Коли я заводив пейпал-рахунок, то робив це виключно заради тих людей, які дуже хотіли допомогти Гуркоту, але не мали можливості перекидати гроші на банківські рахунки (в основному, з-за кордону).

Мало-помалу там накрапували якісь гроші, що періодично перетворювалися на звичайні шоломи, шоломи без вух, тактичні дрібниці та навіть дрон (оце тільки вчора, до речі, придбали. Звіт буде пізніше).
Але я і уявити не міг, що пейпал виявиться настільки помічним, що ми придбаємо ціле авто.

Пейпаломобіль.

Оті всі струмочки по 2-5-10 баксів, по 50 фунтів стерлінгів, 100 і 200 доларів злилися в єдиний потік, за який нам вдалося відірвати оцього красеня, що допоможе нашій аеророзвідці.
Машина недешева навіть по міркам євроблях.
Кузов виміряний до сантиметра, щоб влазив безпілотник.
Стан - дуже хороший.

Це я до чого.
Шановні пейпалодонатори.
Гуркіт та один з підрозділів аеророзвідки щиро дякує Вам за Пейпаломобіль.
Alex N Alex Noyt, спасибі за прекрасний підбір і ще раз вітаю з Днем народження.

Якщо маєте бажання, щоб ми почали збирати на Пейпаломобіль-2 (на майбутнє, обиратимемо для них назви), можна донатити сюди:
senenkoanton@gmail.com

Після огляду і ремонту передамо машину в війська, про що зробимо окремий звіт.

Переможемо.

Коли я був малим батьки витрачали купу ресурсів на те, щоб водити мене по музеям.
Певно, я нічого не розумів в цінності експозицій, але конфузи, коли я заходив ПІД огороджувальною стрічкою до цікавих предметів повз промені сигналізації і вона починала верещати, траплялися.

З тих пір, де б у світі я не мандрував, я завжди намагаюсь відвідати всі музеї, до яких можу дотягнутися своїм часом та бюджетом.
Адже музеї - це концентрована квінтесенція культурної спадщини суспільства, що їх плекає.

Коли Марк повернеться додому, першим музеєм, який ми відвідаємо, буде Національний науково-природничий.
Так, Марк занадто малий, щоб зрозуміти будову Землі чи гербарії, але для дитини важливо, щоб змалечку її оточували правильні книги, предмети та образи.
Тому вже зараз він вміє в латинську абетку і читає цифри на номерах автівок (це я так хвалюся. Дяка Inna Korol за невпинну освіту сина).

Але є проблема.
Коли росіяни вдарили ракетами по центрам прийняття рішень - дитячому майданчику в парку Шевченка та, фактично, будівлі Міністерства освіти і науки, вони паралельно винесли практично всі вікна в Національний науково-природничий музей НАН України.
І, до слова, в Музей Ханенків. The Khanenko Museum, куди ми з Марком підемо, коли він трохи підросте.

Думаю, не варто говорити, наскільки згубною є відсутність скла у музейних залах напередодні холодів.
Співробітники роблять зараз все можливе і неможливе, щоб вберегти приміщення та колекції.
Тим не менш, вони будуть вдячні будь-якій допомозі.

Щоб допомогти Національному науково-природничому, ось реквізити:
"Якщо маєте можливість допомогти фінансово – благодійний рахунок природничого:
UA 958201720313271001302009806
Код ЄДРПО19020229
Повна назва нашої установи: Національний науково-природничий музей Національної академії наук України (скорочено ННПМ НАН України)
Якщо маєте можливість допомогти матеріалами – телефон директора з музейної та наукової роботи Червоненко Оксани Володимирівни +380503113256."
А ось оригінальний пост з проханням про допомогу
https://www.facebook.com/NationalMuseumofNaturalHistoryKyiv/posts/pfbid0D1uAFe7as3bjedUdYQzXY3w4UAfUwUdn8CECBJKURWQoLc17AgeTLEHVfgn8pxuvl

Щоб допомогти Музею Ханенків, ось реквізити:
"Для усіх, хто хотів допомогти, публікуємо рахунки наших партнерів благодійної організації «Фонд «Міжвухами»:
UA323052990000026001016208973 UAH/980
UA753052990000026001046225528 EUR/978
UA633052990000026006026228830 USD/840
Код ЄДРПОУ 43361617
Будь ласка, не забудьте вписати призначення:
Для Музею Ханенків"
Ось оригінальний допис з проханням про допомогу
https://www.facebook.com/khanenkomuseum/posts/pfbid0KkYYYaoReKBFLHdUjwuQgKdVUkfr2EusPgD2sipUz26N926qHLeWNr5Uzg75A117l

І також лишаю реквізити пейпал майбутнього першого екскурсовода Марка, співробітника природничого музею, людини з бездоганною репутацією і адміна сторінки Довколаботаніка - незрівнянного Олексія Коваленка:
"Якщо будете мати проблеми з перерахунком коштів з-за кордону - можна скористатися моїм PayPal (corydalis.kovalenko@gmail.com), однак, зазначте, будь ласка, що це кошти для музею. Звіт буде на сторінці."
(оригінал посту https://www.facebook.com/olexii.kovalenko/posts/pfbid024DfoknjTvt3xUgHbZYvDDipTHMS9majL5ZYzM6gwgwmrEcqKaJp2hQV9JEFf66ael)

Всі фото руйнувань безсоромно поцуплені з вищеозначених сторінок.

Дякую, що продовжуєте стійко і з гумором зносити цю війну.
Росіяни її не переживуть.
Переможемо.

Шановні, на жаль, сьогодні розіграш російських трофеїв - каски, броніка та 5-ти сухпаїв (Мартін додав ще два) - не відбудеться.
Мартин Брест не встигає повернутися в Київ після відрядження зі специфічним завданням.
Все ж, він в Укроборонпромі працює.

Про розіграш повідомлю пізніше додатково.

Майте гарний вечір.

Шановні, сьогодні о 20.30 я, Влад Самойленко та Мартін Брест розпочнемо розіграш 7 російських трофеїв (каски, броніка та 5 сухпаїв) на аукціоні, всі гроші з якого підуть на купівлю авто для ЗСУ.

Доєднуйтесь наживо.
https://www.facebook.com/senenkoanton

На фото - задній міст від Форду Рейджер в зборі.
Просто красиво, еге?

Ви захищали нас, коли ми вивозили наші родини з-під ракетних ударів, безстрашно рухаючись військовими колонами просто під них.
Ми піднімали руки у вітальних жестах і Ви нам відповідали навзаєм - сидячи на броні, кріз стекла Кразів і Зілів, з турелей кулеметів, з хаотичних блок-постів.

Ви захищали нас, коли тримали периметр, виводячи з оточення між боями.
Ми питали "Ви наші?", а Ви волали у відповідь "Морська піхота України! Евакуація!".
Це Ви, наїжачившись автоматами і кулеметами крізь вибиті вікна, виводили наші постріляні машини палаючими вулицями темної ночі лютого Березня.

Коли ми заходили на евакуацію та виходили з вцілілими, Ви захищали нас кожного разу, стримуючи росіян в стрілкових боях десь он за тим поворотом і десь у тому парку.
Ми чули.

Це Ви, стійко тримаючи позиції, подекуди навіть не уявляли, скільком цивільним Ви даєте змогу врятувати свої життя.

Це Ви підхоплювали у нас людей - виснажених та знесилених, немічних та ослаблих. Перекидали автомати на інше плече, закидали живих собі за спину і переносили останні 200 метрів на той берег.

Це Ви падали своїми тілами на дітей, затуляючи їх від мінометних обстрілів.
Бо Ви ж в броні, а у дитини ведмедик.

Ви безстрашно мчали на жовтому Богдані просто між позиціями наших і окупантів, щоб вивезти купу жінок з дітьми.
І ніхто не смів стріляти, бо тільки навіжені на жовтому Богдані настільки нахабно можуть розривати уявлення про прагнення до порятунку. Ми все бачили, бо ми їхали слідом і Ви проклали нам шлях.

Ви робили зачистку приміщень і територій, щоб нам було туди безпечно зайти. І нам дійсно було затишно і безпечно після Вас працювати. Так, наче десь поруч можна придбати каву і круасан, хоча навколо були лише самі чорні стіни і купи уламків.

Ви тримали вузькі місця, переправи та посадки, поля лінією окопів, небо ракетною артилерією і повітря гуркотом танкових дизелів. І ми все це бачили, проносячись повз і щоразу дякували, що Ви вперлись, встали на смерть в прямому і переносному сенсі, але зберегли для купи волонтерських та евакуаційних колон останню дорогу життя.

Це Ви щотижня виходите з-за обрію, огорнутого чорним димом, щоб пожалітися на сівші акумулятори, відсутність корму для тварин чи пробите колесо, але ніколи - на державу, народ чи тяжкість ситуації.

Зі святом, захисники і захисниці.
Вічна слава полеглим.
Шана живим.

Доброго вечора, ми з України!
Гуркіт погуркотів на Схід та Південь.
+2 авто на фронт та +1,5 тонни тактики, медицини, буржуйок і теплих речей.
Звіт по поверненню.
Дякуємо, що підтримуєте нас.

А я ж розповідав, як я зустрів Костю?
З людиною, що врятувала мені життя, я познайомився через пасатижі.

Під‘їжджаємо ми з Андрієм 3 березня на одну з точок вантажити йогурти і курку в наш Ніссан, щоб везти те все в Ірпінь.
Там стоять інші водії на Вольвах, Мерседесах, Субарах і всі чекають на свою чергу.

Обабіч цього двіжа стоїть Форд Фокус невизначено-синього кольору, навколо якого дуже смішно бігає якийсь хлопець - то в салон залізе, то в багажнік, то капот смика.
Шо в тому мультику чи в чорно-білому кіно про Чарлі Чапліна.

Я те все спостерігав хвилин п‘ять, а потім питаюся:
- Що сі трапилось?
- Та капот не можу відкрить.
- В смислі?
- Це ж Форд!

Далі Костя (тоді ми вже поручкались і представилися одне одному) показав хитрофордіровану систему, те капот відстрілюється не важілем з салону, а ключем, який встромляється в спеціальну дірку за емблемою Форд на радіаторній решітці.

Нє, я знав, що фордівські інженери притрушені, коли одного разу лагодив кулісу КПП, але не знав, що і таку дічь можна вигадать.
(До слова, подібні дикі речі є і в інших авто - кнопки склопідіймачів на центральній панелі в фіат добло чи аварійка на стелі в рено мастер).

- Чим допомогти?
- Та мені б зараз пасатижі… та де їх візьмеш…
Я мовчки поліз в свій багажник, де я завжди маю повний набір усіх можливих ключів, і видаю йому пасатижі в кількості 1 штука.

Пан так зрадів, так весело забігав навколо авто, що словами не передати.
Правда, це йому з капотом, здається, не допомогло, але… але вже післязавтра Костя повернувся за нами в самісіньке пекло.

Може, звісно, переживав, що якщо нас завалять, то ніде більше буде взяти пасатижі, щоб знову спробувать відкрити капот Форда (омивачку долить чи ще що), але мені здається - то всьо його неймовірна людяність.

Власне, Костянтин Бакуемський крутий і простий водночас.

А ще він з мене досі волає, що коли попросив мене піти глянуть, з якого боку в нього спущене колесо - згори чи знизу - я пішов дивитися.
Як я можу відмовить Кості…
Жартівник.

Люблю його.

Допис в групі Гуркіт:
«💥 "Коли вже якась надцята міна розірвалася неподалік, а наступна ще свистіла у повітрі, ми з Андрієм Півнем зрозуміли, що так легко виїхати з Ірпеня цього разу не вийде і доведеться лежати під бордюром на мокрому асфальті невідомо скільки.

Це був кінець "робочого" дня евакуації. Ми були стомлені, виснажені, голодні, броня і каски, здавалося, важили центнери, сил бігти останні півкілометра просто не було.
Встряли… — вилаявся я.

Наче відчувши загальний настрій, задзеленькотів телефон, чіпляючись за останню смужку покриття.

В слухавці забалабенив веселий голос Кості:
— Шо, ви де?
— Костя, ми під обстрілом. Я не знаю, як швидко ми звідси виберемося. Тут триндець. Пішки не варіант поки, не добіжимо. Будемо, мабуть, чекати "погоди".
— Ем… Зара приїду.
Андрій питально на мене подивився і я відразу відповів:
— Зара за нами сюди заїде Костя.
— Сюди?!

В принципі, з тих кого я тут знаю, тільки Костя на таке і здатен.

Костя не просто був здатний. Він чомусь — за відомими лише йому законами власної поведінки — мусив так вчинити. Коли 5 березня ми сиділи в оточенні в Ірпені, на вулиці йшли важкі бої, а наше укриття накривали мінами, Костя добровільно сів з морпіхами в постріляний бус, заїхав в палаюче місто, вказав їм правильну точку нашого перебування і взяв участь в евакуації.

Телефон дзеленькнув ще раз:
— Машинку подано. Виходьте без дзвіночка.
В цьому — в оцих жартах в найпекельніші моменти — і був весь Костя. Ми зірвалися з місця і побігли до цегляної стіни, за якою вже стояло авто з відчиненими дверима.

Костя рушив, звично повстромляв передачі, витискаючи з двигуна всі кінські сили, поглянув на наш замурзаний з ніг до голови одяг і коротко спитав:
— Тепер по каві?
— Так, давай просто по каві. Дякую, Костя. Вкотре. Просто дякую", — згадує Антон Сененко.

💪 Костянтин Бакуємський — член команди Гуркоту з перших днів pociйcького вторгнення. Костя вміє майстерно кермувати автівками та власноруч зварює буржуйки!

Якось на фоні обстрілів він мав намір зробити автомобільний міст до Ірпеня, поруч з підірваним Романівським.

Це була його ідея фікс з перших днів березня. Доки місцева влада розводила руками, Костя мостив дошки, вигадував інженерні конструкції, приносив інструменти, брався за роботу і збирав собі команду.

Єдине, що його зупинило — випадково влитий не той вид палива в генератор та бензопилу.

Хлопець має добре серце та не стримує емоцій — може розплакатися навіть від сентиментального відео. Ми виявили баг у налаштуваннях його обличчя, у 88% випадків Костя — либиться. Хоч в процесі обмірковування важливого питання, хоч під час поїдання котлет, хоч уві сні. Такий от він добряк. До речі, він рідко хропе уві сні. Прям дуже рідко, чесно. Ми вас попередили.

Кожен проїзд блок-поста з Костею — просто феєрія — із наспівуванням пісень на всі околиці та карколомними загадками для перевіряючих. Так, іноді це ускладнює перевірку, але це завжди — дуже весело. Поки нічого страшного не сталося, Костя все ще цілий та неушкоджений, ніхто його й пальцем не чіпав. Але це неточно.

Можливо, його недоторканність пов'язана з тим, що Костянтин постійно чіпляється до військових з настирливими пропозиціями — допомогти. Потім доганяє, перепитує і все одно пропонує ще більше допомоги.

Костя любить вивчати нові слова, особливо англіцизми. Тому він наш інфлюенсер з найкращими солюшен, з дотриманням усіх дедлайнів і ексклент фідбеком.

▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️

В команді Гуркоту — неймовірні люди, і ми будемо знайомити вас із ними ближче. Гуркіт — це Костя, Влад, Антон, Даша, Оксана, Толік — та багато-багато інших. Гуркіт — це всі ви, хто підтримує, скидається, переганяє і заправляє.»