Є дві... ні, три хороші новини.

Ми з Мартин Брест системно уникаємо будь-якої волонтерської діяльності і гуманітарних вантажів, в яких немає карданного валу, повного приводу і щупа для мастила.

Тим не менш, інколи певних речей не змінити.
Коли в проєкт 42 тачки на ЗСУ влітає машина 34/42, у якої україно-румунські волонтери вщент забили кузов ходунками, милицями, спецпапером на лікарняні ліжка та харчами, то все потрібно кудись передати.

Штош.
Сьогодні наш коник привіз у Київський військовий шпиталь ці цінні девайси.
Ми вдячні Оксана Варсан, Gennady Stambulov, Gabor Petru та Олексій Маковоз за вантаж, а Evhen Zborowski за контакт в шпиталі.
Дівчина Юля у мене все особисто прийняла.

Друге.
Тачка 38/42 завдяки чарівним рукам Светлана Третьяк та Сергей Третьяк вже відфарбована. Тачка 34/42, навпаки, заїхала на фарбування.

Третє.
Завдяки невгамовності Костянтин Бакуемський (яка чомусь не вибивається навіть службою у Збройних силах України) проєкт реабіліТАЧКИ отримав власний мерч.
У кількості трьох штук.
З дуже дивними написами на спинах.
Я дуже сміявся.

Ну, і четверте теж є.
За добу Ви тільки на картку накидали 206 тисяч неймовірних українських гривень.
На пейпал 500 цінних американських доларів.

Це дозволяє нам залучити до ремонтних робіт бойові тачки 93-ї бригади.

Дякую Вам.

Майте тиху ніч.

Коли Оксана Бондарь повідомила, що їде в Європу, щоб вивезти 7 евакуйованих з Курахово котів, а назад привезти 40 дронів, я їй сказав, що то добре, бо, може, трохи розвіється.

А коли почув, що вона ще й буде в Парижі, в якому я працював і пішки пройшов кожну вулицю між Булонським та Венсенським лісами і між парком Монсурі та Монмартром, то швидко накидав для неї топ-10 місць, які можна обійти за одну прогулянку і скласти якесь загально-туристичне враження одного дня.
Ну, і Діснейленд з Версалем, звісно, треба подивитися.
Куди без них.

Минали дні.
Оксана летіла по польським дорогам, німецьким автобанам, заїжджала в закутки Старої Європи, передавала волохатих муркотунів в турботливі хазяйські руки, і ось, нарешті, надіслала мені фото з Ейфелевою вежею.
Я задоволено про себе посміхнувся, подумки щиро бажаючи їй смачного горнятка кави в Латинському кварталі та приємного шоппінгу в Галереї Лафайєт.

...
Ми зустрілись на заправці Окко на Кільцевій.
На "нашій Окко", як ми лагідно називаємо її в компанії волонтерів, які щовечора виїжджали з палаючого Ірпеня зразка березня 2022 року.
Саме тут і саме тоді ми куштували найсмачнішу нормальну каву з хот-догами на всі довколишні околиці.
Історична місцина як вона є.

Оксанка сиділа навпроти, стомлена після тисяч кілометрів важкої дороги, сьорбала обліпиховий чай.

- Ну, - тамуючи подих, спитав я, - як Париж? Сподобався?

- Знаєш, - підвела вона на мене запалі очі, - якось... наче і Париж... Все життя там мріяла прогулятися... Але от наче і всі ці парки, будівлі, Нотр-дам... Але воно все ніяк взагалі. Ходиш поміж цього... Порожній всередині. Ніби і не ти. А воно взагалі ніяк не вражає... Думками все одно тут, вдома. Я не знаю, може після війни...
- Так... Напевне після війни варто ще раз спробувати, - погодився я.

В моєму оточенні немає людей, які живуть нормальним життям.
Жодного.
Імітують - так.
Повно.
Починаючи від заторів економічного фронту в 4 ряди на в'їзди в ТРЦ, продовжуючи пітекантропами на спорт-байках без глушників, що попрокидалися від зимової сплячки, закінчуючи любителями новеньких газонів і кругових розв'язок.

Як сказав Мартин Брест, у людей в піраміді потреб поруч з безпекою, харчуванням, самореалізацією виник товстезний шар запиту на "імітацію звичного життя".
Чи-то якийсь захисний механізм в людській природі, чи ще щось.
Хай психол... психіатри розбираються.

Хоча, можливо, кончені тут такі, як ми.
Яким Париж не Париж. Прем'єра в кіно - не прем'єра. Срач про якесь відео на ютьюбі - вже не срач.

Я біс його знає. Може тому, що в мене Марку виповнилося 3,5 рочки. З голови не йде те розчавлене маля з мамою в Одесі.
І відео постріляного евакуаційного корча, що мені його надіслала 127 бригада. Вибачте, постити не буду. Хай. Потім. Потім ніколи.

Божечки, як же я хочу в Париж. Моє улюблене місто. Зразка 2013 року. Коли просто сидиш із чашкою кави десь біля парку Бютт-Шомон і дивишся на безтурботних людей.

Шкода, що той Париж похований під попелом Ірпеня, руїнами Бахмута і палаючими степами Херсонщини.

За двійко днів Оксанка рушить на фронт.
Повезе дрони, а назад забере котів, яких бійці вивезли з-під Бахмута.

Тачка 38/42 для НГУ Рубіж сьогодні успішно пройшла обкатку на бездоріжжі.

Немає на світі нічого огиднішого за росіян.

Майте тиху ніч.

Сьогодні пізно ввечері до одного з корпусів КПІ завернуло камуфльоване в сірий мартінбрестовський фельдграу авто.

Точка не те, щоб секретна, але чомусь завжди тут ми зустрічаємося з двома таємними київськими родинами - Олени та Катерини (вона ж майстриня вишитих рушників під брендом Баба Катя), які купують вже не перше авто на ЗСУ, комплектують купу інших машин шинам БФ Гудріч, що вартують як чавунний міст, та загалом привозять інколи каву прямо під підйомники на СТО.

Крайня машина з серії "Ніндзя-черепашки" нарешті доєдналася до своїх бойових побратимів.

Рафаель - тачка 26/42 - поїхав служити в 124 бригаду.
Леонардо - 27/42 - в 154-ту.
Мікеланджело - 28/42 - в 67-му.
Сплінтер - 29/42 - в 110 ОБрТрО

Сьогодні ж до них долучився Донателло - повнопривідний Volkswagen Transporter T5 - номер 21/42.
Його проєкту якраз і подарували родини Олени та Катерини, за що ми їм невимовно вдячні.
Авто буде воювати у складі 1-ого окремого штурмового батальйону імені Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі».

Насправді, машина мала вже давно бути на фронті, але не так склалося, як гадалося.
Тачка заїхала на підйомники без працюючого повного приводу, який було успішно відновлено та машина стійко витримала обкатку по бездоріжжю ще десь плюс-мінус 15 вересня 2023 року.

На жаль, за 3 дні до відправки до лінії бойового зіткнення зникла компресія в 5-му циліндрі.
З одного боку ми цьому, як завжди, зраділи. Бо в машині щось поламалося в Києві, де це можна швидко усунути, а не в "цілющих" брудняках Харківщини.
Але з іншого...
Машина щільно і надовго окупувала кутовий підйомник для "загибликів" та змушена була отримати капітальний ремонт двигуна.
Можна писати окрему книгу жахів про капремонт дизелів об'ємом 2,5 транспортерів Т5. Ті, хто знають - і так зрозуміють. Ті, хто не в курсі - краще не читати таке на ніч.
(кстаті, після цієї машини ми почали уникати т5 з цими двигунами. Жах і біль).
А потім довелося ще й перебрати коробку передач.
Історія з пошуком муфти для другої швидкості в Німеччині 28 листопада і зняттям її з виробництва 1 грудня, про що ми дізнались 7 січня вже цього року - то теж окремий розділ дисертації "Чому слід уникати дизелів 2,5 на т5 транспортерах та 6-ступок до них".

Тим не менш.
Наполеглива праця, Ваша підтримка і усвідомлення, що машина має стати на хід, бо її чекають бійці, дали свої результати.
Після обкатки 2000 кілометрів по місту і бездоріжжю (якщо дуже часто бачили цей бус - то був я), нарешті ми передали ключі бійцю.

Ми з Мартин Брест та увесь штурмовий батальйон вдячні родинам Олени і Катерини за машину.
Вам - за підтримку в ремонті.
СТО Автокомп Сервис за те, що Ваші механіки всі роботи по машині виконали безкоштовно. Переказуйте привіт найкращому механіку Галактики - Андрію.
Лисенко Віталій, саперна лопата від Lopata Zubata вже в салоні.
Знову я забув - вибачте мені - від когось в машині лежить комплект запасних шин. Дякую. Машина занадто довго стояла в ремонті. Дарма не занотував.

А так...
Тачка 34/42 для 118 бригади виїхала з фарбування.
Ми гаруємо далі.

Марк, Єлизавета, Тимофій, Злата, Сергій.
Це імена дітей, яких в Одесі вбили росіяни.
Просто хай тут лежить для пам'яті.

Донателло, Мікеланджело, Рафаель, Леонардо і Сплінтер, сподіваюсь, в умілих руках помстяться за кожну убиту дитину в цій війні.

Майте тиху ніч.

Ми з Мартин Брест не часто проводимо розіграші прикольних штук серед донаторів.

По-перше, камера прямої трансляції відверто повнить наші обличчя. Так-то ми худі, підтягнуті і з розчісаним волоссям.
По-друге, насправді, 10 хвилин веселого розіграшу вимагають достобіса організаційної роботи.
Знайди гільзи і тубуси, відвези їх на обробку і розфарбування, забери їх назад, зроби в хаті склад лотів, зроби красиві фотографії, оголоси розіграш, відсортуй та почисть список ставок, [найнеможливіше] скоординуйся з Мартіном, щоб в одній точці часопростору зібратися, не забудь взяти ноутбук, терпи Мартіна цілих півгодини наживо і усміхайся, склади список переможців, побігай на Нову пошту (якщо по Україні) або на Укрпошту (якщо переможці за кордоном), щоб те все розіслати.

Тим не менш, ми це робимо.

Колись (обіцяю, ще до того, як наше Сонце збільшиться в розмірах, поглине Землю, а потім згасне) ми проведемо розіграш "Науковий" зі шматком лінзи справжнього Гігантського магелланового телескопа, що в Чилі (власне, можливо, через відсутність цього шматка телескоп досі не працює, але це не точно).

А поки що нам треба залагодити ось яке питання.

Протягом 4-х крайніх розіграшів у нас лишились лоти, за якими не звертаються переможці.
Ось список:

Розіграш від 21 грудня 2023 року
Переказ 15 грудня 2023 року о 00:10, рушник від Баби Каті
Коновалов Андрій, підсвічник-гільза від Оксани Бондар
Vakhitova Hanna, підсвічник-гільза від Оксани Бондар
SOBOLIEVA YAROSLAVA, гільза від Оксани Бондар
Валентина Харькова, гільза від Лялі Сміян
Валентина Харькова, ковпак від Ксенії Тюріної
Liliya Kandybka, брелок від Олександра Закопайка

Розіграш від 17 жовтня 2023 року
Журавель Світлана, книжка Мартіна Бреста “Піхота”
Липко Володимир, шкіряний брелок

Розіграш від 03 серпня 2023 року
ALONA ANANKO, футболка від Олексій Ігнатенко, Анна Кондратьєва
Переказ 02 серпня 2023 року о 10:34, гільза Гепард від Оксани Бондар
ALONA ANANKO, гільза 30 мм від Анастасії Звягінцевої
Переказ 01 серпня 2023 року о 09:47, гільза стрілкова від Олени Янко
Воробйова Ірина, гільза стрілкова від Олени Янко
Осипюк Віктор, шкіряний брелок
Переказ 27 липня 2023 року о 10:45, книжка Мартіна Бреста “Піхота”

Розіграш від 13 червня 2023 року
Анна Старк, значок Шаттл
Дмитро Томашевський, наліпка
Роман Мартишин, металевий конструктор

Будь ласка, якщо Ви побачили своє ім'я або свою ставку, зв'яжіться зі мною у месенджері до 7 березня 2024 року.
В інакшому випадку ці незатребувані лоти будуть передані на наступні розіграші, а також на розіграш від Evhen Zborowski, який він сумлінно планує ще з 11 листопада минулого року.

Фото - просто так.
На ньому моя найскромніша у видимій частині Всесвіту персона і талановита Анастасія Звягінцева.
За нашими спинами на даху, який ми пошкрябали, стоять два тубуси від 155 мм артилерійських снарядів (розписані відомою художницею Тетяною Ягодкіною), гільза з художнім розписом поменше і маленькі гравійовані гільзочки-брелоки.
Два тубуси вже були передані на дружній аукціон прекрасних людей з Park Lane - агентство нерухомості, де вони разом з іншими лотами зібрали 202 тисячі гривень на авто для однієї з бригад.

Майте тихий вечір.

Я не знаю, що має бути в голові у людини, яка кидається в прірву, щоб врятувати іншого.
Ну, там, коли інший хопосапієнс тоне. Палає будинок. Хтось лежить на рейках і мчить поїзд.
Зазвичай більшість стоїть і спостерігає. Знімає на телефон. Щось піджовує. Піднімає руки до небес і приговорює "що ж це коїться".

Але є ті, у кого є щось таке між тими нейронами... якесь таке виховання... якийсь такий ціннісний світогляд, сформований батьками, що в момент найбільшої небезпеки, коли всі інстинкти, закладені в нас еволюційно, шепочуть "трясця, біжи", ця звичайна людина з плоті і крові збирає воєдино свої піджилки та кидається рятувати.

Мені ж пощастило.
2 роки тому десь в цей само час я з диким головним болем після контузії лежав на ліжку і скиглив Вам, що нашу колону розбили, машин не лишилося, але Морська піхота врятувала нас з відрізаного росіянами Ірпеня.
Наступного ранку Ви віддасте нам в управління 3 автівки, але то буде завтра.
А сьогодні 2 роки тому нам - Оксані, Андрію і мені - пощастило: Костянтин Бакуемський кинувся впоперек буса військових, вимагаючи, щоб вони поїхали витягати наші душі.
І він готовий їхати з ними, щоб показати де ми є.
А бійці - без розвідки і підтримки - міцніше натягнувши чорні берети, помчали в бік чорного диму.

Тимчасово відкидаючи за дужки "помилку того, хто вижив", мушу сказати, що якщо 5 березня 2022 року і мало бути таким, яким було, то лиш заради знайомства з людьми, в яких впевнений на 100%.

І з цими чудовими громадянами нашої країни ми будемо до кінця.

Оксана Бондарь, Андрій, Костянтин Бакуемський, люблю Вас.
І дякую, що тоді були поруч.
Морська піхота, Ви і так все знаєте.

"І якщо у Вас виникне питання, яке море було в Ірпені, що там з’явилися морпіхи, то я відповім: в Ірпені 5 березня 2022 року було море вогню." (с)

А, ще. Костя спік на мій другий День народження шарлотку.
І привіз на СТО.
Це не жарт.
Костя.вміє.пекти.шарлотку.

Я тепер не до кінця впевнений, що він людина, але шарлотка смачна.

Майте тиху ніч.