Пензлик в моїй руці натякав, що слід щось намалювати.
Натовп до мене на сотнях лопат мистецтвував тризубці, прапори, Крим, побажання військовим, хаймарси.

Я намалював один ф-16, одну хижу усмішку і закляк.
Фантазія випарувалася так само, як закінчились жовті і сині фарби, які організатори мистецького двіжу завбачливо не придбали відрами.

Штош.
Я взяв білу фарбу. Намалював смугу.
Взяв синю. Додав ще одну.
А далі…

А далі слід було діяти швидко із червоною фарбою, щоб встигнути і смугу прималювати, і до коричневого кольору перейти, а між цими етапами не отримати по голові лопатою від випадкового свідка мого лайнопису.

Челендж комплітед.

Дякую Наталці Ковальчук за фото.
І тримайте ще світлин.
Сподіваюсь, бійці усміхатимуться, коли отримуватимуть це речове майно.

Тачки 20/42-27/42 будуть укомплектовані лопатами від Lopata Zubata за фінансової підтримки Лисенко Віталій (який, насправді, викупив всю серію аж до 42-ї тачки).

Майте тиху ніч.

P.S. Кстаті, палаючий Кремль теж важко було малювать. Але і з цим я впорався. Хоча смак у моєї кави був такий, наче туди хтось плюнув.

Знайшов хвилинку і заскочив на Kyivbookfest.
Собі нічого не купив, бо читати ніколи, але Маркусику взяв аж три шикарнючі книги.
Повага організаторам - виглядало і відчувалось добре.
Розмаїття асортименту - серій книг про видатних українців, коміксів з фантастичною промальовкою деталей та дитячої літератури - просто шокувало.
А ще зустрів Юру Гудименка.
Тут просто нічого додати.
Просто нічого додати.
Ми обов‘язково переможемо.
У нас вибору немає.

Ви знаєте…
Сьогодні вперше за багато місяців вибрався в місто і посидів з друзями за кавою на Великій Васильківській.

Я не знаю, чи так було завжди останнім часом, чи це сьогодні щось трапилося, але повз постійно проносилися або мотоциклісти без глушників, або ж дивні водії на шаленій швидкості грали в шашечки і змійку на аудях тете, беемве, мерседесах та, що цікаво, на поршах 911.
І у цих потужних дорогезних машин вихлоп теж був настільки гучний, що закладало вуха.

Таке враження, чи-то відбувався автосльот спілки тугих на вухо, чи-то геть відбитих на голову.
Дивлюсь, що матеріал Ткача про вуличних льотчиків геть нічого не полікував.

І якщо питання сраних перегонів в центрі міста можна списати на одиничний інцидент, то оці гримлячі таратайки мають бути заборонені як явище.

Як спалювання трави.
Як побілка бордюрів.
Як комуністична символіка.

Бо мастурбують смородом спалювання, кривими білими лініями та сєрпом і молотом одиниці, а страждати чомусь мають всі.
Це дійсно той випадок, що вдома наодинці могли б газувати скільки влізе.
Аби не на людях.

Це абсолютна дикість, не кажучи вже про якийсь немислимого масштабу бенкет під час чуми.

Вибачте, дістало.
Отак за один день і дістало.

Колись дуже давно, в минулому житті, яке розвіялося в пам‘яті наче марево під тиском вранішнього сонця, Олексій Молчановський запросив мене у відбіркову комісію фонду Фулбрайта.

З тих пір, щорічні засідання в колі найрізноманітніших вчених та експертів перетворилися на таїнство, де ти спостерігаєш за спробами дуже талановитої молоді і зрілих дослідників отримати ще більше можливостей для саморозвитку.
Де питання професійних компетенцій посідає ту ж позицію, що і питання культурного обміну з народом Сполучених Штатів.

Власне, сьогодні один з таких вечорів.
Втомлені, але щасливі.

І це.
Якщо Ви студент чи дослідник, стежте за Fulbright Ukraine.
Там постійно тривають якісь програми.

Майте тихий вечір.

Сорок дві морквини, сорок два помідори, п‘ятнадц… чотирнадцять кавунів (один тріснув, довелося забрати на тест-драйв, де він безслідно зник) передав Сергій Марченко зі свого города в Полтавській області для бійців, які отримують машини з нашого проєкту 42 тачки на ЗСУ.

Взагалі, щоб Ви знали, з Сергієм ми познайомились дуже давно.
Ще до часів, коли він почав возити моркву на своєму білосніжному Мерседесі 🙂

Зараз він є амбасадором проєкту Геройcar, що теж постачає вантажні пікапи на ЗСУ.

І оця взаємопідтримка між різними волонтерськими ініціативами - розчулює.

Карочє, дуже був радий зустрічі, друже 🙂

P.S. Нє, більше на тест-драйв нічо не поїхало, бо помідори не тріскають, а морква в сітці. А якщо серйозно, кавуни Сергія виявилися такими ж смачними, як і херсонські, що я придбав поруч із замінованими полями.

Тачка 23/42, нарешті, втрапила в проєкт.
Не та, що планувалася, а інша.
Інколи таке стається, коли тобі знаходять наче непоганий Mitsubishi L200 для 78ПСП, але пильне око підборщика (дяка Олексій Маковоз) в останній момент перед “сів і поїхав” помічає критичні проблеми з двигуном.
І відмовляється від угоди.

З тачками і без цього вистачає неочевидних проблем, які вилізуть вже за десяток тисяч кілометрів і з’їдять гроші, час та нерви (як-то коробка перемикання передач зі зношеними синхронами чи зчепленням, вбита паливна система, особливо паливний насос високого тиску, прокладки головок блока циліндрів на останньому подиху, відпаяні лампи чек-енджін, втрачені датчики колінчастих валів та мільйон інших цікавостей).
З плюсів тільки те, що воно все насичує життя таким… специфічним досвідом, що перетворює тебе на цинічного бронтозавра, якого важко здивувати проблемами автомотлоху з Європи, який ми висмоктуємо, наче той пилосос.
У нас вибору немає.

Армії потрібні машини. На вчора.
Вірніше не так.
Як хтось вірно зауважив: це не хлопцям потрібні машини, це НАМ треба, щоб у хлопців були машини.
На вчора.

Загалом, відмовились ми від Л200 і оперативно (наскільки це можливо) знайшли оцей живий Ford Ranger.
Машина повністю (і навіть трошки з лишком) оплачена волонтерською групою Evhen Zborowski і Ко, а завдяки Вам вона заїжджає на глибоку діагностику і ремонт.
Не буває ж в армійських авто неважливих проблем, непотрібних залізяк і “якось поїздить”.
То для цивільних дуповозок по місту можна лишити.
Машина ж на фронті має працювати так само бездоганно, як працює зброя.
Інакше це не авто, а валіза без ручки.

Ще раз дякую Олексію за відповідальність, Alex N Alex Noyt за допомогу з перегоном тачки в Київ.

А ми із Вами вже знайшли та придбали 26 тачок з 42 потрібних.
З них 18 авто та 1 човен у військах, 8 машин в ремонті.
1 машина з переданих, на жаль, втрапила у дуже важку автотрощу, бійці живі, але в лікарні (подушки безпеки відпрацювали на відмінно попри поважний вік авто), однак про це якось окремо, коли буде настрій про це писати.
Також я поки промовчу, що станом на зараз потрібно не 42 машини, а більше 70, а просто подякую, що за 5 місяців і 3 тижні Ви фантастичними зусиллями допомогли знайти для Сил оборони тачки із темпом порядка 4 пєпєлаців на місяць.

Це щось. Це фантастика. Це розмірений годинник, який дозволяє армійцям планувати поповнення власного автопарку.

Тримайте відео 18+ з моментом заїзду тачки на ремонт, а також пару фотографій.
Знімав мій незмінний супутник у цій частині Всесвіту - Мартин Брест.

Вся ситуація тут https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0 або тут https://42trucks.vercel.app/

Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони не просто машинами
А справними машинами.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тиху ніч.