Боєць стояв у променях вранішнього сонця, мружився, відсьорбуючи гарячу каву, і якось меланхолійно-байдуже гортав дисплей смартфона, демонструючи мені фотографії.

-... а оце катки. Танки ж старі дуже, ще першої модифікації, нам їх зі складів віддали. Дивіться як кришиться гума. Як пластмаса...
- Ого... Так а Ви шо?
- А шо? Знімаємо і в ремонт.
- В Німеччину? Польщу?
- Та ні. Шо толку. По багатьом позиціям тут самі вже намагаємося закривати. Насправді, танки такі старі, що там важко щось знайти. Тому [деталь] замовляємо в [місто в Україні], [деталь] ремонтуємо в [завод], а цю [деталь] привозимо з [підприємство].
- Клас. Не знав. Взагалі чув, що з зоопарком такої старої техніки виникає купа проблем...
- Пф... Ще й яких... А які насправді бувають міжнародні скандали, коли нам типу щось дають, а воно не їде... Оооо... А оце дивись наш підбитий танк. Двоє моїх хлопців живцем згоріли. Двоє сильно обгоріли, зараз у [місто], але лишились дивом живі. Лікарі чаклують.

Мовчимо. Видно, як боєць сопе і стискає зуби. Вдивляється в фото, намагаючись щось розгледіти в обгорілому залізі і попелі.
Я якось від неочікуваного стрибка з теми про ремонт техніки на таке, навіть не знаю, як доречно продовжити розмову:

- ... жах... рвонув боєкомплект?
- Ні, на цих танках не підривається. Це ж не наші. Просто так влучило. Ось, дивись, це керований снаряд Краснополь попав чітко в башту. Там без шансів було. Ось, дивись, що від хлопців лишилося. Зібрали в півлітрову банку...
- Ясно.... мда...
- А оце гля як ми модернізуємо цю техніку. Вона ж гола приходить. Гля, що робимо.
Далі йшло гучне відео з ревом танкового двигуна, яке перервалося телефонним дзвінком:

- Так... Я. Так. Яка машина?.. Моя. В смислі?.. В смислі гармата пішла у відкат?.. Чому я про це дізнаюся від тебе, а не від [позивний]? Ух...

Боєць один за одним набирав якісь номери, виписував пістони, регулював, карав, пояснював, погрожував, умовляв, а я тягнув своє американо та думав: божечки, яке в мене чудове цивільне життя....
Коли він, спітнілий, закінчив, я поцікавився:

- А що таке "гармата пішла у відкат?"
- Зара розповім.... А оце дивись ланцет шубонув по броні. Броня хороша. Тупо п..хуй....

Це був, насправді, чудовий день.
Не сьогодні. Все описане сталося минулого тижня.
Але день був чудовий.
Бо ми передали у війська останню машину з проєкту 42 тачки на ЗСУ - тачку 42/42 Ford Ranger.
Так, той самий, у якого жвачкою британські перекупи заліпили лампочку чек-енджін, а замість блока керування двигуном для механічної коробки швидкостей поставили блок керування для коробки-автомат.
Я, насправді, інакше уявляв собі це все.

Мета проєкту - 42 машина!
В березні 2023 року про таке годі було й мріяти.
Треба зібрати навколо неї усіх механіків (кстаті, вчора мобілізували ще одного, тому всі терміни ремонтів з'їдуть ще вправо), щось сказати, запросити через фейсбук всіх бажаючих до кава-машини із засмальцьованими мастилом і гальмівною рідиною клавішами та з найнесмачнішою найсмачнішою кавою в цій частині галактики! Уіііі!!!

Але сил тупо не було.
Ми просто мовчки вдвох з воякою місили багно на нашому полігоні номер два, перевіряли роздатку, повний привід, понижайку, раділи працюючому кондиціонеру та ходам підвіски, ще пили каву, гортали фотографії, чекали огляд від механіків і знову гортали фото.
Але справа, знаєте, навіть не в утомі.

42-а машина в проєкті 42 тачки на ЗСУ важить не більше, аніж
48-ма, 50 і 51, які ми вже придбали.
Ми вже зробили крок за півсотні машин і завдяки Вам ми з Мартин Брест не збираємося зупинятися.
Ви круті.
І єдине, що я можу зі свого боку Вам пообіцяти - коли я трохи відісплюся, під передачу однієї з машин ми зробимо зустріч друзів проєкту, вип'ємо кави, порозповідаємо історії та подивимося разом на гнилі рами і на куток "загибликів" (є такий куточок на СТО, звідки машини вже не повертаються).

А поки.
А поки я щиро дякую Park Lane - агентство нерухомості та особисто Віталій Пенц, які проспонсорували 1-шу, 19-ту і 42-гу машини проєкту 42 тачки на ЗСУ. Дяка за довіру.
Дякую Yevhenii Movchaniuk за комлект ключів до машини, таємним київським родинам за світлодіодні ліхтарі, а Олександр Радченко за корисні автоприблуди.

А загалом за 14 місяців завдяки виключно Вашій підтримці ми передали у війська 47 авто.
В рамках проєкту реабіліТАЧКИ - відремонтували 13 машин.
Ви задонатили нам із Мартіном понад 17,5 мільйонів гривень.
Еквівалент 93000 доларів на пейпал.
Еквівалент 70000 тисяч доларів паперу.

Ви незупинні.
Ми гаруємо далі.

Ну, і традиційні подяки (тегати нікого не буду, бо фейсбук не дозволяє ставити більше 50 позначок):
Мартин Брест, Костянтин Бакуемський, Оксана Бондарь, спасибі, що стали поруч.
Лисенко Віталій, спасибі, що заправляєш машини і за то, шо купив лопати від Zubata Lopata.
Ігор Кравчишин (Колеса Свободи та Солом'янські котики), Олександр Малюченко, Оксана Берлева, Лукаш Войцек, Тарас Герасимчук, Ольга Швець, Дарина Берлева, Олексій Маковоз, Олена Лашен, Сергій Грішин та Олександр Барабошко - спасибі за логістику машин.
СТО Автокомп Сервис, СТО Апекс та Kyiv Marine Service - дякую за якісні ремонти автівок і човнів.
BR TURBO Ukraine, Роман та Руслан Галкіни за безкоштовний ремонт турбін.
БФ Україна моєї мрії за підтримку харківського СТО, що ремонтує військові тачки, в т.ч. наші.
Сергій Третьяк та Світлана Третьяк - за шикарне фарбування машин.
Дмитро Головаченко - за наш сайт.
Світлана Арбузова - за машину супроводу колони і підмінну машину для ППО.
Кирило Бескоровайний та Олег М. - за Рено Мастер, що возить вантажі в Херсон і на Схід.
Віталій Шарлай - за допомогу з човнами.
Євгения Богославская та Софії - за шикарні відео з тест-драйвів та ремонтів машин.
Park Lane - агентство нерухомості - за автівки 1/42, 19/42 та 42/42.
Усій спільноті Alpha Centauri 12/42, а альфацентаврі та Клятий раціоналіст - за 17/42.
Євген Зборовський та усій твоїй спільноті за машини 5/42, 23/42, 36/42, а також тобі особисто за допомогу з тачкою 34/42.
Пану Василю за подарований Jeep Cherokee 16/42.
Дяка десятку таємних київських родин - Павла і Алли за тачку 3/42, Наталки і Ярослава за 14/42, родині Олени та родині Катерини - за 21/42, родині Руслана Кулагіна та родині Олексія Тараканова - за 20/42, а Олексію Тараканову та Олексію Оболенському - за 28/42, родині Наталки і Ярослава, а також пані Олени - за тачку 29/42.
Семену Єсилевському, Олені Гнатенко за допомогу в купівлі тачки 4/42.
Смірнову Сергій, Євгену Смірнову, Максиму Смірнову - за передану проєкту тачку 43/42.
Пану Роману та пані Ганні за кошти на човен 24/42.
Родині пана Ярослава за подаровану проєкту тачку 26/42.
Родині Мічкіре - за подаровану проєкту тачку 35/42.
Пані Світлані - за тачку 32/42.
БФ Маємо Жити - за кошти на тачку 33/42.
Родині пана Анатолія та пані Ольги - за продаж за значно нижчу за ринкову ціну тачки 31/42.
Родині Артема та Валентини Погорілих - за човен 39/42.
Родині Максима Синицького - за тачку 40/42.
Нікіті Кукулевському, Елені Ґора та SAMI Production за тачку 41/42.
Пані Тетяні Задорожній та Нані Войтенко - за тачку 47/42.
Родині Алли, Павла та Альберта Павловича - за тачку 49/42.
Дяка Євгенії Яниш, Олексію Болдирєву, Ксенії Гулак, Дійсній науці, Наталії Штефан, Олексію Коваленку, Інні Дьоміній, науковим інститутам та небайдужій науковій спільноті за пости, стріми, лекторії, донати з яких спрямовуються на проєкт.
Спільноті Чорний гумор. Українською™, Ірині Вишні, Анастасії Звягінцевій, Олександру Закопайко, Олені Янко, Ганні Кондратьєвій, Кирилу Пиршеву та Марії Рибак, майстерні виробів з дерева Wood_zo, Максиму Музиці та Олені Галицькій, Наталі Ковальчук, Альоні Крицук та Дмитру Козацькому, Лілії Сміян, Галині Доцяк, Ксенії Тюріній та БФ Народний тил - Реабілітація за лоти для розіграшів.
Мирославі Голуб - за календарі.
Олені Моновій - за ремонт тачки для 127 бригади.
Олексію Ігнатенко - дяка і за лоти, і за книги Дугласа Адамса для бійців.

Ніні Шеремет - за вишиванку, Бабі Каті (тм) - за вишитий рушник для розіграшу, а Оксані Гриценко - за шкарпетки бійцям.
Ірині Тихонковій - за ідею лого проєкту, а Альоні Омельчак за його втілення, родинам пані Олени та Катерини за шеврони.
Надії Чорноморець та пану Матею за свіжі пироги до переданих машин, Олександрі Волощук, таємній родині Олени і Катерини, пані Ганни за передачки бійцям.
Сергію Марченко - за кавуни, моркву і помідори.
Людмилі Ластиковій - за медицину.
Олександру Радченку та Євгену Мовчанюку - за електроінструмент, автоприладдя, ключі, компресори та гумові килимки в салони.
Небайдужим людям з Молдови за таємний конверт.
І Дяка усім дітям - Яну, Насті, Стасу, Іванці, Анні, Данилу, Марічці, Кірі, Ромі, Дмитру, вихованцям СШ номер 2 (та особисто Антону Кравченку), Артему та іншим - які донатять свої надзвичайно цінні кошти на автівки для Сил опору.
Дуже сподіваюсь, що я нікого не забув.

Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.
Якщо маєте бажання підтримати наш проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518
Для переказів у крипті USDT 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4
(Ethereum (ERC20))

Майте тиху ніч.

Мені по життю дуже пощастило з друзями і підписниками в соціальних мережах.

З одного боку, писати не на хайпові теми дещо невдячна історія, але я завжди притримувався позиції, що якщо допис про науку допоможе хоча б одній дитині з цікавістю зазирнути в телескоп чи сходити в музей - воно того варте.

Ще більш цінно, якщо якийсь пост допоможе хоча б одному дорослому, що по життю має позицію «я все в житті знаю, тут все зрозуміло» - усвідомити справжні межі невідомого для себе і переглянути свої уявлення про світ.

З іншого боку - це якраз про друзів і підписників - обожнюю читати коментарі та дискусії під власними постами, бо, скажімо відверто, аудиторія підібралася непересічна, освічена та спокійна.

Я багато від Вас беру собі навзаєм.

А зараз я не можу не винести з коментарів чудові думки Oleg Safronkov про науку та її вплив на наше життя.
З паном Олегом ми особисто не знайомі, але дуже часто після мого якогось чергового допису він надсилає мені в особисті повідомлення додаткові посилання «на почитати по темі».
Людина відверто непересічної ерудиції.

Власне, в одному з тредів йому вдалося спокійним тоном (!) пояснити людині, якою буває наука, чому фундаменталці нічого не можна замовити наперед та чому в Україні все дуже сумно в історичній ретроспективі.

Далі - мовою оригіналу:

«Віталій Фросіняк , я можу деякі незрозумілі Вам речі пояснити для початку стисло-тезово, а в разі інтересу трохи докладніше. Бо я трохи в темі, а терпіння в мене на такий випадок трохи більше ніж у пані Ірини. Отже, спочатку конспективно, тезово:

1) Існує дещо умовний та дещо суб'єктивний поділ науки на фундаментальну й прикладну. Він стосується як природничих наук так і математики. Прикладна наука - це завдання на кшталт "розробити принципову схему приладу для точного вимірювання магнітного поля" (приклад з прикладної фізики) , "розробити алгоритм оптимального керування ракетою з такою-то аеродинамічною схемою" (приклад чи то з математики чи то з кібернетики, залежно як класифікувати) та інші подібні. Такі завдання нерідко переходять практично в інженерію і буває важко зрозуміти, де закінчується наука та починається інженерія. Наприклад, завдання "обчислити спектр мод хвилевода НВЧ такого-то профілю з таким-то заповненням" можна трактувати як радіофізичне завдання, а можна як інженерне, завдання "визначити оптимальний розкрій металевого листа під заготовки для таких-то виробів" можна вважати математичним завданням оптимізації, а можна інженерним. Прикладні наукові завдання можуть (теоретично) фінансувати приватні фірми-замовники.

2) Фундаментальна наука - це завдання зі встановлення принципово нових, раніше невідомих фактів , явищ, закономірностей тощо. Ці факти, явища, закономірності часто бувають несподіваними навіть для тих, хто їх встановив. Дуже рідко буває, щоб після встановлення такого нового знання одразу було очевидно, де і як його можна застосувати у прикладній науці та/або інженерній справі. Від встановлення нового явища до знаходження першого способу його застосування може минути два роки (це вважається дуже малий строк), а може 20 років і більше. Приклади фундаментальних наукових результатів - відкриття ефекту Джозефсона у контактах надпровідників у 1962 році та дещо "гарячіший" приклад теж із фізики - відкриття графена та лабораторних способів його отримання, яке розтяглося на понад 100 років (з 1859 по приблизно 1970), а також його головних властивостей (воно теж розтяглося на кілька десятиріч). У математиці приклади таких фундаментальних знань кількісно навіть переважають над прикладними, так що можна відкрити майже будь-яку книжку і брати першу-ліпшу теорему - ну, хоча б теорему Банаха про нерухому точку (1922).

3) Оскільки перспектива практичного застосування фундаментальних наукових результатів майже завжди є непевною, то фінансування фундаментальних досліджень в усіх країнах здійснюється переважно не комерсантами а бюджетом. Рідкісні винятки - це, наприклад, корпорація IBM, яка у значно обмежених масштабах у різні роки фінансувала і фундаментальні дослідження у деяких зі своїх лабораторій.

Ну, IBM і декілька журналів наукових своїх видає, так що це нетиповий приклад.

4) Наукові колективи, які займаються прикладними науковими дослідженнями та які займаються фундаментальними - це, як правило, різні колективи (бувають винятки, але не дуже численні).

5) Специфіка бізнесу в Україні за останні 30 років така, що підприємств або компаній, які б замовляли прикладні наукові дослідження, за минулі 30 років майже не було. Тому досить численний прикладно-науковий спадок УССР у вигляді як галузевих інститутів, та/або ОКТБ/СКТБ або НВО, так і наукових колективів, які там працювали, втрачено майже повністю. Академічні ж інститути, яка традиційно набагато більше займалися фундаментальними дослідженнями аніж прикладними, і фінансувалися переважно з бюджету, значно постраждали, але в основному все ж збереглися і - що дивовижно - за багатьма напрямами зберегли рівень. Науковий потенціал ЗВО за совіцькою традицією, на жаль, був завжди невеликий.

6) Ситуація з прикладною наукою за наявності замовлень та фінансування може бути виправлена шляхом навчання потрібних фахівців за участю науковців фундаментальної науки. Безпосередньо ж завантажити академічних науковців прикладними завданнями - досить обмежений шлях, бо фундаментальних науковців не так багато як здається, та й прикладні навички не в усіх є. Якби з академічною наукою зробили те саме, що з прикладною - ситуація була б безнадійна та невиправна.

7) Пані Ірину, яка є представником переважно фундаментальної науки (Ін-т математики НАНУ) розмови на цю тему у цьому ключі добряче дратують. Сподіваюся, тепер зрозуміло, чому?».

Коротко, вичерпно, і по суті.
Дякую, пане Олеже.

Тому хай буде тут для історії.

Майте гарний день.

Наскільки ж інакше у дорослому віці читаються казки…
От гортали з Маркусиком казку про Івасика-Телесика.

Якщо коротко - сюжет такий:
Баба з дідом не мали дітей, взяли поліно, заколисали, виросли ручки-ніжки, назвали цю істоту Івасиком-Телесиком.
Івасик попросив діда зробити йому золотого човника і ловив своїм творцям рибку.

Баба Телесику носила сніданки-обіди-вечері, кликала його тоненьким голосочком, той припливав, нямав і йшов працювати далі.

Цю процедуру просікла Змія, яка намагалися теж кликати Телесика, але голос був грубий, тому Івасик не вівся.

Змія пішла до коваля, попросила перекувати собі голос, щоб був як у баби, коваль то зробив, Телесика було викрадено і підготовлено для вживання в їжу у печі.
Але Телесик викрутився, опинився на високому дереві, яке змії намагались перегризти та зламали зуби.

Змії знов пішли до коваля, він їм викував сталеві зуби і історія з дитячої казки мала б перетворитися на оповідання Стівена Кінга, але телесик почав закликати західну допо… юрби гусей, що пролітали повз, щоби ті його врятували.

Перші пролетіли повз, порадивши чекати на других, другі - на третіх, аж поки найслабше гусеня Телесика таки не евакуювало.

Тут би й казочці кінець, але через брак інформації про героїзм гусеняти баба хотіла його зарізати (до речі, до моменту повернення Телесика баба з дідом просто їли пиріжки), але Івасик втрутився і в найостанніший момент гусеня врятував.

Кінець.

І от наче все просто.
Хороший Івасик-Телесик переміг злодюжкувату зміючку та її посіпак, всі щасливі.

Та є питання:
1. Мені здається, що постать коваля є недооціненою. Якого біса він двічі взяв ключову участь у злочині з викрадення дитини? Якби не його джаст бізнес - ніц не було б навіть за умислом і попередньою змовою групи осіб.
(цікаво, шо сьогодні ж вийшла інфо, яку я побачив у Dmytro Zolotukhin (розслідування від Molfar), що західні компанії спокійно продають через фірми-посередники супутникові знімки об‘єктів в Україні, по яким чітко потім прилітають російські ракети. Джаст бізнес).
Що зрештою зробили тому ковалю?
Як Марк спитає - шо казать?

2. Оті гуси, що пролітали повз - у них був діплі консьорнд?

3. Чому в житті так несправедливо - найменше гусеня витягнуло всю роботу, а потім його ж захотіли прирізати та пощипати?

Я боюся гортати книжку далі.
Марку цікаво, а я читаю і весь час думаю:
«Це ж було вже».

Майте гарний день.

Володя відірвав очі від монітора, кинув оком на мене і сказав:
- Ваш джміль готовий до обкатки.
Задумливим поглядом я огледів його від маківки до ніг, взявся за потилицю і стомлено видихнув:
- Який ще джміль?..
Траплялося.
Інколи вже таке траплялося, що я не міг зрозуміти, про яку машину іде мова - так багато одночасно їх ремонтувалося на підйомниках. То 5. То 10. Один раз було дванадцять.
Чірокі. Рекстон ППО. Крузак морпіхів. Три шістки. Рейнджер з виючою коробкою. Навара з гнилою рамою.
Все було, але тільки не джміль.
Або Володя щось переплутав, або джміль уже залетів до мене в голову.
- Ну... джміль... Ель двісті. Той шо крокодил.
- Ааааа....- в мене відлягло, - крокодил? Так це ж крокодил! 241 бригада! Чого джміль?
- Ну... не знаю. Механіки його між собою так називають. Мабуть через масксітку. Вона волохата.
- Джміль, значить...
Мартін просив у Вас допомоги з ремонтом в рамках проєкту реабіліТАЧКИ ель200 для 241 бригади.
Позивний - Крокодил.
Машина приїхала до нас в напівмертвому стані, з фактично перемеленим переднім мостом, вбитою паливною апаратурою (привіт, зампотили чи як вас там! Шо Ви? Як якість соляри? Сертифікатами дупці прикриваєте? Кажуть соляра тепер військова і біс її наліво штовхнеш? А чо кожна 2-га тачка, що вертається з передка, має ушатані форсунки? Магія? Чорти Ви.).
Завдяки Вам і левовому внеску таємного пана Дмитра, ми цю тачку підняли.
Машина двічі об'їжджена (Марк, до речі, обидва рази допомагав), перевзута в нову гуму і відмита до блиску матової фарби.
Мартін вважає, що фото машини Вам показувать не треба, бо він красівший, але я його перехитрую і скину фото тачки нижче.
Дякую, шановні, що підтримуєте.
Беремо в ремонт наступного військового корча.
..............
- Тату, а де Джміль? - питає Марк, вишукуючи поглядом на парковці СТО зелену волохату ельку.
- Маркусику, джміль полетів.
- Куди?
- Полетів на фронт нищити росіян.
- Добре.
Майте тиху ніч.