По-сьоме, ми вперше задіяли резерви.
Вперше в історії наших проєктів.
Ми змушені були це зробити, оскільки на СТО Автокомп Сервис, які сумлінно "вивезли" майже весь проєкт 42 тачки на ЗСУ, на даний момент 90% підйомників постійно зайняті машинами для фронту.
Раніше було легше: треба щось терміново для фронту? Можна тимчасово відсунути цивільне авто і зробити тачку для військових.
Зараз обирати яка з машин важливіша - від 5 штурмової, 72 механізованої чи Нацгвардії - стало неможливо.
До слова, підйомники були замінені на більш потужні (старі, до речі, були передані на ремонтні підрозділи ЗСУ), тривалість роботи механіків - подовжена, а на випадок зникнення світла і забезпечення безперебійної роботи СТО було встановлено величезний промисловий генератор.

Тим не менш, і цього вже мало.
Тому проєкту реабіліТАЧКИ також допомагатиме СТО Апекс, які вже прийняли на ремонт Volkswagen Transporter від НГУ Рубіж.

По-восьме, знову ж таки СТО Автокомп Сервис окрім традиційного ремонту машин і регулярної підтримки проєкту шляхом виконання багатьох робіт безкоштовно на постійній основі безкоштовно ж забезпечуватиме військові машини, що заїжджатимуть на ремонт в рамках проєкту реабіліТАЧКИ, запасними колесами, домкратами, тросами, вогнегасниками тощо (якщо ці важливі елементи раптом відсутні).
Це суттєва стаття витрат і ми дуже вдячні за таке відповідальне ставлення та свідому позицію.

Якесь таке у нас становище.
Доповідь закінчив.

Масштаб, якщо чесно, особисто мене вражає.
Масштаб Вашої підтримки, яка дозволяє розширювати і поглиблювати діяльність із забезпечення Сил оборони справним автотранспортом (і човнами, звісно. З пісні слів не викинеш).

Я знаю, що Ви знаєте, що робити, бо сьогодні 29 лютого і донати посипалися без нашого жодного натяку (я спеціально спитав Мартин Брест, чи він писав сьогодні пости і чи просив підтримки. Він запевнив, що ні, але дзеленькання банківського додатку свідчать, що Ви пам'ятаєте).

Шановні, ми працюємо.
Ми не богі, ми не можемо стрибнути вище голови і не можемо розбити головою стіну.
Але підрозділ Романа отримає свої дві автівки, щоб вивозити поранених бійців.

Дякую Вам.
Ви круті командири.

----------------------------------

Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518
Для переказів у крипті USDT 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4
(Ethereum (ERC20))

Майте тихий вечір.

"Загинув в березні 2022 р, в умовах окупації Маріуполя (за відсутності медичної допомоги).
Помер 11 квітня 2022 року в умовах окупації Маріуполя (за відсутності медичної допомоги).
Помер в березні 2022 року в бомбосховищі університету, був похований на території (наразі перепохований).
Загинула під час обстрілу градом 17 березня 2022, переховувалась разом з сім’єю в гуртожитку №2.
Загинув 28.03.2022. Він допомагав людям та попав під обстріл на проспекті Миру нижче Драмтеатру. Загинув від взривної травми та осколочних поранень тіла"
Ви знаєте...
Та знаєте, як це знаю і я, що після повернення Маріуполя під наш контроль, ми всі отетеріємо від кількості людей, які там загинули.
Звісно, не усіх вдасться встановити, тому що родини там гинули цілими поколіннями.
Проте дуже повільно, але вперто, зусиллями небайдужих збирається інформація про окремі людські долі, з яких і складається жахливий вир трагедії Маріуполя.
Нижче - імена загиблих викладачів та науковців Приазовського державного технічного університету.
І, нагадаю, на порталі Моя наука / my.science.ua сумлінно ведеться список вчених, яких вбила росія.
https://my.science.ua/ua-scholars-killed-by-russia/
Майте тихий день
Допис Газети Світ
"Маріуполь: їхні імена шепоче вічність
У квітні 2022 року я записала інтерв’ю з викладачкою Приазовського державного технічного університету Оленою Хаджиновою (нині вона виконує обов’язки ректорки ПДТУ ). Пані Олена виїхала в місто Дніпро і разом з активістами координаційної групи працювала над відновленням університету.
Співрозмовниця тихим голосом розповідала про перші дні великої війни у Маріуполі, про те, що університет уже 26 лютого приймав біженців з Сартани і Талаковки.
2 березня у Маріуполі повністю зник зв’язок, водопостачання, електрика. Щоб переконатися, що колеги живі, викладачі підходили до будинків, відчиняли двері в підвали, голосно гукали: «Чи є тут такий-то чи така-то?».
Олена Хаджинова розповіла, що одна з колег загинула, коли стояла в черзі до магазину. Я не уточнила тоді ім’я загиблої, але ця історія не йшла з голови. Днями написала Олені Вікторівні, попросила назвати ім’я колеги. Отримала відповідь: дайте пару днів, сформуємо список.
Учора отримали від маріупольців повний список з приміткою: «Загальними зусиллями зібрали інформацію».
Публікуємо, як є, без літературного редагування і змін.
Співробітники Приазовського державного технічного університету, які загинули в Маріуполі:
1. Жежеленко Ігор Володимирович, професор кафедри електроенергетичних комплексів та систем. Загинув в березні 2022 р, в умовах окупації Маріуполя (за відсутності медичної допомоги).
2. Берестовий Анатолій Михайлович, професор кафедри автомобільного транспорту. Помер 11 квітня 2022 року в умовах окупації Маріуполя (за відсутності медичної допомоги).
3. Роянов В'ячеслав Олександрович, завідувач кафедри автоматизації та механізації зварювального виробництва. Помер в березні 2022 року в бомбосховищі університету, був похований на території (наразі перепохований).
4. Парунакян Ваагн Ємільович, професор кафедри транспортних технологій підприємств. Загинув у квітні 2022 року, в умовах окупації. Причина смерті невідома.
5. Шундель Крістіна Вікторівна, паспортистка 2-го гуртожитку. Загинула під час обстрілу градом 17 березня 2022, переховувалась разом з сім’єю в гуртожитку №2.
6. Євдокімова Галина Михайлівна, завідувач лабораторії кафедри туризму. Загинула 20 березня 2022 р, вдома, під час обстрілу.
7. Крівенко Сергій Вікторович, доцент на 0,2 ставки кафедри металургії чорних металів. Загинув 28.03.2022. Він допомагав людям та попав під обстріл на проспекті Миру нижче Драмтеатру. Загинув від взривної травми та осколочних поранень тіла. Його спочатку поховали у дворі. Рідним вдалось дістатись могили тільки через певний час, бо до неї не пускали. Сергій Вікторович був дуже гарною людиною. Перед загибеллю він захистив докторську дисертацію. Мав багато планів на майбутнє. Записано зі слів сестри Ольги Крівенко.
8. Гагарін Володимир Олександрович, доцент кафедри наноінженерії в галузевому машинобудуванні.

Загинув на фронті в Донецькій області боронячи Україну 19.02.2023. Був мобілізований з м. Дрогобич, Львівська область.
Список передано активістам порталу «Моя наука», які роблять надвичайно важливу справу – збирають імена науковців, викладачів, аспірантів, яких убила росія. Нині в списку уже сто двадцять імен…
Якщо ви знаєте такі імена – з усієї України, будь ласка, повідомте про них (лінк на сторінки, де збирають інформацію, залишу в коментах).
На жаль, не всі прізвища вчених, які загинули під час великої війни, є в інтернеті, частина сайтів не працює, науковці старшого віку часто не ведуть соцмереж. Документи багатьох установ, які потрапили в окупацію, згоріли. Тому надія – на пам’ять колег, друзів, знайомих. Нам же не все одно, правда?
Світлана ГАЛАТА
Ілюстрація з сайту Організації об'єднаних націй"

Є дві... ні, три хороші новини.

Ми з Мартин Брест системно уникаємо будь-якої волонтерської діяльності і гуманітарних вантажів, в яких немає карданного валу, повного приводу і щупа для мастила.

Тим не менш, інколи певних речей не змінити.
Коли в проєкт 42 тачки на ЗСУ влітає машина 34/42, у якої україно-румунські волонтери вщент забили кузов ходунками, милицями, спецпапером на лікарняні ліжка та харчами, то все потрібно кудись передати.

Штош.
Сьогодні наш коник привіз у Київський військовий шпиталь ці цінні девайси.
Ми вдячні Оксана Варсан, Gennady Stambulov, Gabor Petru та Олексій Маковоз за вантаж, а Evhen Zborowski за контакт в шпиталі.
Дівчина Юля у мене все особисто прийняла.

Друге.
Тачка 38/42 завдяки чарівним рукам Светлана Третьяк та Сергей Третьяк вже відфарбована. Тачка 34/42, навпаки, заїхала на фарбування.

Третє.
Завдяки невгамовності Костянтин Бакуемський (яка чомусь не вибивається навіть службою у Збройних силах України) проєкт реабіліТАЧКИ отримав власний мерч.
У кількості трьох штук.
З дуже дивними написами на спинах.
Я дуже сміявся.

Ну, і четверте теж є.
За добу Ви тільки на картку накидали 206 тисяч неймовірних українських гривень.
На пейпал 500 цінних американських доларів.

Це дозволяє нам залучити до ремонтних робіт бойові тачки 93-ї бригади.

Дякую Вам.

Майте тиху ніч.

Коли Оксана Бондарь повідомила, що їде в Європу, щоб вивезти 7 евакуйованих з Курахово котів, а назад привезти 40 дронів, я їй сказав, що то добре, бо, може, трохи розвіється.

А коли почув, що вона ще й буде в Парижі, в якому я працював і пішки пройшов кожну вулицю між Булонським та Венсенським лісами і між парком Монсурі та Монмартром, то швидко накидав для неї топ-10 місць, які можна обійти за одну прогулянку і скласти якесь загально-туристичне враження одного дня.
Ну, і Діснейленд з Версалем, звісно, треба подивитися.
Куди без них.

Минали дні.
Оксана летіла по польським дорогам, німецьким автобанам, заїжджала в закутки Старої Європи, передавала волохатих муркотунів в турботливі хазяйські руки, і ось, нарешті, надіслала мені фото з Ейфелевою вежею.
Я задоволено про себе посміхнувся, подумки щиро бажаючи їй смачного горнятка кави в Латинському кварталі та приємного шоппінгу в Галереї Лафайєт.

...
Ми зустрілись на заправці Окко на Кільцевій.
На "нашій Окко", як ми лагідно називаємо її в компанії волонтерів, які щовечора виїжджали з палаючого Ірпеня зразка березня 2022 року.
Саме тут і саме тоді ми куштували найсмачнішу нормальну каву з хот-догами на всі довколишні околиці.
Історична місцина як вона є.

Оксанка сиділа навпроти, стомлена після тисяч кілометрів важкої дороги, сьорбала обліпиховий чай.

- Ну, - тамуючи подих, спитав я, - як Париж? Сподобався?

- Знаєш, - підвела вона на мене запалі очі, - якось... наче і Париж... Все життя там мріяла прогулятися... Але от наче і всі ці парки, будівлі, Нотр-дам... Але воно все ніяк взагалі. Ходиш поміж цього... Порожній всередині. Ніби і не ти. А воно взагалі ніяк не вражає... Думками все одно тут, вдома. Я не знаю, може після війни...
- Так... Напевне після війни варто ще раз спробувати, - погодився я.

В моєму оточенні немає людей, які живуть нормальним життям.
Жодного.
Імітують - так.
Повно.
Починаючи від заторів економічного фронту в 4 ряди на в'їзди в ТРЦ, продовжуючи пітекантропами на спорт-байках без глушників, що попрокидалися від зимової сплячки, закінчуючи любителями новеньких газонів і кругових розв'язок.

Як сказав Мартин Брест, у людей в піраміді потреб поруч з безпекою, харчуванням, самореалізацією виник товстезний шар запиту на "імітацію звичного життя".
Чи-то якийсь захисний механізм в людській природі, чи ще щось.
Хай психол... психіатри розбираються.

Хоча, можливо, кончені тут такі, як ми.
Яким Париж не Париж. Прем'єра в кіно - не прем'єра. Срач про якесь відео на ютьюбі - вже не срач.

Я біс його знає. Може тому, що в мене Марку виповнилося 3,5 рочки. З голови не йде те розчавлене маля з мамою в Одесі.
І відео постріляного евакуаційного корча, що мені його надіслала 127 бригада. Вибачте, постити не буду. Хай. Потім. Потім ніколи.

Божечки, як же я хочу в Париж. Моє улюблене місто. Зразка 2013 року. Коли просто сидиш із чашкою кави десь біля парку Бютт-Шомон і дивишся на безтурботних людей.

Шкода, що той Париж похований під попелом Ірпеня, руїнами Бахмута і палаючими степами Херсонщини.

За двійко днів Оксанка рушить на фронт.
Повезе дрони, а назад забере котів, яких бійці вивезли з-під Бахмута.

Тачка 38/42 для НГУ Рубіж сьогодні успішно пройшла обкатку на бездоріжжі.

Немає на світі нічого огиднішого за росіян.

Майте тиху ніч.

Сьогодні пізно ввечері до одного з корпусів КПІ завернуло камуфльоване в сірий мартінбрестовський фельдграу авто.

Точка не те, щоб секретна, але чомусь завжди тут ми зустрічаємося з двома таємними київськими родинами - Олени та Катерини (вона ж майстриня вишитих рушників під брендом Баба Катя), які купують вже не перше авто на ЗСУ, комплектують купу інших машин шинам БФ Гудріч, що вартують як чавунний міст, та загалом привозять інколи каву прямо під підйомники на СТО.

Крайня машина з серії "Ніндзя-черепашки" нарешті доєдналася до своїх бойових побратимів.

Рафаель - тачка 26/42 - поїхав служити в 124 бригаду.
Леонардо - 27/42 - в 154-ту.
Мікеланджело - 28/42 - в 67-му.
Сплінтер - 29/42 - в 110 ОБрТрО

Сьогодні ж до них долучився Донателло - повнопривідний Volkswagen Transporter T5 - номер 21/42.
Його проєкту якраз і подарували родини Олени та Катерини, за що ми їм невимовно вдячні.
Авто буде воювати у складі 1-ого окремого штурмового батальйону імені Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі».

Насправді, машина мала вже давно бути на фронті, але не так склалося, як гадалося.
Тачка заїхала на підйомники без працюючого повного приводу, який було успішно відновлено та машина стійко витримала обкатку по бездоріжжю ще десь плюс-мінус 15 вересня 2023 року.

На жаль, за 3 дні до відправки до лінії бойового зіткнення зникла компресія в 5-му циліндрі.
З одного боку ми цьому, як завжди, зраділи. Бо в машині щось поламалося в Києві, де це можна швидко усунути, а не в "цілющих" брудняках Харківщини.
Але з іншого...
Машина щільно і надовго окупувала кутовий підйомник для "загибликів" та змушена була отримати капітальний ремонт двигуна.
Можна писати окрему книгу жахів про капремонт дизелів об'ємом 2,5 транспортерів Т5. Ті, хто знають - і так зрозуміють. Ті, хто не в курсі - краще не читати таке на ніч.
(кстаті, після цієї машини ми почали уникати т5 з цими двигунами. Жах і біль).
А потім довелося ще й перебрати коробку передач.
Історія з пошуком муфти для другої швидкості в Німеччині 28 листопада і зняттям її з виробництва 1 грудня, про що ми дізнались 7 січня вже цього року - то теж окремий розділ дисертації "Чому слід уникати дизелів 2,5 на т5 транспортерах та 6-ступок до них".

Тим не менш.
Наполеглива праця, Ваша підтримка і усвідомлення, що машина має стати на хід, бо її чекають бійці, дали свої результати.
Після обкатки 2000 кілометрів по місту і бездоріжжю (якщо дуже часто бачили цей бус - то був я), нарешті ми передали ключі бійцю.

Ми з Мартин Брест та увесь штурмовий батальйон вдячні родинам Олени і Катерини за машину.
Вам - за підтримку в ремонті.
СТО Автокомп Сервис за те, що Ваші механіки всі роботи по машині виконали безкоштовно. Переказуйте привіт найкращому механіку Галактики - Андрію.
Лисенко Віталій, саперна лопата від Lopata Zubata вже в салоні.
Знову я забув - вибачте мені - від когось в машині лежить комплект запасних шин. Дякую. Машина занадто довго стояла в ремонті. Дарма не занотував.

А так...
Тачка 34/42 для 118 бригади виїхала з фарбування.
Ми гаруємо далі.

Марк, Єлизавета, Тимофій, Злата, Сергій.
Це імена дітей, яких в Одесі вбили росіяни.
Просто хай тут лежить для пам'яті.

Донателло, Мікеланджело, Рафаель, Леонардо і Сплінтер, сподіваюсь, в умілих руках помстяться за кожну убиту дитину в цій війні.

Майте тиху ніч.