Мені по життю дуже пощастило з друзями і підписниками в соціальних мережах.

З одного боку, писати не на хайпові теми дещо невдячна історія, але я завжди притримувався позиції, що якщо допис про науку допоможе хоча б одній дитині з цікавістю зазирнути в телескоп чи сходити в музей - воно того варте.

Ще більш цінно, якщо якийсь пост допоможе хоча б одному дорослому, що по життю має позицію «я все в житті знаю, тут все зрозуміло» - усвідомити справжні межі невідомого для себе і переглянути свої уявлення про світ.

З іншого боку - це якраз про друзів і підписників - обожнюю читати коментарі та дискусії під власними постами, бо, скажімо відверто, аудиторія підібралася непересічна, освічена та спокійна.

Я багато від Вас беру собі навзаєм.

А зараз я не можу не винести з коментарів чудові думки Oleg Safronkov про науку та її вплив на наше життя.
З паном Олегом ми особисто не знайомі, але дуже часто після мого якогось чергового допису він надсилає мені в особисті повідомлення додаткові посилання «на почитати по темі».
Людина відверто непересічної ерудиції.

Власне, в одному з тредів йому вдалося спокійним тоном (!) пояснити людині, якою буває наука, чому фундаменталці нічого не можна замовити наперед та чому в Україні все дуже сумно в історичній ретроспективі.

Далі - мовою оригіналу:

«Віталій Фросіняк , я можу деякі незрозумілі Вам речі пояснити для початку стисло-тезово, а в разі інтересу трохи докладніше. Бо я трохи в темі, а терпіння в мене на такий випадок трохи більше ніж у пані Ірини. Отже, спочатку конспективно, тезово:

1) Існує дещо умовний та дещо суб'єктивний поділ науки на фундаментальну й прикладну. Він стосується як природничих наук так і математики. Прикладна наука - це завдання на кшталт "розробити принципову схему приладу для точного вимірювання магнітного поля" (приклад з прикладної фізики) , "розробити алгоритм оптимального керування ракетою з такою-то аеродинамічною схемою" (приклад чи то з математики чи то з кібернетики, залежно як класифікувати) та інші подібні. Такі завдання нерідко переходять практично в інженерію і буває важко зрозуміти, де закінчується наука та починається інженерія. Наприклад, завдання "обчислити спектр мод хвилевода НВЧ такого-то профілю з таким-то заповненням" можна трактувати як радіофізичне завдання, а можна як інженерне, завдання "визначити оптимальний розкрій металевого листа під заготовки для таких-то виробів" можна вважати математичним завданням оптимізації, а можна інженерним. Прикладні наукові завдання можуть (теоретично) фінансувати приватні фірми-замовники.

2) Фундаментальна наука - це завдання зі встановлення принципово нових, раніше невідомих фактів , явищ, закономірностей тощо. Ці факти, явища, закономірності часто бувають несподіваними навіть для тих, хто їх встановив. Дуже рідко буває, щоб після встановлення такого нового знання одразу було очевидно, де і як його можна застосувати у прикладній науці та/або інженерній справі. Від встановлення нового явища до знаходження першого способу його застосування може минути два роки (це вважається дуже малий строк), а може 20 років і більше. Приклади фундаментальних наукових результатів - відкриття ефекту Джозефсона у контактах надпровідників у 1962 році та дещо "гарячіший" приклад теж із фізики - відкриття графена та лабораторних способів його отримання, яке розтяглося на понад 100 років (з 1859 по приблизно 1970), а також його головних властивостей (воно теж розтяглося на кілька десятиріч). У математиці приклади таких фундаментальних знань кількісно навіть переважають над прикладними, так що можна відкрити майже будь-яку книжку і брати першу-ліпшу теорему - ну, хоча б теорему Банаха про нерухому точку (1922).

3) Оскільки перспектива практичного застосування фундаментальних наукових результатів майже завжди є непевною, то фінансування фундаментальних досліджень в усіх країнах здійснюється переважно не комерсантами а бюджетом. Рідкісні винятки - це, наприклад, корпорація IBM, яка у значно обмежених масштабах у різні роки фінансувала і фундаментальні дослідження у деяких зі своїх лабораторій.

Ну, IBM і декілька журналів наукових своїх видає, так що це нетиповий приклад.

4) Наукові колективи, які займаються прикладними науковими дослідженнями та які займаються фундаментальними - це, як правило, різні колективи (бувають винятки, але не дуже численні).

5) Специфіка бізнесу в Україні за останні 30 років така, що підприємств або компаній, які б замовляли прикладні наукові дослідження, за минулі 30 років майже не було. Тому досить численний прикладно-науковий спадок УССР у вигляді як галузевих інститутів, та/або ОКТБ/СКТБ або НВО, так і наукових колективів, які там працювали, втрачено майже повністю. Академічні ж інститути, яка традиційно набагато більше займалися фундаментальними дослідженнями аніж прикладними, і фінансувалися переважно з бюджету, значно постраждали, але в основному все ж збереглися і - що дивовижно - за багатьма напрямами зберегли рівень. Науковий потенціал ЗВО за совіцькою традицією, на жаль, був завжди невеликий.

6) Ситуація з прикладною наукою за наявності замовлень та фінансування може бути виправлена шляхом навчання потрібних фахівців за участю науковців фундаментальної науки. Безпосередньо ж завантажити академічних науковців прикладними завданнями - досить обмежений шлях, бо фундаментальних науковців не так багато як здається, та й прикладні навички не в усіх є. Якби з академічною наукою зробили те саме, що з прикладною - ситуація була б безнадійна та невиправна.

7) Пані Ірину, яка є представником переважно фундаментальної науки (Ін-т математики НАНУ) розмови на цю тему у цьому ключі добряче дратують. Сподіваюся, тепер зрозуміло, чому?».

Коротко, вичерпно, і по суті.
Дякую, пане Олеже.

Тому хай буде тут для історії.

Майте гарний день.

Наскільки ж інакше у дорослому віці читаються казки…
От гортали з Маркусиком казку про Івасика-Телесика.

Якщо коротко - сюжет такий:
Баба з дідом не мали дітей, взяли поліно, заколисали, виросли ручки-ніжки, назвали цю істоту Івасиком-Телесиком.
Івасик попросив діда зробити йому золотого човника і ловив своїм творцям рибку.

Баба Телесику носила сніданки-обіди-вечері, кликала його тоненьким голосочком, той припливав, нямав і йшов працювати далі.

Цю процедуру просікла Змія, яка намагалися теж кликати Телесика, але голос був грубий, тому Івасик не вівся.

Змія пішла до коваля, попросила перекувати собі голос, щоб був як у баби, коваль то зробив, Телесика було викрадено і підготовлено для вживання в їжу у печі.
Але Телесик викрутився, опинився на високому дереві, яке змії намагались перегризти та зламали зуби.

Змії знов пішли до коваля, він їм викував сталеві зуби і історія з дитячої казки мала б перетворитися на оповідання Стівена Кінга, але телесик почав закликати західну допо… юрби гусей, що пролітали повз, щоби ті його врятували.

Перші пролетіли повз, порадивши чекати на других, другі - на третіх, аж поки найслабше гусеня Телесика таки не евакуювало.

Тут би й казочці кінець, але через брак інформації про героїзм гусеняти баба хотіла його зарізати (до речі, до моменту повернення Телесика баба з дідом просто їли пиріжки), але Івасик втрутився і в найостанніший момент гусеня врятував.

Кінець.

І от наче все просто.
Хороший Івасик-Телесик переміг злодюжкувату зміючку та її посіпак, всі щасливі.

Та є питання:
1. Мені здається, що постать коваля є недооціненою. Якого біса він двічі взяв ключову участь у злочині з викрадення дитини? Якби не його джаст бізнес - ніц не було б навіть за умислом і попередньою змовою групи осіб.
(цікаво, шо сьогодні ж вийшла інфо, яку я побачив у Dmytro Zolotukhin (розслідування від Molfar), що західні компанії спокійно продають через фірми-посередники супутникові знімки об‘єктів в Україні, по яким чітко потім прилітають російські ракети. Джаст бізнес).
Що зрештою зробили тому ковалю?
Як Марк спитає - шо казать?

2. Оті гуси, що пролітали повз - у них був діплі консьорнд?

3. Чому в житті так несправедливо - найменше гусеня витягнуло всю роботу, а потім його ж захотіли прирізати та пощипати?

Я боюся гортати книжку далі.
Марку цікаво, а я читаю і весь час думаю:
«Це ж було вже».

Майте гарний день.

Володя відірвав очі від монітора, кинув оком на мене і сказав:
- Ваш джміль готовий до обкатки.
Задумливим поглядом я огледів його від маківки до ніг, взявся за потилицю і стомлено видихнув:
- Який ще джміль?..
Траплялося.
Інколи вже таке траплялося, що я не міг зрозуміти, про яку машину іде мова - так багато одночасно їх ремонтувалося на підйомниках. То 5. То 10. Один раз було дванадцять.
Чірокі. Рекстон ППО. Крузак морпіхів. Три шістки. Рейнджер з виючою коробкою. Навара з гнилою рамою.
Все було, але тільки не джміль.
Або Володя щось переплутав, або джміль уже залетів до мене в голову.
- Ну... джміль... Ель двісті. Той шо крокодил.
- Ааааа....- в мене відлягло, - крокодил? Так це ж крокодил! 241 бригада! Чого джміль?
- Ну... не знаю. Механіки його між собою так називають. Мабуть через масксітку. Вона волохата.
- Джміль, значить...
Мартін просив у Вас допомоги з ремонтом в рамках проєкту реабіліТАЧКИ ель200 для 241 бригади.
Позивний - Крокодил.
Машина приїхала до нас в напівмертвому стані, з фактично перемеленим переднім мостом, вбитою паливною апаратурою (привіт, зампотили чи як вас там! Шо Ви? Як якість соляри? Сертифікатами дупці прикриваєте? Кажуть соляра тепер військова і біс її наліво штовхнеш? А чо кожна 2-га тачка, що вертається з передка, має ушатані форсунки? Магія? Чорти Ви.).
Завдяки Вам і левовому внеску таємного пана Дмитра, ми цю тачку підняли.
Машина двічі об'їжджена (Марк, до речі, обидва рази допомагав), перевзута в нову гуму і відмита до блиску матової фарби.
Мартін вважає, що фото машини Вам показувать не треба, бо він красівший, але я його перехитрую і скину фото тачки нижче.
Дякую, шановні, що підтримуєте.
Беремо в ремонт наступного військового корча.
..............
- Тату, а де Джміль? - питає Марк, вишукуючи поглядом на парковці СТО зелену волохату ельку.
- Маркусику, джміль полетів.
- Куди?
- Полетів на фронт нищити росіян.
- Добре.
Майте тиху ніч.

Треба бути повним ідіотом, щоб писати пост зі зборами у неділю пообіді.

Випустили ще одну тачку після ремонту. Це Л200, і фотку... а шо фотка? Праворульний корч, зайобаний вояка, нова резина і ремонту на суму "підняти з колін".

Ви молодці, да.

Anton Senenko, зі своїм клятим оптимізмом, говорить мені "напиши пост, які люди молодці", а я, окрім "ви молодці", і сказати нічого не можу. Косноязично, ага, а ще пісатєль називаєцца.

А, ще окрім того, що в нас майже скінчилися гроші, і я говорю це чесно і прямо.

У коментах будуть реквізити, а ілюстрацією до поста нехай буде моя фотка у підземеллі.

Дякую вам.

Ви молодці.