Знайшов хвилинку і заскочив на Kyivbookfest.
Собі нічого не купив, бо читати ніколи, але Маркусику взяв аж три шикарнючі книги.
Повага організаторам - виглядало і відчувалось добре.
Розмаїття асортименту - серій книг про видатних українців, коміксів з фантастичною промальовкою деталей та дитячої літератури - просто шокувало.
А ще зустрів Юру Гудименка.
Тут просто нічого додати.
Просто нічого додати.
Ми обов‘язково переможемо.
У нас вибору немає.

Ви знаєте…
Сьогодні вперше за багато місяців вибрався в місто і посидів з друзями за кавою на Великій Васильківській.

Я не знаю, чи так було завжди останнім часом, чи це сьогодні щось трапилося, але повз постійно проносилися або мотоциклісти без глушників, або ж дивні водії на шаленій швидкості грали в шашечки і змійку на аудях тете, беемве, мерседесах та, що цікаво, на поршах 911.
І у цих потужних дорогезних машин вихлоп теж був настільки гучний, що закладало вуха.

Таке враження, чи-то відбувався автосльот спілки тугих на вухо, чи-то геть відбитих на голову.
Дивлюсь, що матеріал Ткача про вуличних льотчиків геть нічого не полікував.

І якщо питання сраних перегонів в центрі міста можна списати на одиничний інцидент, то оці гримлячі таратайки мають бути заборонені як явище.

Як спалювання трави.
Як побілка бордюрів.
Як комуністична символіка.

Бо мастурбують смородом спалювання, кривими білими лініями та сєрпом і молотом одиниці, а страждати чомусь мають всі.
Це дійсно той випадок, що вдома наодинці могли б газувати скільки влізе.
Аби не на людях.

Це абсолютна дикість, не кажучи вже про якийсь немислимого масштабу бенкет під час чуми.

Вибачте, дістало.
Отак за один день і дістало.

Колись дуже давно, в минулому житті, яке розвіялося в пам‘яті наче марево під тиском вранішнього сонця, Олексій Молчановський запросив мене у відбіркову комісію фонду Фулбрайта.

З тих пір, щорічні засідання в колі найрізноманітніших вчених та експертів перетворилися на таїнство, де ти спостерігаєш за спробами дуже талановитої молоді і зрілих дослідників отримати ще більше можливостей для саморозвитку.
Де питання професійних компетенцій посідає ту ж позицію, що і питання культурного обміну з народом Сполучених Штатів.

Власне, сьогодні один з таких вечорів.
Втомлені, але щасливі.

І це.
Якщо Ви студент чи дослідник, стежте за Fulbright Ukraine.
Там постійно тривають якісь програми.

Майте тихий вечір.

Сорок дві морквини, сорок два помідори, п‘ятнадц… чотирнадцять кавунів (один тріснув, довелося забрати на тест-драйв, де він безслідно зник) передав Сергій Марченко зі свого города в Полтавській області для бійців, які отримують машини з нашого проєкту 42 тачки на ЗСУ.

Взагалі, щоб Ви знали, з Сергієм ми познайомились дуже давно.
Ще до часів, коли він почав возити моркву на своєму білосніжному Мерседесі 🙂

Зараз він є амбасадором проєкту Геройcar, що теж постачає вантажні пікапи на ЗСУ.

І оця взаємопідтримка між різними волонтерськими ініціативами - розчулює.

Карочє, дуже був радий зустрічі, друже 🙂

P.S. Нє, більше на тест-драйв нічо не поїхало, бо помідори не тріскають, а морква в сітці. А якщо серйозно, кавуни Сергія виявилися такими ж смачними, як і херсонські, що я придбав поруч із замінованими полями.

Тачка 23/42, нарешті, втрапила в проєкт.
Не та, що планувалася, а інша.
Інколи таке стається, коли тобі знаходять наче непоганий Mitsubishi L200 для 78ПСП, але пильне око підборщика (дяка Олексій Маковоз) в останній момент перед “сів і поїхав” помічає критичні проблеми з двигуном.
І відмовляється від угоди.

З тачками і без цього вистачає неочевидних проблем, які вилізуть вже за десяток тисяч кілометрів і з’їдять гроші, час та нерви (як-то коробка перемикання передач зі зношеними синхронами чи зчепленням, вбита паливна система, особливо паливний насос високого тиску, прокладки головок блока циліндрів на останньому подиху, відпаяні лампи чек-енджін, втрачені датчики колінчастих валів та мільйон інших цікавостей).
З плюсів тільки те, що воно все насичує життя таким… специфічним досвідом, що перетворює тебе на цинічного бронтозавра, якого важко здивувати проблемами автомотлоху з Європи, який ми висмоктуємо, наче той пилосос.
У нас вибору немає.

Армії потрібні машини. На вчора.
Вірніше не так.
Як хтось вірно зауважив: це не хлопцям потрібні машини, це НАМ треба, щоб у хлопців були машини.
На вчора.

Загалом, відмовились ми від Л200 і оперативно (наскільки це можливо) знайшли оцей живий Ford Ranger.
Машина повністю (і навіть трошки з лишком) оплачена волонтерською групою Evhen Zborowski і Ко, а завдяки Вам вона заїжджає на глибоку діагностику і ремонт.
Не буває ж в армійських авто неважливих проблем, непотрібних залізяк і “якось поїздить”.
То для цивільних дуповозок по місту можна лишити.
Машина ж на фронті має працювати так само бездоганно, як працює зброя.
Інакше це не авто, а валіза без ручки.

Ще раз дякую Олексію за відповідальність, Alex N Alex Noyt за допомогу з перегоном тачки в Київ.

А ми із Вами вже знайшли та придбали 26 тачок з 42 потрібних.
З них 18 авто та 1 човен у військах, 8 машин в ремонті.
1 машина з переданих, на жаль, втрапила у дуже важку автотрощу, бійці живі, але в лікарні (подушки безпеки відпрацювали на відмінно попри поважний вік авто), однак про це якось окремо, коли буде настрій про це писати.
Також я поки промовчу, що станом на зараз потрібно не 42 машини, а більше 70, а просто подякую, що за 5 місяців і 3 тижні Ви фантастичними зусиллями допомогли знайти для Сил оборони тачки із темпом порядка 4 пєпєлаців на місяць.

Це щось. Це фантастика. Це розмірений годинник, який дозволяє армійцям планувати поповнення власного автопарку.

Тримайте відео 18+ з моментом заїзду тачки на ремонт, а також пару фотографій.
Знімав мій незмінний супутник у цій частині Всесвіту - Мартин Брест.

Вся ситуація тут https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0 або тут https://42trucks.vercel.app/

Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони не просто машинами
А справними машинами.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тиху ніч.

- Не хвилюйся, я працював в патрульній поліції, тому якщо ми розіб‘ємося - то назовсім… - меланхолійно-байдуже промовив Мартин Брест, витис газ у підлогу і важкезний Паджер 25/42 задер свого носа у небо.

На цю глибоку своєю думкою тираду письменника, книжок якого я не читаю, я зміг промимрити лиш щось середнє між «Ааааа», поки джип на повному приводі видирався піщаним пагорбом вгору, і «Иииии», поки він, вмотивований гравітацією та кінськими силами, майже вертикально наближався до землі.

Проєкт 42 тачки на ЗСУ завдяки Вам завершив ремонт відразу 4 позашляховиків для Сил оборони і провів їх обкатку на бездоріжжі.

20/42 - Mitsubishi L200 - для 43 ОМБр - без зауважень. Після контрольного огляду машина рушить у війська.
21/42 - VW T5 - для Вовків да Вінчі - є зауваження по коробці, машина повертається в бокс.
22/42 - Nissan Navara - для 120 бригади - без зауважень, аналогічно після огляду рушає в війська.
25/42 - Mitsubishi Pajero - для 33 бригади (насправді, ні, але це окрема смішна історія) - є зауваження по стійці стабілізатора, тому після її заміни машина рушить у війська.

Дні стали коротшими, тож ані відео, ані багацько фото вже не виходить.
Але завдяки Вам вечори такі само теплі.

СТО Автокомп Сервис, дяка за темп і якість.
Лисенко Віталій, дяка за паливо.

А всім Вам спасибі за підтримку.
Ваші донатив вирішують все.
Нині в ремонті перебуває одночасно ще 3 авта.

Майте тиху ніч.

P.S. Стійку стабілізатора зламав Брест, коли для фото став ногою на колесо (тікає).

Коли стаєш доРослим та ще й з дітьми, Розумієш, що найбільш святкові моменти в житті - то не кРуглі дати чеРгових ювілеїв і не уРочисті події, де тобі дають гРамоту.

З часом ювілеї лиш нагадують пРо пісок у власній постілі, а гРамоти пеРетвоРюються на стос папеРу.
Стос важкого і нікому непотРібного папеРу.
Хіба станеш знаменитим, помРеш (чи, навпаки, помРеш і станеш знаменитим), то твої дипломи вивчатимуть якісь істоРики, щоб описати безумовно славетний шлях світоча чи генія, поРтрети якого в підРучниках діти Розмальовуватимуть від усієї дитячої душі.

Свято - то є те, що викаРбовується і виРинає з пам‘яті в будь-який момент твого подальшого життя, зануРює тебе у ті ж відчуття, контекст, вРаження.
І то є не запуск фалькона хеві чи пРезентація чеРгового айфону.
Речі, безумовно, цікаві та глобально вікіпедійні, але вони ніщо в поРівнянні зі «святом пеРесічної людини» (тм).

Сьогодні у мене такий день.

Такий само, як коли МаРк впеРше на вулиці зРобив кілька абсолютно самостійних кРоків і я його потім від Радості підкидав вище десятиповеРхівок, щоб він кРаще бачив зоРі.

Сьогодні, без жодних попеРеджень, пеРеРаховуючи на камеРу під час сеансу Родинного відеозв‘язку олівці в коРобці, МаРк Рутинно пРомовив «… двадцять вісім, двадцять дев‘ять, тРидцять…».

Я не повіРив своїм вухам, зупинив його і попРосив ще Раз повтоРити останнє число.
Він подивився на мене так співчутливо і мовив:
- ТРидцять.

Розумієте?
Не тЛидцять.
А тРидцять.

ТепеР нам стали доступні опції КуРзу-ВеРзу і РРРРРикання тигРа.

Як же мало тРеба для щастя.

Хай будуть пРокляті росіяни.
Я вам, падли, ніколи не пРобачу, що сьогодні я МаРка не підкидав до зіРок.

Майте тиху ніч.

Я, мабуть, знову зі своїм дайджестом буду трохи не в тренді, але чи знали Ви, що Абрагам Маслоу - автор знаменитої піраміди Маслоу - не є автором цієї піраміди? Ба більше, людина, яка спростила ідеї Абрагама - теж її не малювала. А наступна, яка малювала, креслила прямокутний трикутник, але ніяк не піраміду. І, взагалі, нині часто пана Малоу критикують за його ідеї, які він… ніколи не пропагував.
Про те, що тато Маслоу був з Києва - Ви, напевне, знали, еге?

А Ви в курсі, що науковці використовують трупи павуків, щоб ними, як маніпуляторами, підіймати мертвих комах та шматки пінополіуретану? А що вчені регулярно лижуть каміння?
Чули ж, що типів темпераментів не існує і підручники з біології брешуть?

Сідайте ближче.
Покажу Вам, що мене бентежило та цікавило останні 3 тижні в сфері науки та навколонауки.

НОВИНИ
1. Не розумію потягу журналістів до копіювання російського перекладу Ігнобелівської премії - “Шнобелівська”. Але варто системно пояснювати, що росіян копіювати не потрібно.
Тим не менш, Ігнобелівська премія-2023 вручена переможцям.
І варто підкреслити, що вона присуджується за серйозну науку, а не за якусь маячню. Просто результати цих досліджень чи їх методики подекуди здаються кумедними чи несподіваними.
Тому якщо Ви хочете почитати про використання трупів павуків, підрахунок кількості волосинок у носах мертвих людей, вплив анчоусів на клімат (мені завжди чомусь здається, що анчоус - то якийсь овоч, а не риба) та унітаз з вай-фаєм та аналізом калу на коронавірус - Вам сюди

2. Я так розумію, що тільки зараз стало відомо про загибель у 2022 році від ворожого артилерійського обстрілу науковця, аспіранта Інституту фізики плазми Національного наукового центра «Харківський фізико-технічний інститут», що займався діагностикою мікрохвильової плазми стелараторів Ураган—3М та Ураган—2М, а також брав участь у міжнародних наукових програмах EUROfusion.
Вічна пам’ять Миколі Заманову.

3. Відійшов у вічність науковець з Інституту філософії НАН України Ігор Козловський. Власне, це геть не повна характеристика його широчезної інтелектуальної інтеграції у культурний, освітній та навіть історичний контекст українського суспільства і більше про нього можна почитати на Вікіпедії.
Але тут варто лишити згадку від його колег

4. Моя наука / my.science.ua почала вести на сайті облік загиблих на війні науковців. Поки 64 імені.
Маю сподівання, що над російською академією наук колись проб’є український Грім-2.

5. Тут опублікували зміни до складу Національної ради з питань розвитку науки і технологій

6. З’явилася коротка “стенограма” дискусії «Оцінювання наукової діяльності» - про базове і грантове фінансування, оцінювання наукових установ та окремих вчених
Тут більше про оцінювання
Тут про гранти і базове фінансування
Сам запис дискусії тут

СКАНДАЛИ
7. Ватана, що обіймав посаду в Міністерстві освіти і науки України звільнено. Цікаво, чи поновлятиметься він назад через суд, але швидка реакція Міністерства на публічний резонанс - вражає.
(передісторія появи ватноголового експерта МОН в попередньому дайджесті під пунктом 35)

РЕФОРМИ
8. В продовження дискусії щодо реформування наукової сфери України - стаття науковця з Державної установи Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки НАН України Олександра Поповича - про роль науки, її стан в Україні та його погляд на пропозиції реформування науки від МОН, Наукового комітету Нацради з питань розвитку науки і технологій, а також колективу UAReforms