В порту щось дуже гучно гепнуло і я нашорошив вуха.
"- Мабуть, упала якась залізяка. У трюм балкера. Здоровезна така залізяка у трюм величезного такого балкера. З висоти портового крану. Трос обірвався, воно і загриміло" - подумалося мені і я глянув на Оксану.
Ми спускалися до моря і вона також дивилася у бік, звідки пролунав звук.
Далі почали лунати постріли.
В основному одиночні.
Таке враження, що хтось щось вицілював.
"- Та зброю пристрілюють. Шо не ясно. У нас в Голосієві то регулярно, а тут ціла Одеса."...
Ще постріли.
"- Ну, просто ми приїхали в момент, коли пристрілюють зброю. Буває".
Все ж людська свідомість - цікава штука.
Навіть коли ти вже знаєш, що ти почув і ти впевнений у тому, бо чув таке неодноразово, коли пазл вже склався і ланцюжок подій став зрозумілим, мозок все одно намагається шукати мільйон і одне пояснення, чому саме тут і саме зараз все нормально, під контролем.
Не зрозуміло, під чиїм, але контролем.
І що все точно буде добре.
Та і оточення до того спонукало.
З приміщення місцевого дельфінарію лунала музика і голос ведучої, очевидно, дельфінарного шоу. Ненавиджу, до речі, їх.
Рибалки, що обліпили увесь берег, ліниво закидали вудки.
Біля басейну люди підставляли обличчя осінньому сонечку.
По пірсу туди-сюди сновигали закохані пари.
Ми з Оксаною підійшли до води, зробили фото на згадку, що, мовляв, і до Одеси ми доїхали, подивились на військові катери, що потужно виходили у море, перетворюючи синю блакить на білу піну, та поспішили назад до буса.
Ми сюди привезли гору реабілітаційного обладнання і передали Мітсубіші Л200, придбаний Тарасом і Сонею (родиною з Ірпеня, посилання на історію лишу в кінці) одному з підрозділів, що у кількох кілометрах від Херсона робить росіянам бо-бо.
Але назад дорога була не легшою, бо мали вивезти цінне обладнання, що виробляється на місцевому підприємстві, а у полях під Уманню з одного з численних гуманітарних складів забрати під тонну зимових речей, гігієни і харчів для військових.
- Мо у дорогу каву візьмемо?
- Давай.
Я замовив і в очікуванні запашного напою озирнувся.
Подивився на море, порожні пляжі, відсутність цивільних суден на горизонті...
Все було якимось несправжнім.
Навіть веселі голоси з дельфінарію здавалися театральними і фальшивими, як картонні декорації на сцені театру.
- Знаєш, а ми в кількох кілометрах звідси минулого року вперше Маркусика на море привезли. Чарівно було... Які ж вони сволоти... Просто взяли і зруйнували мільйонам людей життя. Просто так.
Знову пролунали постріли.
- Поїхали. У нас графік, - відрізала Оксана. - До комендантської маємо все встигнути.
-----------------------
Завдяки Вашій підтримці ми за день проїхали 1000 кілометрів.
Завезли цінне реабілітаційне обладнання і гору гуманітарки (дяка Оксана Скапа) та, головне, привезли пікап, про історію купівлі якого я писав тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/4188
Зробили, до речі, нарешті пам'ятне фото. Обличчя родини я зафарбував, бо вони не воліють себе розкривати.
Ви ж оплатили ремонт і пальне.
Наступного тижня повеземо передавати в підрозділи ще від 1 до 3-х авто (розтин на СТО покаже).
Ще раз дякуємо, що підтримуєте Гуркіт.
Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду.
Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.
Збір на наступне авто для ЗСУ (там, до речі, аукціон з розіграшем танкового люка, деталі тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/4274)
https://send.monobank.ua/jar/2sbFk8HAL9
Координатор всього двіжа - Влад Самойленко
Переможемо.
P.S. До речі, це був останній вояж нашого легендарного чорного Рено Мастер в складі нашої колони. Звозили "малого" до моря. Що з ним буде далі - невдовзі розкажемо :) Не перемикайтесь.
"- Мабуть, упала якась залізяка. У трюм балкера. Здоровезна така залізяка у трюм величезного такого балкера. З висоти портового крану. Трос обірвався, воно і загриміло" - подумалося мені і я глянув на Оксану.
Ми спускалися до моря і вона також дивилася у бік, звідки пролунав звук.
Далі почали лунати постріли.
В основному одиночні.
Таке враження, що хтось щось вицілював.
"- Та зброю пристрілюють. Шо не ясно. У нас в Голосієві то регулярно, а тут ціла Одеса."...
Ще постріли.
"- Ну, просто ми приїхали в момент, коли пристрілюють зброю. Буває".
Все ж людська свідомість - цікава штука.
Навіть коли ти вже знаєш, що ти почув і ти впевнений у тому, бо чув таке неодноразово, коли пазл вже склався і ланцюжок подій став зрозумілим, мозок все одно намагається шукати мільйон і одне пояснення, чому саме тут і саме зараз все нормально, під контролем.
Не зрозуміло, під чиїм, але контролем.
І що все точно буде добре.
Та і оточення до того спонукало.
З приміщення місцевого дельфінарію лунала музика і голос ведучої, очевидно, дельфінарного шоу. Ненавиджу, до речі, їх.
Рибалки, що обліпили увесь берег, ліниво закидали вудки.
Біля басейну люди підставляли обличчя осінньому сонечку.
По пірсу туди-сюди сновигали закохані пари.
Ми з Оксаною підійшли до води, зробили фото на згадку, що, мовляв, і до Одеси ми доїхали, подивились на військові катери, що потужно виходили у море, перетворюючи синю блакить на білу піну, та поспішили назад до буса.
Ми сюди привезли гору реабілітаційного обладнання і передали Мітсубіші Л200, придбаний Тарасом і Сонею (родиною з Ірпеня, посилання на історію лишу в кінці) одному з підрозділів, що у кількох кілометрах від Херсона робить росіянам бо-бо.
Але назад дорога була не легшою, бо мали вивезти цінне обладнання, що виробляється на місцевому підприємстві, а у полях під Уманню з одного з численних гуманітарних складів забрати під тонну зимових речей, гігієни і харчів для військових.
- Мо у дорогу каву візьмемо?
- Давай.
Я замовив і в очікуванні запашного напою озирнувся.
Подивився на море, порожні пляжі, відсутність цивільних суден на горизонті...
Все було якимось несправжнім.
Навіть веселі голоси з дельфінарію здавалися театральними і фальшивими, як картонні декорації на сцені театру.
- Знаєш, а ми в кількох кілометрах звідси минулого року вперше Маркусика на море привезли. Чарівно було... Які ж вони сволоти... Просто взяли і зруйнували мільйонам людей життя. Просто так.
Знову пролунали постріли.
- Поїхали. У нас графік, - відрізала Оксана. - До комендантської маємо все встигнути.
-----------------------
Завдяки Вашій підтримці ми за день проїхали 1000 кілометрів.
Завезли цінне реабілітаційне обладнання і гору гуманітарки (дяка Оксана Скапа) та, головне, привезли пікап, про історію купівлі якого я писав тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/4188
Зробили, до речі, нарешті пам'ятне фото. Обличчя родини я зафарбував, бо вони не воліють себе розкривати.
Ви ж оплатили ремонт і пальне.
Наступного тижня повеземо передавати в підрозділи ще від 1 до 3-х авто (розтин на СТО покаже).
Ще раз дякуємо, що підтримуєте Гуркіт.
Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду.
Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.
Збір на наступне авто для ЗСУ (там, до речі, аукціон з розіграшем танкового люка, деталі тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/4274)
https://send.monobank.ua/jar/2sbFk8HAL9
Координатор всього двіжа - Влад Самойленко
Переможемо.
P.S. До речі, це був останній вояж нашого легендарного чорного Рено Мастер в складі нашої колони. Звозили "малого" до моря. Що з ним буде далі - невдовзі розкажемо :) Не перемикайтесь.
👍81❤30💔1
Переганяв сьогодні по Києву Ніссан Навара, що наприкінці тижня поїде на передову.
Машина хороша, щойно з ремонту, вся в наліпках Гуркіт.
Її особливість - що нам на неї пожертвувала родина, що побажала лишитися інкогніто.
Відомо тільки, що це родина Данила і Марійки.
Так от, їду.
Поруч рівняється автівка.
Я повертаю голову, а там водій вказує поглядом на машину і піднімає догори великий палець.
І, знаєте... так стало приємно.
До мурашок.
Ми ж правда стараємося.
От правда.
Шукаємо в Європі більш менш живі авта і приводимо їх завдяки Вам до абсолютно робочого стану.
І отакі невеличкі дорожні відзнаки - дорогого коштують.
А люди... а люди чудові.
От Володимир Погода через Мартина Бреста взяв і запропонував нам зимову практично нову гуму п'ятнадцятого радіусу.
Тепер у нашої машини супроводу - Фіату Добло, який люб'язно наданий нам Світланою Арбузовою - поїздки стануть безпечнішими.
Надія Чорноморець з чоловіком вже вкотре передає свіжі смаколики в ніч перед виїздом.
От прямо в ніч, щоб яблучний пиріг був соковитий і запашний.
Родина Ігора Мельничука знову привезла з Молдови цінний вантаж з листівками від наших українських дітей, що там вимушено перебувають.
Ну, а Лисенко Віталій з дружиною Анею і сином Яном щойно вкотре заправили автівку на Схід.
Так, ту саму Навару, яку вдень відзначив своєю увагою якийсь добродій.
І це ж лише маленька частина того, як Ви всі нас підтримуєте.
І тільки те, що бачу особисто я.
Це надихає.
Дякуємо.
Від імені усіх підрозділів, до яких Ваша підтримка дістається.
До речі, аукціону по розіграшу люка від російського танка сьогодні з технічних причин не буде - частина колони з Владом Самойленком не встигла повернутися з Ізюма.
Чекайте на його сторінці звіт.
Аукціон переносимо на завтра на 21.30.
Всіх міцно обіймаємо.
Переможемо.
Машина хороша, щойно з ремонту, вся в наліпках Гуркіт.
Її особливість - що нам на неї пожертвувала родина, що побажала лишитися інкогніто.
Відомо тільки, що це родина Данила і Марійки.
Так от, їду.
Поруч рівняється автівка.
Я повертаю голову, а там водій вказує поглядом на машину і піднімає догори великий палець.
І, знаєте... так стало приємно.
До мурашок.
Ми ж правда стараємося.
От правда.
Шукаємо в Європі більш менш живі авта і приводимо їх завдяки Вам до абсолютно робочого стану.
І отакі невеличкі дорожні відзнаки - дорогого коштують.
А люди... а люди чудові.
От Володимир Погода через Мартина Бреста взяв і запропонував нам зимову практично нову гуму п'ятнадцятого радіусу.
Тепер у нашої машини супроводу - Фіату Добло, який люб'язно наданий нам Світланою Арбузовою - поїздки стануть безпечнішими.
Надія Чорноморець з чоловіком вже вкотре передає свіжі смаколики в ніч перед виїздом.
От прямо в ніч, щоб яблучний пиріг був соковитий і запашний.
Родина Ігора Мельничука знову привезла з Молдови цінний вантаж з листівками від наших українських дітей, що там вимушено перебувають.
Ну, а Лисенко Віталій з дружиною Анею і сином Яном щойно вкотре заправили автівку на Схід.
Так, ту саму Навару, яку вдень відзначив своєю увагою якийсь добродій.
І це ж лише маленька частина того, як Ви всі нас підтримуєте.
І тільки те, що бачу особисто я.
Це надихає.
Дякуємо.
Від імені усіх підрозділів, до яких Ваша підтримка дістається.
До речі, аукціону по розіграшу люка від російського танка сьогодні з технічних причин не буде - частина колони з Владом Самойленком не встигла повернутися з Ізюма.
Чекайте на його сторінці звіт.
Аукціон переносимо на завтра на 21.30.
Всіх міцно обіймаємо.
Переможемо.
👍91❤55