Пам‘ятаєте, я Вас просив у випадку, якщо десь раптом завалявся якийсь непотрібний Луаз, віддати його в Ірпінь на відновлення, щоб на ньому потім воювали військові?
Ну, буває ж таке, ходите по хаті, а під ногами Волинянка бовтається.

Віктор Бабак дослухався до прохання і віддав машину свого батька в Ірпіньдівіжн - тобто нашому дружньому проєкту Зомбітачки.
Зомбітачки - волонтерська ініціатива по відновленню простих автівок типу Луазів та москвичів - заснувана Сергій Третьяк та Світлана Третьяк.
Вони розібрали іржавий Луаз до гайки, відреставрували, наліпили купу нових запчастин, переварили, відфарбували і передали машину в 120 бригаду бійцю з руками з правильного місця.
І це вже друга відновлена тачка в їхній майстерні.
Вікторе, Сергію, Світлано, дякую!

Принагідно дякую Вам усім, бо всі нові запчастини, моторні оливи та рідини, електроди тощо (а також паливо для генератора, бо в Ірпіні зі світлом теж проблеми) - придбані на Ваші пожертви.

Луаз ВЖЕ відправився у війська.

Захочете наспати Сергію кави - можна сюди 5355 2800 1007 6170 Третьяк Сергій.
Тільки не треба багато.
Тільки на каву, серйозно.
По-перше, запчастини ми йому і так купимо.
По-друге, щоб людині не блоканули картку.
Він в принципі не в курсі, що я тут про нього пишу.
Він дуже скромний та сором‘язливий, а може образитись і проверне мені кардан.
Поки ж у відео ми тихо стібем діпстрайкера Мартин Брест, бо він зараз далеко, а зайвого дрона у нього нема.

Всіх обійняв.
Ви суперські.
Завтра-післязавтра будуть ще хороші новини.
Якщо щось не відригне 🙂

Майте тиху ніч.
P.S. І, так, якщо десь валяється ще якийсь луаз - віддавайте.

Лонгрід про наукову популяризацію, плагіат і не тільки.

Існує думка, що на час широкомасштабки будь-які дописи в соцмережах мають як мінімум - не роз’єднувати, а як максимум - єднати.
Ця думка існує в моїй голові третій рік поспіль і мені важко переказати Вам словами, як мене іноді “бомбить” з того чи іншого приводу, але клавіша бекспейс сумлінно стирає мною написане.
Щоб не образити, не закенселити, не розсварити по-дрібницям.
По-дрібницям.

Але інколи позиції треба зафіксувати, бо питання таки геть принципові.

Чи припустимий в науковій популяризації плагіат?

Почнімо з дещо неочевидної бази.

Якщо в науковій популяризації присутній плагіат, а, особливо, дослівний, хоч і з посиланнями на джерела, які містилися у “позиченому” тексті, то це не наукова популяризація, а халтура.
Халтура. Огидна компіляція. Вирвані шматки чужого тексту, склеєні слиною і підступністю.

Тут можна було б поставити жирну крапку, але я розширю думку.
Питання ж не в тому, чи мають право на існування, наприклад, примітивні наукпоп сайти чи блоги, які просто дослівно крадуть-рерайтять наукпоп новини з інших потужних видань (перекладають чи ні), не особливо вкладаючись в оригінальність текстів. Ні, не мають права, але на те вони і примітивні. Це їхня суть. На такі сайти теж є своя аудиторія, якій по-барабану хто це писав, як, звідки.

Справа саме у докладенні зусилль популяризатором науки (або людиною, яка себе так називає) самостійно опрацьовувати оригінальні наукові статті, дослідження вчених, думки інших популяризаторів, напружувати мозок і народжувати доступний зрозумілий текст/контент, який цікаво читати/дивитися пересічним громадянам.
Загалом робити все те, за що тебе люди називають неофіційним, але дуже почесним йменням “популяризатор науки”.

Якщо ж ти, скажімо, палеонтолог чи історик, і просто копіпастиш вікіпедію або чужі наукові праці, надсилаєш цей текст під своїм іменем в науково-популярне видання чи публікуєш наукпоп книгу, імітуючи, що всю ту працю з перетворення складних текстів в зрозумілі слова зробив ти, то ти звичайний халтурщик.
Не науковий популяризатор, а халтурщик.
А з точки зору науково-популяризаторського видання чи видавництва, і, що головне, читача - ти шахрай.
Ти ошукав купу людей, зірвавши аплодисменти, які, насправді, мають призначатися не тобі.

І взагалі не важить, чи окремо це все проговорювалося ДО написання тексту.
Це розуміння має бути на рівні базових інстинктів.
А відмазки в стилі “ніхто не попереджав шо так ніззя” - то для шкарлетів-лептонівн.
Тим більше, якщо популяризатор в анамнезі - вчений, ще й з академічної установи.
Отже, в сухому залишку, такий підхід до просвітництва - це х.а.л.т.у.р.а.

Зауважу, що я навіть не торкався питання авторських прав чи чогось подібного.

Далі.
Власне, про плагіат.
Цей звір цікавий тим, що він існує навіть тоді, коли тексти дослівно не співпадають, але ідея очевидно вкрадена, або, навпаки - не існує навіть тоді, коли тексти ідентичні (наприклад, описується стандартна методика, відома мільйон років).

Нащо плагіатити в наукових статтях - то ясно. Отримати науковий ступінь, доплати, звання, премію. Коли немає своїх ідей, то вкрасти чужі і видати за свої - то святе.
Тому інколи тут держава чи наукова спільнота може навіть покарати - чи-то позбавленням ступеня-посади, чи-то кенселінгом.

Щодо наукової популяризації - красти в ній тексти формально не заборонено, якщо тільки сам правовласник не прийде по твою душу. Мало лі хто де пише. Можна на паркані популяризувати науку, а можна на сторінках журналу чи наукпоп книги.
Але сама суть наукової популяризації в більшості - це просто переказ доступною мовою складних речей, які відкриті, винайдені, осяяні іншими вченими, експертами, просвітниками. Тут сам лептонний боженька велів би посилатися на всіх і вся, додаючи своєму тексту авторитетності, мовляв, гляньте, на яких титанів я посилаюся! Аплодисменти нам усім!
Все так.
Все так просто і очевидно.
Але лише у випадку, коли весь текст ти “народжуєш” сам.

Коли ж ти примітивно копіпастиш вікіпедію чи компліюєш шматки чужого тексту, бо не здатен викласти складні ідеї в прості і зрозумілі речення - ти чиниш халтуру, яка має в своїй основі тупий огидний плагіат.

Звісно, є непевні випадки, коли в одному реченні переказуєш якусь думку, що, наче той “канат”, складена з мільйона інших тоненьких “мотузочок” досліджень купи вчених, тому посилання в своїй кількості будуть довші за саме речення.
Нмд, тут теж варто посилатись, хоча неспеціально можна щось і упустити, бо деякі речі здаються самоочевидними.
Буває. У мене теж трапляються такі казуси.

Але коли ти просто копіюєш абзацами і створюєш на сторінках науково-популярного видання враження, що ти сам той текст писав і сам розставляв джерела - ти просто пройдисвіт і нездара.
Або нездара і пройдисвіт.
Так, тебе до певного моменту любитимуть за мемасики і, навіть, захищатимуть, але ми - дорослі люди, розуміємо, як несправедливо місцями влаштований цей світ.
Тим більше, маємо прекрасні приклади арестовича, доржа бату і спартака субботи.

Це було моє уявлення про базу, а тепер поговорімо про моє особисте - про дорослих людей.

Я місяць мовчки спостерігав за смиканням аудиторії в питанні “чи плагіат в наукпопі це погано, чи добре?” на підставі двох кейсів: вилучення з сайту Куншт статей палеонтолога пана Яненка через виявлення в них текстових запозичень і зупинку видавництва Віхолою книги про Голодомор пана Огієнка через обурення авторок наукових досліджень, які віднайшли в тій книзі плагіат на свої роботи.
Чому спостерігав мовчки?

Бо, по-перше, сподівався на здоровий глузд нібито дорослих людей.
На те, що спіймані на плагіаті популяризатори посиплють голову попелом і вибачаться перед видавництвами та читачами, яких вони ошукали.
Вибачаться і продовжать вже якісно популяризувати науку.
Нікого не доведеться кенселити, сварити, розмежовувати.
Воно нам все не потрібно.
Бо - читаємо початок мого посту.

По-друге, мене шокувала реакція певної частини аудиторії і я з цікавістю вивчав анамнез хвороби під назвою “Так-то ми за академічну доброчесність, але наукова популяризація - ето другоє”.

Чого я тільки не набачив.
І що автору не сказали, що так не можна робити. Але автор - фаховий вчений, у нього купа публікацій в хороших журналах, де він нічого не плагіатив, але ж тут не наукова праця, а просто популяризація.
І що автор зрозуміло все пояснює, ми його любимо, всі ці накиди на автора - то заказуха, відчепіться від нього. Куншт (в даному конкретному випадку) просто плямує ім’я хорошого науковця, а розголос по Голодомору (в іншому конкретному випадку) - це політизація питання.
Особливо тетерів з розлогих дописів про те, що популяризуючи науку - неможливо уникнути плагіату. Дописи були сумні і розчаровуючі і більше скидалися на “Ми працюємо в одному цеху, критикувати колегу я не можу, то напишу щось загальнопафосне на підтримку”.

Карочє, я тупий.
Сподіватися на здоровий глузд в усьому суспільстві - марна справа.
Частину суспільства не просто можна пошити в дурні.
Вона радіє тому, що її ошукали, і до останнього не визнаватиме своєї сліпоти.

Щодо вибачень, пан Огієнко, принаймні, відразу визнав проблему, але пішов манівцями, мовляв, у нього наукпоп у форматі “словника”, де важко розрізнити, що є його думками, а що - ні, але вибачень перед читачами я не бачив (до речі, як на мене, в дискусії щодо теми книги про Голодомор, як на мене, важливішими були не факти плагіату, а відверто сумнівні твердження автора книги. Тут краще стежити за дописами Геннадія Єфіменка).

На вибачення з боку пана Яненка на адресу журналу Куншт і читачів - я взагалі сподівався марно.
Він - Яненко - навіть написав відверто брехливий та маніпулятивний пост про те, що з ним ніхто цю ситуацію не комунікував і він ні в чому не винен, зібрав тонни вподобайок та репостів, але потім по-тихому закрив пост (Ба більше, на певному етапі він тимчасово закрив від мене всі свої пости. Чому?)

Що у фіналі?

Журнал, який відстоює інтереси читачів на отримання якісного науково-популярного контенту, і який вирішив бути чесним зі своїм читачем, зізнавшись, що редактори не догледіли, не допрацювали - отримав за такі свої по-справжньому благородні вчинки - хвилю хейту.
Як з боку читачів (ви не попередили автора, що красти не можна), так і з боку науковців (досить паплюжити ім’я хорошого вченого. Ваш наукпоп - це не наукові статті).

Зараз, коли я точно знаю, що і книгу пана Яненка знімають з продажу через ті самі проблеми, годі чекати, що автор вмикне задню і вибачиться перед читачами та видавництвом. А потім ще й перед Кунштом.
Людина, яка один раз продемонструвала відсутність совісті та гідності, вдруге, імовірно, вчинить так само.
Але почекаємо, може буде комунікація від видавництва, то подивимось на реакцію автора.
Водночас, я відверто непокоюсь, аби за чесність так само не почали хейтити Віхолу, яка є одним з провідних видавництв, що радо співпрацює з українськими науковцями.

Що в сухому залишку?
В сухому залишку ми маємо хороші новини.

1. Не вийде усьому українському суспільству продати ідею, що в наукпопі плагіат - то не так страшно. Які б розумні люди і з якими б регаліями це не обгрунтовували.

2. При тому, що наше суспільство ще не подорослішало в питаннях “красти чужі ідеї не можна усюди, а не тільки там, де зручно суспільній моралі”, у видавничій справі у нас очевидно вимальовуються дорослі відповідальні люди, які відсувають в бік питання вигоди (уявіть, зняти з продажу віддрукований тираж чи прибрати з сайту півтора десятки статей) і стають на бік поняття “доброчесність”. І тут варто додати, що видавець, який не став приховувати, що на своїх сторінках ненавмисне ошукав читача, вартий того, щоб йому довіряти.

3. Очевидно, що і видавництво, і журнал недопрацьовували в питаннях контролю якості доробку українських вчених. Це можна зрозуміти, бо по-дефолту прогресивні і активні українські науковці “всі такі за академічну доброчесність”, що наче від них годі чекати таких підступних дій. Штош, напевне ці часи позаду, тому контроль за писаниною буде підсилений.

Наприкінці додам.
Я не маю жодного стосунку ані до Куншта, ані до Віхоли, але чесність має бути вигіднішою за тиху мовчанку.
Тому якщо у Вас існувала якась думка про підтримку чогось просвітницького - підтримайте їх: словом, ресурсами, репостами, партнеркою тощо.


В мене все.
Майте тихий вечір.

P.S. Принагідно дякую Силам оборони України, що ми маємо змогу, час та натхнення ламати списи з таких питань.
Фото просто так. Красиве.

Я в шоці…

От буває таке в житті, коли впевнений у тому, що достеменно розумієш значення слів, які вживаєш, аж раптом виявляється, що Великий Луг - це геть не луг в розумінні російського відповідника «луг», якому насправді відповідає українське «луки».
А Луг - це ліс.
От так все життя доводиться вчитись і дивуватись.

А загалом, я прекрасно пам‘ятаю дні, коли Каховську греблю підірвали росіяни, і які прогнози щодо майбутньої пустки замість дзеркала води робилися.
Одні казали, що там буде степ, інші - що пустеля, треті - що ліс.

На щастя, пустелі там не сталося.
Степу теж.
Там починає виростати справжній ліс.
Великий Луг.
Який сотню років тому там і був.

Неймовірна розповідь.
Майте гарний день.

https://life.pravda.com.ua/columns/bude-dostatno-shchob-vizhilo-kozhne-200-te-derevo-yak-kahovske-vodoshovishche-staye-naybilshim-lisom-vsiyeji-stepovoji-zoni-ukrajini-302829/index.amp

Сідайте колом, дещо покажу
Відео, в принципі, не потребує коментарів, але я таки розтлумачу:
На одній з прифронтових доріг зустрілись боєць з 67 бригади, на підрозділ якого Ви передали тачку 21/42 Донателло (Volkswagen Transporter T5) та тачка 10/42 Хижак (Mitsubishi L200) 65 бригади.

Якось тепло стає на душі, що попри те, що тачки служать десь із рік, бійці не здирають з них наліпки проєкту 42 тачки на ЗСУ і так ідентифікують одне одного на дорозі.

Ви молодці.
Дякуємо.

Майте тиху ніч.

Відомо, що девіз нашого з Мартин Брест проєкту із постачання справних автівок до Сил оборони - "Логіки нема".
Гасло абсолютно логічне, адже машина з номером 1/42 була передана у війська далеко не першою, а першою ми передали 2/42; 43/42 - була отримана в проєкт взагалі поперед третього десятку; 51-ї ще немає на підйомниках, а 52/42 вже ремонтується.
Та й взагалі, не зовсім логічно казати, що ми передаємо, скажімо, тачку номер 48 з 42-х.

Тим не менш.
Цими днями ми передали у війська п'ятидесяте авто.
І його номер ... 50/42.
Чи це соупадєніє - я не думаю, але, вбачається, що ми нарешті на перший рік і 4-й місяць виконання проєкту спіймали ритм та на спокійних нєврах встигаємо і постачати "нові" авта бійцям, і ремонтувати їхні постріляні корчі.

Так, ото на першому і другому фото тачка, яка поїхала служити у 120-ту бригаду ТРО.
І тут варто виголосити кілька подяк.
По-перше, Вам, що Ви її придбали і відремонтували.
По-друге, 103-й бригаді за те, що підкинули нам на цю тачку справну беушну коробку, бо так би довелося шукати дороговартісні запчастини.
По-третє, Yevhenii Movchaniuk, дяка за набір інструментів, а Олександр Радченко - за корисне приладдя.
По-четверте, Sergiy Grishyn та Александр Барабошко за допомогу з документами.

50 автівок у військах - це багато. Правда багато. Більше, ніж ми розраховували.
Але, враховуючи, що 3 з них вже знищені, а потрібні Силам оборони - тисячі машин, то, звісно, потрібно продовжувати лупати далі.

До речі, на нашому сайті, де ми ведемо облік переданих авт https://42trucks.online/ (не втомлююсь дякувати Діма Головаченко за нього) тепер можна окремо побачити, які тачки вже відслужили.

Також на тому ж сайті...
Карочє, нам із Мартіном вручили знову дві відзнаки.
І дві грамоти.
Відзнаки на третьому фото.
Ми традиційно нічого не просили, але один товариш майор в подяку за допомогу підрозділу... загалом, це Ваші відзнаки і подяки.
І на сайті ми зробили окремий розділ "Подяки від ЗСУ", щоб Ви бачили, що бійці і командування цінують нашу спільну допомогу та постійно щось привозять.
І нам від цього ніяково.
Там далеко не все, але я обіцяю дофотографувати ще дещо і змусити те саме зробити Мартіна (змусити Мартіна... о, лептонний боже, який оксюморон, кого я обманюю).

А так...
За 1 рік і 4 місяці Ви надонатили 19,6 млн. грн на наші з Мартіном рахунки, 79 тищ умовних одиниць в готівці, 96 тисяч на пейпалі.

З останнього - ми придбали тачку 53/42 для ГУР - це покоцаний на вигляд Fiat Scudo, який, тим не менш, пристойно живий по технічній частині, а екстер'єр ми мінімально приведемо до ладу (пане Романе, пані Аня, ван лав).
Також, НАСПРАВДІ, цього тижня ми передали у війська не одну, а три автівки, але про дві я поки не маю права писати.
Має пройти певний час.
Плюс ми продовжуємо в рамках реабіліТАЧОК "піднімати" Mitsubishi L200 5 ОШБр та Land Rover Discovery 103 бригади.
Dodge Nitro 48 бригади чекає свого підйомника.

Ну, і традиційні подяки (тегати нікого не буду, бо фейсбук не дозволяє ставити більше 50 позначок):
Мартин Брест, Костянтин Бакуемський, Оксана Бондарь, спасибі, що стали поруч.
Лисенко Віталій, спасибі, що заправляєш машини і за то, шо купив лопати від Zubata Lopata.
Ігор Кравчишин (Колеса Свободи та Солом'янські котики), Олександр Малюченко, Оксана Берлева, Лукаш Войцек, Тарас Герасимчук, Ольга Швець, Дарина Берлева, Олексій Маковоз, Олена Лашен, Сергій Грішин та Олександр Барабошко - спасибі за логістику машин.
СТО Автокомп Сервис, СТО Апекс та Kyiv Marine Service - дякую за якісні ремонти автівок і човнів.
BR TURBO Ukraine, Роман та Руслан Галкіни за безкоштовний ремонт турбін.
БФ Україна моєї мрії за підтримку харківського СТО, що ремонтує військові тачки, в т.ч. наші.
Сергій Третьяк та Світлана Третьяк - за шикарне фарбування машин.
Дмитро Головаченко - за наш сайт.
Світлана Арбузова - за машину супроводу колони і підмінну машину для ППО.
Кирило Бескоровайний та Олег М. - за Рено Мастер, що возить вантажі в Херсон і на Схід.
Віталій Шарлай - за допомогу з човнами.
Євгения Богославская та Софії - за шикарні відео з тест-драйвів та ремонтів машин.
Park Lane - агентство нерухомості - за автівки 1/42, 19/42 та 42/42.
Усій спільноті Alpha Centauri 12/42, а альфацентаврі та Клятий раціоналіст - за 17/42.
Євген Зборовський та усій твоїй спільноті за машини 5/42, 23/42, 36/42, а також тобі особисто за допомогу з тачкою 34/42.
Пану Василю за подарований Jeep Cherokee 16/42.
Дяка десятку таємних київських родин - Павла і Алли за тачку 3/42, Наталки і Ярослава за 14/42, родині Олени та родині Катерини - за 21/42, родині Руслана Кулагіна та родині Олексія Тараканова - за 20/42, а Олексію Тараканову та Олексію Оболенському - за 28/42, родині Наталки і Ярослава, а також пані Олени - за тачку 29/42.
Семену Єсилевському, Олені Гнатенко за допомогу в купівлі тачки 4/42.
Смірнову Сергій, Євгену Смірнову, Максиму Смірнову - за передану проєкту тачку 43/42.
Пану Роману та пані Ганні за кошти на човен 24/42.
Родині пана Ярослава за подаровану проєкту тачку 26/42.
Родині Мічкіре - за подаровану проєкту тачку 35/42.
Пані Світлані - за тачку 32/42.
БФ Маємо Жити - за кошти на тачку 33/42.
Родині пана Анатолія та пані Ольги - за продаж за значно нижчу за ринкову ціну тачки 31/42.
Родині Артема та Валентини Погорілих - за човен 39/42.
Родині Максима Синицького - за тачку 40/42.
Нікіті Кукулевському, Елені Ґора та SAMI Production за тачку 41/42.
Пані Тетяні Задорожній та Нані Войтенко - за тачку 47/42.
Родині Алли, Павла та Альберта Павловича - за тачку 49/42.
Дяка Євгенії Яниш, Олексію Болдирєву, Ксенії Гулак, Дійсній науці, Наталії Штефан, Олексію Коваленку, Інні Дьоміній, науковим інститутам та небайдужій науковій спільноті за пости, стріми, лекторії, донати з яких спрямовуються на проєкт.
Спільноті Чорний гумор. Українською™, Ірині Вишні, Анастасії Звягінцевій, Олександру Закопайко, Олені Янко, Ганні Кондратьєвій, Кирилу Пиршеву та Марії Рибак, майстерні виробів з дерева Wood_zo, Максиму Музиці та Олені Галицькій, Наталі Ковальчук, Альоні Крицук та Дмитру Козацькому, Лілії Сміян, Галині Доцяк, Ксенії Тюріній та БФ Народний тил - Реабілітація за лоти для розіграшів.
Мирославі Голуб - за календарі.
Олені Моновій - за ремонт тачки для 127 бригади.
Олексію Ігнатенко - дяка і за лоти, і за книги Дугласа Адамса для бійців.
Ніні Шеремет - за вишиванку, Бабі Каті (тм) - за вишитий рушник для розіграшу, а Оксані Гриценко - за шкарпетки бійцям.
Ірині Тихонковій - за ідею лого проєкту, а Альоні Омельчак за його втілення, родинам пані Олени та Катерини за шеврони.
Надії Чорноморець та пану Матею за свіжі пироги до переданих машин, Олександрі Волощук, таємній родині Олени і Катерини, пані Ганни за передачки бійцям.
Сергію Марченко - за кавуни, моркву і помідори.
Людмилі Ластиковій - за медицину.
Олександру Радченку та Євгену Мовчанюку - за електроінструмент, автоприладдя, ключі, компресори та гумові килимки в салони.
Небайдужим людям з Молдови за таємний конверт.

І Дяка усім дітям - Яну, Насті, Стасу, Іванці, Анні, Данилу, Марічці, Кірі, Ромі, Дмитру, вихованцям СШ номер 2 (та особисто Антону Кравченку), Артему та іншим - які донатять свої надзвичайно цінні кошти на автівки для Сил опору.
Дуже сподіваюсь, що я нікого не забув.


Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.

Приват - 4149499086676739 (Антон Сененко)Увага! Відбулася зміна реквізитів!
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Криптовалюта USDT - 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4 (Ethereum (ERC20))

Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк
МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ
IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу -
Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)

Принагідно лишаю реквізити Мартін Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тихий вечір.