Коли я заводив пейпал-рахунок, то робив це виключно заради тих людей, які дуже хотіли допомогти Гуркоту, але не мали можливості перекидати гроші на банківські рахунки (в основному, з-за кордону).
Мало-помалу там накрапували якісь гроші, що періодично перетворювалися на звичайні шоломи, шоломи без вух, тактичні дрібниці та навіть дрон (оце тільки вчора, до речі, придбали. Звіт буде пізніше).
Але я і уявити не міг, що пейпал виявиться настільки помічним, що ми придбаємо ціле авто.
Пейпаломобіль.
Оті всі струмочки по 2-5-10 баксів, по 50 фунтів стерлінгів, 100 і 200 доларів злилися в єдиний потік, за який нам вдалося відірвати оцього красеня, що допоможе нашій аеророзвідці.
Машина недешева навіть по міркам євроблях.
Кузов виміряний до сантиметра, щоб влазив безпілотник.
Стан - дуже хороший.
Це я до чого.
Шановні пейпалодонатори.
Гуркіт та один з підрозділів аеророзвідки щиро дякує Вам за Пейпаломобіль.
Alex N Alex Noyt, спасибі за прекрасний підбір і ще раз вітаю з Днем народження.
Якщо маєте бажання, щоб ми почали збирати на Пейпаломобіль-2 (на майбутнє, обиратимемо для них назви), можна донатити сюди:
senenkoanton@gmail.com
Після огляду і ремонту передамо машину в війська, про що зробимо окремий звіт.
Переможемо.
Мало-помалу там накрапували якісь гроші, що періодично перетворювалися на звичайні шоломи, шоломи без вух, тактичні дрібниці та навіть дрон (оце тільки вчора, до речі, придбали. Звіт буде пізніше).
Але я і уявити не міг, що пейпал виявиться настільки помічним, що ми придбаємо ціле авто.
Пейпаломобіль.
Оті всі струмочки по 2-5-10 баксів, по 50 фунтів стерлінгів, 100 і 200 доларів злилися в єдиний потік, за який нам вдалося відірвати оцього красеня, що допоможе нашій аеророзвідці.
Машина недешева навіть по міркам євроблях.
Кузов виміряний до сантиметра, щоб влазив безпілотник.
Стан - дуже хороший.
Це я до чого.
Шановні пейпалодонатори.
Гуркіт та один з підрозділів аеророзвідки щиро дякує Вам за Пейпаломобіль.
Alex N Alex Noyt, спасибі за прекрасний підбір і ще раз вітаю з Днем народження.
Якщо маєте бажання, щоб ми почали збирати на Пейпаломобіль-2 (на майбутнє, обиратимемо для них назви), можна донатити сюди:
senenkoanton@gmail.com
Після огляду і ремонту передамо машину в війська, про що зробимо окремий звіт.
Переможемо.
👍145❤48
Коли я був малим батьки витрачали купу ресурсів на те, щоб водити мене по музеям.
Певно, я нічого не розумів в цінності експозицій, але конфузи, коли я заходив ПІД огороджувальною стрічкою до цікавих предметів повз промені сигналізації і вона починала верещати, траплялися.
З тих пір, де б у світі я не мандрував, я завжди намагаюсь відвідати всі музеї, до яких можу дотягнутися своїм часом та бюджетом.
Адже музеї - це концентрована квінтесенція культурної спадщини суспільства, що їх плекає.
Коли Марк повернеться додому, першим музеєм, який ми відвідаємо, буде Національний науково-природничий.
Так, Марк занадто малий, щоб зрозуміти будову Землі чи гербарії, але для дитини важливо, щоб змалечку її оточували правильні книги, предмети та образи.
Тому вже зараз він вміє в латинську абетку і читає цифри на номерах автівок (це я так хвалюся. Дяка Inna Korol за невпинну освіту сина).
Але є проблема.
Коли росіяни вдарили ракетами по центрам прийняття рішень - дитячому майданчику в парку Шевченка та, фактично, будівлі Міністерства освіти і науки, вони паралельно винесли практично всі вікна в Національний науково-природничий музей НАН України.
І, до слова, в Музей Ханенків. The Khanenko Museum, куди ми з Марком підемо, коли він трохи підросте.
Думаю, не варто говорити, наскільки згубною є відсутність скла у музейних залах напередодні холодів.
Співробітники роблять зараз все можливе і неможливе, щоб вберегти приміщення та колекції.
Тим не менш, вони будуть вдячні будь-якій допомозі.
Щоб допомогти Національному науково-природничому, ось реквізити:
"Якщо маєте можливість допомогти фінансово – благодійний рахунок природничого:
UA 958201720313271001302009806
Код ЄДРПО19020229
Повна назва нашої установи: Національний науково-природничий музей Національної академії наук України (скорочено ННПМ НАН України)
Якщо маєте можливість допомогти матеріалами – телефон директора з музейної та наукової роботи Червоненко Оксани Володимирівни +380503113256."
А ось оригінальний пост з проханням про допомогу
https://www.facebook.com/NationalMuseumofNaturalHistoryKyiv/posts/pfbid0D1uAFe7as3bjedUdYQzXY3w4UAfUwUdn8CECBJKURWQoLc17AgeTLEHVfgn8pxuvl
Щоб допомогти Музею Ханенків, ось реквізити:
"Для усіх, хто хотів допомогти, публікуємо рахунки наших партнерів благодійної організації «Фонд «Міжвухами»:
UA323052990000026001016208973 UAH/980
UA753052990000026001046225528 EUR/978
UA633052990000026006026228830 USD/840
Код ЄДРПОУ 43361617
Будь ласка, не забудьте вписати призначення:
Для Музею Ханенків"
Ось оригінальний допис з проханням про допомогу
https://www.facebook.com/khanenkomuseum/posts/pfbid0KkYYYaoReKBFLHdUjwuQgKdVUkfr2EusPgD2sipUz26N926qHLeWNr5Uzg75A117l
І також лишаю реквізити пейпал майбутнього першого екскурсовода Марка, співробітника природничого музею, людини з бездоганною репутацією і адміна сторінки Довколаботаніка - незрівнянного Олексія Коваленка:
"Якщо будете мати проблеми з перерахунком коштів з-за кордону - можна скористатися моїм PayPal (corydalis.kovalenko@gmail.com), однак, зазначте, будь ласка, що це кошти для музею. Звіт буде на сторінці."
(оригінал посту https://www.facebook.com/olexii.kovalenko/posts/pfbid024DfoknjTvt3xUgHbZYvDDipTHMS9majL5ZYzM6gwgwmrEcqKaJp2hQV9JEFf66ael)
Всі фото руйнувань безсоромно поцуплені з вищеозначених сторінок.
Дякую, що продовжуєте стійко і з гумором зносити цю війну.
Росіяни її не переживуть.
Переможемо.
Певно, я нічого не розумів в цінності експозицій, але конфузи, коли я заходив ПІД огороджувальною стрічкою до цікавих предметів повз промені сигналізації і вона починала верещати, траплялися.
З тих пір, де б у світі я не мандрував, я завжди намагаюсь відвідати всі музеї, до яких можу дотягнутися своїм часом та бюджетом.
Адже музеї - це концентрована квінтесенція культурної спадщини суспільства, що їх плекає.
Коли Марк повернеться додому, першим музеєм, який ми відвідаємо, буде Національний науково-природничий.
Так, Марк занадто малий, щоб зрозуміти будову Землі чи гербарії, але для дитини важливо, щоб змалечку її оточували правильні книги, предмети та образи.
Тому вже зараз він вміє в латинську абетку і читає цифри на номерах автівок (це я так хвалюся. Дяка Inna Korol за невпинну освіту сина).
Але є проблема.
Коли росіяни вдарили ракетами по центрам прийняття рішень - дитячому майданчику в парку Шевченка та, фактично, будівлі Міністерства освіти і науки, вони паралельно винесли практично всі вікна в Національний науково-природничий музей НАН України.
І, до слова, в Музей Ханенків. The Khanenko Museum, куди ми з Марком підемо, коли він трохи підросте.
Думаю, не варто говорити, наскільки згубною є відсутність скла у музейних залах напередодні холодів.
Співробітники роблять зараз все можливе і неможливе, щоб вберегти приміщення та колекції.
Тим не менш, вони будуть вдячні будь-якій допомозі.
Щоб допомогти Національному науково-природничому, ось реквізити:
"Якщо маєте можливість допомогти фінансово – благодійний рахунок природничого:
UA 958201720313271001302009806
Код ЄДРПО19020229
Повна назва нашої установи: Національний науково-природничий музей Національної академії наук України (скорочено ННПМ НАН України)
Якщо маєте можливість допомогти матеріалами – телефон директора з музейної та наукової роботи Червоненко Оксани Володимирівни +380503113256."
А ось оригінальний пост з проханням про допомогу
https://www.facebook.com/NationalMuseumofNaturalHistoryKyiv/posts/pfbid0D1uAFe7as3bjedUdYQzXY3w4UAfUwUdn8CECBJKURWQoLc17AgeTLEHVfgn8pxuvl
Щоб допомогти Музею Ханенків, ось реквізити:
"Для усіх, хто хотів допомогти, публікуємо рахунки наших партнерів благодійної організації «Фонд «Міжвухами»:
UA323052990000026001016208973 UAH/980
UA753052990000026001046225528 EUR/978
UA633052990000026006026228830 USD/840
Код ЄДРПОУ 43361617
Будь ласка, не забудьте вписати призначення:
Для Музею Ханенків"
Ось оригінальний допис з проханням про допомогу
https://www.facebook.com/khanenkomuseum/posts/pfbid0KkYYYaoReKBFLHdUjwuQgKdVUkfr2EusPgD2sipUz26N926qHLeWNr5Uzg75A117l
І також лишаю реквізити пейпал майбутнього першого екскурсовода Марка, співробітника природничого музею, людини з бездоганною репутацією і адміна сторінки Довколаботаніка - незрівнянного Олексія Коваленка:
"Якщо будете мати проблеми з перерахунком коштів з-за кордону - можна скористатися моїм PayPal (corydalis.kovalenko@gmail.com), однак, зазначте, будь ласка, що це кошти для музею. Звіт буде на сторінці."
(оригінал посту https://www.facebook.com/olexii.kovalenko/posts/pfbid024DfoknjTvt3xUgHbZYvDDipTHMS9majL5ZYzM6gwgwmrEcqKaJp2hQV9JEFf66ael)
Всі фото руйнувань безсоромно поцуплені з вищеозначених сторінок.
Дякую, що продовжуєте стійко і з гумором зносити цю війну.
Росіяни її не переживуть.
Переможемо.
👍88❤20
Шановні, на жаль, сьогодні розіграш російських трофеїв - каски, броніка та 5-ти сухпаїв (Мартін додав ще два) - не відбудеться.
Мартин Брест не встигає повернутися в Київ після відрядження зі специфічним завданням.
Все ж, він в Укроборонпромі працює.
Про розіграш повідомлю пізніше додатково.
Майте гарний вечір.
Мартин Брест не встигає повернутися в Київ після відрядження зі специфічним завданням.
Все ж, він в Укроборонпромі працює.
Про розіграш повідомлю пізніше додатково.
Майте гарний вечір.
❤121👍27🔥3
Шановні, сьогодні о 20.30 я, Влад Самойленко та Мартін Брест розпочнемо розіграш 7 російських трофеїв (каски, броніка та 5 сухпаїв) на аукціоні, всі гроші з якого підуть на купівлю авто для ЗСУ.
Доєднуйтесь наживо.
https://www.facebook.com/senenkoanton
На фото - задній міст від Форду Рейджер в зборі.
Просто красиво, еге?
Доєднуйтесь наживо.
https://www.facebook.com/senenkoanton
На фото - задній міст від Форду Рейджер в зборі.
Просто красиво, еге?
👍67❤12
Ви захищали нас, коли ми вивозили наші родини з-під ракетних ударів, безстрашно рухаючись військовими колонами просто під них.
Ми піднімали руки у вітальних жестах і Ви нам відповідали навзаєм - сидячи на броні, кріз стекла Кразів і Зілів, з турелей кулеметів, з хаотичних блок-постів.
Ви захищали нас, коли тримали периметр, виводячи з оточення між боями.
Ми питали "Ви наші?", а Ви волали у відповідь "Морська піхота України! Евакуація!".
Це Ви, наїжачившись автоматами і кулеметами крізь вибиті вікна, виводили наші постріляні машини палаючими вулицями темної ночі лютого Березня.
Коли ми заходили на евакуацію та виходили з вцілілими, Ви захищали нас кожного разу, стримуючи росіян в стрілкових боях десь он за тим поворотом і десь у тому парку.
Ми чули.
Це Ви, стійко тримаючи позиції, подекуди навіть не уявляли, скільком цивільним Ви даєте змогу врятувати свої життя.
Це Ви підхоплювали у нас людей - виснажених та знесилених, немічних та ослаблих. Перекидали автомати на інше плече, закидали живих собі за спину і переносили останні 200 метрів на той берег.
Це Ви падали своїми тілами на дітей, затуляючи їх від мінометних обстрілів.
Бо Ви ж в броні, а у дитини ведмедик.
Ви безстрашно мчали на жовтому Богдані просто між позиціями наших і окупантів, щоб вивезти купу жінок з дітьми.
І ніхто не смів стріляти, бо тільки навіжені на жовтому Богдані настільки нахабно можуть розривати уявлення про прагнення до порятунку. Ми все бачили, бо ми їхали слідом і Ви проклали нам шлях.
Ви робили зачистку приміщень і територій, щоб нам було туди безпечно зайти. І нам дійсно було затишно і безпечно після Вас працювати. Так, наче десь поруч можна придбати каву і круасан, хоча навколо були лише самі чорні стіни і купи уламків.
Ви тримали вузькі місця, переправи та посадки, поля лінією окопів, небо ракетною артилерією і повітря гуркотом танкових дизелів. І ми все це бачили, проносячись повз і щоразу дякували, що Ви вперлись, встали на смерть в прямому і переносному сенсі, але зберегли для купи волонтерських та евакуаційних колон останню дорогу життя.
Це Ви щотижня виходите з-за обрію, огорнутого чорним димом, щоб пожалітися на сівші акумулятори, відсутність корму для тварин чи пробите колесо, але ніколи - на державу, народ чи тяжкість ситуації.
Зі святом, захисники і захисниці.
Вічна слава полеглим.
Шана живим.
Ми піднімали руки у вітальних жестах і Ви нам відповідали навзаєм - сидячи на броні, кріз стекла Кразів і Зілів, з турелей кулеметів, з хаотичних блок-постів.
Ви захищали нас, коли тримали периметр, виводячи з оточення між боями.
Ми питали "Ви наші?", а Ви волали у відповідь "Морська піхота України! Евакуація!".
Це Ви, наїжачившись автоматами і кулеметами крізь вибиті вікна, виводили наші постріляні машини палаючими вулицями темної ночі лютого Березня.
Коли ми заходили на евакуацію та виходили з вцілілими, Ви захищали нас кожного разу, стримуючи росіян в стрілкових боях десь он за тим поворотом і десь у тому парку.
Ми чули.
Це Ви, стійко тримаючи позиції, подекуди навіть не уявляли, скільком цивільним Ви даєте змогу врятувати свої життя.
Це Ви підхоплювали у нас людей - виснажених та знесилених, немічних та ослаблих. Перекидали автомати на інше плече, закидали живих собі за спину і переносили останні 200 метрів на той берег.
Це Ви падали своїми тілами на дітей, затуляючи їх від мінометних обстрілів.
Бо Ви ж в броні, а у дитини ведмедик.
Ви безстрашно мчали на жовтому Богдані просто між позиціями наших і окупантів, щоб вивезти купу жінок з дітьми.
І ніхто не смів стріляти, бо тільки навіжені на жовтому Богдані настільки нахабно можуть розривати уявлення про прагнення до порятунку. Ми все бачили, бо ми їхали слідом і Ви проклали нам шлях.
Ви робили зачистку приміщень і територій, щоб нам було туди безпечно зайти. І нам дійсно було затишно і безпечно після Вас працювати. Так, наче десь поруч можна придбати каву і круасан, хоча навколо були лише самі чорні стіни і купи уламків.
Ви тримали вузькі місця, переправи та посадки, поля лінією окопів, небо ракетною артилерією і повітря гуркотом танкових дизелів. І ми все це бачили, проносячись повз і щоразу дякували, що Ви вперлись, встали на смерть в прямому і переносному сенсі, але зберегли для купи волонтерських та евакуаційних колон останню дорогу життя.
Це Ви щотижня виходите з-за обрію, огорнутого чорним димом, щоб пожалітися на сівші акумулятори, відсутність корму для тварин чи пробите колесо, але ніколи - на державу, народ чи тяжкість ситуації.
Зі святом, захисники і захисниці.
Вічна слава полеглим.
Шана живим.
❤334👍19❤🔥9👏1
Доброго вечора, ми з України!
Гуркіт погуркотів на Схід та Південь.
+2 авто на фронт та +1,5 тонни тактики, медицини, буржуйок і теплих речей.
Звіт по поверненню.
Дякуємо, що підтримуєте нас.
Гуркіт погуркотів на Схід та Південь.
+2 авто на фронт та +1,5 тонни тактики, медицини, буржуйок і теплих речей.
Звіт по поверненню.
Дякуємо, що підтримуєте нас.
❤104🔥4👍3
А я ж розповідав, як я зустрів Костю?
З людиною, що врятувала мені життя, я познайомився через пасатижі.
Під‘їжджаємо ми з Андрієм 3 березня на одну з точок вантажити йогурти і курку в наш Ніссан, щоб везти те все в Ірпінь.
Там стоять інші водії на Вольвах, Мерседесах, Субарах і всі чекають на свою чергу.
Обабіч цього двіжа стоїть Форд Фокус невизначено-синього кольору, навколо якого дуже смішно бігає якийсь хлопець - то в салон залізе, то в багажнік, то капот смика.
Шо в тому мультику чи в чорно-білому кіно про Чарлі Чапліна.
Я те все спостерігав хвилин п‘ять, а потім питаюся:
- Що сі трапилось?
- Та капот не можу відкрить.
- В смислі?
- Це ж Форд!
Далі Костя (тоді ми вже поручкались і представилися одне одному) показав хитрофордіровану систему, те капот відстрілюється не важілем з салону, а ключем, який встромляється в спеціальну дірку за емблемою Форд на радіаторній решітці.
Нє, я знав, що фордівські інженери притрушені, коли одного разу лагодив кулісу КПП, але не знав, що і таку дічь можна вигадать.
(До слова, подібні дикі речі є і в інших авто - кнопки склопідіймачів на центральній панелі в фіат добло чи аварійка на стелі в рено мастер).
- Чим допомогти?
- Та мені б зараз пасатижі… та де їх візьмеш…
Я мовчки поліз в свій багажник, де я завжди маю повний набір усіх можливих ключів, і видаю йому пасатижі в кількості 1 штука.
Пан так зрадів, так весело забігав навколо авто, що словами не передати.
Правда, це йому з капотом, здається, не допомогло, але… але вже післязавтра Костя повернувся за нами в самісіньке пекло.
Може, звісно, переживав, що якщо нас завалять, то ніде більше буде взяти пасатижі, щоб знову спробувать відкрити капот Форда (омивачку долить чи ще що), але мені здається - то всьо його неймовірна людяність.
Власне, Костянтин Бакуемський крутий і простий водночас.
А ще він з мене досі волає, що коли попросив мене піти глянуть, з якого боку в нього спущене колесо - згори чи знизу - я пішов дивитися.
Як я можу відмовить Кості…
Жартівник.
Люблю його.
Допис в групі Гуркіт:
«💥 "Коли вже якась надцята міна розірвалася неподалік, а наступна ще свистіла у повітрі, ми з Андрієм Півнем зрозуміли, що так легко виїхати з Ірпеня цього разу не вийде і доведеться лежати під бордюром на мокрому асфальті невідомо скільки.
Це був кінець "робочого" дня евакуації. Ми були стомлені, виснажені, голодні, броня і каски, здавалося, важили центнери, сил бігти останні півкілометра просто не було.
Встряли… — вилаявся я.
Наче відчувши загальний настрій, задзеленькотів телефон, чіпляючись за останню смужку покриття.
В слухавці забалабенив веселий голос Кості:
— Шо, ви де?
— Костя, ми під обстрілом. Я не знаю, як швидко ми звідси виберемося. Тут триндець. Пішки не варіант поки, не добіжимо. Будемо, мабуть, чекати "погоди".
— Ем… Зара приїду.
Андрій питально на мене подивився і я відразу відповів:
— Зара за нами сюди заїде Костя.
— Сюди?!
В принципі, з тих кого я тут знаю, тільки Костя на таке і здатен.
Костя не просто був здатний. Він чомусь — за відомими лише йому законами власної поведінки — мусив так вчинити. Коли 5 березня ми сиділи в оточенні в Ірпені, на вулиці йшли важкі бої, а наше укриття накривали мінами, Костя добровільно сів з морпіхами в постріляний бус, заїхав в палаюче місто, вказав їм правильну точку нашого перебування і взяв участь в евакуації.
Телефон дзеленькнув ще раз:
— Машинку подано. Виходьте без дзвіночка.
В цьому — в оцих жартах в найпекельніші моменти — і був весь Костя. Ми зірвалися з місця і побігли до цегляної стіни, за якою вже стояло авто з відчиненими дверима.
Костя рушив, звично повстромляв передачі, витискаючи з двигуна всі кінські сили, поглянув на наш замурзаний з ніг до голови одяг і коротко спитав:
— Тепер по каві?
— Так, давай просто по каві. Дякую, Костя. Вкотре. Просто дякую", — згадує Антон Сененко.
💪 Костянтин Бакуємський — член команди Гуркоту з перших днів pociйcького вторгнення. Костя вміє майстерно кермувати автівками та власноруч зварює буржуйки!
Якось на фоні обстрілів він мав намір зробити автомобільний міст до Ірпеня, поруч з підірваним Романівським.
З людиною, що врятувала мені життя, я познайомився через пасатижі.
Під‘їжджаємо ми з Андрієм 3 березня на одну з точок вантажити йогурти і курку в наш Ніссан, щоб везти те все в Ірпінь.
Там стоять інші водії на Вольвах, Мерседесах, Субарах і всі чекають на свою чергу.
Обабіч цього двіжа стоїть Форд Фокус невизначено-синього кольору, навколо якого дуже смішно бігає якийсь хлопець - то в салон залізе, то в багажнік, то капот смика.
Шо в тому мультику чи в чорно-білому кіно про Чарлі Чапліна.
Я те все спостерігав хвилин п‘ять, а потім питаюся:
- Що сі трапилось?
- Та капот не можу відкрить.
- В смислі?
- Це ж Форд!
Далі Костя (тоді ми вже поручкались і представилися одне одному) показав хитрофордіровану систему, те капот відстрілюється не важілем з салону, а ключем, який встромляється в спеціальну дірку за емблемою Форд на радіаторній решітці.
Нє, я знав, що фордівські інженери притрушені, коли одного разу лагодив кулісу КПП, але не знав, що і таку дічь можна вигадать.
(До слова, подібні дикі речі є і в інших авто - кнопки склопідіймачів на центральній панелі в фіат добло чи аварійка на стелі в рено мастер).
- Чим допомогти?
- Та мені б зараз пасатижі… та де їх візьмеш…
Я мовчки поліз в свій багажник, де я завжди маю повний набір усіх можливих ключів, і видаю йому пасатижі в кількості 1 штука.
Пан так зрадів, так весело забігав навколо авто, що словами не передати.
Правда, це йому з капотом, здається, не допомогло, але… але вже післязавтра Костя повернувся за нами в самісіньке пекло.
Може, звісно, переживав, що якщо нас завалять, то ніде більше буде взяти пасатижі, щоб знову спробувать відкрити капот Форда (омивачку долить чи ще що), але мені здається - то всьо його неймовірна людяність.
Власне, Костянтин Бакуемський крутий і простий водночас.
А ще він з мене досі волає, що коли попросив мене піти глянуть, з якого боку в нього спущене колесо - згори чи знизу - я пішов дивитися.
Як я можу відмовить Кості…
Жартівник.
Люблю його.
Допис в групі Гуркіт:
«💥 "Коли вже якась надцята міна розірвалася неподалік, а наступна ще свистіла у повітрі, ми з Андрієм Півнем зрозуміли, що так легко виїхати з Ірпеня цього разу не вийде і доведеться лежати під бордюром на мокрому асфальті невідомо скільки.
Це був кінець "робочого" дня евакуації. Ми були стомлені, виснажені, голодні, броня і каски, здавалося, важили центнери, сил бігти останні півкілометра просто не було.
Встряли… — вилаявся я.
Наче відчувши загальний настрій, задзеленькотів телефон, чіпляючись за останню смужку покриття.
В слухавці забалабенив веселий голос Кості:
— Шо, ви де?
— Костя, ми під обстрілом. Я не знаю, як швидко ми звідси виберемося. Тут триндець. Пішки не варіант поки, не добіжимо. Будемо, мабуть, чекати "погоди".
— Ем… Зара приїду.
Андрій питально на мене подивився і я відразу відповів:
— Зара за нами сюди заїде Костя.
— Сюди?!
В принципі, з тих кого я тут знаю, тільки Костя на таке і здатен.
Костя не просто був здатний. Він чомусь — за відомими лише йому законами власної поведінки — мусив так вчинити. Коли 5 березня ми сиділи в оточенні в Ірпені, на вулиці йшли важкі бої, а наше укриття накривали мінами, Костя добровільно сів з морпіхами в постріляний бус, заїхав в палаюче місто, вказав їм правильну точку нашого перебування і взяв участь в евакуації.
Телефон дзеленькнув ще раз:
— Машинку подано. Виходьте без дзвіночка.
В цьому — в оцих жартах в найпекельніші моменти — і був весь Костя. Ми зірвалися з місця і побігли до цегляної стіни, за якою вже стояло авто з відчиненими дверима.
Костя рушив, звично повстромляв передачі, витискаючи з двигуна всі кінські сили, поглянув на наш замурзаний з ніг до голови одяг і коротко спитав:
— Тепер по каві?
— Так, давай просто по каві. Дякую, Костя. Вкотре. Просто дякую", — згадує Антон Сененко.
💪 Костянтин Бакуємський — член команди Гуркоту з перших днів pociйcького вторгнення. Костя вміє майстерно кермувати автівками та власноруч зварює буржуйки!
Якось на фоні обстрілів він мав намір зробити автомобільний міст до Ірпеня, поруч з підірваним Романівським.
❤172👍14