В порту щось дуже гучно гепнуло і я нашорошив вуха.

"- Мабуть, упала якась залізяка. У трюм балкера. Здоровезна така залізяка у трюм величезного такого балкера. З висоти портового крану. Трос обірвався, воно і загриміло" - подумалося мені і я глянув на Оксану.

Ми спускалися до моря і вона також дивилася у бік, звідки пролунав звук.
Далі почали лунати постріли.
В основному одиночні.
Таке враження, що хтось щось вицілював.

"- Та зброю пристрілюють. Шо не ясно. У нас в Голосієві то регулярно, а тут ціла Одеса."...

Ще постріли.

"- Ну, просто ми приїхали в момент, коли пристрілюють зброю. Буває".

Все ж людська свідомість - цікава штука.

Навіть коли ти вже знаєш, що ти почув і ти впевнений у тому, бо чув таке неодноразово, коли пазл вже склався і ланцюжок подій став зрозумілим, мозок все одно намагається шукати мільйон і одне пояснення, чому саме тут і саме зараз все нормально, під контролем.
Не зрозуміло, під чиїм, але контролем.
І що все точно буде добре.

Та і оточення до того спонукало.
З приміщення місцевого дельфінарію лунала музика і голос ведучої, очевидно, дельфінарного шоу. Ненавиджу, до речі, їх.
Рибалки, що обліпили увесь берег, ліниво закидали вудки.
Біля басейну люди підставляли обличчя осінньому сонечку.
По пірсу туди-сюди сновигали закохані пари.

Ми з Оксаною підійшли до води, зробили фото на згадку, що, мовляв, і до Одеси ми доїхали, подивились на військові катери, що потужно виходили у море, перетворюючи синю блакить на білу піну, та поспішили назад до буса.

Ми сюди привезли гору реабілітаційного обладнання і передали Мітсубіші Л200, придбаний Тарасом і Сонею (родиною з Ірпеня, посилання на історію лишу в кінці) одному з підрозділів, що у кількох кілометрах від Херсона робить росіянам бо-бо.

Але назад дорога була не легшою, бо мали вивезти цінне обладнання, що виробляється на місцевому підприємстві, а у полях під Уманню з одного з численних гуманітарних складів забрати під тонну зимових речей, гігієни і харчів для військових.

- Мо у дорогу каву візьмемо?
- Давай.

Я замовив і в очікуванні запашного напою озирнувся.
Подивився на море, порожні пляжі, відсутність цивільних суден на горизонті...
Все було якимось несправжнім.
Навіть веселі голоси з дельфінарію здавалися театральними і фальшивими, як картонні декорації на сцені театру.

- Знаєш, а ми в кількох кілометрах звідси минулого року вперше Маркусика на море привезли. Чарівно було... Які ж вони сволоти... Просто взяли і зруйнували мільйонам людей життя. Просто так.

Знову пролунали постріли.
- Поїхали. У нас графік, - відрізала Оксана. - До комендантської маємо все встигнути.

-----------------------
Завдяки Вашій підтримці ми за день проїхали 1000 кілометрів.
Завезли цінне реабілітаційне обладнання і гору гуманітарки (дяка Оксана Скапа) та, головне, привезли пікап, про історію купівлі якого я писав тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/4188
Зробили, до речі, нарешті пам'ятне фото. Обличчя родини я зафарбував, бо вони не воліють себе розкривати.
Ви ж оплатили ремонт і пальне.

Наступного тижня повеземо передавати в підрозділи ще від 1 до 3-х авто (розтин на СТО покаже).

Ще раз дякуємо, що підтримуєте Гуркіт.

Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду.

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498

для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.

Збір на наступне авто для ЗСУ (там, до речі, аукціон з розіграшем танкового люка, деталі тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/4274)
https://send.monobank.ua/jar/2sbFk8HAL9

Координатор всього двіжа - Влад Самойленко
Переможемо.

P.S. До речі, це був останній вояж нашого легендарного чорного Рено Мастер в складі нашої колони. Звозили "малого" до моря. Що з ним буде далі - невдовзі розкажемо :) Не перемикайтесь.

Переганяв сьогодні по Києву Ніссан Навара, що наприкінці тижня поїде на передову.
Машина хороша, щойно з ремонту, вся в наліпках Гуркіт.
Її особливість - що нам на неї пожертвувала родина, що побажала лишитися інкогніто.
Відомо тільки, що це родина Данила і Марійки.

Так от, їду.
Поруч рівняється автівка.
Я повертаю голову, а там водій вказує поглядом на машину і піднімає догори великий палець.

І, знаєте... так стало приємно.
До мурашок.
Ми ж правда стараємося.
От правда.
Шукаємо в Європі більш менш живі авта і приводимо їх завдяки Вам до абсолютно робочого стану.
І отакі невеличкі дорожні відзнаки - дорогого коштують.

А люди... а люди чудові.

От Володимир Погода через Мартина Бреста взяв і запропонував нам зимову практично нову гуму п'ятнадцятого радіусу.
Тепер у нашої машини супроводу - Фіату Добло, який люб'язно наданий нам Світланою Арбузовою - поїздки стануть безпечнішими.

Надія Чорноморець з чоловіком вже вкотре передає свіжі смаколики в ніч перед виїздом.
От прямо в ніч, щоб яблучний пиріг був соковитий і запашний.

Родина Ігора Мельничука знову привезла з Молдови цінний вантаж з листівками від наших українських дітей, що там вимушено перебувають.

Ну, а Лисенко Віталій з дружиною Анею і сином Яном щойно вкотре заправили автівку на Схід.
Так, ту саму Навару, яку вдень відзначив своєю увагою якийсь добродій.

І це ж лише маленька частина того, як Ви всі нас підтримуєте.
І тільки те, що бачу особисто я.

Це надихає.
Дякуємо.
Від імені усіх підрозділів, до яких Ваша підтримка дістається.

До речі, аукціону по розіграшу люка від російського танка сьогодні з технічних причин не буде - частина колони з Владом Самойленком не встигла повернутися з Ізюма.
Чекайте на його сторінці звіт.

Аукціон переносимо на завтра на 21.30.

Всіх міцно обіймаємо.
Переможемо.

А я нагадую, що о 21.30 ми з Владом Самойленком почнемо стрім у мене на стіні в фейсбуці, де розіграємо люк від російського танка з літерою V, щоб зібрати гроші на авто для ЗСУ.

Абсолютно неймовірне відео про те, як наші Збройні сили звільняли Харківщину.
Усього 9 хвилин, але мені під час перегляду здалося, що я подивився захоплююче кіно на півтори години.

Ви тільки гляньте, на якому рівні і з яким оснащенням працюють наші хлопці.

І, так, зверніть увагу, на чому вони пересуваються.
Дуже круто, що волонтерська спільнота і небайдужі люди надають нашим воїнам колеса.

Приємного перегляду.
https://news.1rj.ru/str/kraken_kha/122

Років десять тому мені пощастило реально вляпатись ще у Вконтактє в спільноту, яка називається ЧГУ.
Тобто Чорний гумор українською.

Це був період, коли в мене ще була неправильна російськомовна щелепа, але дотепні жарти, які я читав там щодня, зрештою довели мене до того, що це була перша інтернет-спільнота, де я почав спілкуватися виключно українською.
Бо за російську там елементарно банили, бггг.
Але жарти були кльові і хотілося продовжувати читати.

Лагідна чорна українізація.

Контент в ЧГУ був і є не для всіх, а ніженка Цукерберг її давно випиляв з фейсбуків (мені здається, що там було навіть 2 резервні спільноти і їх випиляв теж), бо дози жартів про мертвих росіян там почали наближатися до летальних для країн з рожевими поні на райдугах.

Тож ЧГУшечка мігрувала в телеграм і спокійно тут собі існує.

А вчора вони оголосили аукціон із розіграшем унікальної (вона в єдиному екземплярі) чашки, напис на якій проявляється при нагріванні.
З іншого боку - прикольні жарти.

Так от.
Всі гроші з аукціону йтимуть на купівлю автівки для Збройних сил України.
Тобто нам, в Гуркіт.

У цієї тачки навіть назва вже власна є - автівка-кацаповбивка.

Тож звідси два висновки:
1) Ви можете підписатись на ЧГУ.
2) Ви можете виграти чашку.

Всі деталі аукціону - тут https://news.1rj.ru/str/blackhumourinua/3185

Ірина Гладченко, дякуємо за підтримку.