Таке важко комунікувати

Я зв'язався зі співробітниками музею і вони підтвердили інформацію, що в експозиційних залах нині температура 10-12 градусів за Цельсієм, тоді як в окремих приміщеннях - 5,9 градуси (п'ять цілих дев'ять десятих).

Під час широкомасштабки, якщо Ви помітили, я, здається, жодного разу не писав про стан фінансування науки в Україні, бо і за мирних часів наукова сфера фінансувалася за залишковим принципом (звідси і кратне падіння кількості вчених, зникнення цілих галузей, наукових шкіл та перспектив на відродження), а під час широкомасштабки - годі й говорити.

В країні немає грошей, в бюджеті колосальна діра і тут точно не до науки.
Принаймні, звичайної, не оборонної.
Музейні експозиції - взагалі десь там, за обрієм.
Якісь кістяки, скам'янілі какахи і гербарії терпляче чекають на перемогу.
Країна воює.
В тому числі воює багато вчених.

Тож неповні робочі тижні чи неувімкнення опалення аж до моменту настання критичних морозів - то зрозумілі речі.
Добре, що ракети на голови не падають і російська артилерія не стоїть більше під Києвом, а колекції музею елементарно не потрібно евакуювати до умовної Польщі.

Але, знаєте, мене курвить.
Коли дізнаєшся скільки майна набули родичі дубінського.
Коли дізнаєшся вартість тортів екс-держслужбовців.
Коли гримить скандал із якимось там держзв'язком на мільярди гривень.

Національний науково-природничий музей у Києві - одного рівня (якщо місцями не вище) аналогічного в Парижі.
Це я кажу як неодноразовий відвідувач експозицій і там, і сям.

Пані та панове, це неподобство слід припиняти.
Це ж питання елементарного збереження будівлі та експозицій.
Зрозуміло, що оригінальний пост розлетівся мережею і за ніч звичайні громадяни, в т.ч. діти, накидають потрібну суму на запуск опалення.

Але проблема опалення держустанов - особливо наукових та освітніх - в такому режимі виникає щорічно.
І вона потребує нагальної уваги.
З боку термомодернізації, утеплення, підвищення ефективності.

До речі, я певен, що тут би не знадобилося державного фінансування (навіть конфісковані активи мають спрямовуватися на Армію).
Тут той момент, коли міжнародним донорам, які не можуть фінансувати військові витрати, було б дуже просто пояснити, навіщо допомагати цьому музею.

І замість суперечливо-красивого мосту з нізвідки в нікуди Париж залюбки оплатив би реконструкцію наукового музею з архіважливими експонатами...
До речі, є якась іронія в тому, що новенька перекладена бруківка пролягає якраз біля стін музею.

Сумно це все.

Ну, а якщо Ви закинете 10 гривень на опалення, то, можливо, екскурсії у залах, які описані в цьому пості відбудуться в теплі.

Майте тиху ніч.

UA708201720313201001301009806

апдт. Музей виклав ще більш розгорнутий допис із причинами ситуації, що склалася з опаленням.
До речі, там він дякує за вікна, на які Ви теж донатили (пам'ятаєте, після обстрілу центра Києва там шибки повилітали? Ну от.)

Ми не возимо у війська термоустілки.
Дрони. Тепловізори. Інструмент. Буржуйки. Рації. Оптику. Окопні свічки. Міномети. Та мільйон інших потрібних штук.
Але завдяки Вам ми маємо змогу возити у війська те, що возить.

У мене ж був День народження.
Я просив у Вас кави.
Власне, ось вона.
Тачка 30/42 Volkswagen Transporter T5 для 206 бату 241 бригади.

Кава запашна, насичена, з пінкою.
Тепер в мене лиш одне питання: як її назвати? Американо? Еспресо? Ірландський віскі?
А може Лавандовий Раф?

Як би там не було, спасибі Вам за те, що соваєте чергу і в цей непростий холодно-дрижаковий час даєте надію хлопцям і дівчатам на фронті їздити в теплі, сухості і комфорті.

30-та машина за порядковим номером і вже 34-та серед тих, що проскакують через проєкт 42 тачки на ЗСУ.

Дякую Оксана Бондарь за операторську роботу.

Вся ситуація і реквізити - тут https://42trucks.online/
Далі буде.

Майте тихий вечір.

Існує легенда, що друзі запитали Євгена Зборовьского:
- На скільки машин ми надонатили?
- На чотири, - відповів Євген. [з них в рамках проєкту 42 тачки на ЗСУ аж на дві. - моя прим.]
- Треба п‘ять.
- …

Та-дам.
36/42 Nissan Navara на 80 бригаду вже у Львові.
Лють має бути холодною.

Дякую Тарасу Герасимчуку за вчасну доставку.
Дякую усім Вам за підтримку.

Майте гарний день.

Ви знаєте, мені нині щастить знати і тиснути руки вченим, які займаються розробками у сфері оборони.
Наші діалоги із ними виглядають приблизно так:
- Ну як там?
- Все гаразд.
- Це звучить чудово.

Тому що і я, і вони розуміють, що деталі обговорювати ми не можемо.

Так склалось, що Україна пройшла потужний етап не тільки деіндустріалізації, а й деінтелектуалізації.
Святі три стовпи, на яких розвивалася нова українська економіка - експортувати сировину; привезти контейнер з Китаю; єслішо случітся, то всьо можна купіть - створювали парадигму, в якій існування української науки та якісної освіти було чимось анахронічним і непотрібним.
Це з одного боку.

З іншого, нашим правоохоронцям ще потрібно буде дати належну оцінку ролі росії в знищенні наукоємних галузей промисловості (коли цілі промислові підприємства купувалися російськими олігархами і вивозилися на росію або ж просто доводилися до банкрутства і випилювалися на металобрухт), та ролі корисних невігласів, які стукали долоньками по столу і плекали суспільний наратив про "науковців-дармоїдів, які продукують лише стоси паперів".

Війна розставила все по своїх місцях.
Вона чітко показує, що той, хто володіє технологіями - має більший шанс на перемогу.

Виявилося, що святі контейнери подекуди затримуються, або ж взагалі прямують до ворогів; не все можна купити - особливо технології - навіть за всі родючі чорноземи; від сировини користі мало, якщо її неможливо вивезти через блокування шляхів.

Ба більше, саме удари російських ракет по ключовим науковим інститутам на початку вторгнення яскраво засвідчили, що росіяни рівень нашої наукової спроможності в плані озброєнь оцінюють набагато вище, ніж це робили наші ж можновладці.

Ремонт іноземних гармат. Нептун. Вільха. Дещо, чого у нас поки офіційно немає. Броня. Маскування. Авіаційні двигуни, в т.ч. для турецьких безпілотників. Лазери. Міни. Системи управління.

Проблема лиш в тому, що нічого по суті озвучувати не можна.
Але коли десь щось грюкне і запалить заграву в росіянських пабліках, в сухій розмові ОСОБИ 1 і ОСОБИ 2 може прозвучати таке:
- Чув новину. Твій винахід?
- Мій. І мій теж.

Цілі колективи науковців та інженерів працюють і докладають усіх зусилль для того, щоб мінімізувати наші втрати та збільшити втрати ворога.

Загалом, я дуже радий, що Президент НАН України Анатолій Загородній трохи привідкрив завісу того, над чим нині працюють наші вчені в рамках оборонних програм, щоб Армії воювалося легше.
https://www.youtube.com/watch?v=9lZPMMvzXwU

Єдине - я не люблю клікбейтних заголовків.
Це не прорив. Це, радше, надолуження згаяного.
Але факт у тому, що Україна не зможе вижити без сучасного ОПК.
А сучасний ОПК неможливий без фахових розумних людей та устаткованих лабораторій.
Тут. В Україні.

Майте тиху ніч.

P.S. Ще писав про роботу науковців під час війни тут https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid02HmSyEDgFTgLeqMiQNu5DhgQekxgSyDKJ9xzpYzcjYdEbC16dQNKb5jdrTrCXW7yfl

За картинку танку незрозумілої модифікації дякую Олексію Ігнатенку.

Ця велика потужна машина виходить з ремонту.
І завтра вона... ні, не рушить у 47 бригаду, де муситиме підвозити бека та вивозити поранених бійців.
У неї ще є кілька днів, щоб притерти нові деталі та випробувати свою міць на нашому полігоні.

Завтра ж вона рушить на виставку картин дружин полеглих Героїв Музично-поетичний фестиваль "Маємо Жити" та Тисяча історій кохання. Картини дружин справжніх героїв.

Я ж писав про це*.
Завдяки підтримці небайдужих митців та спільноти, ці дівчата пішли виписувати на полотна все те, що у них на душі.
І в них гарно вийшло.
Занадто гарно, як на початківців.
Занадто щемливо, щоб спокійно то споглядати.

Виставка стартує о 15.00.
Будуть картини, музиканти, поети, митці.
Буде тепло і дружньо.
Приходьте.

А машина що?
Нащо там цей великий чорний пікап?
По-перше, це символ. Фестиваль збиратиме донати на пікап для 3 штурмової бригади. Такий само чорний, такий само великий, і такий само потужний.
По-друге, за донат кожен зможе на цій машині фарбою лишити своє послання.
Побажання. Малюнок. Відбиток долоні.

Звісно, потім ми машину перекатаємо у сірий мартінбрестовський фельдграу, бо на фронті свої правила.
Але бійці 47 бригади знатимуть, скільки людей попрацювало над їхньою елькою.

28.11, 15:00 - Офіційне відкриття
28.11 - 07.12 музично-поетичний марафон
Київ вул Десятинна 12
ArtHall D12
Виставка картин працює щодня з 12.00 до 20.00

Тримайте ноги в теплі.
І майте тихий вечір.

*Пост про виставку картин дружин полеглих бійців тут