.
Не просто замінили мастило, фільтра, щось там ще, промили сажовий фільтр та заварили колектор.
Вони самостійно полагодили коректор передньої фари, про що ми навіть не просили, бо не знали, що він поламаний і, на секундочку, заправили кондиціонер, до якого у нас ніколи не доходили руки.

Загалом, поставилися до машини так, як має бути - перевірили все і відремонтували все поламане.
Бо машина волонтерська, евакуаційна і, взагалі, бойова.

Бус не просто став їхати краще.
Не просто тихіше.
У нас повністю зникла понаднормова витрата мастила, про яку нас попереджав водій авта, що передавав нам його на волонтерську діяльність, а також знизилася витрата соляри.
Це я Вам доповідаю відразу після 1,5 тисяч кілометрів обкатки.

Так от, головне.
Знаєте, скільки з нас взяли за ремонт?
Нуль.
Як гривень, так і копійок.
Я ледь не просльозивсь, коли про це дізнався.

А знаєте чому так сталось?
Бо отакі сервіси, що ремонтують волонтерські та військові машини - теж підтримують звичайні люди.
Дивіться сюди:
https://autocomp.com.ua/donate

Ви можете обрати машину військових чи волонтерів, що зара стоять на підйомниках цього сервісу, і задонатити на їх ремонт.
Ви навіть можете передати їм запчастини, якщо такі у Вас є.

Я не гарантую, що всі роботи для всіх вони виконують безкоштовно.
Я не гарантую, що вони все зроблять так же швидко, як нам.
Але я гарантую, що це порядні люди, що максимально уважно ставляться до військових та волонтерів і роблять все від них залежне на своєму фронті - в боксі СТО.

Бо розуміють, що машина - це життя, а у волонтерів їхніх власних грошей немає.

Для мене честь рекламувати такі компанії, як BR-Turbo та Автокомп.
Водії нашої колони - а саме я, Андрій Півень, Влад Самойленко, Оксана Бондарь та Юра Орос щиро їм за це вдячні.

Також ще раз дякую всім Вам, що підтримуєте діяльність нашої команди.
Дякую, що підтримуєте відповідальний бізнес.
Дякую, що підтримуєте Збройні Сили України.

Переможемо.

*Історія про Русланів та Романів https://news.1rj.ru/str/mouselab/3893

Посилання на ремонт турбін BR-Turbo https://brturbo.com.ua/
Посилання на СТО Автокомп https://autocomp.com.ua/uk