Я не пам'ятаю, як і чому я опинився в групі Я ♥ Ірпінь. Можливо, це ще з часів, коли ми там займалися евакуацією. Чи вже потім туди додався. Не пам'ятаю, щоби що і нащо.
Та й не живу я в Ірпені.
І не буду жити. Ні за які гроші та принади світу.
І скільки разів сам собі клявся не заїздити в Ірпінь, але їду.
Бо ірпінці ж - святі люди - то печива в ЗСУ напечуть, то кави передадуть, то машини на фронт безкоштовно фарбують.
І ти женеш, завозиш, вивозиш. А тебе трусить прямо за кермом, зуби стиснені, долоні мокрі, головою не крутиш, щоб не ловити флешбеки.
Ринок на вокзалі здається якоюсь дикістю. Там, де стирчали гради - бабуся щось продає. В парку повно людей і вони чомусь сміються. Тут же геть смішно не було, а вони кульки пускають.

Але їдеш. Виходиш. Усміхаєшся. Тиснеш руки. Приймаєш передачі. А потім тиснеш на газ і валиш на Романівку, не обертаючись, не зупиняючись, лиш краєм ока чіпляючи обірвану рекламу "Документи", під якою ховав евакуаційну автівку з-під обстрілів.
Глибокий видих на Академмістечку і життя знову стає кольоровим.

Я не люблю Ірпінь.
Не гоїть час нічого, а той, хто так каже - життя не бачив.
Але я не припиняю захоплюватися цим містом-феніксом.
І ще більше вражаюся впертості цієї групи, яка методично з тих самих минулорічних часів, збирає історії про всіх мешканців Ірпеня, які загинули під час російського вторгнення.

Не знаю, хто, як, але велика шана цим людям.
Так би всі міста робили.

Ці історії неможливо читати без перегортання усього всередині.
Тим більше, коли бачиш, що, наприклад, ця родина загинула саме тоді і в тих локаціях, де розбили нашу колону, де танк і солдати стріляли по цивільних автівках, де мирне місто в секунди перетворилося на пекло.

"5 березня родина спробувала виїхати. Робили це двічі. Першого разу потрапили під обстріл і повернулися у підвал до водія, який їх вивозив. Під час другої спроби окупанти розстріляли водія. Машина з'їхала в кювет і вони почали розстрілювати її.
«Коли після звільнення Ірпеня родичів знайшли, вони були на задньому сидінні. Максим накрив собою Яну, а вона – Дарину»".
https://www.facebook.com/groups/iloveirpin/posts/6368635993251910/

росія - неймовірної потворності країна.
Неймовірної. Водка, балалайкі і 140 мільйонів гною.

А я в цій групі так і сиджу.
Воно б відписатись, але не можу.
Сиджу і читаю про людей, яким не судилося вибратися звідти, звідки багатьом іншим пощастило.

Звідки пощастило вибратися мені.

Майте тиху ніч.

Де минулого березня я міг подумати, що родина, яку ми з Андрієм евакуювали за два дні до початку апокаліпсису на їхній вулиці і яка тягнула з собою білого щура, стане повноцінним підрядником проєкту 42 тачки на ЗСУ….
Підрядником абсолютно волонтерським, у якого фарбування наших машин в фірмовий брестолеговський колір «фельдграу» коштуватиме нуль гривень нуль нуль копійок.
Вже дві тачки.
Кентавр 12/42 та жовта Навара 13/42 набули рис військових авто.
Причому, мені здається, що якщо запросити до цих пепелаців перекупів з толщиномірами, то вони вперто стверджуватимуть, що машини фарбувалися на заводі, не биті, не фарбовані, без іржі і шпакла.

Знайомтесь, це Сергей Третьяк (https://www.facebook.com/profile.php?id=100040069094964) та його дружина Світлана.
І машини вони класно фарбують не просто так.
Сергій - професійний реставратор, який повільно, але ретельно і з увагою до деталей, виводить в ідеал цікаві старезні машини.
Коли ми його евакуювали - у нього у дворі стояла відреставрована двадцять перша Волга (потім біля неї прилетіла міна).
Зараз він реставрує ЛуАЗи.
Вибачте, в мене немає фото його крутих робіт, я просто пофоткав те, що стояло у дворі, поки Сергій не бачить.

Я це до чого.
Якщо у Вас є цікавий проєкт реставрації красивої старої машини (не безкоштовний, бо, все ж, це хліб Сергія та його родини) - знайте, що в Ірпені живе хороший майстер.

Я ж писав, що люди в Ірпені - святі.
Святі і рукасті.

А це ще шо…
Скоро ми йому на фарбування повеземо машину 43/42.
І він, і Ви - зі стільців попадаєте.

Дякую за підтримку.
Майте гарний вечір.

Карлсон полетів на фронт

Коли чергова тачка з проєкту вирушає у бойовий підрозділ, Костянтин Бакуемський дивиться їй у слід і каже: "Пташеня вилетіло з гнізда".
Дев'ята тачка в серії з сорока двох.
Але тринадцята передана.
Логіки ж нема, Ви маєте це пам'ятати.

Поки що ця тойота ленд крузер прадо наш найбільший виклик.
Не можна сказати, що ми з нею намучилися, бо робили її талановиті механіки, але в цій машині легше порахувати болти, що не крутилися, аніж ті, що залишилися в заводському виконанні.
Повністю виварена нова рама з товстезного профілю, переварене дно кузова, перебрана роздатка та коробка.
Три тести на бездоріжжі і кілька кіл асфальтом навколо Києва.

Чому Карлсон?
Бо рама з двигуном так довго стояла без кузова на вулиці, що вигляд пропелера охолодження радіатора тільки на цю назву і натякав.

Сьогодні вже о 6-й ранку я зустрічав бійця на вокзалі, а за півтори години він приймав машину.
Так, машини нині уносяться на передову без очікування традиційних вихідних.
Ситуація того вимагає.

65 бригада та південний фронт отримали надійного побратима.

Вчергове дякуємо Вам за підтримку.

Скоро передача машини 13/42, а вже тоді розповімо Вам про 43/42.

Майте тихий прохолодний вечір.